Тексти

Як Потап і Настя перевернули український поп та врятували моє життя

Данило Панімаш
2300

У 2008 році мені було 20, я слухав важку музику і з презирством ставився до так званої «попси». Масовий продукт викликав у мене подразнення вух. І у моїй боротьбі за Справжню Музику особливе місце зайняв дует Потапа і Насті Каменських.

Однак сьогодні, у 2019-му, у день їхнього весілля, я зрозумів, що вони змінили моє життя назавжди і стоять поряд з такими впливовими для мене артистами, як Tool, Massive Attack, Coil, Fugazi та Einsturzende Neubauten.

Страх і ненависть у минулому

Коли «Не пара» з’явилася, світ перестав існувати. Здавалося, що крім цієї пісні на радіостанціях немає нічого. Як і на каналі М1, де кліп на неї крутили раз на 15 хвилин. Саме пісня «Не пара» стала моєю точкою неповернення. Це був пік слов’янського, прости господи, R&B для найпростіших організмів. Пафосний дядечко-реперок, брюнетка, немов створена спеціально для лави запасних гурту «ВІА Гра», напівоголені дівчата, що купаються у грошах, золоті лопати, трохи БДСМ-рабів — повний колгоспний гламур. І якщо від образів можна було позбавитися, то від музики втекти було складно, адже вона лунала ледь не в кожному кафе, маршрутці, на музичних каналах, у наливайках з півасом.

А як вам пісня «Крепкие орешки», в якій переказується сюжет трьох фільмів про бравого копа Джона Маклейна, якого зіграв Брюс Вілліс? А пісня «В натуре» — найяскравіший приклад слов’янського R&B з православ’ям, самоварами, балалайками, ВДВ і будьонівками, зведений до сюрреалістичного абсолюту. Достатньо лише згадати обкладинку.

Перший альбом Потапа і Насті був справжнім проривом в Україні та на теренах колишньої СНД — на мій величезний юнацько-елітарний жаль. І якщо тоді, 10 років тому, я не розумів, як і навіщо це слухати і дивитись, що в цьому такого унікального і популярного, то зараз пазл склався.

Секрет успіху і культурний код

То в чому ж секрет успіху Потапа і Насті? Як виявилося, відповіді дуже прості.

Ой, пробачте, не те.

Ось тут схоже на правду. Але теж ні.

Якщо подивитись на розвиток української поп-музики від 1990-х до середини 2000-х, то можна відчути її культурний код. Він криється у емоційній нестабільності, коливаннях від нескінченної самоіронії до великої драми, взагалі без золотої середини. Так, у 1990-х «Брати Гадюкіни» іронічно (і при цьому гірко) оспівували провінційний побут України — побут наркоманів і повій, гімни напіврозкладеним риб’ячим трупам і цигаркам «Верховина». «ТНМК» загорнув цю іронію у хіп-хоп. «Воплі Відоплясова» з веселим обличчям співали про все підряд. Навіть декадентний «Скрябін» видавав у 1990-х перли типу «Ми є хробак» та «Я вже синiй бо так кожен день/Цiлий день я їду в своїй “Побєдi”».

Іронія, стьоб і сюрреалізм української поп-музики 1990-х розбавилися легковажністю і потужними продюсерськими проектами

У 2000-х музична індустрія почала швидко розвиватись. Андрій Данилко реалізувався як співачка Вєрка Сердючка, з’явився стьобний панк-гурт «БОРЩ» з колишніми музикантами «ВВ» Олександром Піпою та Юрієм Здоренко. «Скрябін» почав співати про «а я не бультер’єр і не собака». Іронія, стьоб і сюрреалізм української поп-музики 1990-х розбавилися легковажністю і потужними продюсерськими проектами. Починає панувати гламур, апогеєм якого стали Потап із Настею Каменських. І зараз зрозуміло, що це продовження того самого стьобу з поправкою на стан десятиріччя лихоманки споживання.

Тексти Потапа й Насті імітували молодіжний сленг, а сенси були настільки прозорими, що безприцільно влучали в будь-яку аудиторію. Чіпси, чікси, лавандос, накладені на музичне попурі з недохіп-хопу, недоR&B. Тож не дивно, що «всенародная любовь лилась потоком горной реки», цитуючи «Вікіпедію».

