Тексти

Дитячі книжки, антиутопія, поезія: 6 українських музикантів-письменників

Анаід Агаджанова
1096

Артисти, що пишуть пісні, іноді починають писати й книжки. Часто матеріалом для них стають тексти невиданих пісень, а деякі пишуть реалістичні й антиутопічні романи або видають поезію. І в Україні такі теж є.

Спеціально для СЛУХ журналістка Анаід Агаджанова поспілкувалася з українськими музикантами та музикантками, які нещодавно видали дебютні книги, а також з тими, хто вже давно публікується.

Fozzy

Олександр Fozzy Сидоренко з ТНМК, окрім музики відомий як тележурналіст і спортивний коментатор. А ще він написав дев’ять прозових книг. У його бібліографії є і дитячі книжки, і збірки оповідань, і навіть роман про бабусю-чукчу. Перша «Ели воду из-под крана» вийшла ще у 2009-му, а остання «Чорний хліб» — цьогоріч.

Для мене письменство — це хобі. Справжній письменник приділяє цьому більше часу, аналізує ринок, попит, а головне — переписує. Я ж просто люблю підкидати собі виклики й потім їх долати. Беру себе на слабо.

Я не вважаю себе “дорослим письменником”, це просто прикол. Один із кількох. Мені здається, що книги плавно помирають, сучасні романи = серіали. Тому хотілося б туди якось рухатися, але без притаманної нашому телебаченню гри на пониження.

 Мій підхід до пошуку героїв та сюжетів ніяк не змінився від першої книги до дев’ятої. Кілька разів зав’язував із книжками, потім з’являвся якийсь новий сюжет і просто хотілося його видати в будь-якій формі. І знову.

Моя остання книга — про бабусю-чукчу, очевидно, мої твори — не біографічні. Я й так все про себе знаю, мені цікаво переміститися у чужу голову й спробувати опанувати її мотивації.

Ірена Карпа

Співачка, культурна менеджерка та віднедавна коуч зі стосунків Ірена Карпа застовбила за собою звання письменниці ще за часів президентства Леоніда Кучми. І хоча більшість книг Карпи сюжетно зводяться до «історій про розбиті серця», їх точно важко віднести до так званих жіночих романів. Коронні фішки авторки — фірмовий гумор, подорожі, секс, відвертість, іронічне ставлення до подій та персонажів, починаючи з дебютного роману «50 хвилин трави» до наразі останнього «Як виходити заміж стільки разів, скільки хочеться».

Мої книжки і пісні завжди перегукуються. Я часто навіть згадувала гурт “Фактично самі”, ніби я не є його частиною, ніби хтось з героїв його слухає. Так чи інакше мої музи — якісь оці мужики, в яких я нескінченно закохувалась у юності, вони спричиняли написання і пісень і текстів.

Я завжди беру людей із живого життя, коли йдеться про книжки. Коли йдеться про пісні — це менш контрольоване. Тому що приходить щось і ти просто записуєш. Це дуже цікавий процес. Для мене музична творчість є зразком повністю неконтрольованої, якщо хочеш — божественної творчості.

Я не маю ніякої музичної освіти, це абсолютно інтуїтивно, щось мені посилається і я це записувала і записую досі. З книжками я все ж справляюсь більш професійно. В книжках я дуже багато чим управляю. Мої книжки настільки ж біографічні, наскільки в будь-якого іншого хорошого автора. Дуже погані ті автори, в яких немає свого життя, немає відчуття, що книжка — це емпатія та емоція, відчуття контролю справжності.

Вони висмоктують з пальців свої історії. Хороші автори завжди вкладають частину себе і частини тих людей, яких вони добре знають у свої твори. Як казав Флобер про свій роман “Пані Боварі”: “Емма — це я”. Тобто про кого б ми не писали — свого кота, пса чи муху на стіні, все одно ми вкладемо в них свої думки та свої переживання.

Саша Буль

Фольк-співак, гітарист польського гурту Me and That Man, Саша Буль у вересні презентував свій дебютний роман-антиутопію «Плющ» на Форумі видавців у Львові 2021.

Перші спроби письма почав робити ще у 2017-му, а з початком пандемії відмазка про брак часу стала неактуальною. І я твердо вирішив, що якщо не використаю цю понад річну перерву в концертній діяльності, аби здійснити давній задум/мрію, то я собі не пробачу. Хто знайомий з моєю музикою, той вловить те, що роман є своєрідним продовженням того, що я роблю у аудіальній площині — настрої, ліричних героїв, ритміку.

Роман біографічний. Поза постапокаліптичними лаштунками це певною мірою — книга про дорослішання. І якщо події, що траплятимуться на сторінках книги з головним героєм, під час його Одіссеї спустошеною Україною, не сприймати буквально, то думаю, кожен зможе розгледіти в них частинку власного минулого.

Принаймні, мої відносні ровесники, яким довелося дорослішати та формуватися на зламі двох світів. Гратися на закинутих будмайданчиках, робити саморобні бомби, тусити по підвалах та під’їздах і тривалий час шукати відповідь на запитання, якою ж насправді є наша країна і чому ми живемо так, а не інакше?

Окрім персонажів у звичному розумінні слова, в моєму романі фігурує також Україна як повноцінна героїня, а не лише декорація. Я впевнений, що цієї історії не було б, якби останні років 7–8 я не провів у постійних мандрах за кордоном. Кожне повернення додому дозволяло поглянути на те, що мене оточує, трішки під іншим кутом.

Тетяна Власова

Тетяна Власова, вокалістка гурту Vlasna та піар-директорка Одеського кінофестивалю навесні цього року видала збірку поезії «Ефект близькості».

