Метаморфози Стаса Корольова та Юлі Юріної з гурту YUKO — це захоплива «Санта-Барбара» останнього часу. Один із найцікавіших гуртів другої половини 2010-х, дует YUKO був створений за ініціативи Івана Дорна під час його суддівства у шостому сезоні «Голосу країни».
Дует бадьоро стартував у 2017 році з мініальбомом Shchebetuha і повноформатником DITCH, на яких свіжо заміксував електроніку та український фольк. А на другому альбомі DURA? — позагравав із поп-музикою і техно.
Здавалося, що в гурту все буде добре — концерти йшли, кліпи випускалися, на живих виступах була особлива, дика енергія, а Юля Юріна і Стас Корольов чудово доповнювали одне одного.
Однак до 2021 року гурт здувся, причому не через карантин, а через внутрішні нерозв’язні протиріччя. Стас і Юля розбіглися по своїх кутках життя — жаліти себе, ненавидіти одне одного і намагатися це якось виправити.
Стас і Юля — це дві найдивніші метаморфози 2021 року, причому настільки різні, що зараз розпад YUKO вже не здається чимось дивним. Стас і Юля могли ужитися тільки на хитрій і складній системі стримувань і противаг. Або ж знищити одне одного в найпотужнішому вибуху після зіткнення протилежностей.
Стас Корольов виконував у YUKO функцію гравця на всіх музичних інструментах і Дивного Хлопця, який круто рухається на сцені й не соромиться виступати в жіночій сукні.
Юля Юріна — голос, текст і емоції проєкту у веселому вбранні японської школярки.
Стас Корольов, за власним зізнанням, був тираном, аб’юзером і скандалістом, залежним від марихуани.
Юля Юріна — його жертвою, від якої він буквально харчувався.
Через нескінченні внутрішні конфлікти обох учасників дует припинив існування, досягнувши впізнаваності, але не досягнувши висот. Адже дійсно, де пік популярності YUKO?
Те саме «Євробачення», на якому експертне журі разом із Сергієм Притулою влаштувало перевірку паспортів і пристрасний допит усіх підозрілих учасників та учасниць цього конкурсу для домогосподарок?
Не думаю, що домогосподарки після виступів YUKO побігли слухати їх на стримінгах і купувати квитки на їхні концерти. YUKO там виглядали як неформат — і не дивно, просто гляньте на Корольова і Юріну, вони явно почувалися не в своїй тарілці.
Чи було їм що сказати далі, чи мали вони народні українські пісні, щоб покласти на свою дивну суміш фольктроніки і попмузики? Можна фантазувати на цю тему довго, тільки YUKO це вже не поверне.
І добре, тому що замість однієї історії ми отримали дві — яскраві й радикально різні.
Юля Юріна продовжує співпрацювати з Masterskaya, перетворюється на тік-ток-діву, такого собі Томмі Кеша у спідниці, згадує кислотну музику початку 2000-х, ллє собі на голову йогурт і хвацько тверкає у дикому кліпі на пісню «Молоко».
Розчаровані українці бачать у цьому перетворенні спрагу ввірватися на російський ринок і буквально знищують Юлю, пригадуючи їй і російський паспорт, і співпрацю з ворогом народу — Іваном Дорном.
При цьому забуваючи, що Юля зробила доброго для української музики, популяризації українського фольку та української народної пісні
У 2012 році Юля вступила до Київського національного університету культури і мистецтв на кафедру фольклору і народного пісенного мистецтва, де навчалася у професора Синельникова, випускниками якого були учасники «ДахиБрахи», Dakh Daughters, Катя Павленко з Go_a.
З 2012 по 2016-ий Юля виступала у складі фольклорного ансамблю «Кралиця» по містах і селах України, брала участь у театрі як фольклорна співачка. У 2017 році випустилася з університету. У її дипломі написано «Фахівець кафедри українського фольклору, бакалавр».
Саме через освіту та діяльність вона була запрошена у якості спікерки до серіалу «СПАЛАХ» — це профільна спеціалістка з питань української народної музики і фольклору, що, крім цього, переосмислює українську культурну спадщину у своїй творчості.
З цього боку реакція українців на її перевтілення нагадує справжню трагікомедію, анекдот про конунга Олафа:
— Я, конунг Олаф, побудував два прекрасних міста. Але ніхто не називає мене «Олаф-містобудівник»!
