Рейтинг альбомів «Тартак» від найгіршого до найкращого

«Тартак» — легенди. Один із найнепередбачуваніших українських гуртів, «Тартак» змішував та перетравлював усе — панк, гранж, хіп-хоп, репкор, фанк, інді-рок, фольк і попсу. Інколи це виходило органічно, інколи звучало смішно та інфантильно — проте завжди цікаво.

Два роки тому, в лютому 2020-го, Сашко Положинський, незмінний фронтмен і вокаліст «Тартак», оголосив, що припиняє свою діяльність у складі «Тартак». До гурту запроcили вокаліста Сергія Строяна, але все ж 20 січня 2022 року колектив оголосив про остаточне припинення діяльності.

На тлі цих подій СЛУХ вирішив подивитися на музичну спадщину колективу, зафіксувати її та оцінити кожен із десяти випущених альбомів. Спойлер: ми отримали задоволення майже від кожного.

10. АнТАРТАКтида.
Частина друга (2017)

Друга частина «АнТАРТАКтиди» чомусь була випущена за рік до першої. Маркетинговий хід ми не зрозуміли, але зрозуміли, що це — найслабший альбом у дискографії одного з найталановитіших рок-гуртів за часи незалежності України. Робота без цікавих чи нових ідей, в кожній ноті буквально відчувається втома і відсутність бажання щось змінювати в своїй музиці. 

Здається, самі музиканти це зрозуміли, бо після цього альбому виходить «АнТАРТАКтида. Частина перша», на якому змінилося абсолютно все. Однак, на жаль, було вже запізно.

9. Опір матеріалів (2010)

«Опір матеріалів» — мабуть, найбільш фанк-роковий альбом «Тартак», адже у порівнянні з минулими кількість скретчів та електроніки значно зменшилася, залишивши більше місця для рокешної гітари та ритм-секції. Утім, «Тартак» на цьому альбомі почав повторюватися, також тут нема жодного хіта. Виділити можна хіба що «В моєму світі».

8. АнТАРТАКтида.
Частина перша (2018)

Альбом демонструє радикальний розворот «Тартак» у бік легкого радіоформатного поп-року з купою запрошених вокалісток та вокалістів, серед яких опинилися Mari Cheba, Арсен Мірзоян, Тоня Матвієнко та багато інших. Цілком можливо, що така радикальність зумовлена бажанням «прокрутити ці пісні по радіо». А можливо, гурт просто втомився від постійного гітарного «дждждж».

Це сміливий крок — якщо 20 років виховувати аудиторію на переважно важкій роково-панково-фанковій еклектиці, то є великий шанс її втратити, навіть якщо це дуже віддані фанати. Цей альбом став завершальним як для Сашка Положинського у складі «Тартак», так і для самого гурту, який проіснував після цього рік.

7. Сімка (2012)

Це найромантичніший, найсумніший та найповільніший альбом «Тартак». Гурт досліджує свої ліричні сторони, які дуже гарно проявилися раніше на піснях «Понад хмарами» і «Стільникове кохання». Так, звичайно, тартаківський драйв залишився на кількох піснях, однак з першої ж пісні «Я не один» гурт налаштовує на загальний настрій альбому. 

На цьому альбомі тексти Положинського теж здобувають більшої ліричності, вокальні інтонації пройняті сумом і внутрішнім болем, із яким він, здається, не дуже впевнено справляється.

6. Демографічний вибух (2001)

Цікаво, що перший альбом «Тартак» багато у чому стилістично збігається з дебютником «ТНМК». Як і «ТНМК» на своєму дебюті «Зроби мені хіп-хоп», «Тартак» зробили ставку на розбещене жонглювання жанрами з перевагою простеньких гітарних рифів, скретчингу і сюрреалістичним сторітелінгом, що подаються на межі репу та лічилок. Через що можна було б віднести гурт до полегшеної версії репкору.

«Демографічний вибух» — свято постмодерністської еклектики та само/іронії. Перша ж пісня альбому «DJ BOBOчка» є омажем, якщо не плагіатом хіта британців New Order — Blue Monday. А хітову «100%-ий плагіат» сьогодні можна взагалі вважати музичною предтечею «Пошлой Молли» — простий, веселий електронний панк на чотирьох акордах, тільки без підліткового сексу і наркотиків. 

Ну, а «Подаруй мені кохання» здається джангловою відповіддю на пісню «ТНМК» — «Дибани мене». Чути, що музиканти «Тартак» у той період захоплювалися бігбітом, електропанком і ню-металом, і чудово намішали це у веселий, легкий, розбещений і еклектичний альбом.

5. Ввічність (2015)

Восьмий альбом «Тартак» — найбільш вокальний. Сашко Положинський усе більше співає замість речитативу і починає уже впевнено тримати ноти та інтонувати. І досить дивно, чому він не робив цього раніше, адже у Сашка дуже приємний тембр. Принаймні саме на цьому альбомі спів Положинського особливо виділяється від минулих його робіт, на яких він здебільшого тараторив як заведений. 

Пісня «Шановні бандити» не обійшлася без впливу трьох легендарних нірванівських акордів Heart-Shaped Box, однак коли Положинський співає на приспіві, це відходить на п’ятий план. На пісні «Почуй мене» Сашка взагалі не впізнати. Цікаво, що музика гурту протягом усієї кар’єри плавно і потроху змінювалася, однак фронтмен вирішив щось поміняти у собі тільки через 20 років. І це пішло на користь — і музика, і емоції помітно посвіжішали.

