У 2008 році мені було 20, я слухав важку музику і з презирством ставився до так званої «попси». Масовий продукт викликав у мене подразнення вух. І у моїй боротьбі за Справжню Музику особливе місце зайняв дует Потапа і Насті Каменських.
Однак сьогодні, у 2019-му, у день їхнього весілля, я зрозумів, що вони змінили моє життя назавжди і стоять поряд з такими впливовими для мене артистами, як Tool, Massive Attack, Coil, Fugazi та Einsturzende Neubauten.
Коли «Не пара» з’явилася, світ перестав існувати. Здавалося, що крім цієї пісні на радіостанціях немає нічого. Як і на каналі М1, де кліп на неї крутили раз на 15 хвилин. Саме пісня «Не пара» стала моєю точкою неповернення. Це був пік слов’янського, прости господи, R&B для найпростіших організмів. Пафосний дядечко-реперок, брюнетка, немов створена спеціально для лави запасних гурту «ВІА Гра», напівоголені дівчата, що купаються у грошах, золоті лопати, трохи БДСМ-рабів — повний колгоспний гламур. І якщо від образів можна було позбавитися, то від музики втекти було складно, адже вона лунала ледь не в кожному кафе, маршрутці, на музичних каналах, у наливайках з півасом.
А як вам пісня «Крепкие орешки», в якій переказується сюжет трьох фільмів про бравого копа Джона Маклейна, якого зіграв Брюс Вілліс? А пісня «В натуре» — найяскравіший приклад слов’янського R&B з православ’ям, самоварами, балалайками, ВДВ і будьонівками, зведений до сюрреалістичного абсолюту. Достатньо лише згадати обкладинку.
Перший альбом Потапа і Насті був справжнім проривом в Україні та на теренах колишньої СНД — на мій величезний юнацько-елітарний жаль. І якщо тоді, 10 років тому, я не розумів, як і навіщо це слухати і дивитись, що в цьому такого унікального і популярного, то зараз пазл склався.
То в чому ж секрет успіху Потапа і Насті? Як виявилося, відповіді дуже прості.
Ой, пробачте, не те.
Ось тут схоже на правду. Але теж ні.
Якщо подивитись на розвиток української поп-музики від 1990-х до середини 2000-х, то можна відчути її культурний код. Він криється у емоційній нестабільності, коливаннях від нескінченної самоіронії до великої драми, взагалі без золотої середини. Так, у 1990-х «Брати Гадюкіни» іронічно (і при цьому гірко) оспівували провінційний побут України — побут наркоманів і повій, гімни напіврозкладеним риб’ячим трупам і цигаркам «Верховина». «ТНМК» загорнув цю іронію у хіп-хоп. «Воплі Відоплясова» з веселим обличчям співали про все підряд. Навіть декадентний «Скрябін» видавав у 1990-х перли типу «Ми є хробак» та «Я вже синiй бо так кожен день/Цiлий день я їду в своїй “Побєдi”».
Іронія, стьоб і сюрреалізм української поп-музики 1990-х розбавилися легковажністю і потужними продюсерськими проектами
У 2000-х музична індустрія почала швидко розвиватись. Андрій Данилко реалізувався як співачка Вєрка Сердючка, з’явився стьобний панк-гурт «БОРЩ» з колишніми музикантами «ВВ» Олександром Піпою та Юрієм Здоренко. «Скрябін» почав співати про «а я не бультер’єр і не собака». Іронія, стьоб і сюрреалізм української поп-музики 1990-х розбавилися легковажністю і потужними продюсерськими проектами. Починає панувати гламур, апогеєм якого стали Потап із Настею Каменських. І зараз зрозуміло, що це продовження того самого стьобу з поправкою на стан десятиріччя лихоманки споживання.
Тексти Потапа й Насті імітували молодіжний сленг, а сенси були настільки прозорими, що безприцільно влучали в будь-яку аудиторію. Чіпси, чікси, лавандос, накладені на музичне попурі з недохіп-хопу, недоR&B. Тож не дивно, що «всенародная любовь лилась потоком горной реки», цитуючи «Вікіпедію».
