Поділ під загрозою: до чого призведе тиск поліції на культуру Києва

Поет і кандидат соціологічних наук Богдан Горобчук аналізує історичне і культурне значення київського Подолу та розказує, до чого призведе тиск поліції на місцеві культурні осередки.

За останній тиждень на Подолі відбулося одразу декілька неприємних інцидентів, які вразили культурне середовище Києва. В одному з культурних центрів міста брутально скасували всі мистецькі події нібито через карантинні обмеження.

А буквально за декілька днів після цього поліція побила київського музиканта Дмитра Бугайчука нібито за зберігання речовини, схожої на марихуану, яку навіть знайшли не в самого митця, а на асфальті. Але це не зупинило подільську поліцію — за декілька хвилин на асфальті в калюжі власної крові лежав уже Дмитро.

Ці випадки набули розголосу лише тому, що Mezzanine, або Сloser та Otel’ — це знані культурні центри, а Дмитро Бугайчук — відомий музикант. Але скільки від поліцейського свавілля страждає молоді, що виглядає дещо неформальнішою від інших, дрібного бізнесу, який не має шансів публічно озвучити свою позицію?

І це на Подолі — культурному центрі всієї України. Чи все ж скоро він перестане таким бути? Схоже, силовики взагалі не розуміють, з якими тонкими матеріями мають справу, беручись за культуру.

Зламати митців, здається, найпростіше, але це лише ілюзія — це довів зокрема креативний протест 20 березня під Офісом Президента. Тому митці 21 травня організовують новий протест — цього разу на Подолі, під місцевим відділком поліції.

Поділ як мультикультурний кластер: історія, яка пройшла крізь віки

Так уже склалося, що в Україні влада — центральна і місцева — частіше імітує  підтримку культури, аніж дійсно робить вагомі стратегічні кроки в цьому напрямку. Безумовно, є винятки — той же Львів, який давно і по праву вважається культурною столицею України завдяки свідомій муніципальній політиці щодо культури і де нещодавно знову підтвердили це реноме, відкривши музей модернізму — на відміну від київського муніціпалітету, чиї зусилля з підтримки культури, на жаль, не такі очевидні.

Києву з його Мистецьким Арсеналом, Андріївським узвозом, певною кількістю галерей та музеїв усе ж пощастило скласти Львову гідну конкуренцію. Проте в молодіжному середовищі та серед туристів Київ відомий передусім не цим, а радше неформальною музичною сценою і клубною культурою.

Вони яскраво проявляються в громадському просторі, зокрема, на Днях вуличної музики, коли виступають десятки цікавих гуртів і виконавців, або ж під час клубних концертів чи аудіовізуальних фестивалів, воркшопів і численних фестивалів електронної музики — Brave Factory, Ostrov, СХЕМА та інших.

Фінський соціолог Арі Турунен написав працю «Забуті історії міст», яка має дуже ілюстративний підзаголовок: «Як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю». Науковець на прикладі розвитку та занепаду або ж нинішнього успіху таких міст Паталіпутра, Багдад, Флоренція, Амстердам та інших доводить, що толерантність і відкритість — цінності, що стимулюють торгівлю, туризм, креативність, культурний і соціальний розвиток.

Відмова ж від таких цінностей і «закручування гайок» призводять до згортання малого та середнього бізнесу і зниження туристичної привабливості міст і зацікавленості з боку креативного класу.

Історія київського Подолу могла би стати ще однією ілюстрацією до книги Арі Турунена. Розквіт цього району припав на часи Київської Русі. З ІХ по ХІІІ ст. тут, за свідченням учених, сформувався торговельно-ремісничий і портовий центр Києва.

Через цей район пролягали численні сухопутні та водні шляхи, що сполучали Європу з Азією, країни Балтії з Візантією. По суті, Поділ був одним із осередків шляху з варягів у греки та лишався ним до моменту втрати Візантією свого значення. Тут здавна торгували місцеві та іноземні купці, були крамниці й комори.

Попри поширене уявлення про занепад Києва після ХІІІ століття, мешканці Подолу ніколи не жили бідно, і за литовсько-руської доби тут навіть частково були розташовані важливі адміністративні споруди міста. А у XIV—XVII ст. населення Подолу жило порівняно заможно. Михалон Литвин, литовський дипломат у Криму, писав, що люди мали вдосталь фруктів, овочів, меду, м’яса, риби.

При цьому Поділ лишався важливим центром торгівлі, хоча і втратив колишню велич. У XVIIІ ст. Поділ заселяли переважно українські міщани, які не дозволяли торгувати тут іншим національностям і станам. Однак значення ремісничого центру Поділ не втрачав буквально до останніх часів, і до нього додалося освітнє значення — знаменитий Києво-Могилянський колегіум створено саме на Подолі, зокрема за сприяння гетьмана Петра Сагайдачного.

Культурний кластер під тиском силовиків 

Зараз же Поділ міцно утримує новий імідж, що закріпився за районом в останні десятиліття. Окрім Києво-Могилянської Академії, правонаступниці колегіуму, розташовано чимало знаменитих київських культурних центрів. Кінотеатр «Жовтень», видавництво «Смолоскип», якому своїм рівнем поширення завдячують українські поети й прозаїки, починаючи з Сергія Жадана.

Оновлюється Поділ і завдяки притаманним для пострадянського простору процесам ревіталізації, коли в приміщеннях, що вже не виконують проєктних функцій, відкриваються культурні центри або центри соціальної допомоги та взаємодії.