4. Гуляйгород (2005)

Дуже сміливий, якщо не сказати божевільний експеримент від Сашка Положинського і команди — змішати у рівних пропорціях український фольк із репкором та фанком і запросити до цього безумства фольклорний ансамбль «Гуляйгород», що спеціалізується на українській автентичній музиці Середньої Наддніпрянщини. 

Епічне зіткнення архаїки та сучасності, єдиним слабким місцем є пісня «Чорноморець», гітарний риф якої нагадує про найкращі часи гурту «Сектор Газу», які хотілося б забути і більше не чути ніколи. Цей альбом — апогей синтезу, яким завжди хворіли музиканти «Тартак», абсолютна дичина, від якої неможливо відірватися.

3. Сльози та соплі (2006)

На п’ятому альбомі «Тартак» у черговий раз демонструють музичне зростання. Це один із найбільш цілісних та енергійних альбомів гурту, який слухається на одному диханні. Головні теми — кохання, кохання і ще раз кохання, достатньо подивитися на назви пісень. 

На альбомі з’являється більше крутих рифів, мелодій, емоційних текстів і якоїсь гнівної сентиментальності, про що, в принципі, свідчить і назва альбому. Таке відчуття, що Сашко Положинський переслухав мейнстримного емо 2000-х, адже почав не тільки читати реп, але і робити обережні спроби співати.

Звичайно, залишилося місце і для класичного кумедного сторітелінгу («Дай себе», «Кулінарія»). Найенергійніший альбом з купою справжніх бойовиків («Не варта», «Воно», «Мені все одно»).

2. Система нервів (2003)

Я пам’ятаю, як на початку 2000-х сперечався з однокласником про те, хто більше схожий на Limp Bizkit — «ТНМК» чи «Тартак». Аргументом однокласника було те, що Фагот носить червоний капелюх як Фред Дьорст і схоже читає реп. Моїм аргументом була пісня «МікрOFF/ONна перевірка» через суміш важких рифів, скретчингу та читки і обкладинка альбому «Система нервів», на якій зображений чувачок, що нагадував про мультяшні арти Limp Bizkit.

Зараз ця підліткова суперечка викликає ностальгічну посмішку, адже «Тартак» якщо і черпав натхнення з актуальної тоді на пострадянському просторі західної музики, але робив що заманеться — синтезував її і адаптував під українську реальність.

Уже з першої ж пісні «Ні, я не ту кохав» Сашко Положинський та команда красиво знущаються з однойменного шлягера естрадного дуету «Світязь». А потім вони ще й презентували цю пісню у культовій програмі телеканалу М1 «TViй формат» разом із учасниками дуету.

Весь альбом — це полотно, зіткане з різних шматків тканини, яке спочатку спалює сітківку ока, але в міру споглядання, навпаки, чудово вписується у інтер’єр. Кожна пісня записана з якимось артистом: «Фактично Самі», «Мотор’рола», забутий гурт «Sбей Пепел`S», ще купа Сіриків, Васіків, Спідвеїв та Графітів, про яких сьогодні майже ніхто не згадає. Або про яких, крім фітів з «Тартаком», навіть ніхто і не чув.

Ню-металеві «МікрOFF/ONна перевірка» і «Сонце», дабова «Вогник», тріп-хопова і галюциногенна «Вродливе м’ясо» з абсолютно кінченим приспівом, що викликає приступи епілептичного сміху («А ти м’ясо», — співає Ірена Карпа, «Я такий апетитний», — сексуально підспівує Сашко Положинський), фанково-рок-н-рольна «Но пасаран!», яка нагадує про пісню Елвіса Little Less Conversation… І, звісно, один із найгучніших українських хітів 2000-х — «Понад хмарами» з янгологолосою Катею Chilly. 

«Система нервів» — це альбом, на якому «Тартак» викристалізували свій саунд, еклектичний підхід до музикування та хуковість своїх пісень.

1. Музичний лист щастя (2004)

Третій альбом «Тартак» — це вже історія про дорослішання і ностальгію за минулим, в якій тим не менш зберігається запал юності. Аранжування стали більш грамотними і виваженими, акценти розставлені ідеально, а мішанина з жанрів перестала різати вухо й перетворилася з «дивіться, як ми вміємо!» на міцний грунт музики гурту. 

Після нервових, веселих і сповнених невгамовної підліткової енергії «Системи нервів» та «Демографічного бунту», «Музичний лист щастя» слухається як повністю виважений  альбом, зроблений з розумінням результатів, яких хоче досягнути колектив. І до того ж на цьому альбомі — найбільша кількість хітів, які дуже добре репрезентують «Тартак». 

Розбишацька «Хулігани» викликала бажання схопити скейт чи BMX і розсікати вулицями міста. «Стільникове кохання» — ліричний хіт з одним з найв’їдливіших хуків середини 2000-х (це і є робота з актуальністю, а не коли у 2021 році месенджерів та інших телеграмів деякі українські попартисти досі співають про смс, як, наприклад, Lookinich у пісні «Відпусти»).

Веселий і запальний гімн безтурботному літу «Нашеліто», написаний Капітаном Очевидністю («Сонце пече, річка тече, влітку на вулиці так гаряче» — отакої!). Сюди ж можна додати «Це ваше свято», пісню-присвяту неформалам, які потерпали від гопників, ментів та бабусьок на лавочці за свій зовнішній вигляд, що навіть сьогодні викликає сльози ностальгії у міленіалів.

І навряд чи ми забудемо дорослу, критичну і пророчу пісню «Я не хочу», яка стала своєрідним гімном «Помаранчевої революції» і навіть сьогодні є актуальною, хоча це й сумно.