Наш журналіст Данило Панімаш згадує, як йому доводилося шукати музику до появи стрімінгових сервісів і бідкається та розводить руками, що музика втратила свою цінність.
Я пам’ятаю смак музики. Я не застав СРСР і заборони на продаж вінілових платівок. Я почав слухати музику років з трьох на вініловому програвачі. Спочатку це була класика — Моцарт, Вівальді, Крейслер, але я не міг вибирати.
У середині 90-x в сім’ї з’явився перший аудіомагнітофон — Panasonic RX-CT810. Колега мого батька пішов далі — переписував нам музику на касети з CD-магнітофона. І навіть робив власні добірки на наш смак. Таким був мій перший стрімінговий сервіс і звали його «дядя Льоня».
У 1998 році мені подарували величезний том рок-енциклопедії «Ровесник». Я знав біографії та кількість альбомів усіх гуртів, які мене цікавили, хоч і не слухав їx, тому що в сьомому класі не знав, де це все дістати. Alice in Chains, Joy Division, Bjork, King Crimson, Public Enemy. Я сприймав їхню творчість через слова, написані у рок-енциклопедії.
Через терни до зірок
Коли я говорив про смак музики, я мав на увазі цінність пошуку і важливість її відкриття. Коли тремтячими руками засовуєш щойно куплений диск Steal This Album від System Of A Down у свій mp3-центр і натискаєш play.
У тебе немає комп’ютера і ти ще не вмієш користуватися інтернетом. Твоє єдине джерело — журнали Х3М, Сool, більш доросле і незрозуміле в тому віці українське видання «НАШ», телебачення — BizTV, Enter Music, O-TV. Ти дивишся кліпи і програми, виписуєш тремтячою рукою назви гуртів на листочок. Perfect Circle. Deftones. Portishead. Massive Attack. А потім ідеш до друга, у якого є інтернет, щоб завантажити все це і записати на «болванку».
Так і відбувався мій пошук музики. Частково по пам’яті, з рок-енциклопедії, частково — через телевізор і пресу. А потім мені провели інтернет, і музика нескінченним потоком полилася на мене. Торенти, форуми, файлообмінники. Я викачував музику дискографіями по 30 гігабайт, слухав усе, відбирав найкраще. І я зовсім не помічав, що смак і цінність музики втрачається в гонитві за її кількістю.
А з появою стрімінгових платформ процес прослуховування і пошуку спростився до двох кліків.
Стрімінги як порятунок
У світі постійно ведуться розмови про те, що стрімінгові сервіси вбивають музичну індустрію. Головні проблеми — гризня між лейблами, артистами і самими платформами, виплата роялті, авторські права. За всіма цими важливими для музичної індустрії речами забувається найголовніше. Те, заради кого всі ці лейбли та артисти існують. Людина.
Тут ми підходимо до глибинної проблеми: з появою стрімінгових сервісів цінність музики різко впала. І ось чому.
Я знаю, що завжди в стрічці новин прослизне інформація про нові альбоми. Spotify / Google Play / Apple Music завжди мені нагадають про найгарячішу і найактуальнішу музику.
Програма скаже мені, що напружуватися не потрібно і вона все зробить за мене. Дивись, ось прикольний інді-поп. А ось хіп-хоп. Послухай! І я слухаю. Іноді натискаю пару кнопок — додати трек в медіатеку, лайкнути альбом. Я в потоці, нічого шукати не потрібно. Музика з тобою завжди і всюди, не потрібно «перекачувати» в MP3-плеєр нові пісні або, що ще гірше, переставляти диски в CD-плеєрі.
10-15 років тому до музики я підходив з благоговінням і побоюванням, молився, щоб альбом, який я качаю, не виявився неслухабельним лайном. Сьогодні мені просто все одно. Музика стала нескінченним нагромадженням звуків, фоном життя.
Завдяки стрімінгам музика стала сьогочасною
і нетривалою
Що вже вбили стрімінгові сервіси?
