Знаковому альбому The National — 10 років: як з’явився High Violet

Якщо ви відкриєте якийсь плейліст сумних пісень на будь-якій стрімінговій платформі, там будуть пісні The National з ймовірністю 99%. Американські та британські чарти не обходяться без пісень гурту на перших десяти сходинках.

Їхня платівка Sleep Well Beast у 2018 році отримала «Греммі» в номінації «Найкращий альтернативний альбом», а останній лонгплей I Am Easy To Find став концептуальною одою життю жінки в цьому світі, а це зараз дуже на часі. Свої голоси йому подарували басистка Девіда Бові Гейл Енн Дорсі, Шарон Ван Еттен та інші. Ба більше: із володаркою «Оскара» Алісією Вікандер була знята тематична короткометражка.

Втім, шлях The National до слави був нетиповим. Юрій Береза, автор телеграм-каналу «Берёзовый сок», розповідає про альбом High Violet, яким гурт вистрілив і почав шлях до топів музичних чартів та сумних плейлістів усіх часів.

Преса хвалила попередні чотири альбоми The National, проте реакція слухача була нульовою: пусті зали й мізерні продажі. Фронтмен Метт Бернінгер згадував, що якось вони поїхали в тур із улюбленцями Девіда Бові Clap Your Hands Say Yeah у якості розігріву. Під час виступу глядачі виходили за пивом й демонстративно стукали стільцями, щоби підкреслити, як їм байдуже до музики.

Вихід Boxer, четвертого лонгплея, нарешті схилив ваги на їхню сторону. Завдяки Бараку Обамі та його передвиборній кампанії 2008 року, куди чудово вписалася пісня Fake Empire. Але вихід п’ятого альбому High Violet змінив усе назавжди.

Пісні створювали так: Аарон і його брат-близнюк Брайс (теж грає у The National) робили музичні скетчі й надсилали їх Метту. Той слухав і відбирав, які сподобалися. Фінальний список треків мав визначити фронтмен. Оскільки альбом створювали в гаражі, то й часу для творчих пошуків було більше.

Terrible Love — ідея, що «схопилася» і реалізувалася доволі швидко на відміну від, наприклад, пісні Lemonworld. Її запис тривав 80 дублів і стільки ж єхидних жартів і кепкувань над кожним із них.

Хоч хлопці продюсували High Violet самостійно, та в плані запису їм на допомогу прийшла ціла низка крутих музикантів: Суф’ян Стівенс, Bon Iver, Річард Рід Паррі з Arcade Fire, Мадс Крістіан Брауер із Efterklang.

Коли дерево з нитками розходиться тиражем в мільйон

Історія з обкладинкою — окрема тема. Спочатку альбом планували назвати Summer Lovin’ Torture Party і зробити артворк у рожевих тонах. У якомусь музеї Бернінгер натрапив на скульптуру Марка Фокса Blinding Forces. Ну як скульптуру — прибиту до стіни дерев’янку, від якої тягнулися кольорові нитки. Вона в підсумку прикрасила альбом.

Із назвою вийшло складніше. Бернінгер так і не визначився, яка версія йому більше подобається. В одному інтерв’ю розповів, що швидко прочитав два слова в якійсь книзі. Словосполучення було співзвучним із High Violet і ця думка застрягла у нього в голові.

Пізніше фронтмен розповідав, що High Violet для нього — стан, коли людина живе від крайності до крайності. Або в максимальній ейфорії, або в тотальній параної.

High Violet вийшов 10 травня 2010 року. Критики заливалися захопленням. Pitchfork писав, що з таким звучанням The National перетворилися в значущий рок-гурт. The Guardian назвали альбом витончено красивою роботою, чия сила зростає з кожним прослуховуванням.

У BBC вирішили не ліпити горбатого і відразу сказали, що це один із найкращих альбомів 2010 року. У 2011-му вийшло нове видання збірника «1001 альбом, який ви повинні послухати перед смертю». High Violet був і там.

На The Strokes, Interpol, Yeah Yeah Yeahs тиснула відповідальність не облажатися з наступними релізами після успішних дебютів, натомість над The ​​National такий дамоклів меч не висів. Гурт не дуже турбує той факт, що їхні альбоми не купували. Вони жартували:

The National випустили High Violet у досить зрілому віці. Це не запізнілий успіх, а свідома затримка. Як тільки учасники сформувалися в усіх відношеннях, вони вистрілили ядром із гармати. Вони довели, що інді-рок — це не тільки гучні гітари та джинси в обтяг.

У High Violet чудово поєдналися лірична глибина, класична композиція і хвороблива пристрасть до гучних гуртів 90-х на кшталт Pavement і Guided By Voices.

Розмитий ліричний персонаж попередніх альбомів The National був сором’язливим меланхолійним алкоголіком — із тих, що в барі намагаються зав’язати з кимось розмову. Частково він пов’язаний із самим Бернінгером. Його довго кошмарила паніка перед виходом на сцену, але він взяв себе в руки:

Від незручного бурчання фронтмен прийшов до невідворотності й фаталізму. Жодна з пісень альбому не закінчується добре. У Sorrow печаль з’їдає людину з кінцями. У Anyone’s Ghost хтось із пари остаточно розчинився у партнері й став співзалежним. У Afraid Of Everyone зростає тривога за майбутнє власних дітей. У Vanderlyle Crybaby Geeks абсолютно неможливо пережити розрив із іншою людиною.

Успіх High Violet, крім хороших продажів альбомів і солдаутів, дав можливість учасникам гурту показати, ким вони є поза The National.

Метт Бернінгер заснував дурненький поп-роковий сайд-проект EL VY з Брентом Кнопфом із Ramona Falls. Аарон Десснер заглибився в абстрактну електроніку в рамках проекту Big Red Machine з Bon Iver на пару. Брайс Десснер вривається по класичній музиці й пише саундтреки до фільмів — «Два Папи», наприклад. Брайан і Скотт Девендорфи сколотили експериментальний гурт LNZNDRF.

Популярність іноді відчиняє неочікувані двері. В 2013 році The National на шість годин стали інсталяцією художника Рагнара Кьяртанссона: саме стільки вони грали пісню Sorrow. У перерахунку на рази — 99. Проект назвали A Lot of Sorrow, а через два роки всі шість годин виконання випустили на вінілі.

Кажуть, краще пізно, ніж ніколи. Проте в випадку з The National, пізно не буває ніколи.

Читайте також, хто така Фіона Еппл і чому світ шаленіє від її нового альбому.