Українські народні музичні інструменти, про які ви могли не знати

Тулумбас

Тулумбаси, або литаври — казаноподібні барабани, що були відомі в Європі з ХІV століття. В Україні вони стали незамінним інструментом для козаків у культурному й політичному житті січей.

Уявіть поле бою, на якому брязкіт зброї та крики унеможливлюють координацію війська. Тут і допомагає тулумбас, звук якого перекриває шум і задає темп наступу або дає команду повертати назад. Часто козаки здобували тулумбаси як трофеї у війнах, але й самі їх виготовляли — натягували тонку шкіру поверх казанів. Історики вважають, що у найбільші барабани могли бити одразу восьмеро музикантів — довбишів.

Флояра

Якщо вам траплялись фільми про Карпати або гуцулів, ви точно чули звуки флояри — це один із найулюбленіших духових інструментів жителів українських гір. 

Здавна її самостійно виготовляли вівчарі з колокічки або дуба й прикрашали різьбою з різноманітними рослинними мотивами відповідно до регіону. Мотиви флояри здавна супроводжують веселі й сумні події гуцулів: вечорниці, весілля, похорони. 

Залежно від розмірів, флояри видають різний діапазон звуків. Найбільші флояри довжиною близько метра називають дідівськими й вони вважаються найвдалішими «до співу», тобто до виконання інструментальних сюїт. 

Дуда

Напевно, ви знаєте про такий шотландський народний інструмент, як волинка. А от у карпатських регіонах аналог цього інструменту називається дуда, або коза. Він зʼявився на 200 років раніше, ніж на Британських островах.

Виготовляють дуду за складною технологією, що потребує високого рівня майстерності, прикрашають деревʼяною головою кози, яка є неодмінним атрибутом народного свята Маланки на заході України. Дослідники вважають, що дуда чудом збереглась до наших часів, адже її виготовлення дуже кропітке й вимагає неабиякої відданості — всю зиму майстри зазвичай присвячували створенню музичних інструментів.

Басоля

Басоля — це струнно-смичковий інструмент з давньою історією. Походить вона від гудища, трьохструнного інструменту часів Київської Русі, на якому грали скоморохи під час народних забав. Сучасна басоля схожа на віолончель, має чотири струни, а грають на ній за допомогою смичка, тримаючи інструмент під нахилом або на колінах, як гітару. Зараз почути басолю можна здебільшого в народних ансамблях троїстих музик.

Жалійка

Ще один традиційний інструмент наших предків — деревʼяна дудка з широким отвором на кінці — розтрубом. Звучить саме так, як і називається — жалібно, різко й голосно, чимось нагадуючи дуду-козу.

Грали на жалійці найчастіше пастухи, прикликаючи худобу, але є припущення, що її могли використовувати й на похоронах через протяжне плачуче звучання. До ХІХ століття про неї майже забули, та з початку 1900-х жалійка зайняла одну з основних ролей у народних оркестрах і ансамблях.

Дримба

Це один із найбільш поширених у світі інструментів, відомий також під назвою варган. Дримба раніше була розповсюджена по всій Україні, але найбільше закріпилась у гуцульському побуті. Грати на дримбі досі вчаться змалку. 

Виглядає вона як маленька металева підкова з одним або двома язичками, яку притискають до зубів або до губ для гри. Коли язичок щипають, дримба видає резонуючі звуки, які можна регулювати ротом і диханням. 

Такий інструмент зазвичай виготовляли ковалі, а ще раніше дримбу можна було купити на ярмарках у ромів. 

Бугай

Коли та як зʼявився музичний інструмент бугай, прослідкувати доволі складно. Але точно відомо, що своєю назвою він завдячує птаху, що живе у очеретах і кричить басом.

Бугай виглядає як діжка з натягнутою шкірою та хвостом з кінського волосся. Саме за цей хвіст смикають музиканти, обовʼязково змочивши попередньо руки у воді (у давнину для цього використовували також пиво та квас).

В залежності від розміру бугая його також називають цеберко або бербениця. Найчастіше він звучить в ансамблях, у вуличних музик Закарпаття на Коляду.

Козобас

Хоча козобас створили відносно недавно — у 60-х роках XX сторіччя, — його історія набагато старша. Як кажуть жителі Івано-Франківщини, раніше у них був такий звичай: коли на якийсь день весілля музики припиняли грати та йшли додому, то гості свята збирали імпровізований музичний інструмент із відра, коромисла та натягнутого дрота, граючи на ньому палицею як смичком. Звук, що при цьому утворювався, нагадував голос кози.

Згодом на основі такого «інструменту» і вирішили створити більш професійну його версію, назвавши її козобас — тепер це невеликий круглий барабан із грифом, трьома струнами, деревʼяною головою кози та мідною тарілочкою. Музиканти грають на козобасі коротким смичком або щипають струни пальцями, іноді бʼючи по тарілочці.

Торбан

Торбан, близький за звучанням та устроєм до лютні та частково до гітари — незаслужено забутий в Україні інструмент. Найбільше був поширений у XVIII–XIX століттях, а серед його прихильників були Іван Мазепа, що любив грати на торбані, й Тарас Шевченко. 

Це струнний щипковий інструмент, що має два грифи, 14 струн та 12–13 приструнків — досить складний для вивчення. 

Джоломига

Незвичний різновид сопілки — джоломига, або дводенцівка — дає можливість одному музиканту звучати за двох. Походить цей інструмент із Закарпаття, де його роблять із одного бруска дерева, просверлюючи два паралельні канали й утворюючи дві денцівки-сопілки в одній. При цьому одна частина джоломиги звучить як стала басова партія, а друга створює мелодію, змінюючи тон.