Рушійною силою у таких проєктах часто виступає активна громадськість, й існують проблеми з погодженням таких «низових» ініціатив офіційною владою через корупцію або неприязнь до культурного середовища з боку чиновників.

Нерідко ситуація напружених стосунків креативного кластера Подолу та влади виходить на поверхню. Зазвичай це пов’язано з неоднозначною репутацією аудиторії деяких закладів на вулиці Нижньоюрківській.

Річ у тім, що частиною культурної програми деяких закладів є виступи діджеїв та джем-сесії, які представники правопорядку часто розглядають як можливе джерело розповсюдження наркотиків. Тому періодично в цих закладах відбувалися «шмони». Нині напади силовиків чомусь замість того, щоб припинитися, почастішали.

Представники креативного кластеру описують події цього тижня у маніфесті наступним чином, максимально близько до оригіналу. 15 травня о 21:00 близько 50 озброєних «правоохоронців» вдерлися на територію арт-кластера на Нижньоюрківській, 31 та зірвали два заходи — у клубах Closer та Mezzanine. Обидва заходи відбувалися згідно з карантинними нормами в дозволений час.

«Правоохоронці» вдарили, поваливши на землю, працівника Closer, намагалися зламати двері, проводили несанкціонований обшук у закладі 2c1b, у якому не було заходів, та побили його працівника. Також вони силоміць розігнали відвідувачів бару 20FT Radio, що розташований на вулиці: ні бар, ні його відвідувачі не порушували жодних норм та законів. Поліцейські у відповідь на прямі запитання не навели законних підстав для своїх дій.

Далі організатори акції протесту переказують моторошний контекст, зазвичай прихований від громадськості. Перші напади правоохоронців на Нижньоюрківську, 31 сталися ще в 2015-му, у 2020–2021 рр. вони відбувалися набагато частіше, ніж будь-які публічні заходи в культурному осередку. У ніч з 5-го на 6-те грудня 2020 року в клубі Otel’ члени «Муніципальної варти» вибили двері в приміщення і, побачивши там лише двох людей, почали їх бити й принижувати.

27 листопада 2020 року о 22:45 на територію Keller Bar (Кирилівська, 71) увірвалися приблизно 70 силовиків та інших підрозділів. Виламавши ворота та вхідні двері, вони кинули всіх обличчям у підлогу, кричали, лаялися, били.

Без складання протоколу було обшукано всіх відвідувачів заходу. Нагрудні камери було ввімкнено тільки по приїзду адвоката, силовики поїхали о 5-й ранку, нікого і не затримавши. І це далеко не всі приклади — докладніше можна прочитати у події.

Музиканта побили до крові за підозрою у зберіганні наркотиків 

Останньою краплею у цій історії для організаторів протесту стала нещодавня подія. У ніч з 18 на 19 травня на перехресті Кирилівської та Мильного провулку було побито та незаконно затримано Дмитра Бугайчука, художника і музиканта, засновника гурту «Дичка», учасника арт-кластера Кирилівська, 47Б, за 50 метрах від репетиційної студії Дмитра.

Причиною цього був «підозрілий вигляд», однак у офіційному пресрелізі поліції йшлося про втечу Дмитра і нібито те, що біля нього було знайдено «пакет». І тут питання — чи зафіксовано цей факт і чи правомірними були дії правоохоронців, — є вагомішим за причини затримання. І ось чому.

Очевидці стверджують, що поліцейські розбили Дмитрові голову, душили, не викликали швидку, протримали на місці затримання три години в кайданках без укладання протоколу. Організатори акції свідчать, що побиттям займався екс-«беркут» Владислав Іоанно (номер жетона 36774), який у минулому вже нападав на людей, а також вимагають звільнити очільника подільського відділку поліції Павла Василенка. Протестувальники вже активно поширюють прості гайди для людей, які ризикують щодня бути неправомірно затриманими.

З цією метою 21 травня, у п’ятницю, об 11:00 по вул. Хорива, 20 на Подолі має відбутися мирна акція, на якій протестувальники планують пояснити свою позицію подільській поліції. Чи матиме така розмова позитивні наслідки? За цим має стежити громадськість, що не хоче втратити Поділ так, як свого часу було втрачено шанс відновити Гостинний двір, який міг стати одним із потужних креативних осередків української столиці та зрівнятися за впливовістю з Мистецьким Арсеналом.

Якщо переслідувати креативних людей лише за те, як вони виглядають і як поводяться в публічному просторі — «підозріло» чи «нормально вроді би» — існує реальний ризик вижити їх звідусюди.

Наслідок такого тиску силовиків простий: креативні люди волітимуть селитися та влаштовувати нетворкінги не на Подолі, а деінде. Можливо, і за кордоном. Туристи забудуть шлях на Поділ, оскільки культурне життя та дозвілля збідніють і «переїдуть». З Подолу перемістяться як дорогі бари, — без туристів та завсідників культурних подій вони нерентабельні — так і об’єкти, орієнтовані на туристів.

Це означає меншу кількість податкових відрахувань, здешевлення житла на Подолі та чимало інших наслідків, які місто відчує дуже скоро.

Подільська поліція буквально за кілька років ризикує до невпізнаваності змінити обличчя Києва — і це через неправомірну та нетолерантну, цілком неадекватну поведінку, яка не відповідає не лише здоровому глузду, але й самому духові Подолу з його відкритістю та цінностями добросусідства.