Тексти

Мовчання — золото: чому українські зірки бояться висловлюватися

Данило Панімаш
4314

Головний редактор онлайн-видання LiRoom Олексій Бондаренко у своїй колонці порушив питання: чому українські зірки не висловлюються на гостросоціальні теми? Чому не беруть на себе місію «етичного компасу»?

Відповідей на питання, як і реакції самих артистів, він так і не отримав.

Критика Олексія надихнула нас пошукати причини. І ми вважаємо, що українська музика застигла у розвитку.

UPD: Матеріал мав у заголовку слово «артисти», редакція вирішила змінити на «зірки» через можливу неправильну інтерпретацію. 

У формуванні музичної культури задіяні тисячі людей — артист/-ки, представники/-ці лейблів і піар-служб, журналісти/-ки, організатори/-ки фестивалів та концертів, власники/-ці майданчиків, танцюристи/-ки, кліпмейкери/-ки і так далі. Все це називається «музичною індустрією».

Результати діяльності музичної індустрії можна почути і побачити — альбоми, кліпи, профілі артистів у соцмережах, ноти і тексти, новини різних видань і концертні відео.

Але нескінченні прес-релізи і новини про те, що українська співачка Sonya Kay вразила шанувальників новими пікантними фото, а реперка Marcelle «інфікувала людей коронавірусом» (тобто випустила трек, присвячений пандемії), якими забиті поштові скриньки багатьох інформаційних ресурсів, не роблять українську музику вітальною — життєдайною, здатною до розвитку та руху. А значить — впливовою.

Я висуваю тезу — українська музика застигла в розвитку. І в переважній більшості існує просто за компанію зі світом навколо.

Етичний компас і соціальний флюгер

Чому українські відомі артисти не висловлюються на гостросоціальні теми, не беруть на себе місію «етичного компасу», питає Олексій Бондаренко. Адже українські зірки мають широку аудиторію, відповідно, впливають на неї.

І справді. Ми живемо в країні нескінченної соціально-політичної кризи, і на тілі українського суспільства кожен день з’являються нові рани.

Але більшість впливових українських музикантів мовчать, вибираючи власну зону комфорту, натираючи до блиску свій імідж і підписуючись тільки на безпечні для себе соціальні проекти.

І питання не в глобальних трагедіях України, в яких ми живемо вже 7 років — війні на Донбасі, окупації Криму. Це питання соціальних змін усередині країни, які напряму торкаються роботи уряду та функціонування нашої держави — а значить нашої цивілізованості, безпеки громадян і української культури як такої.

Безумовно, підтримка українськими артистами ЛГБТК + спільноти, притулків для бездомних тварин, боротьба проти СНІДу та ВІЛу, численні благодійні акції, зокрема концерт «Бумбокс», Alina Pash і «Другої Ріки» у підтримку медиків на каналі М1 — це важливі й потрібні ініціативи, на які варто звертати увагу.

Проте крім цього, існує безліч подій, що також вимагають пильної уваги, і, найголовніше — швидкої реакції. І такі події з’являються мало не щодня.

  • Українські поліцейські ґвалтують і катують жінку прямо в поліцейському відділку в Кагарлику.
  • Кримінальні розбірки з вогнепальною зброєю у Броварах посеред житлових будинків через розподіл розвізних маршрутів.
  • Пожежа в Одеському коледжі забирає 16 життів, а за цим слідує незаконне затримання колишнього заступника директора закладу, — поета Андрія Хаєцького, який до цієї трагедії там уже не працював.

Це лише кілька тем, які активно обговорює українське суспільство в останні дні. Щодо жодної з них від українських музикантів не чутно ні слова. І Олексій Бондаренко точно підмітив — «cкладається враження, что ці люди живуть не в Україні, а в якомусь уявному світі, в якому не існує несправедливості, проблем та країни як такої».

Але насправді складається враження, що українських артистів може змусити висловитися тільки щось масштабне і катастрофічне. Наприклад, Майдан, війна на Донбасі, ВІЛ/СНІД або пандемія коронавіруса. І лише тоді, коли це вигідно їм самим.

Наприклад, тема фемінізму і всього, що туди входить, включно з проявами сексизму та домашнім насильством, перетворюється на поверхневий грантовий кліп Аліни Паш та Фріла, який здається обережною карикатурою на вже зажовані й примітивні стереотипи. І це виглядає і сприймається не як висловлювання, а як спроба хайпу на актуальних для світу темах.

Відсутність діалогу як ознака немічності

У діалозі полягає життєздатність будь-якої культури — у постановці питань, реакції і відповідях на виклики світу, в осмисленні дійсності. Але українські зірки не йдуть на діалог зі світом, залишаючи політичне політикам, соціальне — журналістам, а музичне привласнюючи собі.

Однак у цивілізованому світі такий розподіл не працює. Американські зірки повністю інтегровані у соціально-політичне життя своєї країни.

Це відмінно демонструють вибори в США 2016 року, під час яких Мадонна пропонувала оральний секс кожному, хто проголосує проти Дональда Трампа. Смішно, але це теж висловлювання і прояв чіткої власної позиції.

І ще сильніше це демонструє вбивство білим поліцейським темношкірого Джорджа Флойда, яке викликало численні бунти в США і палаючі разом з поліцейською дільницею магазини.

