The Tiger Lillies — про підтримку України та скасування російської культури. Інтерв’ю

Едріан: Коли створюєш музику, яку складно класифікувати через купу різних музичних впливів, зокрема кабаре, шансону, фольку, джазу, панку, блюзу, — то потрібно знайти термін, який би об’єднав усе це у щось єдине. І ми, здається, так опинилися у категорії панк-кабаре.

Мартін намагався створити оригінальну форму написання і виконання пісень. Отже, у нас є свій стиль, відповідно до якого ми намагаємося виглядати трохи незвично: ми робимо макіяж, носимо костюми, капелюхи, виглядаємо, наче ми трохи не з цього світу, з іншого історичного періоду. Ми намагаємося охопити різні сфери естетично і музично. 

Кабаре — це коли люди перевдягаються і намагаються подарувати іншим підсилений досвід. Кабаре сильно залучає аудиторію, тому що глядачі не просто пасивно сидять на вашому концерті — вони зазвичай стають частиною перформансу. Нам подобається робити виступи, де глядачі залучені емоційно й відчувають з нами зв’язок. Я думаю, що панк-кабаре — це найвдаліший термін.

Мартін: Я думаю, що кожен артист щось уособлює. Навіть жахливі [виконавці] — вони все одно щось уособлюють. Кожен артист відчуває, ким він є, і залишається вірним цьому. Мені це нескладно. Я намагаюся робити різні речі й при цьому залишатися оригінальним. Одного разу в нас був жарт — Едріан, напевно, пам’ятає: здається, ми збиралися створити окремий гурт і назвати його Hot Sausage. Ми збиралися грати рок-музику.

Едріан: …справжню рок-музику. Ніяких більше акордеонів!

Мартін: Але це було більше схоже на жарт. Серйозно. У мене немає проблем із тим, щоб залишатися вірним тому, що ми робимо.

Едріан: Лірично та емоційно, я думаю, [на мене вплинули] такі речі, як Жак Брель та різні великі балади про людей, моряків і повій. Можливо, дивний центральноєвропейський фольк. Я маю бекграунд у джазі та блюзі, був частиною різних гуртів та грав музику 1940-х–1950-х.

Я грав пісні, які не були лише про «Крихітко, я кохаю тебе! О Боже, ти мене покинула!» — вони були більш похмурими. Якщо пісні не про життя і смерть — це не дуже цікаво. Тож ми намагаємося відобразити [у творчості] багато такого. 

Ми з Мартіном походимо з того періоду, коли панк був чимось на кшталт DIY (do it yourself, «зроби сам» — ред.). Ми всі просто брали інструменти й думали: «Ну, давайте напишемо за допомогою них пісню» або «Давайте якось творчо використаємо їх». Я думаю, що вплив більше пов’язаний зі світоглядом. Нам подобається певний гурт, певний артист. Ми всі любимо Біллі Голідей, ми всі любимо Ніну Сімон. 

Ми всі [учасники Tiger Lillies] любимо те ж саме, що і я: Captain Beefheart і Френк Заппа — всі ці сюрреалістичні та незвичайні люди перебувають на периферії музики. Можливо, вони не найбільш мейнстримні.

Впливи підживлюють, допомагають знайти свій шлях уперед. І це найважливіше: речі, які ти любиш, і речі, які, сподіваюся, спонукають тебе створювати щось оригінальне, що сподобалося б людям, які подобаються тобі.

Мартін: Мушу визнати, що я все памʼятаю дещо розмито. Мені часто ставлять це питання, і я дійсно не можу відповісти на нього.

Едріан: Я не знаю. У мене [завжди] були відкриті очі. Мартін переважно виступав із заплющеними очима, тому він багато чого пропустив у 1990-х і 2000-х роках. 

Я думаю, що найяскравіші речі завжди відбуваються, коли ти тільки починаєш свою подорож. Ми втрьох сідали в машину і їхали через усю Європу, щоб опинитися, наприклад, у Празі. І потім були там тижнями, грали в якихось дивних сквотах. Або ми їхали до Німеччини, спали на підлозі й грали на якихось кумедних майданчиках десь у глибині країни для зовсім невеликого, але захопленого натовпу. Зараз усе трохи інакше. 

Колись ми грали в росії, у 2000-х. У нас було два чудових концерти, і люди були дуже щасливі, що ми приїхали. Безумовно, були багато казкових моментів, які також роблять цей спогад дещо гірким. Враховуючи, як усе змінилося. 

У нас були чудові концерти в Америці. Я памʼятаю, як грав у клубі Bimbo’s 365, який належить гангстерам у Сан-Франциско. Памʼятаю концерти в Австралії. Я б не сказав, що це були найдивовижніші концерти в історії. Думаю, це більше про накопичення досвіду. Ти потрапляєш у ситуації, коли думаєш: «Як, чорт забирай, ми тут опинилися?».

