Інтерв'ю

«Циферблат» — спасіння української інтелігентної рок-музики. Велике інтерв’ю

Макс Чухліб

Для більшості нових слухачів київський гурт «Циферблат» — це молоді й перспективні хлопці, що ввірвалися на сцену разом із більшістю нових українських виконавців після 24 лютого. «Як добре, що у нас з’являються такі талановиті молоді гурти!» — пишуть їм новоприбулі шанувальники під кліпами.

Однак мені відомо, ким вони є насправді. Я слідкував за їхнім становленням ще з часів дебютного мініальбому «Кіносеанс» (2017) — трохи наївного, але безперечно талановитого запису з солодкавим душком такого рідкісного для наших теренів арт-року.

Я гнівався на ведучих «Х-фактора», які вважали пісню «Вночі» надто дивною і не розпізнали таланту й сміливості хлопців, що зважилися на попсовому конкурсі виконати композицію, де мені вчувається вплив прог-гуртів The Mars Volta та Leprous

Я бачив, як із чудернацького та переважно незрозумілого для оточення локального гурту «Циферблат» стали одним із найперспективніших рок-колективів України, видавши у 2023 році витриманий, калейдоскопічний, чудово оркестрований, а головне дорослий альбом «Перетворення». Він і справді ознаменував великі метаморфози у творчості й особистому житті близнюків Даниїла (вокал, клавішні) й Валентина Лещинських (бек-вокал, гітари), а також ударника Федора Ходакова.

Напередодні київського концерту в Bel Etage я взяв у хлопців велике інтерв’ю, щоб нарешті розпитати — як відбувається творча співпраця близнюків усередині гурту? Чому альбом так довго лежав на полиці? Чи асоціюють вони себе з терміном арт/прог-рок? Питань було безліч, і поставити всі у форматі годинного інтерв’ю було нереально. Читайте те, що вдалося дізнатися.

У 2022 українська музична спільнота нарешті звернула на вас увагу, а вихід вашого повноформатного альбома став однією з найочікуваніших подій 2023 року. Чому так сталося?

Валентин: Ти так описав усе, що я уявив, ніби ми Гамлет, який довго був на навчанні, а потім повернувся додому і має все розгрібати.

Кожен герой проходить свій шлях, як писав Джозеф Кемпбелл. Ахіллес, Геракл, Фродо, Гаррі Поттер…

Валентин: У нашому випадку це «Одіссея». Ми довго себе шукали й врешті повертаємося до того, що було важливим для нас у дитинстві.

Даниїл: «Одіссея»? І, може, дівчина якась у цьому всьому замішана?

Валентин: Це ти скажи! Даня у нас автор більшості пісень на альбомі, так що краще йому звітуватися щодо муз, символів і значень.

Даниїл: Хотів би повернутися до першого питання. Чому такий великий проміжок бо багато років працювали «у стіл», але прекрасно знали, чим це все закінчиться. Ми планомірно йшли до цього з Валею і Федею і до всього готувалися. Те, що зараз до нашої роботи є увага ми на це й очікували, для цього і працювали. 

Люди дивуються, коли дізнаються, що ми існуємо багато років. Але я вважаю, що для музики треба багато часу, щоб вона була глибока і змістовна. Тож це абсолютно нормально, що ми так багато часу провели на студії.

У «Циферблаті» грають близнюки Даня і Валя. А коли і як до вас доєднався ударник Федір?

Даниїл: Це все примхи долі, бо Федір з’явився абсолютно випадково. Нам був потрібен барабанщик на «X-фактор», який, як-то кажуть, зможе вивезти геть усе. Виявилося, що ми з Федею мислимо у одному напрямку, тож надалі він був з нами.

Федір: Саундпродюсером нашого альбому був Сергій «Кноб» Любінський, однак я ще раніше був із ним знайомий працював у «Рок-школі», де збиралася київська метал-тусовка навколо гуртів Megamass, Velikhan, Psionic Arc та інших. Даня і Валя якраз шукали ударника на «X-фактор», і «Кноб» порекомендував їм мене я прийшов на першу репетицію, зіграв усе нота в ноту, хлопці аж офігіли.

