Батл

Батл: українські радіохіти проти літературознавців

Максим Комлєв
3222

Що важливіше в пісні — музика чи текст? Риторичне запитання. Але те, що лірика може чіпляти за живе чи змушувати хапатися за голову — факт. Особливо якщо мова про українські пісні. Особливо якщо це хіти на радіо.

СЛУХ попросив двох літературознавців послухати українські радіохіти та проаналізувати їхні тексти. Що з ними не так, а що, навпаки, приємно здивувало? Висловлені думки, іноді абсолютно протилежні, не претендують на істину, але закликають до дискусії.

Пісні для матеріалу взяті з рейтингу сервіс TopHit, дані за популярністю на радіо за березень 2021 року.

Ірина Ніколайчук
літературознавиця, літературна критикиня, видавчиня, лекторка освітніх платформ

Андрій Мартиненко
редактор
і літературний критик

Артем Пивоваров

Дежавю

Там, де сідає за гори
І долітає салют,
Там, де як сонце знов сходить
Freedom – моя доля…
Вона є голос на сході,
На захід і вдалині,
Там, де мій місяць заходить,
Freedom – світло в тобі…
Хвилями, хвилями, як течія,
Магія ранку і кожного дня,
Пливемо, пливемо через моря
Туди, де колискова моя…

Там дежа, там дежа, там дежавю,
Сон, або я бачу сон на яву?..
Там дежа, там дежа, там дежавю,
Ловлю твою вібрацію…

І очі ті, яскраві і сумні,
І знову все тримаємо в собі…
Малюнками наскельними у сні
Являєшся мені у сні…
І очі ті яскраві, як завжди,
Говорять це уяві моїх мрій…
Малюнками, як вільнії птахи,
По колу ми, по колу ми…

Хвилями, хвилями, як течія,
Магія ранку і кожного дня,
Пливемо, пливемо через моря
Туди, де колискова моя…

Той нечастий для української поп-пісні випадок, коли і ритм треку витриманий ідеально, і текст не аж геть позбавлений сенсу. Музика «підхоплює» й чіпляє текст за всі можливі гачки, цілком природно перелаштовуючи наголоси («хвилями-хвилями» і «пливемо-пливемо») й ніби само собою, де треба, «усікаючи» кінцеві рядки чотиривіршів.
За настрій «плинності» і «сновидності» — і аж геть раптово за алюзії на Франка (тут і «вічний революціонер рве за поступ, щастя й волю (тобто freedom)», — відповідає здебільшого текст, бо ритмічно пісня вийшла зовсім не «сновидна». Трапляються недолугі поєднання слів у фрази («І очі ті, яскраві, як завжди / Говорять це (що??) уяві моїх мрій»). Із римуванням узагалі не зрослося: власне, хіба «дежавю — наяву», на якій будується приспів, можна взагалі назвати римою. Але, чорт забирай — поки я набираю ці рядки, мої руки рухаються в такт ногам, які ще на початку цього абзацу побігли танцювати. Навіть філологічне око не рятує!

Перше, на що хочеться звернути увагу, — це те, що текст пісні категорично не цілісний. Настільки, що якщо розглядати його окремо, без підтримки бітів, то він втрачає сенс. Власне, ці біти дуже вдало «нарізають» наше сприйняття, завдяки чому окремі елементи — по пару рядків — сприймаються цілком органічно. Але суцільна історія не вибудовується. Від цього рваним стає і ритм чисто тексту, який для якогось свого існування потребує милиць у вигляді музики.
Зауважу також, що авторам пісні, схоже, і не йшлося про якусь суцільну історію. Вони радше намагалися створити фонетичну картинку, яка би працювала на рівні звучання, а не смислу. Хіба що з домішками загального атмосферного навіювання — на нього, власне, і працюють слова (і прив’язані до них асоціативні образи) на кшталт «дежавю», «у сні», «магія», «течія», «вібрація». Усе це належить до категорії того, що нібито от-от упіймаєш, але, по факту, це виявляється неможливим. Є певний перегук із сюрреалістичною традицією віршування — колажність, орієнтованість на фонетику. Якби ж іще додати пару якорів сенсу й текстуальної самостійності…

NK

Почуття

А на руці обручка золота,
З тобою я танцюю знову так,
Що дивиться весь світ тепер на нас…
Кохання – це найкраща із прикрас!..
А на очах діамантова сльоза
Від ніжних слів, що ти мені сказав…
Нехай всі дивляться тепер на нас,
Бо почуття – найкраща із прикрас!..