Ми грали в оперних театрах. Навіть кілька років тому ми грали в Лондонському Колізеї — домівці англійської національної опери. Для мене це була важлива подія. Я комфортно почувався, було дуже гарне шоу. 

Зазвичай запамʼятовуються найгірші концерти. Найбільш огидні, болючі та жахливі. Ті, які майже змушують здригатися і думати: «Боже мій! Я не хочу, щоб таке зі мною коли-небудь повторилося».

Якось у нас був концерт на фестивалі в Угорщині. Ми грали у наметі для кабаре-виконавців, який стояв поруч із наметом хеві-металу. Вони побудували стіну зі снопів сіна, щоб зупинити звук хеві-металу [який нам заважав]. Була перша година ночі — це був суцільний жах. Після трьох пісень Мартін вилетів зі сцени, що було трохи дивно, тому що, очевидно, ми не дуже хотіли покидати сцену. Після цього ми пішли за лаштунки. Я памʼятаю, як підписував там свідоцтво про одруження молодої пари. Вони приїхали через пів Європи, щоб побачити нас — а ми зіграли всього чотири пісні. 

Або зовсім нещодавно у Мексиці. Мені стало дуже погано, я думав, що втрачу свідомість під час концерту, тому що у мене було сильне харчове отруєння за 48 годин до виступу. Я відчував себе трупом, який хитався по сцені, намагаючись утриматися на ногах. Спогади — кумедна річ.

Мартін: Це збірка пісень про мої почуття та емоції від початку вторгнення, які я написав за останній рік або… вже півтора роки, еге ж? Є пісні сумні й жалісливі, а є пісні більш злісні. Ми намагалися у свій спосіб підтримати Україну настільки, наскільки могли. Тому це пісні про росіян і їхнє вторгнення в Україну.

Едріан: Це свого роду особистий альбом. Ми намагалися охопити багато тем. Він врізається у памʼять: він дуже стриманий, майже мінімалістичний у певному сенсі. На ньому не так багато інструментів. Але деякі пісні атмосферніші, емоційніші. Це набір пісень про наші враження від ситуації, яка розгортається у реальному часі.

І ми зіграємо деякі композиції, коли приїдемо в Україну, спробуємо змішати нові пісні зі старими. Ми не збираємося нікого нагнітати новими піснями. Ми грали ці пісні для англійської аудиторії, і вона була дуже зворушена. Вони допомогли відчути ситуацію, з якою вони не стикались раніше.

Едріан: В Україні живуть мільйони людей. Ми не будемо на прифронтовій території. Ми їдемо в міста, де повно людей, які намагаються жити нормальним життям. Я думаю, що це просто чудова можливість познайомитися з українцями, які живуть у нинішній реальності.

І, сподіваюся, ця музика допоможе їм розважитись, а також поєднає два дуже різних світи, що існують паралельно водночас. Я досить оптимістично налаштований, але, знаєте, трохи нервую. Я думаю, що це будуть зворушливі, емоційні концерти.

Мартін: Так, я з нетерпінням чекаю на це. Усе має пройти добре.

View this post on Instagram

A post shared by The Tiger Lillies (@thetigerlillies)

Мартін: О ні, ми з ним не спілкуємося.

Едріан: Ми майже не спілкувалися з ним, коли записували альбом. Ледь обмінялися кількома словами. Ми пішли з ним випити у парк, і він був не особливо балакучим. Ми працювали із гуртом, вони здавалися сповненими ентузіазму. Це був веселий час, але це було давно.

Мартін: Не можна вірити всьому, що говорять росіяни. Вони живуть у суспільстві, сповненому небезпеки. Тож у нього неоднозначна позиція, чи не так? Гадаю, це чи не найбезпечніша позиція, яку можна зайняти — бути невизначеним. Навколо суцільна брехня. 

Якщо ти живеш у вільній країні, ти можеш висловлювати свою думку. Але якщо ти живеш у такому місці, як росія, ти не можеш цього зробити. Тому що якщо ти висловлюєш свою думку, і вона суперечить позиції уряду, тебе кидають до вʼязниці. Яку цінність має його думка? Його думка не має ніякої цінності, тому що він, напевно, думає про те, як врятувати себе. Ось що відбувається, коли ти живеш у суспільстві, яке не є вільним.

Мартін: Зараз не найкращий час для просування російської культури.

Едріан: Я знаю, що різні [російські] диригенти та музиканти, які працюють у жанрі класичної музики, налаштовані досить дружньо до уряду, втратили роботу, або їм сказали, що вони повинні виступити проти війни або залишити свої посади. І я вважаю, що це цілком розумно на даному етапі. 