 

View this post on Instagram

 

I WANT THINGS TO BE DIFFERENT

A post shared by BILLIE EILISH (@billieeilish) on

 

 

 

 

 

 

 

View this post on Instagram

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

stay active, stay energized, keep sharing, keep learning 🖤 sending strength and if you are protesting today please be safe   A post shared by Ariana Grande (@arianagrande) on

Скільки артистів висловилося на цю тему і навіть взяло участь в мітингах, складно порахувати. Beyonce, Ріанна, Емі Лі з Evanescence, Chance The Rapper, Жанель Моне, Tyler, The Creator. Питання навіть не в грошах і донатах, а в елементарному донесенні до своїх фанатів важливості процесів, що відбуваються, вихованні людяності й громадянської відповідальності.

Можна говорити про те, що західний досвід не підходить Україні, що тут «своя атмосфера». Однак якщо згадати історію американської музики, яка пройшла расову сегрегацію та дискримінацію, війну у В’єтнамі та Іраку, поліцейські рейди по гей-клубах (Стоунволльські бунти), політичні кризи, то стає очевидним, що Україна проходить схожий шлях соціальних потрясінь.

У цьому контексті чергове вбивство білим поліцейським темношкірого громадянина США ілюструє нарив на тілі американської правової системи, який ретельно намагаються прикрити.

У Росії з імперськими амбіціями і авторитарною владою зірки говорять на резонансні теми й влаштовують акції та протестні концерти. Достатньо згадати справу «Мережі» — організації анархістів, яких звинуватили у підготовці державного перевороту і застосовували тортури.

Українські музиканти дивляться на Захід і надихаються. Саунд, рухи, танці, шоу — вчаться музиці. Якщо подивитися на те, як західні музиканти беруть участь в житті своїх країн, стає зрозуміло, що українські артисти займаються копіюванням поверхонь, множенням музичного контенту в інформаційному полі.

І є щось безглузде в тому, що залишаючись за межами соціальних процесів і внутрішніх проблем рідної країни, та сторона просить державу про пільги для шоу-бізнесу і налагодження музичної інфраструктури.

А ви це заслужили? Чим? Черговою піснею про коронавірус? Чи зібраним Палацом Спорту?

Саме тому українські зірки лише імітують життєздатність музики — бо не можуть і не хочуть ні на що впливати, крім свого комфорту. Але це всього лише музика, її вже роблять нейромережі. А що і хто ховається за нею? Це людина взагалі чи глянцева картинка, зібрана свитою обережних піарників?

Хто винен і що робити?

Мовчання українських музикант/-ок багато в чому виправдано. Цькування Івана Дорна і Юрія Бардаша за їхні висловлювання продемонстрували, що до діалогу готові не всі сторони соціально-політичного і культурного процесу України.

Артист/-ки бояться втратити аудиторію. Аудиторія втомилася від постійних поганих новин і стресів. Держава ігнорує шоу-бізнес і культуру як такі. Музичним журналістам нема про що писати, крім безпосередньо музики, тому що артист/-ки нецікаві — вони ніяк не інтегруються у соціальний процес міста/регіону/країни, натомість лізуть геть зі шкіри, щоб виглядати хорошими і правильними. Українська співачка Sonya Kay підірвала мережу пікантними фото, ага. Про неспроможність українських артистів вийти із своєї зони комфорту я писав у колонці «Мляві кошенята, або Чому українські артисти не мають харизми».

І це все відбувається на тлі поліцейського і судового свавілля, корупції і поступового руйнування культурних і освітніх інституцій (припинення фінансування Довженко-центру, Українського культурного фонду, Інституту книги, Держкіно і програм захисту історично-культурної спадщини).

З цього ракурсу промені світла «Стоп культурний карантин», запалені для залучення уваги держави до завмерлої концертної індустрії, виглядають не винахідливою і красивою акцією, а відчайдушним криком про допомогу в порожнечу.

Здається, що мовчання українських артистів зумовлене відсутністю віри в зміни в Україні. Мовчання українських зірок — золото, тому що їм здається, що це єдиний вихід вижити як людям, що заробляють на життя своєю творчістю. Не висовуватися, не лізти в політичне і соціальне, не дозволяти собі гостроти висловлювання, щоби не образити нервове й нетерпиме українське суспільство.

Тому українські відомі артисти йдуть у виробництво музичного контенту про любов у вакуумі та особисті переживання, що є формою втечі від гнітючої реальності. Невпевненість у собі, власній позиції, страх перед вигнанням, небажання брати на себе відповідальність.

У цьому сенсі Юрій Бардаш виявився набагато чеснішим за своїх колег по цеху, тому що не посоромився визнати свої слабкості і ретранслювати свої думки на багатомільйонну аудиторію журналіста Юрія Дудя. При цьому знаючи, яку реакцію вони спричинять.

Погоджуватися з Бардашем в його баченні внутрішньої політики України чи ні — питання інше. Але його теза «навіщо жити, якщо не маєш права висловитися» набагато сильніше і точніше б’є по українських зірках з їхньою імітацією сміливості, свободи і власної значущості.

Однак артистам важливо розуміти, що без їхнього впливу, без винесення на світло наривів і ран на тілі України, без донесення інформації про соціальні проблеми ми так і залишимося вічно стражденною країною у перманентно гострій соціально-політичній та економічній кризі.

З нескінченним зацикленим саундтреком про любов у вакуумі та світле майбутнє, в яке ніхто з них, здається, уже й не вірить.

Читайте також, чому українські артисти нагадують млявих кошенят.