— Я, конунг Олаф, маю під своїм начальством п’ять тисяч воїнів! Але ніхто не називає мене «Олаф-воєначальник»!
— Я, конунг Олаф, завоював усі землі від Британії до Греції, але ніхто не називає мене «Олаф-завойовник»!
— Але варто було мені ОДИН РАЗ виї*ати вівцю…
Так і Юля Юріна захотіла один раз побути собою, віддатися свавільній тік-ток-попсі і як слід повеселитися після декількох років української фолькової археології, як гнівні українці буквально заштурхали її в підвал будинку Masterskaya, причому настільки, що Юля з командою залягли на дно.
Кліп на пісню «Розовый гелик» так і не вийшов (а він є, і дуже кумедний, зовсім у дусі Томмі Кеша), а другий її мініальбом «Любовь живет три трека» вийшов блідим і абсолютно нецікавим, особливо на тлі «Молока».
З чим усіх українців і можна привітати. Напевно, нам все-таки хочеться нескінченно слухати однотипні вірші про «біжи, лети, молись, люби, танцюй» в дусі «Океану Ельзи» та «БЕZ ОБМЕЖЕНЬ», і споглядати однакові відеоряди з ланами, полями й горами нашої країни.
Усе чуже має бути піддане анафемі. Це така культурна ксенофобія, яка відмінно вписується в новомодну тезу «український етнокод», яку активно розкручує продюсер alyona alyona і KALUSH Іван Клименко. І цей код, судячи з усього, передбачає обов’язкову наявність сопілки, плагіату з російського гурту «Сектор Газа» і натхнення російським хіп-хоп-дуетом «Miyagi & Эндшпиль».
Так, це можна назвати апологією Юлі Юріної, адже на українському музичному ринку не було ще такої радикальної трансформації і настільки веселого і яскравого трешу.
Михайла Поплавського і купу нікому не відомих пекельних гуртів, від яких рука тягнеться до обличчя, не беремо до уваги.
І зараз, судячи з усього, майбутнє Юлі Юріної туманне, як осінній ранок. А їй треба було дотискати себе і команду й видавати ще веселіший треш, відпустити себе на повну, взагалі нічого й нікого не боятися, тим більше розчарованих коментаторів.
Якщо кожного ранку та щовечора ти будеш готувати себе до смерті й зможеш жити так, ніби твоє тіло вже померло, ти станеш Справжнім самураєм. Тоді все твоє життя буде бездоганним, і ти досягнеш успіху на своєму терені.
— «Хагакуре. Книга Самурая»
Юлі потрібно було остаточно і безповоротно зректися YUKO і свого минулого (що вона з успіхом і зробила), перетворитися на ляльку Барбі (що теж вийшло) і харчуватися ненавистю, жахом і розчаруванням нас, українців, виробляючи ще більше трешового, але при цьому чадного і веселого контенту.
Однак тиск, напевно, був занадто сильним. Куди зараз рухається Юля Юріна і що їй робити — незрозуміло, а надія, що вона нас ще порадує, гасне з кожним днем.
Історія Стаса Корольова не менш дивовижна, як і результати, яких він досяг за приблизно той самий строк, що Юля — тобто з лютого 2021 року по сьогодні.
Після розпаду YUKO Стас Корольов залишився без роботи, без дівчини, курив траву як робот-пилосос, збирався зав’язати з музикою і піти в програмування за умови, звичайно, що знайде в собі сили на це і не поїде працювати на завод у рідну Авдіївку через неможливість платити за київське житло.
І такі сили у нього знайшлися. Травичку Стас кинув, психотерапевта знайшов, дівчина з промовистим і життєствердним прізвищем Весна не тільки до нього повернулася, а і стала дружиною.
Золоті гори, які обіцяє IT-сфера, Стас нахабно проігнорував, і вибрав нескінченно важку і гірку долю українського незалежного музиканта.
Причому не просто музиканта, а Художника і Артиста з великих літер. І випустив свій моторошно-концептуальний одноокий альбом О_x, про єдину цінну для нього річ — самого себе.
Це той випадок, коли егоцентричний нарцис спалахує настільки сильно і яскраво, що слухач забуває про самого себе і з головою занурюється в історію незнайомця, Іншого, починає йому співпереживати і знаходити паралелі з власним життям.
