Сьогодні у світі відзначають Міжнародний день музики. Ми приєднуємося до нього спеціальним матеріалом за підтримки бренду Becherovka.
Учасники гуртів Latexfauna, The Unsleeping, TVORCHI, а також виконавиці KRUTЬ і DAKOOKA пригадали свої перші концерти, дебютні публічні виступи, факапи та як взагалі прийшли в музику. Бонус — корисні та конкретні поради музикантам-початківцям від артистів.
Spice Girls — Wannabe
У дитинстві я жила в одній кімнаті зі своїм дядьком. І завжди перед сном він вмикав джазові добірки. Я засинала під джаз протягом року (може, і більше).
Пам’ятаю, у дитинстві, концерт «Океану Ельзи». Була повна зала. Натовп людей. Було навіть трохи страшно.
У підлітковому віці я була фанаткою Slipknot. У мене був їхній мерч, який я купувала на секонді. В 2021-му хочу нарешті сходити на їхній концерт.
Музична школа.
Із композиторів — Ганс Циммер, Каваї Кендзі.
Участь у «Голосі Країни».
У п’ять років я вперше побачила піаніно і з криками та сльозами просила батьків записати мене в музичну школу. Я досі не знаю, чому. Мабуть, просто дуже сильно хотіла.
Нейрохірургом, геймером.
Фортепіано.
Перший екзамен в музичній школі. І на лінійці в школі.
Казантип 2013 року.
Андрій: У нашому будинку була ціла колекція касет і дисків з зарубіжною музикою. Це був окремий світ для мене ще тоді. Пам’ятаю багато, та чомусь хочеться виділити трек Grandmaster flash — The message.
Джеффрі: Це був трек Nelly — Dilemma ft Kelly Rowland. Він наче лунав звідусіль і не запам’ятати його було неможливо.
Джеффрі: Африканська та американська поп-культури були першими, які вплинули на мій музичний смак. Саме вони зробили мене дуже відкритим до всіх інших жанрів музики, яких я тоді навіть не розумів.
Андрій: Мені здається, що мій смак формувався абсолютно всією музикою, що я взагалі коли-небудь чув: починаючи з Вівальді «Пори Року» до скрімінгу від Rammstein. І взагалі весь світ, який мене оточував, в якійсь мірі визначав, що мені подобається у музиці, в той чи інший період життя.
Перший концерт, який ви відвідали? Які враження?
Андрій: Я часто стежив за виступами улюблених артистів онлайн. Але вперше побував на концерті 5 років тому, це був фест «Файне місто». З вражаючого там — виступ Pain. Просто без слів.
Джеффрі: Моїм першим концертом був концерт Бейонсе, який я відвідав декілька років тому. Незабутні враження, її енергетика і харизма захоплюють повністю. А саме шоу — від неї просто не можна було відвести очей, просто вау!
Джеффрі: Ні, ща жаль чи на щастя, я ніколи не купував мерч улюблених артистів. Але я був і досі є великим шанувальником Post Malone.
Андрій: Так, я фанатів від багатьох олдскульних хіп-хоп-виконавців у дитинстві. Звичайно, хотілося бути щасливим володарем якихось крутих футболок, рюкзаків, але в той час дістати їх було дійсно важко.
Андрій: Ні, я всьому навчався сам. Це був внутрішній поклик, мені завжди цього хотілось і я цим НЕ міг не займатись. І це ще один приклад, як музикант може навчитись всього сам, без обов’язковох музичних шкіл чи училищ.
Джеффрі: У мене немає великої повноцінної музичної освіти, але я вивчав основи музики в старшій школі протягом 2–3 років.
Андрій: Він і досі ним залишається – це ноутбук.
Джеффрі: А моїм першим музичним інструментом був кларнет.
Джеффрі: Ох, це був виступ, що просто з’їв усі мої нерви. Звісно, це був шкільний концерт. Тоді я був просто в шоці від того, наскільки я нервував. Але чим більше я виступаю, тим легше мені приборкувати свої нерви зараз.
