«Тонка» — про інтелігентний поп, шлях до української поезії, Masterskaya. Інтерв’ю

Ярослав: Після того, як Masterskaya припинила працювати як повноцінний лейбл, ми почали пошук нових варіантів дистрибуції. За багатьма критеріями нам підійшли ENKO. Основна перевага — це те, що вони видаються через Universal Music Poland, і таким чином можна оминути співпрацю із Believe чи The Orchard Music, які не вийшли з російського ринку.

Продюсуємо себе наразі самі, тому потрібен був лейбл винятково для діджитал-дистрибуції та пітчингу в плейлісти. Вже успішно видали з ENKO три сингли та мініальбом.

Олена: По букінгу співпрацюємо з kontrabass promo — вони допомагають робити наш найближчий концерт у Києві 22 квітня. Це класна команда із завзятими людьми, які роблять свій внесок у розвиток концертної діяльності в Україні.

Ярослав: Кореляція між назвою і звучанням є, це правда — ми закладали концепцію помірного мінімалізму ще на самому початку діяльності. Спочатку зробили декілька треків, а потім уже обирали назву для проєкту, тому все було свідомо.

«Інтелігентний поп» — це наша філософія. У нескладні для сприйняття композиції ми намагаємося закласти більше музичної естетики, ніж є зазвичай у поп-музиці. Хочемо розвивати українського слухача.

Олена: З іншого боку, зараз перебуваємо в точці, коли взагалі не обмежуємо себе музично — якщо є якась джазова гармонія і нам хочеться зробити з неї баладу, то беремо й робимо. Якщо хочемо зробити дивний трек із речитативом, де буде всього один приспів — теж робимо, бо наша музика має резонувати насамперед із нами, а вже далі йти до людей.

Ярослав: Але ми не маргіналізуємо нашу музику, типу «фак нормаліті» і все таке. Цілком нормально сприймаємо поп-хуки, але й намагаємося загорнути їх у гарну й витончену обкладинку.

Ярослав: Це симбіоз — у ліриці намагаємося оминати кліше, вибудовувати певну поетику. Ми не суперпоети, але стараємося писати небанальні тексти. Крім того, зараз ще є загальний тренд використовувати лірику українських поетів минулого…

Ярослав: Не хочу так казати, але ми реально робили це раніше. Ми не беремо вірші з перших сторінок шкільних підручників, а намагаємося вишукувати щось цікаве й нетипове — у старій українській поезії багато чого резонує і до сьогодні. Знаходити таку поезію, яку, на наш погляд, класно було би покласти на сучасний звук — ось у чому наше завдання.

Олена: Насправді у нас нема чіткого розподілу. В цьому плані нам пощастило, бо завжди працюємо синергетично — навіть якщо я пишу більшість авторського тексту до пісні, ми з Ярославом все одно працюємо над його фінальною версією. Дуже добре, коли є дві голови, які можуть разом подумати. Особливо коли ти не до кінця можеш впоратися із тим, що хочеш сказати. 

Така ж ситуація із саундом — звісно, більшу частину робить Ярослав, але я впливаю на гармонії чи певні дизайн-моменти на фінальній стадії. Пісня готова тільки тоді, коли ми обоє нею задоволені.

Ярослав: Найбільший вплив на мене мали James Blake, Sevdaliza, FKA Twigs, ембіентні артисти типу Hainbach. 

Також вплинуло явище рейв-культури. У мене ще є проєкт BUNHT, із яким я виступав на танцювальних вечірках — там я граю щось на перетині індустріального IDM, техно, брейкбіту, тощо. Культура подібних заходів принесла атмосферу рейву в наші треки «Рятівник», «Загублену весну» й «Кривава луна».

Олена: У мене переважно джазовий бекґраунд. Я навчалася у Київській муніципальній академії музики ім. Р. Глієра, тож музичний смак у підлітковому віці формувався під впливом джазу. Колись я мріяла перенестися у 1950-ті й випити віскі з Четом Бейкером.

На музиканта впливає не лише музика — будь-які види мистецтва закладають сенси і запускають процеси, що пізніше виливаються у музику.

Ярослав: Письменник Герман Гессе пояснює це так: люди, які створюють мистецтво, заповнюють себе за життя певним емоційним досвідом, а пізніше звільняють його у мистецьких творах.

Якщо говорити про бекґраунд — у мене він взагалі постхардкорний, маткорний і так далі. The Mars Volta, The Dillinger Escape Plan — це те, на чому я зростав, і ці артисти досі впливають на моє сприйняття музики.

Ярослав: Тут нема когось правого чи неправого. Якщо це дійсно їхня думка, то вони мають на неї право, але ми, як об’єкти цієї критики, знаємо більше за них. У випадку з Дорном — було смішно, бо я розумію, з чого ця думка сформувалася.

На деяких артистів Дорн і справді впливав, у нашому ж випадку це взагалі було не так. Я розумію, що людині хотілося систематизувати артистів із Masterskaya, але поки живу — розумію, що систематизувати речі не завжди варто, бо всі люди та артисти різні.

