«Крістіна Агілера замовляла пісню Агілери»: українські електронні артисти про свої найлютіші вечірки

Це було в 2012-му році, через рік після старту проекту Cape Cod. Виступ мав відбутися в невеликому клубі. Виступ був узимку, в найсильніші лютневі морози. Мінус 20 градусів за вікном, ми зупиняємося біля автомийки. На питання: «А де клуб?» отримую відповідь: «Це він і є, хлопче».

Зайшли через автомийку і десь у самому її кінці були ледь примітні двері, через які ми пробралися на другий поверх. Там і були всі веселощі. Ближче до кінця вечірки стало так весело, що натовп вивалився на сцену, схопив мене на руки і носив під стелею весь фінальний трек сету.

Це була закрита вечірка у клубі Xlib, якщо не помиляюся, в 2010 році. Тоді з якогось переляку магазин лакшері-одягу Sanahunt привіз Джека Донах’ю з гурту Salem. Щоб потрапити на вечірку, потрібно було дотримуватися дрес-коду «у стилі панк-рок». Мені особливо вдягатися не потрібно було, тоді я все ще перебував у складі гурту +\- (плюс\мінус) і одягався за таким дрес-кодом щодня.

Але потрапити на Salem так і не вдалося — виявилося, що були ще якісь космічні vip-deluxe списки. На вході нас завернули і ми пішли на набережну Дніпра, де влаштували свою вечірку.

Намагаюся вбивати в собі будь-які ностальгічні настрої, але як на те пішло, то на вечірках у Xlib або в стінах першої «Парасольки». Золотий час із неймовірною атмосферою. Але ностальгія — це ідеологізоване минуле, тому часто супутні труднощі тих часів стираються, лишається тільки позитивний шлейф. І, як показує практика, далі буде тільки краще.

Пару років тому я грав у Івано-Франківську на заводі «Промприлад». Було класно, 800+ людей. Годині о 3–4-ій ранку я з оганізатором F. поїхав на його тачці відвезти його подружку додому. На зворотному шляху йому подзвонили з дискотеки і сказали, що там на танцмайданчику відбувається якесь свавілля. 

Мій друг втискає педаль в підлогу зі словами: «Сань, відкрий бардачок, будь ласка». Ми приїжджаємо на завод, я біжу за F. по сходах, у кишені тренча F. — пістолет із бардачка. Виявилося, що там бушував один тип, а охоронці залили йому балоном лице і відлупцювали. 

Коли ми зайшли в зал, там стояла юрба злих охоронців. Ще не розібравшись у ситуації, F. по черзі поклав на підлогу двох найсміливіших із них (зброєю він не світив, звичайно). При цьому танцюристів не збентежили такі маневри неподалік від танцмайданчика, всі танцювали до 10 ранку. В результаті охоронців оштрафували і дискредитували. Враження про захід у мене зовсім не зіпсувалося, було супервесело. Обожнюю Івано-Франківськ і його дискотеки.

Якось я заснув на бекстейджі. Дивним чином прийшов до тями за 10 хвилин до свого сету. Відігравши, повернувся на бекстейдж і закурив сигарету. Підійшов охоронець і вигнав мене з клубу. Я вийшов на вулицю, закурив, а через хвилину побачив, що всі в паніці тікають з клубу. 

Виявилося, що комусь на танцмайданчику стало погано, на місце вже їхали швидка й поліція. Звідти мене покликали на дивну афтепаті, де було справді смішно, але це вже зовсім інша історія.

СХЕМА.

У 2013 році я поїхала з друзями до Вроцлава і потрапила на виступ Lucy з лейблу Stroboscopic Artefacts. Місце було круте, називається Sala Gotycka, там під час війни був німецький бордель. У ту ніч завдяки Lucy я полюбила техно, грав він потужно, люди були відмінні.

У якості гості я якось грала в Макао в Мілані. Спочатку планувався лайв, але один діджей захворів, і треба було рятувати хлопців. Я відіграла лайв, було прикольно, суперпубліка. Відпочивши години півтори, я стала за деки з флешкою ​​і ми грали b2b з Мікелем Мендозою десь до 7-ї ранку.

Це було в меншому залі. Попри те, що то була закрита тусовка для своїх, поза сезоном туди прийшло близько 300 людей. І я по класиці ледве не пропустила літак.

У мене серйозний щит.

Я часто грала на благодійних тусовках на різні теми: на підтримку екології, сирійських біженців, хворих на рак друзів. Один раз навіть на протесті під посольством Угорщини, але моя мрія — це пограти на гей-параді в Києві.

Я загалом не особливо ходжу, коли не граю, дуже багато сил іде на роботу. Але пригадую два минулих Strichka Festival. Вони пройшли потужно, було весело. А в якості учасника — навіть не знаю, хороших вечірок було багато, але виділити найкращу я не можу.

Якось я грав у монотеатрі «КУТ» у Хмельницькому. Після завершення довелося прямо там спати пару годин перед поїздом. Я мав прокинувшись терміново їхати на вокзал, а ключі від вхідних дверей ніхто знайти не зміг. Довелося вибивати плечем.

І коли я приїхав туди грати вдруге — сталася така сама історія! А ще організатор винен мені й Віті Polje по 500 гривень роки вже три або чотири. Такі справи.

Я б ще раз пограв в Одесі на Куяльницькому лимані, там мій найкращий друг з компанією щоліта організовували вечірки. Останній раз навіть жителі селища поруч викликали поліцію, так голосно було. Супер-супер-супер-швепс, коротше.