Спочатку вони мені платили за виступи й репетиції, але потім я сказав їм, що хочу стати повноцінним учасником гурту. Завжди хотів знайти однодумців, з якими можу писати те, що мені подобається, робити складну, нашаровану й інтелектуальну музику.

Постійний склад гурту це лише ви троє, а решта музикантів приєднуються на сесійній основі. Наприклад, наживо з вами часто грають саксофоніст Андрій Бармалій і клавішник Євген Дубовик. Чому саме сесійні музиканти, а не повноцінний склад?

Даниїл: Тобто, чому з нами грає гурт «Стас Корольов»? (сміється) Нам просто подобається камерний, але комфортний формат роботи втрьох, бо так легше разом писати музику. Ми могли би набирати більше музикантів для студійної роботи, але навіщо, якщо кожен із нас вміє трошки більше, ніж сидіти за одним інструментом.

Утрьох це ідеальний формат, щоб вигадувати музику, але живе виконання це й справді проблема. У мене не шість рук, не чотири і навіть не три, тож я не можу одночасно грати й співати все, що записую у студійній роботі. Валя теж, тому наживо кличемо сесійних музикантів.

Передавати свої думки й відчуття іншій людині завжди великий виклик. Краще, коли ти або робиш усе сам, або у такому маленькому складі.

Тобто поки що ви не українські Gentle Giant.

Валентин: Нам треба народити ще одного брата, щоб нас було троє, як братів Шульманів. До речі, там же один із них помер нещодавно, тому це Gentle Giant тепер будуть, як «Циферблат» (сміється).

Даниїл: Валя може зробити все у гітарних питаннях, я можу зробити все у клавішних і вокальних, Федя повністю закрити не лише барабанні питання, а й самотужки записати гітари чи клавіші. Прагнемо до універсальності музикантів, щоб кожен міг займатися не тільки своїм профільним інструментом. Таке у нашій країні не дуже часто трапляється. І це не варто називати мультиінструменталізмом просто ми готові робити трошки більше, ніж просто грати за своїм інструментом.

Кажуть, що близнюки-двійнята завжди споріднені психологічно, відчувають один одного на підсвідомому рівні. Це впливає на те, як ви пишете музику? Можете розуміти один одного з першої ноти?

Даниїл: Можемо. Але розуміти один одного з півслова для нас є шаблоном. Для того, щоб вийти з цього шаблону, часто доводиться один одного не розуміти. На репетиціях літають стільці, барабанні тарілки, зовсім нема порозуміння з півслова, але ми цього і прагнемо. У наших сварках (усіх трьох учасників гурту, бо всі ми експресивні) завжди народжується щось дуже оригінальне. У побуті нічого подібного.

То у вас нема спільної музичної свідомості на двох (чи трьох)?

Даниїл: Ми мислимо різними музичними категоріями. Можемо й ввімкнути цей режим, але він буде підлітковим за своєю суттю. 

Валентин: Це буде «Кіносеанс» номер два.

Даниїл: Ми можемо вмикати ті точки дотику, які у нас були, коли ми разом дорослішали. Але у тій спільній свідомості для нас із Валею уже нема нічого нешаблонного, тож ми так більше не працюємо.

До речі, про «Кіносеанс». Що це був за мініальбом, і чому його зараз нема на стримінгах?

Даниїл: Його нема там свідомо.

Валентин: Не те щоб ми хотіли його свідомо приховати. Так сталося, бо ми розірвали з Moon Records договір щодо дистрибуції мініальбому. При розірванні контракту ми домовилися, щоб його забрали зі стримінгів.

Федя до цього альбому стосунку не мав, тому йому нема чого виправдовуватися. Але ми з братом навіть позитивно ставимося до того, що «Кіносеанс» видалили там недостатньо хороша лірика, недороблена концепція, музично той запис сильно просідає. Якщо комусь дуже хочеться його послухати вони можуть його знайти на інших майданчиках і зіпсувати собі настрій.

Даниїл: Треба розуміти, що цей альбом це наші спроби вивчити й зробити у тому стилі, який ми слухали й любили на той час. «Кіносеанс» — це музика підліткового штибу. Не хочеться, щоб він асоціювався із нашим творчим шляхом, бо ми тут серйозно і надовго.