І поза екраном дует демонстрував максимальну відбитість, підтримуючи епатажний образ успішного репера і стервозної брюнетки. Хайпували ще до того, як слово «хайп» взагалі виникло. У інтерв’ю вони несли смішну інфантильну пургу з серії «ми найкрутіші, найоригінальніші, найзірковіші», повністю стираючи межу між серйозністю і собою.

Потап і Настя також стали ледь не головними героями таблоїдів. Які в них особисті стосунки? Секс, наркотики, кохання? Тема для тих, хто виріс на «Санта-Барбарі» та мексикано-бразильських серіалах. Одвічна зацікавленість «що там у зірок» також зіграла свою роль у популярності гурту.

Однак вся ця нескінченна експлуатація образів рано чи пізно мала закінчитися.

Кінець підкрався непомітно

Протягом п’яти років, з 2008 по 2013, Потап і Настя штампували хіт за хітом, які в’їдались у підкірку мозку. «А ты мне в новый год от сосны, от сосны мне оторви иголочку» — пам’ятаєте? А клята «Чумачечая весна»? Я пам’ятаю, як у Дніпрі один панк-гурт почав грати кавер на цю пісню, і елітні слухачі, до яких я себе зараховував, почали вибігати на вулицю з матюками. Пісні Потапа та Насті володіють найбільшою інформаційною цінністю сьогодення — меметичністю і вірусністю. Пройшла вже купа часу, дуету більше не існує, однак їхні образи та окремі рядки час від часу все ще спалахують у голові. І в цьому навряд чи хтось зможе їх переплюнути. «Валентин Стрикало» намагався, однак швидко втомився.

Музики стало більше, тренди змінились. Усі ці хвацькі «Здрасте-мордасте, здрасте, это Настя» вже не в’їдалися і не викликали емоцій. Схоже, що дует скочувався у програму «Аншлаг» з їхнім розумінням сучасної поп-культури.

Слушала стоны худых рэп-телочек
Это даже хуже, чем мой саундчек
Кончай вой свой, закачай головой
Представляешь меня голой в постели рядом с собой

Вони спробували себе у ліричному жанрі з пісню «Бумдиггибай», яка мала відкрити нову сторінку творчості гурту. Однак Потап і Настя вже не були потрібні. Час і стихійна гнучкість поп-культури перетворила дует на експонатів, які не встигли відчути зміни. У потенційно нову аудиторію Потап і Настя просто перестали потрапляти. Тому що світ подорослішав, на районі почали «звонИть», а не «звОнить», а головною музикою планети став хіп-хоп, до якого гурт ніколи не мав відношення, як і колгоспний, білошкірий стьоб до крутих, агресивних темношкірих із гетто.

І дует це зрозумів. Вони розпалися у 2017-му. Обоє зробили гарну кар’єру як на телебаченні, так і в музиці. Настя була ведучою на М1, стала суддею та тренеркою на «Х-Фактор» і продовжила сольну кар’єру під псевдонімом NK. Потап множить хаос із трешовим і епатажним проектом MOZGI, в якому також підспівує Позитив з гурту «Время и Стекло», і займає крісло тренера на шоу «Голос Країни».

І здавалося б, що можна зітхнути з полегшенням. Однак я, згадуючи цю музичну чуму 2000-х та 2010-х (в гарному сенсі), знову проживаю себе в минулому, з усіма світлими та гіркими моментами. І розумію, що Потап і Настя існували не дарма.

Зараз я хочу подякувати артистам. Пісні Потапа й Насті не раз рятували моє здоров’я, або навіть життя, адже вони лунали з телефонів усіх районних гопників, тому місця їхніх зборів я успішно оминав. Так я навчився бути обережним на вулицях, дивитись по сторонах і виховав у собі відчуття небезпеки краще, ніж у Спайдермена. На жаль, мої улюблені Converge, Nick Cave & The Bad Seeds, Kyuss, «…И Друг Мой Грузовик» та Альфред Шнітке так мені в житті не допомогли.

Читайте також, чому молодь досі слухає Валерія Меладзе.