Андрій: Моя хвилинка слави була на університетському виступі на День фармацевта. Я написав короткий трек про професію, виступив з ним, а наступного дня всі ходили і наспівували його. Було доволі приємно.
Андрій: Їх насправді дуже багато. Зараз чомусь спав на думку наш виступ на Atlas Weekend минулого року — якась неможлива енергетика та фідбек від глядачів. Ми були одним цілим.
Джеффрі: А для мене найголовнішим спогадом є той момент, коли я усвідомив, що людям насправді подобається те, що я роблю. Саме це дало мені той драйв, якого я потребував.
Андрій: Мені дуже подобається те, що роблять Diplo та Mark Ronson. Також я шукаю натхнення в минулому — слухаю багато музики XX століття, наприклад, пісні Майкла Джексона.
Джеффрі: Post Malone надихає мене неймовірно! Його музика, його погляди, як він бачить музику та життя загалом — я знаходжу в цьому багато натхнення для всього мого життя, не лише для моєї музики.
Джеффрі: Найбільш незручний момент був, коли я забув текст пісні на сцені. Але завжди добре цей момент «розіграти» з глядачами і продовжити, наче так і задумувалось.
Андрій: Дайте подумати…Таких не було! Навіть факап чи якась несправність, неточність завжди є класним уроком. Тому ми ніколи не сприймаємо щось як тотальний факап.
Андрій: Коротко: I really love it!
Джеффрі: Я завжди про це думав і одного разу мені трапилась можливість спробувати себе в цьому. Я ризикнув і ось я тут, де я зараз, і вже не уявляю себе окремо від музики.
Джеффрі: Мабуть, був би художником, я люблю малювати та створювати скетчі.
Андрій: Актором. Мені здається, що маю до цього хист.
Перша пєсня яка мені прям зайшла огого як — Arash, Boro Boro. Була касета дома і я на магнітофоні врубав альбом Arash і біг на вулицю мугикати Boro Boro з кєнтами, дупля не відстрелюючи, який там текст.
Класика, звісно. Коли я перший раз почув вокал Честера з Linkin Park, нині покійного, я *хуїв. Я ніяк не міг поняти, як це работає, як так можна співати шикарно. Намагався співати їхні пісні, но ніколи не виходило.
Якось подивився фільм It Might Get Loud, де Джек Вайт, Джиммі Пейдж і Едж з U2, просто сиділи, базікали про гітарну музику і обмусолювали свої особисті бачення такої музики. Я тоді дико підсів на блюз і зловив краш на Джека Вайта. В те врємя я збагатився тоннами кайфових блюзових гармоній. Клас.
У нас в Умані, звідки майже всі, КРІМ БАРАБАНЩИКА САНІ Й БАСИСТА ЛЄВИ, ВОНИ З КИЄВА (пацани благали, шоб я не говорив тільки про Умань). Коротше, в Умані був концерт Анюти Славської. Я, чесно, не шарив, хто це, але в 2000-х в Умані не було особливо прикольних подій, то мама вирішила з подружкою піти на цей концерт і взяла мене з собою.
Дім культури, повний зал, я в джинсовій рубашці, модний, сижу дивлюся перший концерт у житті. І мені, блін, понравилось! На останній пісні мама відправила мене з букєтом до Анюти Славської на сцену. Я вибіг, дав букет, мене поцілували в щічку і, повний емоцій, я покинув наш місцевий осередок культури.
Я фанатів від Papa Roach i Three Days Grace, але частиною фанбази я почуствував себе, коли почав слухати Enter Shikari — це перший гурт, де я всіх по іменах запомнив, лайви в них жирнющі, мєрч можна було найти в секонді. Шо може бути лучше?
Правда, разок я подарив дівчині на днюшку квиточки на концерт Enter Shikari в Києві, до нього ше лишалось півроку, і, карочє, якось лежачи на дивані, ввечері ми шось заговорили за них, типу вони класні. І тут згадали, що концерт має бути в цьому місяці, білєтіки готові ж! Дивимся, коли там концерт, а він мало того шо в цей день, так уже дві години йде! Коротше, траур, самоістєзаніє і відчай сиділи з нами в той вечір на дивані.
