9-го вересня вийшов дебютний альбом дуету Jockstrap, який сколихнув британську музичну пресу. Більшість ледь не в один голос сказали, що це один із найцікавіших дебютів за багато років. Слухачі також позитивно прийняли альбом.
Розповідаємо, хто такі ці Jockstrap та чим вони привернули увагу музичної спільноти.
Майбутній лондонський дует Джорджії Еллері та Тейлора Ская зустрівся під час навчання у Гілдголській школі музики та театру в 2016 році.
Джорджія Еллері — джазова скрипачка та співачка, тоді вже грала в гурті Nervous Conditions. Пізніше він став Black Country, New Road — це альт-кантрі-колектив, який цього року також розірвав серця британської і світової публіки новим повноформатником Ants from Up There.
Любов до електронної музики з’явилась у дівчини в підлітковому віці, коли та захопилась хаус-музикою та почала щовихідних ходити на рейви.
Її колега Тейлор Скай — електронний музикант, який починав грати на піаніно, проте коли батьки подарували йому ноутбук, він захопився електронікою та пробував відтворювати треки улюблених EDM продюсерів — Skrillex та Flux Pavilion.
Тейлор згадував в інтерв’ю Pitchfork, що все почалося, коли він натрапив на фейсбук-сторінку Джорджії та помітив, що вони обидвоє відвідували концерт Джеймса Блейка, а ще навчаються в одному універі. Знайшовши спільні теми та інтереси, вони почали ділитися між собою своєю музикою. Так Джорджія почала надсилати йому свої демки, а він допомагав їй з продакшном, проте мав абсолютно інше уявлення щодо того, як повинні звучати її пісні.
Jockstrap — це поєднання електроніки, яка була головним натхненням Тейлора, та бароко-попу, який грала Джорджія. За час існування вони записали чотири мініальбоми, які викликали інтерес музичної спільноти.
Перша спільна робота дуету — мініальбом Love Is the Key to the City. На ньому поєднані скрипка, меланхолійний інді-поп-вокал та електронна музика. У підсумку реліз звучав так, ніби до кінофільмів золотої епохи Голлівуду написав саундтрек Aphex Twin.
Пізніше Тейлор і Джордія переосмислили свій дебютний реліз на EP Lost My Key in the <3 Club <3, у якому кінематографічність пішла на другий план, а на передній вийшла інопланетна електронна музика зі стрімкими драм-партіями, легкими танцювальними синтезаторами та іспанською гітарою. Окрім цього, на записі знайшлось місце хіп-хопу.
Рухаючись шляхом експериментів, гурт представив свій третій мініальбом Wicked City. На ньому до усього розмаїття електроніки додався тріп-хоп. А спільний трек із хіп-хоп-гуртом Injury Reserve своєю навіженістю нагадував щось із репертуару Death Grips.
Четвертий мініальбом містив декілька реміксів з попереднього EP, а також трилогію треків Beavercore — мікс електроніки, яка перетинається з академічною музикою. Композиції нагадують класичних музичних композиторів, а місцями й напряму посилаються на них. Так у Beavercore 3 неможливо не впізнати цитування «Маршу Радецького» Йогана Штрауса.
Після пошуку свого унікального звучання, Jockstrap записали свій перший повноформатний альбом — I Love You Jennifer B.
На ньому дует зібрав усе, що напрацьовував за останні роки, виточивши та викрутивши оригінальне звучання на максимум. У підсумку вийшов реліз, аналогів якому практично неможливо віднайти.
Тут уже немає кінематографічності, що була притаманна першим роботам Jockstrap, натомість тут гурт поєднує інструментальні партії на акустичній гітарі, гітарні дісторшн-ефекти, перкусію, зіграну на драм-машині, та електроніку. Місцями, як на пісні Greatest Hits, гурт винаходить щось середнє між хаусом та R&B, чим далі розширює спектр своєї музичної складової.
Середина альбому наповнена повільними меланхолійними піснями (Angst, Glasgow, Lancaster Court), які дають трохи перепочити слухачу.
У кінці альбом знову набирає обертів піснею 50/50, яка починається з техно-біта та поступово перетворюється на енергійний драм-н-бейс з нотками біг-біту в стилі раннього Fatboy Slim. Так, музика дуету ніколи не стоїть на місці, навіть у межах однієї композиції. А передбачити, чим закінчиться (і чи закінчиться) цей пошук, просто неможливо.
Jockstrap — зовсім молодий дует, який не бачить кордонів для розвитку своєї музичної складової та завжди представляє публіці нові експерименти, поєднуючи найрізноманітніші жанри. Вони міксують бароко-поп із відблиском академізму та електроніки, не бояться бути дивними чи кумедними. Це дозволяє Jockstrap не перетворюватись на снобів, від серйозності яких хочеться вішатись. Ці відкриті до усього нового хіпстери, сподіваємося, ще не раз нас здивують.