Наразі у нас нема бажання писати арт-рокові альбоми для поціновувачів, бо тепер ми робимо поп-музику. А от у «Кіносеансі» все зроблено так, щоб сподобатися самим собі, щоб слухати свою ж творчість. 

Це не той підхід, який нас цікавить у дорослому віці. Хочеться залишити це як спогад із дитинства і частину нашої історії. У концертній програмі будемо використовувати матеріал із «Кіносеансу» як своєрідне попурі.

Зараз ви пишете поп-музику, однак складається враження, що ви добряче підковані у немейнстримній музиці наприклад, навіть у ваших найдоступніших піснях можна простежити вплив прогресивного року. Незважаючи на те, що ваша зустріч із мейнстримом на «Х-факторі» не принесла очікуваних плодів, ви все одно обрали традиційну пісенну форму, короткий хронометраж. Чому?

Валентин: У нас завжди було бажання грати, як ти це окреслив, прогресивний рок. Однак особисто мені завжди було цікаво дивитися у бік гуртів типу Supertramp щоб це була прогресивна, але доступна музика. Також можна згадати пізній Genesis.

Нам завжди хотілося, щоб у репертуарі були довші й глибші по формі пісні типу «Землі». Головне, щоб це було щиро, а не для того, щоб просто було.

Даниїл: Про це і йдеться у «Перетворенні» про метаморфози, які відбуваються з нашою музикою. Ми не відходимо від складності форми, ми тепер по-іншому її запаковуємо. Розуміючи, що людей теж треба поважати, рахуватися із ними.

Не знаю, чому так повелося, що для людей ми асоціюємося з арт-музикою. Ми не настільки сильні музиканти, щоб казати, ніби ми акули цього стилю. Раніше це була лише наша інтерпретація подібної стилістики. Зараз хочемо писати у академічній формі, як і завжди, але робити це зрозуміло й доступно для людей.

Коли я сиджу за фортепіано, то ніколи не думаю про те, щоб одразу писати у певній стилістиці. Просто роблю, виходячи з того досвіду й розуміння музики, яке у мене є. Бо ми з братом і Федею слухаємо багато різної музики, не лише арт-рок.

У нашому альбомі й відчувається оце «перетворення» з підліткових років у доросле життя. Це і є його тематика хворобливе становлення із підліткових пубертатних речей у дорослі зрозумілі форми.

А щодо «Х-фактора» ми просто сходили на майданчик, який нам надали. Ми нічого від нього не чекали, не потребували якогось профіту, просто хотіли виступити. Участі ми не соромимося і не пишаємося нею.

Валентин: Ми насправді доволі далеко там пройшли, вони просто не все показали. А щодо гуртів, на які орієнтуєшся я завжди наводжу такий приклад. Колись я дуже здивувався, коли дізнався, що Джим Моррісон у своєму вокалі орієнтувався на Френка Сінатру, а потім подумав: ну так, і справді щось є. 

Інколи люди не здогадуються, яка пісня чи музичний стиль є підґрунтям для натхнення. Тому я не ставив би нас у рамки. Якби ми танцювали виключно під прог-рок, то не думаю, що у нас би вийшло те, що вийшло зараз. 

Даниїл: Давайте взагалі відходити від того, щоб називати це прогресивною музикою, давайте казати «академічна форма». Академізм ми використовуємо, бо ми народилися у атмосфері класичної музики, вона лунала вдома. Федір те саме. Це те, в чому ми дотичні всі втрьох. Ми знаємо, як використовувати академізм і допомагати людям розуміти його.

Ви як більшість прогових гуртів, за якими закріплювали тег «прогресивний рок», а вони від нього постійно відмовлялися.

Даниїл: Може, людям простіше запаковувати музику у певну форму. Ті, хто знаються на такій музиці, хочуть виділити своє розуміння і показати його нам. Але вони дуже рідко попадають у десятку.

7-го квітня нарешті вийшов ваш альбом «Перетворення». Скільки часу потрібно було, щоб усе завершити?

Федір: Демки ми почали записувати на студії LipkyZvukozapys, буквально день чи два «Кноб» просив, щоб перед початком запису вже були якісь записи, щоб розуміти, з чим працювати. Потім прийшли до нього й склали список треків, які точно будемо робити. 