Щодо всіх, хто все ще перебуває в росії, і їхня позиція все ще неоднозначна, і вони все ще не виступають проти війни — ймовірно, вони просто мовчазно схвалюють це. Якщо ви перебуваєте за кордоном і не виступаєте проти війни, то ви також намагаєтеся зберегти свої позиції в обох країнах, і, скоріш за все, ви довго не протримаєтесь. 

Мартін: Чи варто зараз підтримувати російську культуру? Я не думаю, що хтось би прославляв німецьку культуру, коли Гітлер чинив масові звірства. Так і зараз. Я не думаю, що ми повинні прославляти російську культуру, коли росія чинить звірства в Україні. Вважаю, що інші країни також повинні відмовитись від російської культури. Російську культуру зараз слід скасувати.

Мартін: Це смішно, тому що я насправді ненавиджу політику і те, як вона використовується, як нею маніпулюють. І завжди ненавидів. Але коли бачиш, як гинуть невинні люди, то мусиш сказати, що це неправильно. 

Я не люблю політику в музиці. Але знову ж таки, що є визначенням політики? Я написав багато пісень про безхатьків, людей, залежних від наркотиків. Чи є в цьому політичний підтекст? Так.

Едріан: Так. Це завжди має політичний і особистий характер.

Мартін: «Ні, тут немає політичного підтексту! — Так, він тут є!»: це все стосується того, як ми спілкуємося і як ми надаємо значення певним речам. Це семантика. У половині випадків, коли ви з кимось сперечаєтеся, ви сперечаєтеся щодо семантики. Важко висловлювати свою думку, тому що люди можуть її неправильно зрозуміти.

Едріан: Або люди використовують дуже сувору термінологію. Нещодавно я розмовляв із членами соціалістичної робітничої партії, що мають жорсткі погляди. Починати розмову з ними просто виснажливо, тому що вони вже мають свою риторику та свої ідеологічні терміни. 

Вони намагаються навʼязати вам свою риторику, використовуючи усталений набір ідеологічних інструментів, а це означає, що ви не можете вести дискусію про саму річ. Ви маєте вести дебати про імперіалізм, агресію, мілітаризацію чи геополітичні теми. Ви не можете вести розмову з групою людей, які від самого початку мають укорінену позицію. Тому що вони не зацікавлені в обговоренні вашої ідеї. Вони зацікавлені в тому, щоб зміцнити свою власну позицію за ваш рахунок. Вони просто хочуть вас знищити.

Тому я не знаю, чи варто іншим артистам бути політично активними… Мартін робить щось, виходячи з того, що відчуває. І багато його робіт є емоційним відгуком-резонансом. Люди запитують: «А як щодо Палестини? Як щодо Сирії?». Очевидно, що ці теми відгукуються, але ми зробили альбом, що відчувається нам емоційно близьким.

Це позиція, з якої ми виходимо. Тому те, чи має вона політичний підтекст, чи ні — не має великого значення. Ви можете мати дві протилежні думки одночасно, що, здається, є великою проблемою у світі наразі.

Ми займаємо певну позицію з цього питання, і ми збираємося їхати в Україну, зустрічатися зі слухачами і грати пісні в залі, повній людей. Це політичний акт чи просто ми робимо те, що робимо? Ніхто з нас не має відповіді.

Мартін: У цьому вся проблема спілкування. Середньостатистична людина розуміє десяту частину того, що ви їй кажете. Люди навіть не розуміють, що вони говорять одне одному. Вся справа в комунікації… вона досить безнадійна насправді. Це тривожно, що ми не можемо порозумітися. Але це чудово вписується у всю цю історію з культурою скасування. Я напишу щось, а сотня людей матиме зовсім іншу інтерпретацію цього.

І, не дай Боже, ти використаєш іронію. Якщо використаєш іронію, то все пропало. Все в повному лайні. Це безнадійно! Спілкування між людьми абсолютно безнадійне. А іронія… Навіть не думайте використовувати іронію. 

Як тільки ми починаємо щось скасовувати, то опиняємося в повному лайні. Це просто ще одна форма цензури.

Мартін: Так, ми знаємо про них. І я думаю, ми навіть можемо колись зробити щось із Dakh Daughters.

Едріан: Це можливо. Ми працювали з The HYPNOTUNEZ.

Мартін: І як можна забути про Avocado? Ви памʼятаєте її? Це вражаюча пісня. І вона була величезним хітом в Україні кілька років тому. Це було схоже на виступ стриптизерки. Вона (Даша Астафʼєва — ред.) весь час гола, і в якийсь момент навіть розсуває ноги. Ця пісня — суцільний сексистський кошмар. Але так, я знайомий з [українським] дарк-кабаре, зокрема Dakh Daughters. А ще я знаю «ДахаБраха», і я бачив їхній виступ. Ми могли б попрацювати з ними у майбутньому.

The Tiger Lillies зіграють два концерти в Україні: 11 липня у Львові (клуб !FESTrepublic) та 13 липня у Києві (Caribbean Club). Квитки за посиланням.