«Ефект близькості» — це моя перша книга віршів. У віршах розділу «Історія про любов» є класні ліричні герої -— Він і Вона. Вони постійно потрапляють у любовні перипетії, у них щось відбувається. І читачі за них дуже хвилюються, навіть пишуть мені: «Я так переживаю, як там у них все складеться». За цим теж цікаво спостерігати.

У блоці «Історія про країну» кожен свідомий українець може пізнати себе чи, можливо, когось зі знайомих. Там чітко промальовані образи, у чомусь збірні, у чомусь конкретні.

Один вірш присвячений Юлії Кузьменко, яка разом із Андрієм Антоненком та Яною Дугарь без жодних підстав звинувачена у вбивстві журналіста Павла Шеремета. Я написала цей вірш, коли ми з Юлею ще не були знайомі. Потім, уже коли познайомились, читала його в неї вдома.

У розділі «Історія про місто» є персонажі, яких ми зустрічаємо на вулиці, але, можливо, не завжди звертаємо на них увагу. І є розділ «Історія про мене» — він найбільш автобіографічний і, можливо, тому найкоротший, бо про себе я не люблю говорити.

Сергій Мартинюк

Ще один мультифункціональний митець родом з Волині, Сергій Мартинюк — фронтмен гурту «Фіолет», очільник фестивалю «Бандерштат» та улюбленець дівчат ніжного віку презентував у 2018 році роман «Капітан смуток».

Я мріяв писати з дитинства. До моменту, коли я сів писати «Капітана», в мені вже були потрібні для цього ремесла посидючість і терпіння. І розуміння того, що першу свою «зрілу» історію я хочу присвятити місту свого дитинства — Дубну на Рівненщині.

Мені було важливо зафіксувати рідне місто часів 1990-х, місто, що лишилося хіба в пам’яті людей, які там жили. З вітринами його магазинів, міськими божевільними, закритими книгарнями, кінотеатрами і сукнями, які носили наші мами. І десь у всьому тому зафіксувати себе і свої витоки.

«Кепа» важко назвати автобіографічним романом, але там чимало з того, що мені довелося пережити в дитинстві. Герої — збірні образи дітвори з мого дитинства, з більшістю яких я назавжди попрощався ще в ті часи.

Я молодий автор і, напевне, перебуваю на тому етапі, коли шукаю свій голос, жанр і нішу. Щасливий, що маю читачів, які чекають на кожну наступну мою роботу. Якщо чесно, я не чекав нічого особливого від своїх літературних досвідів. Тим паче розпроданих тиражів і кола людей, яким це щиро подобається.

Олег Каданов

Харківський актор і музикант Олег Каданов («Мантра Керуака», екс-«Оркестр Че») у 2018 році видав арт-бук із поезією. Автором анотації до книги став його колега по гурту «Лінія Маннергейма», письменник і поет Сергій Жадан:

«Олег нагадує, що поезія починається з ритму. Саме з ритму витворюється час, про який так багато йдеться у цій книзі. Саме ритм закладено в пам’яті, саме втрата ритму призводить до забуття. Це вірші музиканта, який гостро й надзвичайно тонко відчуває слово, його завершеність та умовність. За великим рахунком, це книга про минущість. Себто, про безкінечність».

Я не парюсь питанням, поет я чи музикант. Я пишу пісні, тексти… В мене не було ідеї написати книгу — просто накопичилась критична маса текстів, які не були текстами пісень і взагалі не було ясно, що з ними робити. В один момент, перечитавши все, що назбиралось, помітив, що воно складається в умовний цикл. Тоді я зрозумів, що може вийти цілісна книга.

Усі ці тексти з книги — абсолютно автобіографічні, але немає сенсу шукати в них якихось подій, які траплялись зі мною. Це, скоріше, карта моїх емоційних станів та відчуттів, які мені пощастило пережити в той період, зафіксованих у художній формі, щоб дати можливість читачеві зануритись у свої психологічні глибини. Що стосується сюжету — то його там нема і не передбачалось.

Я обрав формат арт-буку, тому що вже давно мені хотілося попрацювати з художником та ілюстратором Мітею Фенєчкіним. Власне на цьому історія не закінчилась — зараз ми працюємо над другою спільною книгою, що матиме назву “Переписана пам’ять”. Я свідомо говорю “спільною”, тому що Мітя не ілюструє мої тексти, а дописує їх, але не вербально, а візуально. Тобто він є співавтором.

За часи незалежності в ролі літераторів пробували себе також:

  • Одним із перших популярних музикантів-письменників був Кузьма. Його перша книга «Я, “Побєда” і Берлін» була видана у 2006-му і включала, окрім однойменної повісті, ще одну — «Місто, в якому не ходять гроші» та близько ста текстів пісень. Багато хто знайомився з книгою на слух, оскільки у 2008 році вийшов диск із авторською начиткою. Навесні 2022 очікується прем’єра фільму за мотивами книги;
  • Співачка, телеведуча, засновниця і президентка мистецької агенції «Територія А» Анжеліка Рудницька у 2009 році видала роман «Пристрасна траса до щастя», а у 2012-му описала шість поколінь родини Білозірів;
  • Михайло Поплавський є автором книг «Ректор», «Як стати популярним і багатим», «Формула успіху», «До вашого столу від Михайла Поплавського», «Імідж», «Лідерство як бренд», «Родовід»;
  • Потап написав дитячу книжку «Пан Їжак» (2018);
  • Наталя Могилевська описала в книзі «Худеем вместе» (2018) власний досвід корекції ваги.
Читайте також про найвідоміших світових акторів, що стали музикантами. І навпаки.