На першому етапі ми допрацьовували демки й дописували аранжування, потім я всього за дві дні записав барабани. Це рекордний час для мене. Після цього я лише приходив на процес запису всіх інших інструментів, і це було більш запарно, бо «Кноб» дуже прискіпливо підходить до запису партій Валя міг один акорд грати пів дня, щоб записати усе ідеально.

Загалом записували альбом десь пів року не завжди співпадали робочі графіки. Зводився не дуже довго. А лежав на полиці кілька років я вже починав мріяти, щоб він хоч вийшов за мого життя.

Чому альбом так довго лежав на полиці?

Федір: Була вкладена велика кількість грошей, щоб записати його якісно. Якби ми одразу його виклали на всі платформи, то його послухали би лише окремі поціновувачі. А треба ж робити кліпи, події.

Валентин: Гліб Проців, ударник Vivienne Mort, допомагав нам при написанні альбому й став майже художнім керівником. Кожен раз, коли у нас були суперечки щодо певної пісні чи аранжування, він казав фразу, яка усіх заспокоювала: «Хлопці, ну якщо все нормально, то грузіть уже альбом на Soundcloud». Ми уявляли, як грузимо його на Soundcloud, розуміли, що це ще не те — і йшли перероблювати.

Альбом чекав на полиці свого часу. Він вийшов саме тоді, коли потрібно уявіть, якби це було до повномасштабного вторгнення. Бо так виходить, що саме зараз він заходить людям. Сподіваємося, наступні альбоми виходитимуть швидше.

Тоді у нас було багато часу, нам не було куди квапитися, від нас ніхто нічого серйозно не чекав. Для людей, які нас ще тоді слухали, ми були як латина — то мертві, то виникаємо десь раптово у соцмережах.

Даниїл: Це був золотий час до випуску альбому. Ми могли працювати, скільки хочемо, щоб усе вивірити, щоб усе читалося. Зараз такої можливості вже не буде, тому із радістю згадую часи, коли ми могли роками щось придумувати.

Але ми не з тих, хто затягував тому, що нам все одно. Ми прекрасно уявляли, як усе буде, і вже зараз знаємо, як буде за рік чи два. Розмірене спокійне будування це те, як я живу, і те, що люблю в хлопцях. Це зовсім не горезвісна спонтанність українського андеграунду.

Валентин: Наша мама живе у Німеччині, і надсилає мені час від часу якісь платівки. Вони можуть ще пів року лежати на столі й чекати свого часу, бо якщо я одразу їх поставлю, вся магія зникне. Так і з альбомом.

Але не раджу іншим музикантам так затягувати, як ми всі, хто пише музику, знає, що пісні з часом втрачають свою актуальність. Більшість композицій з нашого альбому записані у період 2019–2020 рр., а дещо написано ще раніше. Зміна нашої тактики відбулася ще у 2018 році. Місцями «Перетворення» для нас вже не є актуальним, бо у демках лежить цілий новий альбом.

То ви втомилися від цих пісень?

Валентин: Деякі пісні ми вперше виконаємо наживо 22 квітня від них втомлені менше. А від пісень, які люди чули на концертах («Диско-Фанко», «Для чого ти прийшла?») так, і це нормально. Читав інтерв’ю Кірка Геммета з Metallica нещодавно він казав, що капець як втомився грати соло у Master of Puppets, і вже навіть не сприймає його як соло. Але якщо подумати, що він цілих 30 років грав його, і тільки зараз зізнався, що втомився, то яке я маю право казати, що втомився від пісень, яким усього три роки?

Даниїл: Парирую, Валя! А Рей Манзарек із The Doors казав, що йому ніколи не набридне грати соло із Light My Fire, бо це як секс він набридає, коли ти ним займаєшся, а опісля ти знову захочеш!

У Кноба доволі дорого записуватися. Чим заробляєте на життя?

Валентин: Ми зараз розкажемо, чим займаємося, і одразу станемо для людей звичайними українцями, які ходять на роботу і мають звичайні корпоративні зобов’язання. Для чого це?