Діаманти, золото
І крига плаває розколота
В шампанському холодному,
Неначе падаю в безодню я
Твоїх очей смарагдових…
Відчуй рубіново-трояндовий
Смак моїх губ, торкання рук
І, пролітаючих комет цей звук…

Загадай бажання – я здійсню його,
Бо жінка у коханні –
Земля, вітер, вогонь!..
Викради мене і привези до себе,
Мені це так треба!..
Загадай бажання, це наш зорепад
І танцюй зі мною, ніби в перший раз!..
На щоці сльози…
На щоці сльози щастя… На щоці…

Діаманти, золото
І крига плаває розколота
В шампанському холодному,
Неначе падаю в безодню я…

Міжкарантинний час — не найвдаліший для виходу чергової варіації на тему пісні «українська весільна, щоб як горіла-сосна-палала, але по-сучасному і щоб плакали й університетські подружки, і тьотя Люба зі Жмеринки». Проте пандемія колись закінчиться, на весіллях можна буде гуляти цілком легально, а музикам або діджеям новий пункт у треклісті зайвим не буде.
Хай у пісні не зберігається традиційна народно-пісенна ритмомелодика — образність дуже впізнавана: «а на руці обручка золота — а на очах діамантова сльоза», «викради мене і привези до себе, мені це так треба». Хіба трохи розбавлена «сучаснішими» весільними лакшері-образами, які насправді ще в нульових стали кежуал («діаманти, золото і крига плаває розколота в шампанському холодному»), підозрами в прихованій рекламі однієї там ювелірної компанії («кохання — це найкраща із прикрас») і ностальгійним бальзамом на серденько університетським подружкам (фірмове «на щоці сльози, нащо ці сльози»). А недбале «зорепад — перший раз», коли тут перший танець молодих, фата, діаманти, золото і крига плаває розколота — ніхто й не зауважить.

Цей текст загалом дуже мелодійний і плавний, а тому в ньому одразу вихоплюються як позитивні, так і негативні відступи від цього настрою. Найцікавішими позитивним відступом я би назвав риму «холодному — в безодню я» (за таку рідкісну нагоду почути в українських поп-піснях не-однослівну риму) та наступне «Твоїх очей смарагдових… / Відчуй рубіново-трояндовий…» (за образно-візуальний перехід між характерними рисами героїв, який утворюється за допомогою кольорів).
А от головним негативним відступом я би назвав певний надмір. Текст доволі щільний взагалі, то майже повне повторення двох рядків у нібито різних половинах приспіву, а також образів золота і діамантів ніби додатково навантажують і руйнують плавність. До речі, щодо діамантів, то, скажімо, у приспіві вони здаються абсолютно зайвими, банально вибиваються з розміру, через що сприйняття трохи страждає. Через це і через передфінальний шматочок про сльози на щоці складається враження, що приємний загалом текст просто недоопрацювали.

Dorofeeva

Gorit

Запускаю мысли выше крыши
Побежа-побежала я
Кричу, но ты не слышишь
Отпусти, отпусти
Подобно ветру вся и сразу
Без шаблонов чувства, фразы
Дрожь по телу от постели (дрожь по телу)

Мои глаза тебе все скажут
От тебя меня так мажет
Не будет все как мы хотели
Je suis folle de toi

Пусть горит моя душа
Хочу чтоб до утра
А может даже дольше
А может навсегда

Горит моя душа
Ни ночи нет ни дня
А может даже больше
А может никогда

А может даже дольше
А может навсегда
А может даже больше
А может никогда

Опускаю руки твои ниже
Полете-полетела я
Ты по телу мне
Дыханием пишешь
Под постом, где в постели

Путались под простынями
Мыслями коснись губами
Мы с тобой не знаем сами
Какой огонь мы разжигаем
Лишь расставшись мы узнаем
Боюсь с закрытыми глазами
Je suis folle de toi

