Тексти

Мляві кошенята, або Чому українські артисти не мають харизми

Данило Панімаш
6053

Здавалося б, що український артист може все — і круту музику написати, і яскраве шоу зробити. Однак дечого важливого йому не вистачає.

Музика сьогодні — це продукт, що швидко псується. Вона з’являється і зникає, не встигнеш і оком повести. Музичний конвеєр працює цілодобово і без зупинок, і лише одиниці утримуються на цій біговій доріжці, залишаючись у центрі уваги. Музикантом сьогодні бути дуже легко, адже достатньо мати мікрофон з комп’ютером для того, щоб нескінченно штампувати репчик.

Без перебільшень не обійтись, але саме тому реп сьогодні переміг всю іншу музику. Та й реп сам по собі навіть не показник — Том Йорк записав сольний альбом на своєму лептопі. За 6 днів примітивну нудоту під назвою Tomorrow Modern Boxes було завантажено більше мільйона разів з торентів — чим не яскравий приклад сучасного музичного харизмата? Лідер Radiohead досяг вже такого містичного статусу, що може видавати продукт будь-якої якості своїй пастві, яка буде не тільки платити гроші, але і просити добавки.

Будь-який музикант складається з кількох частин, а музика і тексти є лише скелетом, на який нарощується артистичне м’ясо. Сучасний повноцінний музикант — це великий механізм, в якому всі дрібні деталі взаємодіють. Композиторське мислення, поезія, бекграунд, артистизм, образ, взаємодія зі слухачем у публічному просторі, прагнення власних музичних іновацій і революцій, ідея, поведінка — це все важливі гвинтики, що запускають механізм впізнаваності музиканта і формують його харизму.

Між сучасним українським музикантом і західним музикантом є важлива відмінність. Усі ті мертві та живі люди не соромились бунтувати проти самих себе та навколишнього середовища. Карді Бі не соромиться публічно наваляти Нікі Мінаж і жбурнути туфлю їй в обличчя. Каньє Вест не соромиться висловлюватись на політичні теми і страждати потім від цього, а Дейв Грол запросто може перерватися під час виконання пісні для того, щоб вигнати п’яного фаната. А якщо згадати, що творили зірки у далекому минулому, то список ніколи не закінчиться.

Сьогодні для артиста «motherfucker» кінця 60-х перетворився на «Make America Great Again», а оголений статевий орган — на класичний реперський текст про «секс з сучками».

Звичайно, що коли Джим Моррісон з Іггі Попом демонстрували зі сцени свої члени, світ був іншим, вразливішим. Світ не був готовий до нігілістичного панку як лайфстайлу та музичної форми, до еротики у кліпах або до слова «motherfucker», яке вперше пролунало в музиці у 1969 році на альбомі гурту MC5. Треба віддати належне, що і зараз світ не дуже змінився — змінилися тільки акценти. Слово «fuck» або оголений член сьогодні вже нікого не налякають на відміну від політичних та мізогінічних висловлювань. Сьогодні для артиста «motherfucker» кінця 60-х перетворився на «Make America Great Again», а оголений статевий орган — на класичний реперський текст про «секс з сучками».

Чим більше я досліджую світову поп-культуру, тим більше мене цікавить, що з себе представляють її сучасні українські артисти і артистки. Я дивлюся їхні виступи, їхні інтерв’ю, інколи досліджую артистів у соцмережах. Та бачу, що українські артисти швидко вчаться. З’являються талановиті музиканти, які ретельно працюють над своєю музикою — вилизують аранжування і саунд, як, наприклад, гурти [O] і Покруч. Хтось намагається тупо наслідувати західних виконавців, як гурт The Erised. Українські виконавці навчилися підбирати собі красиві костюми, як Alina Pash і Dakh Daughters. Також деякі українські музиканти (Onuka, Даніела Заюшкіна) ретельно працюють над своїм образом, інколи виходить вдало. Хтось намацав нерв сьогодення, причому з абсолютно протилежних ракурсів, як вже не існуючий Oh, Deer і ще живий Пошлая Моллі.

Однак українські музиканти так і не навчилися головного — захоплювати собою. Українська поп-зірка поза сценою не викликає яскравих емоцій та переживань, і, як наслідок, захоплення. Інтерв’ю та підкасти, появи українських зірок на різноманітних шоу та у численних інтерв’юерів виглядають жалюгідно. Обережність, з якою українська зірка розповідає про себе і відповідає на питання, викликає почуття, ніби вона сидить на допиті, і от-от слухач про неї дізнається щось таке, що уся кар’єра в одну мить обвалиться. Дивлячись на цю скутість, на це відчайдушне прагнення не облажатись, хочеться спитати — чому так? Чому український шоу-бізнес такий зажурений, немов кульгаве чумне кошеня?