Ні. Але в мене були вчителі з гітари і вокалу. Вокалом я займався місяці три в місцевій школі мистецтв, а от на гітарі мене вчив грати тато Вані, нашого гітариста. Класні врємєна, на обідній перерві чайок, печеньки, уроки гітари, кайф.
Мій перший і єдиний інструмєнт — гітара. Моя любима Трембітка. Я коли тільки почав займатися на гітарці, попросив на Новий рік у батьків гітарку. Мені дали поняти, шо, братік, так просто це не работає. Прогнали з мене батьки плотно, і без надії на краще життя я ждав Новий рік. Традиційно в новорічну ніч я йду в іншу кімнату принести щось на стіл, як Новий рік вальнув, а коли вертаюсь, у синьому чохлі біля ялиночки стоїть гітаронька. А серце аж тьохкає.
У школі, під гітару. Але це не так інтересно, як перший концерт із пациками з The Unsleeping. Однокласник нашого гітариста організовував концерт, де вся молода кров міста Умань могла пограти для людей. Ми зібрались, нас тоді ще було троє, ми вирішили пограти кавери на Green Day i Who Made Who. У нас була одна акустична й дві електрогітари. На вокалі з гітарою — Назіч, я на гітарці роблю щось типу баса, а Дімасік грає на акустиці.
Перший повноцінний сольник на ЮБК, там був солдаут, скажена енергія. Таких емоцій, як на тому виступі, в нас ще не було. На нашому виступі було багато класних чуваків: друзяки, родичі, музмедіа, колеги по цеху. Разом із нами виступали дві шикарні банди: Our Atlantic i ZFeelZ!
З музикантів дуже надихає Tyler, the Creator. Цей тип скажений, з ніфіга, важкою працею пробивався, творив, ух! А з музикантів надихають ще всі зразу — багато чуваків роблять музику і вона виходить крутою, і це тупо зносить башку. З інших видів мистецтва мене надихає аніме.
Ой, кароче, зарелізили якось пісню Fantastic, залили кліп, запустили рекламу, запустили процес. Через день Саша, чувак, у якого ми пишемся, каже: «Ви шо, бл*ть, закинули, нахіба я потів над треком всьо це время, шоб ви закинули трек в моно, а не стерео?». Ми зразу поняли, шо завтикали, треба перезаливати кліп і перезапускати процес.
Та хз даже, мені подобалася музика завжди і це єдина справа, яка не набридла, в якій захотілось прожити.
Колись про це думав. Я собі пару варіантів виділив і зрозумів, шо я був би або програмістом, десь в області створення комп’ютерних ігор, або в якийсь спорт би заліз з головою. Чи бомжом би став.
Як кльова і така, шо збуджувала ендорфіни, — Self Esteem гурту The Offspring. Мені було 5 років. Саме вона породила в мені чуство, шо я хочу бути частиною цієї музики. Я захотів стати суб’єктом музики.
Я з дитинства любив всякий рок, бо тоді в маленькому містечку можна було найти на касетах або рок, або якийсь шлак. Тому особо вибору не було. Але вже в Києві я відкрив для себе нью-вейв. Зокрема, гурт Pompeya. Відтоді мене перестав цікавити рок, натомість начали нравитися всякі хіпстерські вєянія. Ще до того, як це стало мейнстрімом, канєшно же 🙂
Бл*, як не дивно, це був концерт групи «Арія». Бл*ть, це гадко. Ця фанзона — це п*зда. Потні й волосаті закомплексовані штемпи, які мнять себе рицарями під треки «Арії», а без них — полні лузери. Мені нравилася «Арія» на той момент. Но її аудіторія — це рука-ліцо.
Ніт. Суперфанатом ніколи не був. У школі дуже любив і уважав «Океан Ельзи», альбоми «Янанебібув», «Модель» і «Суперсиметрія». Хоча шо я пи*джу: була в мене в школі футболка «Арії».