І поза екраном дует демонстрував максимальну відбитість, підтримуючи епатажний образ успішного репера і стервозної брюнетки. Хайпували ще до того, як слово «хайп» взагалі виникло. У інтерв’ю вони несли смішну інфантильну пургу з серії «ми найкрутіші, найоригінальніші, найзірковіші», повністю стираючи межу між серйозністю і собою.
Потап і Настя також стали ледь не головними героями таблоїдів. Які в них особисті стосунки? Секс, наркотики, кохання? Тема для тих, хто виріс на «Санта-Барбарі» та мексикано-бразильських серіалах. Одвічна зацікавленість «що там у зірок» також зіграла свою роль у популярності гурту.
Однак вся ця нескінченна експлуатація образів рано чи пізно мала закінчитися.
Протягом п’яти років, з 2008 по 2013, Потап і Настя штампували хіт за хітом, які в’їдались у підкірку мозку. «А ты мне в новый год от сосны, от сосны мне оторви иголочку» — пам’ятаєте? А клята «Чумачечая весна»? Я пам’ятаю, як у Дніпрі один панк-гурт почав грати кавер на цю пісню, і елітні слухачі, до яких я себе зараховував, почали вибігати на вулицю з матюками. Пісні Потапа та Насті володіють найбільшою інформаційною цінністю сьогодення — меметичністю і вірусністю. Пройшла вже купа часу, дуету більше не існує, однак їхні образи та окремі рядки час від часу все ще спалахують у голові. І в цьому навряд чи хтось зможе їх переплюнути. «Валентин Стрикало» намагався, однак швидко втомився.
Музики стало більше, тренди змінились. Усі ці хвацькі «Здрасте-мордасте, здрасте, это Настя» вже не в’їдалися і не викликали емоцій. Схоже, що дует скочувався у програму «Аншлаг» з їхнім розумінням сучасної поп-культури.
Слушала стоны худых рэп-телочек
Это даже хуже, чем мой саундчек
Кончай вой свой, закачай головой
Представляешь меня голой в постели рядом с собой
Вони спробували себе у ліричному жанрі з пісню «Бумдиггибай», яка мала відкрити нову сторінку творчості гурту. Однак Потап і Настя вже не були потрібні. Час і стихійна гнучкість поп-культури перетворила дует на експонатів, які не встигли відчути зміни. У потенційно нову аудиторію Потап і Настя просто перестали потрапляти. Тому що світ подорослішав, на районі почали «звонИть», а не «звОнить», а головною музикою планети став хіп-хоп, до якого гурт ніколи не мав відношення, як і колгоспний, білошкірий стьоб до крутих, агресивних темношкірих із гетто.
І дует це зрозумів. Вони розпалися у 2017-му. Обоє зробили гарну кар’єру як на телебаченні, так і в музиці. Настя була ведучою на М1, стала суддею та тренеркою на «Х-Фактор» і продовжила сольну кар’єру під псевдонімом NK. Потап множить хаос із трешовим і епатажним проектом MOZGI, в якому також підспівує Позитив з гурту «Время и Стекло», і займає крісло тренера на шоу «Голос Країни».
І здавалося б, що можна зітхнути з полегшенням. Однак я, згадуючи цю музичну чуму 2000-х та 2010-х (в гарному сенсі), знову проживаю себе в минулому, з усіма світлими та гіркими моментами. І розумію, що Потап і Настя існували не дарма.
Зараз я хочу подякувати артистам. Пісні Потапа й Насті не раз рятували моє здоров’я, або навіть життя, адже вони лунали з телефонів усіх районних гопників, тому місця їхніх зборів я успішно оминав. Так я навчився бути обережним на вулицях, дивитись по сторонах і виховав у собі відчуття небезпеки краще, ніж у Спайдермена. На жаль, мої улюблені Converge, Nick Cave & The Bad Seeds, Kyuss, «…И Друг Мой Грузовик» та Альфред Шнітке так мені в житті не допомогли.
Читайте також, чому молодь досі слухає Валерія Меладзе.