Я пишу музику майже 22 роки. Уявіть, скільки за ці роки в мене було лютих вечірок, тим більше в драм-н-бейсі — щедрому на угар жанрі.

Цікавіше згадати, як ми набралися сміливості зробити техно-вечірку в лісі за Києвом. Ми про це думали ще з часів драм-н-бейсу, але зірки зійшлися лише в 2017 році в рамках проекту Rhythm Büro.

Усі друзі та знайомі говорили, що ми збожеволіли, якщо розраховуємо, що міські техно-кобри поїдуть на два дні за місто в намети, де комарі й ніякого клубного комфорту. Аудиторія справді в більшості не мала уявлення про кемпінг.

Але ми знали, що у нас є величезний кредит довіри від людей і зважилися на цей експеримент. На лісову вечірку наші автобуси привезли за місто близько 1000 чоловік. Звичайно ж, люди приїхали в основному непідготовлені. Багато хто просто не знав, що якщо вдень дуже жарко, то вночі температура в лісі може знизитися на градусів десять.

Проблема невідповідною одягу була дуже помітною. Хтось підприємливий додумався з’їздити на своїй машині в найближчий супермаркет і закупив дуже багато рожевих пледів, які в підсумку були швидко розпродані з невеликою націнкою. Ніколи не забуду картину — ранковий техно-танцпол у рожевому кольорі!

Зате з тих пір у багатьох людей з’явилися намети, каремати й безцінний досвід виживання в лісі. За одну ніч люди непогано прокачалися, а в цьому році ми розраховуємо зустрітися на Natura четвертий рік поспіль.

Якось мене запросили до Владивостока на дводенний фестиваль, де я мав грати дві ночі поспіль. На першу ніч мене запросили з хаус-сетом, а на наступний день я мав грати драм-н-бейс. Так вийшло, що під час виступу я дуже напився і мене буквально вирубило в процесі зведення треків.

Після невеликої паузи я роздуплився і встав продовжити, але все змішалося в голові. Я за старою звичкою рубонув якийсь потужний драм для зовсім офігілої від такого повороту публіки. Решту не пам’ятаю.

Це найпекельніша історія в моїй кар’єрі. Ніколи нічого подібного не повторював і вдячний хлопцям, які наступного дня врятували мене від жахливого похмілля.

Одного разу я не долетів на фестиваль SUNANDBASS в Італії, де мав грати в драм-н-бейс-лайнапі, про який можна тільки мріяти. На мою думку, це найцікавіша і найпочесніша подія в цьому жанрі. Якщо буде ще один запит від них, я б із задоволенням взяв участь і без гонорару. А ще мені цікаво відвідати фестиваль Labyrinth у Японії. Про виступ там мріють дуже багато техно- і ембієнт-артистів, і я теж.

Паті на пляжі в Одесі за участю голови лейблу Partisan, яку звуть Anthea. На майданчик вона потрапила, коли вже стемніло, і не знала, що перебуває прямо на березі. На світанку Anthea побачила море і всіх, хто танцювали, і вирішила грати довше. Ввечері другого дня вона сказала, що не хоче нікуди поспішати і на літак не поїде, що хоче насолодитися моментом на повну. Вона провела за пультом близько доби. Думаю, усі, хто там був, запам’ятали це надовго.

Коли Крістіна Агілера намагалась замовити пісню Крістіни Агілери в мене. Наш менеджер пояснював її представнику, що у нас не прийнято замовляти, і винятки неможливі, бо її музика — «не формат» на тій вечірці.

Якось один музичний продюсер із ближнього закордону тусувався в клубі з охороною, що була озброєна автоматами. На іншому рейві я на власні очі бачив, як Кіркоров випив склянку абсенту, а Стоцька так розвеселилася, що піднялася на сцену і влаштувала незаплановане шоу. Після цієї ночі одного з діджеїв власник клубу ніс на плечі додому. Той грав усю ніч, сильно втомився і вранці заснув у гримерці, його розбудити ніхто не міг.

Я якось приїхав виступати в маленьке місто на величезній сцені на честь якогось свята. І в цілому місті не було професійного діджейського обладнання. Довелося ввімкнути готовий запис на годину. Результат був приголомшливим: натовпи людей бажали взяти автограф і сфотографуватися зі мною, хоча ніхто мене і не знав.

Будь-яка добре організована вечірка може стати такою. Гроші — це важливо, але не першопричина. Не знаю, що мною рухає, але це щось має наді мною більшу владу, ніж гроші.

Перед тим, як отримати перший гонорар, я довго грав безкоштовно. Навіть коли почав заробляти виступами, мої витрати на музику довго переважали прибутки.

Мистецтво коштує грошей. І за музику потрібно платити авторам і виконавцям, якщо ми хочемо, щоб вони продовжували займатися своєю справою. Тому я купував диски і платівки. Пластинки завжди коштували дорого. Щоби відіграти перший сет на вінілі, потрібно було роками обмежувати себе в чомусь, інвестувати час і гроші в майбутні відчуття.

Вечірка-мрія в моєму розумінні — це коли ти нічим не обмежений, ідеш на несподівані віражі, ризикуєш, ходиш по краю прірви, робиш те, чого раніше не робив. Але публіка тобі довіряє, і твій експеримент з часом перетворюється в незабутні переживання.