Музика і тексти Стаса Корольова навіть впливають на фізіологію слухача: мінімум двом моїм друзям стало фізично погано після прослуховування пісні «Утаи-утаи» — там Стас розповідає подробиці втрати свого ока.
О_х — один із небагатьох альбомів в українській інді-музиці, що транслює актуальний український контекст. Без маніфестів, популізму, абстракцій, властивих інді-артистам, зате з тонною іронії та самоіронії, рефлексії, здорового ідіотизму, драми.
Це маніфест самого себе, переконлива демонстрація своєї сили, яка виникає з внутрішнього болісного діалогу.
А ще Стасу Корольову вдалося те, про що, мабуть, може тільки мріяти будь-який Художник і Артист — залучення слухача в свій світ і своє мистецтво, у внутрішню зміну, без загравання з почуттями. І ось як він це робить.
У пісні «феничев / или» є рядок, який повторюється кілька разів:
Надо сказать очевидное — у моей страны война с Россией
Здавалося б, рідкісний випадок формулювання чіткої позиції у треку для українського інді-артиста. Зазвичай вони більше стурбовані своїми музикою та звучанням, а не політикою. Політики в музиці український інді-артист здебільшого воліє уникати, хоча в соцмережах чи інтерв’ю свої думки й висловлює.
Слова Марка Галаневича після кожного виступу «ДахиБрахи»: «Stop Putin», — не рахуються.
Однак на живих виступах Стаса Корольова один цей рядок перетворюється на акт мистецтва. Він його повторює, а потім пропонує глядачам і слухачам приєднатися.
І дуже цікаво спостерігати за тим, як хтось із перших рядів кричить цей рядок разом зі Стасом, хтось морщиться і йде, а хтось — озирається на всі боки, сумнівається, але в підсумку приєднується до хору, тим самим знімаючи для себе питання політичної невпевненості.
Це потужний хід, що робить для слухача і важкої політичної ситуації України у стані війни більше, ніж тисяча українських пісень, проспіваних на День Незалежності на Софійській площі.
Стас Корольов прямо на концерті одним рядком змушує думати, відчувати і проговорювати страшне самому собі, що в підсумку призводить слухача до вибору і звільнення від страху.
В українській музиці були і політична сатира, і натхненні козацькі гімни про перемогу над ворогами, і балади про війну та смерть, але моменту, який настільки залучає, ще не було.
Духопідйомні маніфести «Океану Ельзи» не рахуються.
Планувалося це так спочатку чи вийшло мимохіть — відповідь знає тільки Корольов.
Стас отримав величезний кредит довіри, промовивши себе, не соромлячись і нічого не приховуючи. І його одноокий альбом О_х з цієї позиції більше схожий на сеанс психотерапії — виписатися, виговоритися, виплеснути себе на папір, сублімувати це все в різношерсту і хаотичну музику. Яка за текстоцентричністю і егоцентричністю Корольова взагалі йде кудись на третій план.
А що далі? А далі Стас Корольов, здається, з’їхав з глузду й почав себе обожнювати. У нього вже є інстаграмна церква імені себе під назвою «Сюр-мур». Він закликає своїх підписників робити меми з собою в головній ролі.
І Стас усе робить правильно — він послідовно вибудовує навколо своєї нарцисичної персони цілісну міфологію, а це робить його одним із найцікавіших українських інді-артистів тут і зараз.
Майбутнє його здається світлим і радісним, як весняний день. Але є побоювання — про що Стас Корольов говоритиме далі? Чи не застрягне він у шлейфі свого сьогоднішнього сяйва, чи не пропустить момент, коли «Сюр-мур» набридне, а його паства забажає нових сенсів і нової відвертості?
Тому що після 43-хвилинної сповіді на альбомі виникає відчуття, що Стас Корольов уже сказав найцінніше і важливе. Сподіваюся, це не так, і його внутрішньої темряви і сумнівів вистачить на рівноцінно потужне й зрозуміле висловлювання.
Однієї тільки музики у вигляді конвеєра з інфоприводів і нескінченних релізів сьогодні недостатньо для того, щоб бути дійсно цікавим.
Нарешті в українській музиці з’явилася захоплива і масштабна сюжетна лінія, дивовижний трагікомічний сценарій, що чарівним чином був розіграний на двох різних і самобутньо яскравих особистостей і персонажів — Юлю Юріну і Стаса Корольова. Це те, чого так не вистачає українській інді-сцені — історії, за якою цікаво спостерігати.