Нє. Дуже б хотів хоть шото понімать, кроме стандартних акордів на гітарі. Знаю тіки, шо лучше сочинять музику так, аби голос співав на 2 і 4, а не 1 і 2. Тоді буде грувчик і по-западному. А на 1 і 3 буде «Ласковий май».
Тіки акустична гітара. На ній я сочиняю свої пєсєнкі й донині. Один раз сочиняв на совєцкому сінтюку. Получилася пісня Аntiutopia. Там я ваще нічо не понімаю.
Ну на гітарі виступав у школі. Співав пісню для ветеранів Афганістана. Збився, забув слова. Мій друг Олеш з мене потом півроку сміявся і під*обував. Для мене то був удар. Вірші на цю пісню написав наш мєсний тальнівський поет. А музику — мій старший брат Саша Зезюлін.
(Перший концерт гурту Latexfauna)
Напевно, перший солд-аут. І коли весь зал співав пісню Lime, коли я виставив мікрофон. Це дуже *хуєнне чувство, коли твій с льогкостью народжений твір кричить весь зал.
Із музикантів мені дуже нравляться Alt-j. Вважаю їх самою геніальною групою у світі. Їх невозможно повторити. Але вони навряд мене надихають, бо це слішком круто.
А вот з образотворчого мистецтва мені дуже нравиться Росс Вотсон і вся його гейська естетіка. І його супер-сонятчні сюжети. Люблю, коли в чоловіках зображають прекрасне. Бо тьолки — це вже дуже заїжджено, це обично. А вот коли в культурі появляється заслужена чоловіча сексуальність — це круто. За це мені дуже подобається Яніс Філіппакіс із Foals. Мегасексуальний мужик, при всій своїй повненькій і низкорослій комплекції. Но, єслі шо, я не гей.
Ну ми колись сильно набухалися в Харкові на фестивалі «Імпульс». Я не помню, як дограв виступ. Помню, шо проснувся в готелі і всьо. Потом було стидно. Ми і так ху*ово граєм на трезву. А там ще й набухалися в п*зду.
Щоб розвіяти скуку. Самоцель музики — придумувати пісні. Потім з пациками придумувати аранжування. А потім писати трек і викладать його в саундклауд. Це саме главне. Остальне — це вже побочка.
Я і є рекламщиком. Люблю цю професію. У мене даже прікольно виходить. Плюс хороше лаве.
Гімн України.
Пісні мами на кухні.
Концерт у сільському клубі, я тільки їх у дитинстві й бачила.
Мерч — ніколи. Ніколи не брала автограф ні в кого. Ніколи не була фанаткою. Я вважаю це гріхом.
Так. Закінчила музичну школу та музичне училище по класу бандури з червоним дипломом.
Бандура. Він і останній.
У дитячому таборі. Я співала пісню під гітару вожатого. У мене були три бек вокалістки з мого відряду. Вони мене ненавиділи, бо я мала голос і мене відразу не обділили увагою 🙂 Так я дізналась про конкуренцію.
Мій перший виступ. Я часто розповідаю про цей досвід. Діло було на звітному концерті.
Прийшли батьки і був повний зал. Я вийшла грати в дуеті з дівчинкою, і коли почався виступ, вона почала грати, а я ні. І я просто нічого не зіграла. Але повернувши голову вліво, я побачила, як моя вчителька показує мені умовний кулак, і тоді я зрозуміла що мені буде непереливки.
Звичайно, мені дісталось добряче. І той день я запам‘ятала назавжди. З тих пір я почала боятись сцени. Страх минув за років 10. Я поборола його виступами. Мільйонами виступів.
З музикантів — Том Йорк, Bjork, Portishhead, Біллі Айліш.
Їх мільйон. Наприклад, раніше я полюбляла екстравагантні головні прикраси.
Одного разу виступала у короні зі скла. І під кінець виступу вона сильно сповзла із голови, і на останній ноті останньої пісні впала мені у руки.
Якби це сталось на кілька секунд раніше, корона розбилася б об сцену, що була на рівні очей людей. Закінчилось би не солодко.
Не знаю.
Балериною або акробаткою.
Читайте також про 5 дивних і несподіваних хобі популярних музикантів.
