Інтерв'ю

«Ми не повинні дозволяти робити вибір за нас»: велике інтерв’ю TVORCHI

Данило Панімаш
3832

Тернопільський гурт TVORCHI — одні з фаворитів нацвідбору на «Євробачення». Дует, що складається з електронного музиканта Андрія Гуцуляка і уродженця Нігерії, вокаліста Джеффрі Кенні, який уже 7 років живе в Україні. Наприкінці минулого року хлопці привернули до себе увагу легкою та стильною піснею «#нетанцюю». І от гурт став фіналістом другого півфіналу нацвідборів. І на нашу думку, цілком заслужено.

Ми зустрічаємось у фойє бізнес-центру. Форс-мажор — у дверях офісу TVORCHI зламався замок і інтерв’ю доводиться брати в шумному холі. Джеффрі та Андрій виглядають трохи втомленими. «Ми з п’ятої ранку на ногах. Репетиції, підготовка», — немов виправдовуються хлопці. «А про що буде інтерв’ю?». «Не хочеться багато говорити про музику. Більше цікавить ваше життя», — відповідаю я.

Андрій Гуцуляк киває і перекладає Джеффрі. «About our lifestyle», каже він. Джеффрі посміхається і киває. «Ви знаєте англійську? Якщо що, я перекладу, Джеффрі складно говорити українською», говорить Андрій. На щастя, це не проблема і я просто вмикаю диктофон.

Як ви познайомились?

Андрій: Історія нашого знайомства почалася ще в Тернополі. Я йшов по вулиці, побачив Джеффрі — він ішов один мені назустріч. Зазвичай я не знайомлюся на вулиці, проте я чомусь хлопнув його по плечу і сказав: «Давай я буду тебе вчити української, а ти мене англійської». Так і подружились. Пили чай, гуляли.

Через півроку в мене був день народження, він прийшов до мене з гітарою і заспівав Happy Birthday. Ось тоді я і закохався в його голос.

Уже після цього ми якось сиділи на кухні, пили пиво, їли паску. Я йому показав у ноуті нотки, які написав, і він одразу почав писати трек. Отака історія про першу пісню Slow.

Джеффрі, як ти тоді відреагував на знайомство з Андрієм на вулиці? Чи не було це дивно для тебе?

Джеффрі: Єдина причина, через яку мені було дивно, — те, що українські хлопці були не дуже привітними до мене. І коли Андрій хлопнув мене по плечу, я подумав: «О ні, тільки не знову». Подумав, що він скаже щось погане і піде, але він запропонував мені піти на пиво. Я не знав, чому він це запропонував, але погодився.

На той момент у мене був лише один приятель із України, бо я насправді просто боявся заводити друзів. Але для Андрія я зробив виняток.

TVORCHI

TVORCHI

Ти сказав, що українські хлопці були не дуже привітними. В чому це проявлялось? Траплялися бійки?

Джеффрі: Я намагаюся уникати будь-яких фізичних сутичок, але я чув про бійки від знайомих.

Як у Тернополі справи з електронною сценою?

Андрій: Не знаємо взагалі, чи є там електронна сцена. Є гурт Tik Tu, більше не згадаю. У Тернополі ми виступали на «Файному місті», мистецькому фестивалі «Ї», у нас був сольний концерт у клубі. Перший рік ми самі подавалися, а на наступні нас уже запрошували.

Ми постійно сидимо дома і працюємо, на вулицю виходимо тільки поїсти і особливо ні з ким не знайомі, ні за ким не стежимо. Ми розподіляємо час так, щоб бути максимально продуктивними.

Як ти захопився електронною музикою, Андрію?

Андрій: Це було в 2010 році, коли я навчався у коледжі. Я дуже довго шукав, чим би заповнити свій вільний час. Я танцював, малював, байдикував, але нічого не подобалося. Тоді я багато грав на приставці й зрозумів, що хочу зробити гру. Шукав, як це зробити, які програми потрібні. Випадково знайшов програму для створення музики. Я її відкрив, повтикав і закрив.

