Тексти

Що таке «Радіо Скорбота» — подкаст про комедію, а не депресію

Вікторія Демчук

Подкаст «Радіо Скорбота» існує близько п’яти років. Ведучі поєднують у контенті нетривіальні жарти, відбірну музику та вайб аудіовистави з післясмаком хорошої зустрічі з друзями. Разом із тим, спільнота ставиться до «Радіо Скорботи» насторожено.

Люди, що вперше чують про подкаст, подекуди переконані, що це звуковий супровід похоронних процесій, радіо, яке погребає настрій, контент, під який добре різати вени. Чому з усіх емоційних станів засновники обрали саме скорботу і чи справді там все так сумно — розповідаємо в матеріалі.

Моторошна, але гарна назва, нетривіальні жарти і як це все стає аудіовиставою

Двоє тогочасних акторів львівського театру ім. Курбаса Василь Колісник та Олександр Міщук «вигадали радіо», повертаючись із чергових гастролей — так своє існування почав подкаст «Радіо Скорбота». Заснована на чистому ентузіазмі, бажанні погнати та без жодної копійки на розвиток, ця історія зародилась у купе потягу Черкаси–Львів у 2017 році, коли слово подкаст в Україні знали лише обрані. А у 2021-му «скорботники» вже отримали нагороду «Слушно» від MEGOGO як найкращий наративний подкаст року. 

«Історія насправді почалась із того, що ми в вагонах “Укрзалізниці” розганяли цю ідею після того, як я одного разу скрутив звук радіо в купе, бо там грала лабуда, і сказав, що зараз буде “Радіо Скорбота”. Це було суто театральним приколом.

Уже якось дорогою з Києва після чергового розгону Сашко, який зараз у війську, сказав, що це треба записувати. Це було десь 10 грудня 2017 року, а вже 24-го ми записали перший ефір»,

— Василь Колісник, співзасновник, ведучий.

Грошей, як і Patreon, у скорботників не було принципово, він з’явився тільки минулого року. Символічні кошти, зібрані на вечірках під гаслом «хто хоче, кидайте в банку», витрачались на технічне забезпечення, оскільки починалось все з поламаним ноутбуком і одним мікрофоном. Також на той момент не були поширені стримінгові платформи, тому єдиним місцем для просування подібного контенту був SoundCloud. 

«Ми намагались пускати якусь рекламу, але тинне радіо принаймні наразі працює краще. Мені легше посидіти, поговорити, записати, змонтувати. А оце от реклама-шреклама…»,

— Василь Колісник.

«У момент, коли я починала слухати “Радіо Скорботу”, ми вмикали це на вечірках, хоча хотіли поговорити між собою. А ще, якщо ви гарний таргетолог, то пишіть Василю, переконайте його, що таргет працює, просто він не вміє його налаштовувати»,

— Мар’яна Фариняк, сценаристка, співведуча.

«Коли ми починали, нас перло, не було ніякої помочі»

Будучи чи не єдиним тоді подкастом у жанрі комедії, а якщо говорити про Україну 2017 року, то одним із небагатьох подкастів загалом, «Радіо Скорбота» не мали великої конкуренції. Але пробивання крізь алгоритми, що підтягували російські продукти, відбувалось із потугами — потрібно було популяризуватися як українськомовний контент. 

Перші епізоди «скорботників» люди прослухали близько 600 разі, зараз не всі свіжі подкасти набирають таку кількість прослуховувань. Василь пригадує, що до другого епізоду не знав, що вони створюють подкаст, сьогодні ж він викладає лекції про успішний подкастинг.

Певний час навіть у Львові мало людей знали, хто робить «Радіо Скорботу» і хто такий Євтимій Вухоляп (це збірний образ ведучого подкасту). На першу вечірку, яку в подкасті назвали роковинами, прийшла маса людей — ймовірно, лиш для того, щоби подивитися, хто цим займається. Більшість думали, що це роблять хлопці з команди коміків «Загорецька Людмила Степанівна» або хтось із радіо «Сковорода».

«Мене веселила історія про Євтимія, доки ніхто не знав, хто це робить. Неодноразово мене сприймали не за того. На одній із вечірок ми з Сашком носили стільці, бо було багато людей. І якась жінка подумала, що ми тут реально просто стільці носимо.

У людей іноді такі різні обличчя, коли ми виходимо до мікрофона. А ще якось я щось розказував у компанії, до нас прийшла дівчинка, перебиває мене і каже: “Слухай, у тебе так голос похожий на Євтимія зі “Скорботи”, — а я кажу їй: “Не повіриш — то брат мій”»,

— Василь Колісник.

«Єдине сумне, що є на “Радіо Скорбота” — моя рубрика»

У дуже узагальненій формі «Скорбота» є сукупністю іронії та сарказму, які залишають простір на подумати. Конкретніше — це повна протилежність і стьоб над типовими радіо, де ведучі з натягнутою посмішкою розповідають про новини, погоду і вузькоспектрально смішні жарти. Краще ж скорбіти, ніж сміятись з несмішного. 

Ведучі кажуть, що важливим елементом їхнього контенту є стьоб, але водночас відсутні будь-які повчання — це кардинально знімає кліше класичного радіо. 