Пусть горит моя душа
Хочу чтоб до утра
А может даже дольше
А может навсегда

Горит моя душа
Ни ночи нет ни дня
А может даже больше
А может никогда

А может даже дольше
А может навсегда
А может даже больше
А может никогда

А может даже больше

У тексті все працює винятково на ритм — він має заклинити в голові, в’їстися в ДНК і змусити ненавидіти і любити трек наступні дні чи й тижні. І працює, треба визнати, добре. Повтори слів — «отпусти-отпусти» і конструкцій («побежа-побежала — полете-полетела»), — очевидні й прості, але вдалі в ритмічному й звукописному сенсі рими («скажут — мажет», «фразы — сразу», «простынями — губами») й загалом дуже чітка ритмомелодійна схема куплета.
Приспів майже всуціль складається з рефренів із дуже очевидними замінами «дольше» на «больше» і «навсегда» на «никогда» — але кого це обходить, якщо справді «качає»? Так, пісня і за ритмікою, і за смислом — це ніщо більше й складніше за «ла-ла-ла-ла-ла-ла», заспіване на початку. Але вона і не мусить, і не намагається нічим таким бути й здаватися. І яка різниця, «навсегда», «никогда» чи лише «до утра» — ні лірична героїня, ні слухачі цим не паряться.

Від цього тексту за кілометр тягне комерційністю і штучністю. Загалом він простий і доволі «комфортний», так би мовити. У ньому присутні ніби навмисно додані елементи на закриття якихось квот: ось тут — про подолання обмежень («без шаблонов чувства, фразы»); ось тут — фраза, яку дівчата-підлітки цитуватимуть у соцмережах і щоденниках («От тебя меня так мажет»); ось тут — трохи сексу (тут підходить половина тексту); а тут — фраза французькою, яка буде добре звучати і додасть дрібку «європейськості».
Через такий продуманий підхід складно прискіпуватись (там навіть дієслівні рими додані так акуратно, що не бісять!). Однак це стосується лише тексту куплетів. На приспіві автори, таке враження, втратили вже будь-яку авторську совість. «Утра–дня», «больше–дольше», «навсегда–никогда». Рими-паразити й концепти, що безпроблемно вмощуються в людському мозку і змушують його прокручувати пісню десятки разів. Хитро-хитро, панове сонґрайтери. Але дух штучності цим аж ніяк не виженеш.

MamaRika

Maemo

Припустимо, тебе не буде,
Почну шукати всюди
Пустими вулицями,
Наче божевільна буду…

Якщо тебе не стане,
То ким без тебе стану?..
З пустим візком
В сльозах блукатиму, ніби сама…

Я мабуть з’їду з глузду,
Все не матиме сенсу,
Вже не пускаю друзів в гості,
Зачинене серце…

Буду дивитись фото,
Сльозами все залито…
Згадаю ті хвилини,
Коли ми несамовиті…

Але ти є!.. Але ти є
Зараз тут і поруч!..
До чого ці думки?.. –
Якби їх сказала в голос,
Ти б спитав: Ти хвора?

Ми не завжди цінуємо,
Те, що маємо, не тримаємо…
І не завжди цілуємо тих,
Кого ми насправді кохаємо!..

Якщо тебе не буде,
То всі навколо люди
Для мене просто зникнуть,
Попадуть в мої Бермуди…
Якщо тебе не стане,
Прокинусь дуже рано,
Піду шукати тебе небесами
І зникну в тумані…
Скромність цінніша за розкіш,
Щирість сильніша за гроші,
В твоєму сонці мій розквіт,
Записуй в мене, я – твій зошит!

От ніби й «мораль» пісні прозора, проста й зрозуміла — «цінуймо те, що маємо, бо ми не завжди цінуємо те, що ми маємо, ну ви зрозуміли». Ніби й рими не всі дієслівні й не всі очевидні — хоч об «люди–Бермуди» все ж неприємно чіпляєшся. Навіть незвичну схему римування вимудрували для куплетів (хоч вона й не всюди дотримана), та ще й на риму всередині рядка в приспіві не поскупились! Ну видно ж, що старалися, ну лишіть ви пісню в спокої зі своїми філологіями й композиціями — цілком собі хіт для поїздок у таксі, цілком собі має право на життя.
І можна було б. Але за змістом усе це зав’язане на оскомній і токсичній тезі — «життя жінки без чоловіка і стосунків позбавлене сенсу». Лірична героїня і вулицями бігає у своїй «жахливій» фантазії про життя без коханого, і на друзів забила, і візок її в супермаркеті страхітливо зяє порожнечею — і наприкінці «записуй в мене, я твій зошит» як могильний камінь на всій цій патріархальній радості, яка й так десятиліттями лунає з кожної праски.