Даниїл: Федір пише для Dream Theater барабанні партії, Валя музику для Led Zeppelin, а я для Майкла Джексона.

Федір: Відкрити карти можу тільки я. Викладаю барабани у тій же студії, де ми репетируємо. Інколи записую щось сесійно раніше мав більший досвід, але зараз попиту на це менше, тому займаюся тільки викладанням.

Звідки взялася театральність і кінематографічність у гурту «Циферблат»?

Даниїл: Не сказав би, що це театральність. Скоріше аудіовізуальність це нормальна річ для кожного артиста, бо недостатньо писати лише музику, її треба візуалізувати. Це більше питання до того, чому в Україні так мало аудіовізуального мистецтва. Не сказав би, що ми займаємося якимись театралізованими речами просто один без одного музика й візуал не можуть існувати.

Валентин: Якщо на концерті ми одягнені не в чорні футболки і джинси то ми вже театралізовані, виходить. Але я розумію питання, бо для нас важлива візуальна складова. І мені шкода, що більшість українських гуртів, які я слухаю, недостатньо використовують візуалізацію.

Недопрацьовують?

Даниїл: Може, просто так не бачать. Не знаю, як ще спектрально розкривати значення пісні, не візуалізуючи її так можна відкрити ще більше закулісся. Треба використовувати візуал, щоб надавати контурів нашому символізму. Крім того, я не актор, у мене нема такої освіти, і ніколи не було бажання використовувати пантомімічну подачу в музиці.

Валентин: В Українського культурного фонду є лот під назвою «Аудіовізуальне мистецтво», але грошей нам там, на жаль, не дають.

Озираючись на роки існування гурту і роботи над альбомом чому це все було не дарма? Чого навчилися, чого більше ніколи не повторите?

Даниїл: Можливо, й дарма. Врешті, життя — це суцільний рандомний хаос. А якщо говорити про земні речі то ми зробили роботу точно недарма, бо шукаємо нашого слухача, хочемо разом із ним проживати життя, разом рухатися вперед. Це не просто слова, бо я дорожу кожним слухачем, який цікавиться нашою творчістю. 

Валентин: Нас навчила беззмістовна участь у «Х-факторі», коли ми думали, що мусимо збирати навколо себе широку аудиторію. Однак, на відміну від «зірок» сучасної байрактарщини, хочемо збирати навколо себе людей, які залишаться з нами назавжди, не забудуть про нас після одного інфоприводу.

Це найкрутіша аудиторія, яка не доступна артистам, які живуть тим, що випустили сьогодні й конкретним сенсом, який принесли лише у цей момент. Наші пісні не мають прив’язки до якогось періоду, ми прагнемо бути поза часом.

Я не претендую на вічність, але хотілося би зі своєю музикою залишитися принаймні на певний час. Це найбільший урок, який ми засвоїли — робити музику, щоб вона не несла локальний сенс, не була кон’юнктурою.

Альбом «Перетворення» про все наше життя до 24 років, це чітка картина нашого світу з дитинства до повноліття і трошки далі. Для мене це важливо, бо я завжди можу повернутися до нього й побачити, як ми дивилися і відчували тоді. 

«Кіносеанс» усе ж теж важливий зараз ми теж можемо його ввімкнути і почути, як ми відчували і думали тоді. Це таке собі документування власного життя, а не спроба сподобатися комусь і донести соціалочку. Є люди, які хочуть підіймати такі теми, може, й ми до цього дійдемо, але поки що це не для нас. 

У тебе ж бувало, що ти приїжджав у якесь місто в дитинстві, і воно здавалося дуже особливим і романтичним? Потім ти їхав, повертався за 10 років, але вже не міг згадати ті відчуття і запахи, зустріти ту саму людину за рогом. А ми можемо!

Авторки фото: Тетяна Ямщікова і Юлія Вебер

22 квітня у київському Bel Etage «Циферблат» презентують свій довгоочікуваний повноформатний альбом «Перетворення». Квитки за посиланням.

Читайте також огляд нового спільного мініальбому Sad Novelist та Структури Щастя «Ближче».

Читайте також огляд нового спільного мініальбому Sad Novelist та Структури Щастя «Ближче».