Музична критика
Стрімінгові сервіси вбили музичну критику. Рецензія стиснулася до новинної публікації. Навіщо читати про те, як музично виріс або погіршав артист і що там у нього зі звуком на альбомі, якщо вас із ним розділяє одне натискання кнопки? До того ж соцмережі та інтернет взагалі розвинули індивідуальність користувача, а загальнодоступність музики з кожного виростила знавця і критика. Ми живемо у світі, коли кожен сам собі медіа.
Якщо критика спрямована на зміну чого-небудь, в даному випадку — музики і підходу артиста, то зараз вона виступає просто ще одним інструментом із просування альбому. На неї ніхто не реагує. Серйозні та натужні огляди альбомів з оцінками на Pitchfork викликають посмішку. Окей, спасибі, що розповіли про те, який поганий або гарний альбом Brockhampton чи чергового ASAP’а, але я краще сам послухаю його. Мені ж не раритетну платівку купувати.
Субкультури
Субкультури теж вимерли, але це вже не через стрімінги, а завдяки інтернету в принципі. Металісти, готи, емо, панки, репери збивалися в купки мрійників, які втікали від реального світу в світ юнацького протесту. Але важливою складовою у них був обмін музикою, відповідно досвідом. Диски і касети передавалися від одного до іншого і мали цінність більшу, ніж гроші, адже ще в середині 2000-х в Україні дістати якусь музику було досить напряжно.
З розвитком соцмереж потреба виходити з кімнати і їхати на чергову тусу тих, хто сумує за Віктором Цоєм, зникла. А новими музичними відкриттями можна було обмінятися на форумах, VKontakte (в той час, коли там вирувало піратство і була доступна мало не вся музика світу) і через ICQ (господи, я пам’ятаю це). Зараз основним джерелом новин про нову музику залишаються музичні видання, численні телеграм-канали, автори яких пишуть тексти заради текстів, та сайти-агрегатори на зразок albumoftheyear.com.
Цінність
Стрімінги змінили цінність музики, вона тепер уся зібрана в одному місці та ллється суцільним потоком. Вони рекомендують купу всього, слухач стрибає від гурту до гурту, від треку до треку, ні на чому не концентруючись. Музика перетворилася на фон, її ніхто вже вдумливо не слухає, крім задротів типу мене та Ігоря Сидоренка з Stoned Jesus. Але і ми здаємо позиції — слухаємо по 100-200-600 альбомів на рік, витягуючи з цього лише дві-три перлини, до яких ще будемо коли-небудь звертатися. І то не факт.
Вдумливе прослуховування замінено на потік різноманітності, яке саме через потоковість, streaming, стала одноманітним набором звуків. Споживчий інтерес до музики є, але цінність вона вже втратила. З усіх мистецтв музика стала найбільш продаваним і доступним для сприйняття товаром. А стрімінгові сервіси з їхніми алгоритмами і нескінченним потоком звуків змінили гру так, що сама музика відійшла на другий план. Це факт — музики забагато і в світі її перевиробництво.
Завдяки соцмережам творці музики злізли з Олімпу,
і тому за ними стало цікавіше стежити
Однак можна сказати, що стрімінги змусили артистів більше працювати, шукати шляхи за межами пісень і альбомів, щоб триматися на плаву. Колаборації з іншими артистами, участь у політичних процесах, фільмах, співпраця з відомими відеоблогерами та брендами. Достатньо згадати ролики Наді Дорофеєвої та блогера-мільйонника Янго або гурт Korn, який дасть віртуальний концерт у комп’ютерній грі.
Завдяки соцмережам творці музики злізли з Олімпу, і тому за ними стало цікавіше стежити. І слухач все більше звертається до артиста як особистості, тому що особистість завжди глибша та загадковіша, ніж кнопка play і обкладинка нового альбому на сторінці рекомендацій Apple Music.
Читайте також більше про стрімінгові сервіси та як слухати музику легально.