Це один із тих прикладів, коли потенційно цілком поетичний текст пісні в якийсь момент ніби перечіпається об недбало залишену ноту, потім ступає кілька незграбних кроків, щоб вирівнятися, а тоді робить вигляд, що все окей, і далі йде своєю дорогою. Наприклад, на моменті «В сльозах блукатиму, ніби са́ма». Так, наголос саме такий. Він ніби синець після того перечіпання — ще якийсь час болить. І таких місць далі ще буде кілька: коли ти тільки звикаєш до певного ритму, тебе з нього збивають.
Зрозуміло, що тут наявна стилізація під думки — вони теж бувають невпорядковані й уривчасті. Також окремо вухо чіпляється за фразу «Коли ми несамовиті». Просто якийсь несвідомий механізм запускає в голові наступним рядком «…до кінця відкриті» голосом Фагота з ТНМК. Можливо, ця відсилка задумана. Ще хотілося би, звісно, не помічати дієслівних рим, якими часто грішать виконавці і які можна пробачити, але все ж «стане — стану» і приспівне «цінуємо — маємо — тримаємо — кохаємо» — то трохи занадто.

KAZKA & ALEKSEEV

Поруч

Спитаю в неба: Що чекає нас?
Чи будеш поруч, коли пройде час?
Переплелися душі в глибині,
Тримай, якщо я – твої сни!..

Поруч ми під сонцем,
Поруч під дощем,
Я тебе тримаю під своїм плащем!..
Поруч ми під снігом,
І нехай там що,
Ти – для мене диво і любов!..
Поруч ми під сонцем,
Поруч під дощем,
Я тебе тримаю під своїм плащем!..
Поруч ми під снігом,
І нехай там що,
Нас врятує диво і любов!..

Між нами відстань – лише один крок,
На твою честь кружляє вир зірок.
Мовчу про щастя, не рахую днів,
Мені більше не болить!..

Поруч ми під сонцем,
Поруч під дощем,
Я тебе тримаю під своїм плащем!..
Поруч ми під снігом,
І нехай там що,
Нас врятує диво і любов!..

Схема римування й ритміки що в куплеті, що в приспіві — витримана й по-школярськи злагоджена: п’ятистопний ямб і п’ятистопний хорей відповідно й дуже акуратні, як прописом виписані суміжні рими «нас — час», «дощем — плащем», «крок — зірок». Завдяки цьому текст і читається як віршик на дитсадкове свято — ну, творці пісні принаймні базову теорію віршування знають. Але і тут є одне «але»: стосується це строго лише перших двох рядків у кожному чотиривірші. Це б можна було списати на якесь дуже оригінальне ритмічне рішення, якби в пісні навіть цей усічений рядок не звучав іще усіченішим, майже скаліченим. Відчувається десь як остання сходинка перед сходовим майданчиком, об яку шпортаєшся, бо вона вдвічі коротша за решту.
Щодо образності, то вона на перший погляд така сама нехитра й школярська: класичне «і я тебе любив, і ти мене любила», розбите на два голоси. Лірична героїня то сумнівається й хоче певності в тому, що почуття триватимуть, то сама себе заспокоює — «думаю про щастя, не рахую днів». А ліричний герой замість дати бодай якусь конкретику витає в хмарах абстракцій: «переплелися душі в глибині», «на твою честь кружляє вир зірок»… Ну так, треба ж буде потім комусь плакати під пісні про розбите серце — все ж не надто віриться, що навіть диво і любов можуть врятувати цей союз. Не кажучи вже про один на двох плащ, який дуже так собі рішення для навіть спільного перебування під снігом, сонцем і дощем.

Цей текст ніби написав закоханий підліток — такий уже він простий і наївний. Мабуть, саме це враження і стримує той порив критики, який просто-таки рветься зсередини, коли на горизонті з’являються рими зі старої й запиленої енциклопедії рим: «нас — час», «глибині — сни», «сонцем — снігом», «дощем — плащем», «крок — зірок».
Але коли думаєш про гіпотетичну наївність першої підліткової закоханості автора і перших його поетичних спроб, то не хочеться на нього злитися, адже це етап, і він мине, як і багато юнацьких штук. Уявляючи під цю безумовно милу пісню таку ідилічну картину, тільки тішишся за закоханих школярів. Однак десь у глибині душі сподіваєшся, що юний автор (чи авторка) підросте й почне віршувати трохи цікавіше.

Ірина Федишин

Там, де ти

Я, немов то сонце, сонце раннє
Заглядаю у твоє вікно…
Я тобі дарую це кохання,
Я тобі дарую це тепло!
Я, немов то небо, небо синє,
Що не має меж і висоти,
І дощем усі тривоги змиє
Поєднання сили і краси!