«Мені “Радіо Скорбота” завжди було про те, щоб робити щось справжнє, а не шаблонне, говорити не жарти про тещу, і не про погоду, а про те, що відчувається»,

— Оля Децик, ведуча рубрики «Щось живе».

Збірний образ кожного з команди, він же ведучий подкасту — Євтимій Вухоляп. Цей образ — також повне протиставлення традиційним класичним радіоведучим. 

Прописуючи собі сценарії, заготовлюючи жарти, роблячи парадокси в гуморі, добираючи пісні, Євтимій творить «Радіо Скорботу», хоч завершитися вона мала ще після третього сезону, якби не донат сумою в десять тисяч гривень. Тоді Василь подумав: «Блядь, прийдеться ще один сезон робити».

Post Scriptum

У 2021 році «Радіо Скорбота» отримали нагороду «Слушно» від MEGOGO як найкращий наративний подкаст року за рубрику Post Scriptum. У цій рубриці пів року збирали епістолярну лірику різного характеру, від любовних листів до послань із будинку «Слово». Пошуками епістоляріїв займалась Яна Супоровська. У рубрику ввійшли листування Михайла Коцюбинського, Еріха Марії Ремарка, Леся Курбаса, Василя Стуса, Фріди Кало та багатьох інших.

«Яна довго шукала листи, декотрі перекладала, декотрі місяцями чекала, щоб відкрили бібліотеку або архів, оскільки була пандемія. Ми брали лише вибрані з них, так мотивували людей прочитати їх повністю або писати свої.

Я багато бавився зі звуками, особливо в четвертому епізоді про будинок “Слово”, тоді пішов у в‘язницю, щоб позаписувати звуки»,

— Василь Колісник, співзасновник, ведучий.

«В нас усе було іронічне, а хотілось чогось живого»

«Щось живе» дуже сильно відрізняється від потенційного контенту «Скорботи», оскільки є безпосередньо «скорботним». У випусках рубрики звучать меланхолійні пісні виконавиці Орисі Савчин у супроводі її ж маленьких монологів. 

«Так вийшло, що все, що я роблю з музикою — сумне. Так є, така даність. І оскільки рубрика називається “Щось живе”, то вже точно має бути щось живе, щось моє»,

— Оля Децик, ведуча рубрики «Щось живе».

Розважальний контент під час війни

Багато артистів, виконавців та креативників з повномасштабним вторгненням стикнулись із думкою про несвоєчасність їхніх талантів. Для багатьох ці події стали точкою неповернення, оскільки розважати людей, здавалося, більше не вийде. Знову почати записувати випуски подкасту, який інтерпретується як розважальний контент, у час війни важко, але насправді виявилося дуже потрібним. З лютого у «скорботників» вийшло ще два епізоди рубрики Pub Deпресія та CUE з Олександром Чемеровим. 

Про те, як справлялися із подкастом під час війни, розповідають самі ведучі:

«Якщо вже назвався “Щось живе”, то будь живим. А сенс зараз робити те, що не відчувається?»

— Оля Децик.

«Мене почало сильно паяти. Дуже сильно з часом я зрозуміла, що період запису чи прослуховування епізоду — це момент, коли ти відпускаєш, нехай навіть на пів години, але все ж відпускаєш. І це треба, бо затиснутись у стресі — це не добре.

Людей із 15-ть серед моїх активних фоловерів зараз воюють, вони бачать анонси випусків, які я пощу. І я от якось запитала, чи їм з цим ок, і мені відповідають: “Круто, що ви це робите, ми тут для того, щоб ви могли це робити, тим більше контент цей — не тупий. Він дає людям їжу для роздумів, і це кльово, робіть!”»,

— Анна Сабара, співведуча.

«Коли я повернулась в Україну, перед підготовкою до одного з випусків я сіла і зрозуміла, що увага і сенси змістились і я не знаю, про що писати пісні.

Я дійшла до думки, що найкраще, що можна зараз робити — це говорити про те, що тебе саму зараз тривожить. Коли ти говориш щиро від себе — це все одно зачіпає велику кількість людей»,

— Оля Децик, ведуча «Щось живе».

«Кожен день просинаюся і засинаю з думкою, що те, що я роблю зараз, — не на часі. На якийсь момент попускає і ти розумієш, що людям теж треба відволіктись — от головне в цей момент себе зловити, коли розумієш, що це можна робити»,

— Мар‘яна Фариняк, сценаристка.

«Мені насправді було важливо зробити не територію для заспокоєння, бо ми не заспокоїмось, не бадьору атмосферу, бо ми не маємо права ходити з батогом і казати: “РАДІЙ”.

Це територія, де людина послухає трошки музики, трошки розмов і піде собі далі. Дуже помічаю за собою, що самоцензура посилилась, я вирізаю жарти, які, на мою думку, можуть когось зтригерити»,

— Василь Колісник, співзасновник, ведучий.

Тому з планів на майбутнє у подкасту «Радіо Скорбота» — робити щось живе. 

Підтримай редакцію СЛУХ на Patreon чи прямим донатом — зараз нам це потрібно.

Щоб першими дізнаватися новини музики та культури, підписуйтесь на наш Telegram та Instagram.

Дивіться також першу серію нашого нового документального проєкту «ЗАПАЛ» про традиційну українську культуру.