Лише в 2011-му я знову на неї наштовхнувся і залип. Створив перший трек, був дуже радісним, ходив його слухав цілими днями. Але пройшло трохи часу і я зрозумів, що це дно.

Надалі, з 2011 по 2018 рік, я розвивався, робив ремікси і музику на замовлення на кшталт EDM (electronic dance music — прим. ред.). Коли ми з Джеффрі почали робити TVORCHI, я зрозумів, що готовий ділитися своєю музикою, вона вже на достатньому рівні.

Джеффрі, ти живеш в Україні з 2013 року. Як ти адаптувався? Що було найскладнішим?

Джеффрі: У дитинстві я багато подорожував, тому адаптувався до клімату легко. Та коли я приїхав в Україну, найскладніше було через те, що люди навколо не розмовляють англійською. Навіть щоб сходити до магазину, потрібно було вивчити базовий набір слів. Тож я рік вчив українську. Писати і читати навчився, але спілкуватися українською для мене все ще проблема.

TVORCHI

Можеш розповісти про Нігерію. Що це за країна і як вона на тебе вплинула?

Джеффрі: У людей є багато неправильних уявлень про Нігерію, про весь континент. Але ніколи не зрозумієш, доки не побуваєш там. Вона повна контрастів: хтось живе у розкішному будинку, хтось прямо під ним на вулиці. У когось є все, а у когось нічого.

Нігерія сильно вплинула на мене і на музику, яку я роблю зараз. У дитинстві я слухав афробіт і різну африканську музику, але мені також подобалися інді, мейнстримний поп, американські виконавці. Це був мікс із усього і це наразі проявляється у моїй творчості.

Джеффрі, чи займався ти музикою до TVORCHI? Якось розвивав свою кар’єру самостійно?

Джеффрі: Я почав співати у старших класах, грав у оркестрі протягом чотирьох років, поки не переїхав. У 2013-му я не знав, як робити музику самостійно. В мене були друзі, які це вміли, але я хотів робити це сам, тож по YouTube я дивився відеотуторіали, а потім навіть спробував себе у деяких місцевих конкурсах.

Одного разу я взяв гітару і заспівав на конкурсі, вийшов у півфінал, але хтось вкрав мою гітару. У мене всього було три гітари, і дві з них вкрали, а третю я позичив другові в подорож. Але він так і не повернувся. (сміється)

Тож я не знав, чи музика дійсно для мене, я лише намагався знайти себе. А потім зустрів Андрія, почув його музику, і мені стало цікаво.

У нас є такий зв’язок, що ми можемо навіть не пояснювати одне одному, що потрібно співати або грати

Хто пише тексти пісень?

Андрій: Тексти англійською пише Джеффрі. Українською частинку тексту пишу я, наш тур-менеджер Степан, а хуки — Максим Пташник, класний чувак зі Львова. Щодо музики: я взагалі її дуже дивно роблю, як справжня творча людина. Буває, записую звуки з вокзалу, або щось мугикаю, насвистую на диктофон, а потім переслуховую і надихаюсь.

У нас із Джеффрі є такий зв’язок, що ми можемо навіть не пояснювати одне одному, що потрібно співати або грати. Був такий випадок, коли я написав біт, показую Джеффрі і кажу: «Тут потрібно співати ось так: “ОЛА ОЛА-ЛА”».  А він мені відповідає, що написав уже пісню, де є «ОЛА ОЛА-ЛА». Я тоді взагалі охрінів.

Джеффрі: Так само було і з Bonfire. В мене і Андрія була одна ідея, якою ми спочатку не ділились один з одним. Тільки коли він написав біт, а я — слова, ми дізналися, що меседж був однаковий. Тож тому це і звучить так гармонійно, бо у нас зв’язок.