Там, де ти,
Я буду за тобою завжди йти!
Там, де ти,
Просто залиши свої сліди!

Там, де ти,
Я буду за тобою завжди йти!
Там, де ти,
Ти просто залиши, залиши,
Залиши свої сліди!..

Ти, немов той вітер,
Вітер літній
Огортаєш ніжністю мене,
Заплітаєш у волосся квіти,
Прошепочеш: Я люблю тебе!..
Ти, немов той океан бурхливий,
Відчуваю силу твоїх рук!
Знов і знов несуть високі хвилі,
Зустрічай мене, бо я вже тут!

Ясна річ, тексти попсових пісень і не мають бути переобтяжені складними образами чи багатством поетичної композиції. Але в цьому тексті вони не тільки нескладні, а ще й ліниві. Рими на кшталт «раннє — кохання» — ми вже й чули таке всюди, де тільки можна, але для такого тексту цілком прийнятно. Але рими «рук — тут», «висоти — краси», «мене — тебе», «вікно — тепло» інакше, як лінивими не назвеш.
В основі образності тексту — протиставлення умовного авторського «я» і ліричного героя/героїні, типове для цього жанру. «Ти небо — я земля», «ти морячка — я моряк», ну ви зрозуміли. У цьому тексті одне з протиставлень наче й неочевидне — «я буду сонцем — ти будеш вітром», але тим, хто зростав у нульових, все ж навіє певні асоціації. І заплітанням квітів у волосся цю ЦА також не здивуєш. І хай як не хотілося б вірити, що «поєднання сили і краси» має відсилати до однойменного твору Володимира Винниченка — виглядає радше, що тут цією фразою просто заткнули ритмічну й смислову «дірку». Ліниво заткнули.

Якби мене одразу після прослуховування цієї пісні чи прочитання її тексту попросили відтворити бодай один рядок, не певен, що я би впорався. Здається, навіть назву би забув одразу. Аж настільки цей текст порожній. Складається абсолютно чітке враження, що той чи, не дай боже, ті, хто писав цей текст, просто накидали список найстандартніших слів: «сонце», «кохання», «тепло», «небо», «сила», «краса», «тривоги», «дощ», «вітер», «ніжність», «океан», «руки», «сліди», перемішали їх у довільному порядку, а тоді перемежували якимись іншими словами, щоб зв’язати в прості речення. Тож і виходить, що результат не має нічого, щоб звернути на нього увагу, не те що запам’ятати. Хоч без дієслівних рим обійшлися, і то добре.
ВЕРДИКТ

Формальна й змістова простота тексту поп-пісні — це зовсім не вада. Ба більше: нехитрі рими й нескладні образи, які врізаються в пам’ять і легко відтворюються — це часто запорука успіху. Це розуміє і ваша безпосередня цільова авдиторія, і ми, нудні фахівці-філологи (кого я обманюю: ми злазимо з нудної філологічної табуреточки й перетворюємося на вашу ЦА частіше, ніж ви можете собі уявити, а ми — готові визнати!).
Проте простота і недбалість — це все ж різні речі. Якщо навіть над простеньким текстом попрацювати трошки докладніше, озброївшись базовими знаннями теорії віршування і сучаснішою, чутливішою оптикою, то це тільки додасть легкості й качовості. Не тіште себе тим, що ваша ЦА не помічає кривих рим, смислових неоковирностей і стереотипів з позаминулого століття. Помічає, і то дедалі більше — а якщо й ні, то без цього точно не постраждає.

Робіть із пісень історії — навіть якщо вони будуть не надто оригінальними, вони завжди матимуть, чим зачепити, у них завжди знайдеться родзинка. Навіть якщо історія розказана нестандартно — просто складається з навіяних образів, наприклад. Однаково така пісня виграє в якості, хай вона і може виявитися менш комерційно успішною на короткому відрізку часу серед широкої аудиторії. Але свою аудиторію вона зрештою завжди знайде.
Читайте поетів різних часів — для натхнення і прикладу. І не бійтесь складних рим (якщо можна, уникайте дієслівних). Хоча і простота — це теж не завжди погано, але коли подана зі смаком. І будьте щирими у своїй творчості.
Читайте також матеріал Артема Пивоварова про те, як написати пісню та створити потенційний хіт.