Нещодавно також прочитав усі рецензії Ковальчука на наші мініальбоми. Спочатку вони мене засмутили, бо у нього переважно одне й те саме: пише, що примітивні тексти, але нормальна музика. Крім того, Ковальчук — представник західноукраїнської аудиторії, яка дійсно може вважати нашу українську мову кострубатою. Але вибачайте вже — така вона у нас, яка є, ми намагаємося її плекати і вибудовувати. Добре, що люди дають нам ляпаса за це, а не підтримують, окей.

З іншого боку — після цієї критики ми прискіпливіше почали ставитися до наших текстів і сенсів, які закладаємо у них.

Олена: Це дуже вразлива тема для артистів — реакції на їхню творчість. Я, наприклад, тільки нещодавно навчилася розділяти себе й свою музику. Не завжди гарна людина пише гарну музику, і не завжди погана людина пише погану музику.

Наступний крок — дозволити людям сприймати твою музику так, як вони її сприймають, і не намагатися примусити всіх зрозуміти, що ти у неї вкладаєш. Зараз я виховую у собі звичку не вирішувати за людей, якою буде їхня реакція на мою пісню.

Ярослав: Я радий, що в Україні з’являється музична критика, бо довгий час у нашій музичній спільноті все було занадто підсолоджено й ввічливо. Єдиний нюанс: якщо якусь музику розносять на сайті Pitchfork, то роблять це дуже толково. Не пишуть: «На мою думку, це примітивні тексти й нудний вокал», — а конструктивно розкладають по поличках, чому це поганий запис. У них не відчувається якоїсь ображеності на артиста й світ довкола.

Олена: У мене, на жаль, було дуже мало України в дитинстві. Я родом із Криму, і тих двох годин української мови й літератури на тиждень, які у мене були, було недостатньо. Але коли у свідомому віці приїхала до Києва й вступила на навчання, українське почало доходити до мене через оточення, музику й мистецтво. Я зрозуміла, що моя ідентичність тяжіє у цей бік.

Процес українізації почався ще до повномасштабного вторгнення. Багато речей ставалося випадково — наприклад, Миколу Вінграновського я відкрила для себе, гуляючи по барахолці, де й побачила книгу «Українська інтимна лірика». Прийшла додому, відкрила і офігіла від глибини цих віршів. 

Ярослав: Мені було десь 19 років, я ще жив у Кривому Розі, і у нашій тусовці була хвиля зацікавлення українською культурою, хоч тоді це не було притаманним для міста. На той момент мене вразив своєю поезією сучасний літератор Юрко Покальчук. Читав його прозу й поезію, і мені дуже подобалася його українська мова.

Тоді й зараз у трендах осучаснювання української, але мені більше подобається мова правильна, академічна. Саме у Покальчука я її знайшов, потім — у Хвильового, Стуса, Підмогильного.

Ярослав: Поки культура не стає деструкцією. Музиканти мають вплив на людей, і ті наративи, які вони несуть, дуже впливають на аудиторію.

Мені б хотілося, щоб музиканти не несли своїми наративами культурну чи соціальну деструкцію — як зараз відбувається з лівими музикантами у США, тим же гуртом Rage Against The Machine. Вони прямо чи непрямо підтримують війну росії проти України не тому, що дуже люблять росію, а тому що висловлюють так свою позицію проти сучасної Америки. Якби США підтримували росію, то ці люди були би на боці України.

Олена: Наше суспільство зараз дуже швидко розвивається, навіть серед українських артистів багато хто змінив свою політичну позицію. Люди шукають баланс, і чіткої відповіді на твоє запитання наразі нема.

Етика стриманого ставлення музиканта до політики може порушуватися, бо людина, яка створює музику, вийде на політичний мітинг і скаже щось дуже важливе. Це не буде вписуватися у образ артиста, але це буде важливо і потрібно. Точно зрозуміти зможемо у майбутньому.Ярослав: Межа там, де закінчується щирість музиканта.

Ярослав: Щодо повноформатника — болюча тема, бо у сучасних реаліях дозволити собі випустити великий альбом можуть тільки артисти з величезною аудиторією. Це виправдано лише якщо аудиторія точно не пропустить цей запис. У ситуації із проєктом «Тонка» — є велика ймовірність, що після довгої і важкої роботи над альбомом люди послухають лише два-три лід-сингли, а все решта забудеться. 

У наш час інформація оновлюється дуже стрімко (дякуємо Spotify та іншим компаніям, які провокують музикантів бути конвеєром лайна). Тож зараз ми прийшли до того, щоб ще більше мінімізуватися і випускати лише сингли — так їх хоча би почують.

З іншого боку, наразі маємо плани випустити акустичний альбом, бо в акустиці наші пісні розкриваються зовсім по-іншому. Можливо, колись прийде час і для повноцінного альбому.

Олена: У нас новий вектор розвитку у контексті швидкості — хочемо випускати музику вчасно, щоб пісні не чекали свого часу роками. Крім того, почали нарешті фітувати, тож скоро планується колаборація із гуртом Hyphen Dash. У такій взаємодії відкриваються нові грані музики, нові сенси, нова аудиторія. Для української музики зараз це дуже важливо.

Ярослав: Крім того, Оленка нещодавно заспівала із ROXOLANA, KRUTЬ і Сашою Кольцовою у форматі жіночого маніфесту, приуроченого до конференції ООН Жінки в Україні. Робив музику до тієї композиції.