Тексти

Знаковому альбому The National — 10 років: як з’явився High Violet

Юрій Береза
764

Якщо ви відкриєте якийсь плейліст сумних пісень на будь-якій стрімінговій платформі, там будуть пісні The National з ймовірністю 99%. Американські та британські чарти не обходяться без пісень гурту на перших десяти сходинках.

Їхня платівка Sleep Well Beast у 2018 році отримала «Греммі» в номінації «Найкращий альтернативний альбом», а останній лонгплей I Am Easy To Find став концептуальною одою життю жінки в цьому світі, а це зараз дуже на часі. Свої голоси йому подарували басистка Девіда Бові Гейл Енн Дорсі, Шарон Ван Еттен та інші. Ба більше: із володаркою «Оскара» Алісією Вікандер була знята тематична короткометражка.

Втім, шлях The National до слави був нетиповим. Юрій Береза, автор телеграм-каналу «Берёзовый сок», розповідає про альбом High Violet, яким гурт вистрілив і почав шлях до топів музичних чартів та сумних плейлістів усіх часів.

Преса хвалила попередні чотири альбоми The National, проте реакція слухача була нульовою: пусті зали й мізерні продажі. Фронтмен Метт Бернінгер згадував, що якось вони поїхали в тур із улюбленцями Девіда Бові Clap Your Hands Say Yeah у якості розігріву. Під час виступу глядачі виходили за пивом й демонстративно стукали стільцями, щоби підкреслити, як їм байдуже до музики.

Вихід Boxer, четвертого лонгплея, нарешті схилив ваги на їхню сторону. Завдяки Бараку Обамі та його передвиборній кампанії 2008 року, куди чудово вписалася пісня Fake Empire. Але вихід п’ятого альбому High Violet змінив усе назавжди.

Пісні, наче гаряча смола

High Violet — перша робота в дискографії The National, яку вони спродюсували самостійно. Музиканти надали перевагу не студії, а гаражу Аарона Десснера, одного з двох головних композиторів гурту.

«High Violet був не те щоби війною між учасниками гурту. Скоріше перетягуванням мотузки. Традиційно мотузку тягнуть дві людини в дві сторони, а в цьому випадку тягнули в п’ять сторін. Так ми намагалися вияснити, яким же має бути альбом»

— Метт Бернінгер

Пісні створювали так: Аарон і його брат-близнюк Брайс (теж грає у The National) робили музичні скетчі й надсилали їх Метту. Той слухав і відбирав, які сподобалися. Фінальний список треків мав визначити фронтмен. Оскільки альбом створювали в гаражі, то й часу для творчих пошуків було більше.

«Метт слухав щось, приходив до мене і говорив: “От ця пісня має звучати, як скуйовджене волосся, а ця — немов гаряча смола”. До речі, скуйовджене волосся — це Terrible Love»

— Аарон Десснер

Terrible Love — ідея, що «схопилася» і реалізувалася доволі швидко на відміну від, наприклад, пісні Lemonworld. Її запис тривав 80 дублів і стільки ж єхидних жартів і кепкувань над кожним із них.

«Гурт у нас такий: Метт — батя. Брайан Давендорф (барабанщик) — дружина, що довго страждає від чоловіка. Я — відлюдькуватий дядечко. Аарон і Брайс — доньки-близнючки, які люблять контролювати своїх батьків. Усі сремося через дрібниці, поки хтось не бовкне якусь нісенітницю. А це в свою чергу згуртовує проти нього інших»

— Скотт Девендорф

Хоч хлопці продюсували High Violet самостійно, та в плані запису їм на допомогу прийшла ціла низка крутих музикантів: Суф’ян Стівенс, Bon Iver, Річард Рід Паррі з Arcade Fire, Мадс Крістіан Брауер із Efterklang.

Коли дерево з нитками розходиться тиражем в мільйон

Історія з обкладинкою — окрема тема. Спочатку альбом планували назвати Summer Lovin’ Torture Party і зробити артворк у рожевих тонах. У якомусь музеї Бернінгер натрапив на скульптуру Марка Фокса Blinding Forces. Ну як скульптуру — прибиту до стіни дерев’янку, від якої тягнулися кольорові нитки. Вона в підсумку прикрасила альбом.

Із назвою вийшло складніше. Бернінгер так і не визначився, яка версія йому більше подобається. В одному інтерв’ю розповів, що швидко прочитав два слова в якійсь книзі. Словосполучення було співзвучним із High Violet і ця думка застрягла у нього в голові.

Пізніше фронтмен розповідав, що High Violet для нього — стан, коли людина живе від крайності до крайності. Або в максимальній ейфорії, або в тотальній параної.

Дитина, що народилася 10 травня 2010 року

Бернінгер зрозумів, що вийшло зробити в The National, тільки через тиждень після мастерингу High Violet. Він прослухав матеріал без думок про те, щоби щось прибрати, додати чи виправити. Назад шляху не було. Прокинувшись о третій ранку, Метт відкрив пляшку вина і прокрутив альбом чотири рази.

«Це був ефект на кшталт “о Боже, дитина народилася. Руки цілі, ноги цілі, він здоровий і кричить”. Тоді я подумав: “Усе, тут я більше нічого зробити не можу”»

— Метт Бернінгер

High Violet вийшов 10 травня 2010 року. Критики заливалися захопленням. Pitchfork писав, що з таким звучанням The National перетворилися в значущий рок-гурт. The Guardian назвали альбом витончено красивою роботою, чия сила зростає з кожним прослуховуванням.

У BBC вирішили не ліпити горбатого і відразу сказали, що це один із найкращих альбомів 2010 року. У 2011-му вийшло нове видання збірника «1001 альбом, який ви повинні послухати перед смертю». High Violet був і там.

