Український електр[O]нний гурт [O] випустив альб[O]м «Суперінтр[O]верт», який вартий п[O]вн[O]цінн[O]ї та дуже п[O]зитивн[O]ї рецензії. Ми вирішили р[O]зібратися, чим же був гурт [O], на щ[O] він перетв[O]рився і куди рахується. Та п[O]бачили [O]дну маленьку, [O]днак дуже важливу пр[O]блему, яка значн[O] відрізняє звичайних музикантів від артистів.

У 2017 році [O] вистрілює з дебютником «Самий сок», отримує нагороду Jagermeister Music Awards у номінації «Свіжа кров» і починає активно виступати на літніх фестивалях. Місцями беземоційний (або навіть безособистісний) futurepop із складними аранжуваннями, зовнішній вигляд музикантів — це все приваблювало, хоча схожу естетику вже демонструвала ONUKA. Здавалося, що [O] — концептуальний гурт із тяжінням до футуристичної або навіть кіберпанківської тематики. Однак якщо Ната Жижченко виглядає як людина майбутнього, під’єднана до ноосфери, то [O] виглядають як прибульці. Такі собі повстанці проти систем контролю — вони оголошують війну суспільству споживання і машинізації.
Так, на початку головного хіта [O] — «Мушечки», звучать слова «забагато машин, забагато магазинів», а в кліпі на цю пісню ще був позов до спротиву, втеча від нечутливої цивілізації зовнішньої реклами у джунглі. І здавалося, що це частина маніфесту, який розгорнеться у щось більше. Однак цього не виходить.
Цікаві соціальні підтексти про вплив технологій на людей, чипізацію та машинізацію особистості [О] створюють лише на двох піснях — «Мушечки» і «Машина». Далі концепція втрачається в океані любовних переживань у цифровому світі. Залишаються лише талановиті музиканти-аранжувальники без ідеї та образу. І під образом мається на увазі не музика, костюм і тіло в ньому, а здатність запам’ятатися, що формує інтерес для слухача.
Артист — це не лише музика. Це також манера поведінки на сцені та поза нею, у медійному просторі та взагалі спроможність рефлексувати про світ навколо.
Українські артисти часто замикаються лише на власних переживаннях, які вже нагадують конвеєр з клішованих фраз. «Я роблю музику, яка залишиться після мене», «я відчуваю, що мені є що сказати», «я не можу не творити», «в цій пісні кожен знайде себе» — знайомі фрази, чи не так? Абстракції і поверхневі бажання.
Артист — це про болісний вихід з зони комфорту, чого, на жаль, з гуртом [O] не відбувається
Інколи здається, що українські артисти можуть говорити тільки про одну річ — про самих себе і свої почуття. Та все ж світ значно ширший і цікавіший, ніж досвід невдалого кохання або ж якась хороша давня історія. Що це — тендітна, егоцентрична гіперчутливість до себе чи просто відсутність інтересу до будь-чого, крім нот і саунду?
21-го березня вийшов 10-хвилинний фільм-щоденник про запис їхнього нового альбому «Суперінтроверт», який, найпевніше, навіть не може зіграти колективу на користь. У фільмі музиканти висловлюють повністю клішовані думки і демонструють відсутність особистості. А артист — це, повторимося, історія не тільки про себе і свій глибокий внутрішній світ. Це про сміливість і бажання підкорювати реальність, створювати діалог зі слухачем, а не лише демонструвати йому свій складний внутрішній світ. Артист — це про болісний вихід з зони комфорту, чого, на жаль, з гуртом [O] не відбувається.
Здається, що [O] зручніше бути музичними ремісниками — продумувати складні ритми і незвичні гармонії, експериментувати із саундом і аранжуваннями, ніж проявляти свої особистості. [O] — це флагмани інді-попу, вони продумують кожну деталь своїх композицій, використовують несподівані й незвичні ходи. Їхня майстерність повністю проявляється на альбомі «Суперінтроверт». Це яскрава і збалансована робота, в якій чути творчий прогрес. Тут є і повільні, ніжні пісні («Вода», «Нічого, крім краси»), і танцювальні хіти («Чим я не така»), і загравання з джазом і фольктронікою («Поясни»). І Оля Чернишова співає жвавіше і запальніше, ніж раніше.
Однак, з огляду на минулі роботи, на ньому немає нічого незвичайного в контексті творчості самого гурту. [O] демонструють приклад того, як потрібно робити кришталеву чисту, цікаву і емоційну музику, як експериментувати з жанрами і органічно вписувати незвичні елементи в тіло поп-музики і змінювати її. Однак цього недостатньо для того, щоб зватися артистом — тобто помітною фігурою, яку хочеться обговорювати і за якою хочеться стежити.
І це стосується всіх музикантів, які хочуть, щоб їх помітили. Інакше є ризик лишитися з кількома альбомами на bandcamp чи soundcloud і згадками в українських музичних ЗМІ. Талановита музика — круто, клас, але може, є ще щось цікаве?
Колеги [O] за лейблом Masterskaya, гурт YUKO, не стримують себе в інтерв’ю у відеоблозі виданню Katakult, повністю потрапляючи у свою аудиторію. Оля Полякова після свого тріумфу в «Палаці спорту» розповіла, що вона в той вечір «обслужила» 10000 клієнтів. Dakooka підкупає своєю наївністю і закритістю, а Даніела Заюшкіна з Vivienne Mort виглядає як прибулиця з іншого світу, загадку якої хочеться розгадати. Кирило Блєдний з гурту «Пошлая Молли» взагалі поводиться як відморозок (а може, таким і є), і не дивно, що він бісить ледь не все покоління 30+. Однак це цікаво, це запам’ятовується і цих артистів та артисток хочеться обговорювати.
Без уваги слухача артист перестає існувати. Особливо в сьогоднішньому світі, в якому інтерес до музики змінюється по кілька разів на добу. Артист не боїться виглядати дивакувато, смішно або нахабно, і висловлювати думки, іноді безглузді. І для того, щоб сьогодні бути артистом, потрібно виходити на зовсім інші рівні. Для початку — принаймні створити діалог зі слухачами замість нескінченної прокламації своїх почуттів.
Бездоганність — це відсутність конфлікту, причому не з собою, а зі світом
Українські артисти і музиканти — люди полохливі та дуже ввічливі. Вони бояться, що про них скажуть на хуторі під назвою «Українська Музична Індустрія» і тремтять над бездоганною репутацією. Однак бездоганність — це відсутність конфлікту, причому не з собою, а зі світом. А відсутність конфлікту світові не цікава, як не цікаві й клішовані та мільйони разів зґвалтовані слова про «почуття», «чесність» і бажання «залишатись собою». НЕ-ЦІ-КА-ВО.
Гурт [О] — це той приклад, коли дійсно талановитим людям не вистачає себе. Однак коли артистам більше нічого сказати, вони перетворюються на ремісників-музикантів — тобто талановитих людей, які завжди залишаються в тіні своїх більш сміливих колег.
Як співалося в пісні [O] «Машина» — «доведи, що ти живий».
Читайте також, чому Валерій Меладзе буде завжди актуальним.
Тексти
Битва за молодь, яку ми програли: чому підліткам чхати на українську музику12 Гру 201879470
Нова музика
Чому «Пошлая Молли» дратуватиме дорослих?5 Тра 20188588
Тексти
Чому ми досі слухаємоВалерія Меладзе?12 Бер 201911648

Тексти
Мляві кошенята, або Чому українські артисти не мають харизми13 Вер 201812106