Найбільшу кількість лайків під піснею Bonfire на YouTube зібрав коммент із проханням змінити кінцівку. Як ви ставитеся до подібних висловлювань?

Андрій: Пісня дуже ретельно відпрацьована. Кожна деталь продумана і відповідає сенсу, зокрема кінцівка. Цю пісню ти або любиш, або не любиш.

Джеффрі: Людям завжди потрібно висловлювати свої думки. Я ще часто чую від слухачів, що ніби наша пісня вкрадена звідкілясь, але ніхто ніколи не згадує, звідки саме. Ми не юзаємо готові семпли, ми все робимо самі. Від слів до біта — це все оригінальні ідеї.

Андрій: Кожна пісня — це окрема історія. Ми плануємо в кінці весни або на початку літа випустити новий альбом, який, скоріше за все, назвемо «N-на кількість історій».

Навіщо вам «Євробачення»?

Андрій: По-перше, нас підштовхнули фанати. Вони хотіли, щоб ми пішли туди, і ось ми там.

По-друге, це меседж, який ми із собою несемо. Пісня Bonfire написалася сама собою, ми не сиділи і не думали: «А щоб такого на “Євробачення” придумати». Я просто надихнувся відеороликом одного ютубера, Mr. Beast. Він запустив челендж, де потрібно було посадити 21 мільйон дерев, і виконав його! Мене це так надихнуло, що я написав про це трек.

Ця пісня не тільки про екологію, це лише складова. Насправді, там навіть нічого не сказано про екологію. Це скоріше про відповідальність молодого покоління. Про те, що ми не повинні дозволяти робити вибір за нас.

TVORCHI

TVORCHI

—– Ви вважаєте себе форматом «Євробачення»?

Андрій: Насправді нам байдуже. Ми робимо те, що робимо, і людям уже вирішувати.

—– Як оцінюєте свої шанси?

Андрій: Дивлячись на те, що я бачу в інтернеті — в нас високі шанси, об’єктивно.

Джеффрі: Але все одно ніколи не знаєш, як буде. Можна тільки сподіватися.

—– Хто ваші герої?

Андрій: Надихаюсь із простих речей. Вважаю героєм чувака, який придумав кришечки на пляшки й липучки на одязі. Це просто, але геніально. Вони дійсно генії. І ще мене надихає Леонардо Да Вінчі.

Джеффрі: Я можу назвати своїм героями себе, моїх батьків і мою команду.

—– До чого ви відчуваєте відразу?

Андрій: До брехні, до людей які зазнаються. А ще до людей, які мають великий вплив і силу, але не користуються цим і не роблять загальне життя кращим.

Джеффрі: Я не люблю, коли люди роблять із чогось багато шуму, але не доводять справу до кінця.

TVORCHI

— А що любите найбільше?

Джеффрі: Щирість, оригінальність, професійність, креатив. Люблю людей, які можуть зробити «щось» із нічого.

Андрій: Те саме. Людей, що надихають.

— Якими суперздібностями ви б хотіли володіти?

Джеффрі: Я спочатку подумав про телепатію, читання думок. Однак деякі речі краще не знати і залишити такими, якими вони є. Хоча все ж таки давайте залишимо телепатію. А ще — хочу легко писати пісні, ось так. (щолкає пальцями і сміється)

Андрій: Я би хотів впливати на людей. З такою суперсилою не було б великих проблем. Суперсила розуміння. Якщо воно є, тоді ніколи не буде зла.

Як потрібно прожити життя?

Андрій: Так, щоб ти був ним задоволеним — раз. Щось принести у світ і лишити щось хороше — два. Ну і сім’ю завести — три.

Джеффрі: Тільки так, як ти цього хочеш. Байдуже, які в тебе наміри, добрі чи погані, — життя потрібно прожити так, як хочеш саме ти. І завжди мати навколо себе близьких людей.

Читайте також велике інтерв’ю з Мариною Круть — ще однією фавориткою національного відбору на «Євробачення-2020».