Чому вистрілив саме High Violet?

The National йшли до широкої аудиторії дрібними кроками. Бернінгер розповідав, що на початку кар’єри вони кілька місяців намагалися зайняти хедлайнерский слот у концертній програмі нью-йоркського залу Mercury Lounge — спочатку їх ставили на шосту вечора, потім на сьому, потім на восьму. Кожне зміщення по часу вони сприймали як перемогу.

Приблизно в той самий час почали оглушливо вистрілювати гурти на кшталт The Strokes і Interpol. Якщо ці два гурти мали жвавий старт із надмірною загальною увагою, то в The National такого не було. Причому всі в команді розуміли, що якщо шлях для них і існує, то він буде зовсім іншим.

«Паралельно з розвитком гурту ми працювали. Ми могли платити рахунки, купувати їжу. На відміну від людей, які спочатку поставили на музику. Якби ми почали заробляти тільки музикою і в якийсь момент прогоріли, то професії в нас би залишилися. Спостерігаючи безумство на концертах The Strokes, я зрозумів, що такого інтересу до нас одразу не буде. Зрештою це було ідеальним варіантом, тому що в тіні ми намагалися зрозуміти, хто ми є і чого хочемо від власної музики»

— Метт Бернінгер

На The Strokes, Interpol, Yeah Yeah Yeahs тиснула відповідальність не облажатися з наступними релізами після успішних дебютів, натомість над The ​​National такий дамоклів меч не висів. Гурт не дуже турбує той факт, що їхні альбоми не купували. Вони жартували:

«У Філадельфії на нас ніхто не прийшов. Але знаєте, що? Завтра Індіанаполіс. Там точно є п’ять людей, які нас слухають. А це краще, ніж нуль»

The National випустили High Violet у досить зрілому віці. Це не запізнілий успіх, а свідома затримка. Як тільки учасники сформувалися в усіх відношеннях, вони вистрілили ядром із гармати. Вони довели, що інді-рок — це не тільки гучні гітари та джинси в обтяг.

У High Violet чудово поєдналися лірична глибина, класична композиція і хвороблива пристрасть до гучних гуртів 90-х на кшталт Pavement і Guided By Voices.

Внутрішня революція 

У 2020-му прийнято говорити, що музиканти перевертають гру в якомусь жанрі. У випадку з The National гурт перевернув гру для самих себе. В глобальному плані це можна назвати еволюцією, в особистісному — революцією.

Перші чотири альбоми поспіль гурт наводив обриси форми, а в High Violet цю форму представив і наповнив убійним змістом. Гітари деренчать так, немов на житловий район мчить поїзд-експрес. Метт Бернінгер перестав бути інтелігентним співаком і почав волати вепром. Оркестровки підкидають дров у грубку тривожності.

Розмитий ліричний персонаж попередніх альбомів The National був сором’язливим меланхолійним алкоголіком — із тих, що в барі намагаються зав’язати з кимось розмову. Частково він пов’язаний із самим Бернінгером. Його довго кошмарила паніка перед виходом на сцену, але він взяв себе в руки:

«Я більше не соромлюся. На сцені я веду себе, як мікс п’яної горили і професора з коледжу»

— Метт Бернінгер

Від незручного бурчання фронтмен прийшов до невідворотності й фаталізму. Жодна з пісень альбому не закінчується добре. У Sorrow печаль з’їдає людину з кінцями. У Anyone’s Ghost хтось із пари остаточно розчинився у партнері й став співзалежним. У Afraid Of Everyone зростає тривога за майбутнє власних дітей. У Vanderlyle Crybaby Geeks абсолютно неможливо пережити розрив із іншою людиною.

«Якось я сказав, що цей альбом щасливий. Але я не маю на увазі пряме значення слова. Мені здається, “щасливий” у контексті High Violet — це агресивніший, звичайніший, не пафосний»

— Метт Бернінгер

Коли сум стає масовою розвагою

Вселенська печаль, одягнена в музику, придумана не The National. Найчастіше в таких піснях музикант плекає власне горе. Але гурту вдалося провернути хитрий трюк: програючи High Violet, слухач починає жаліти самого себе.

З одного боку, Бернінгер розповідає історію, але з іншого — не дає приводів вважати, що ця історія — про нього. Героями та героїнями цих історій стаємо ми самі, оскільки в піснях немає нічого такого, що не відбувалося з нами.

Кажуть, сумні пісні створені для камерних залів і маленьких сцен. The National показали, що нескінченно сумна музика теж може наповнювати десятитисячні зали і бути атракціоном.

Успіх High Violet, крім хороших продажів альбомів і солдаутів, дав можливість учасникам гурту показати, ким вони є поза The National.

Метт Бернінгер заснував дурненький поп-роковий сайд-проект EL VY з Брентом Кнопфом із Ramona Falls. Аарон Десснер заглибився в абстрактну електроніку в рамках проекту Big Red Machine з Bon Iver на пару. Брайс Десснер вривається по класичній музиці й пише саундтреки до фільмів — «Два Папи», наприклад. Брайан і Скотт Девендорфи сколотили експериментальний гурт LNZNDRF.

Популярність іноді відчиняє неочікувані двері. В 2013 році The National на шість годин стали інсталяцією художника Рагнара Кьяртанссона: саме стільки вони грали пісню Sorrow. У перерахунку на рази — 99. Проект назвали A Lot of Sorrow, а через два роки всі шість годин виконання випустили на вінілі.

Кажуть, краще пізно, ніж ніколи. Проте в випадку з The National, пізно не буває ніколи.

Читайте також, хто така Фіона Еппл і чому світ шаленіє від її нового альбому.