В українському шоу-бізнесі нічого не трапляється, ніяких цікавих подій. Артист випустив новий альбом/кліп. Артист анонсував концерт у Крижополі. Артист дав інтерв’ю, в якому усі його відповіді — це шаблонні фрази, за якими не знайти індивідуальності. Хіба що Іван Дорн став ворогом держави номер один і навколо нього зазвичай і виникають скандали, за якими цікаво спостерігати (хоча ні, не цікаво, це вже така сама рутина, як і виступ «Океану Ельзи» на «Олімпійському»). І можна ще згадати Олю Полякову, яка кілька років тому воювала з Олексієм Дурнєвим. Загалом виникає враження, що усім українським зіркам нема чого ділити, всі одне одного поважають та люблять, і взагалі сфера шоу-бізу нагадує серіал My Little Pony. Це, звичайно, добре й мило, однак в шоу-бізнесі, як і в будь-якій сфері життя, мають існувати антагоністи і протагоністи. Абсолютне добро нецікаве, тому що [велике] мистецтво завжди народжується з конфлікту.

Сучасний український музикант — це дуже чемна, вихована, обережна і приємна істота, яка смертельно боїться зробити помилку.

Мабуть, причина в тому, що в українських артистів немає бекграунду, який є у більш ніж піввіковий історії розвитку світової поп-культури, починаючи з The Beatles. Українській поп-музиці всього 30 років. У порівнянні з усім світом в нас не було нічого свого в музичному сенсі, ми тільки наслідували бекграунд США, Британії, Росії. Різниця лише у адаптації накопиченого музичного досвіду під нашу мову і ментальність. А ментальність українця досить-таки пуританська, частково викувана у жерлах СРСР з його побутовою духовністю. Сучасний український музикант — це дуже чемна, вихована, обережна і приємна істота, яка смертельно боїться зробити помилку. Саме тому український музикант нецікавий за межами своєї музики. Він бубонить про свої захоплення дитинства та розповідає про своїх батьків, забуваючи про те, на кого він працює — своїх шанувальників.

Український музикант не вміє працювати у розумінні «зіркової праці» у США, Роcії чи Британії. Сучасний артист, перебуваючи на публіці, перебуває на роботі — достатньо лише подивитись купу різноманітних лейтнайт-шоу чи youtube-блогів з численними інтерв’ю з тими ж молодими російськими виконавцями. А його робота — захоплювати, а не клеїти з себе жертву, томну персону або виразно читати віршики на камеру. Вже навіть Філіп Кіркоров виглядає свіжішим, ніж деякі українські музиканти, які навіть вилаятися бояться, що вже говорити про якісь більш сміливі дії на кшталт висміювання самого себе чи хоча б своїх колег. Інколи виникає враження, що український артист взагалі переплутав прямий ефір зі сповіддю у священника. Дякуємо, ви в черговий раз розкрили свій надзвичайно глибокий внутрішній світ. Уже було.

Західний музикант, від рокера до поп-зірки, не боїться попасти у скандал і не боїться себе. Достатньо згадати Каньє Веста за його вислови щодо рабства і Трампа, оскаженілу від своєї зірковості Майлі Сайрус, Майкла Джексона, Джорджа Майкла, Леді Гагу, Фреда Дерста і так далі. Назвіть хоча б одного українського музиканта, крім Івана Дорна, який спровокував би якесь гучне обговорення в медіа і суспільстві своїми словами чи вчинками? Що, комусь цікавий конфлікт всередині вже мертвої «Димної суміші» та чому з The Erised пішов гітарист?

Українському артисту не вистачає сміливості. І поки вона не з’явиться, музична Україна буде нагадувати болото, в якому геть відсутні цікаві та яскраві особистості, а є тільки люди, які ставляться до своєї діяльності як до офісної роботи. Хоча вони взалюбки розкажуть про те, як з дитинства мріяли про велику сцену. У цій своїй ніжності, доброті, безконфліктності український музикант таки нагадує хворе чумне звірятко.

І ця відсутність мінімальної харизми та сміливості значно важливіші, ніж якась синкопа, крута фотосесія чи новий сценічний прибамбас.

Читайте також, як Massive Attack «зжерли» нашого редактора на фестивалі UPark.