Інтерв'ю

«Музика — це мова. І ти відповідальний за те, що говориш». Велике інтерв’ю з Максом Барських

Данило Панімаш
3613

Сьогодні Макс Барських — один із найбільш запотребованих українських артистів. Він має 158 мільйонів прослуховувань на Apple Music і 422 тисячі на місяць у Spotify, є найротованішим співаком на радіо з загальним охопленням аудиторії в півтора мільярди слухачів (з 2009 року) та має контракт зі світовим лейблом Sony Music і катає масштабні тури в Україні та Європі.

Його новий альбом «1990» у день прем’єри посів перше місце за кількістю прослуховувань у Apple Music в Україні, Білорусі, Росії, друге — у Латвії, третє — у Молдові. На ньому Макс Барських залишається вірним собі в емоційному плані. При цьому «1990» — це не тільки музична вершина співака на сьогоднішній день, а й переосмислення ретровейву загалом, яке співак почав першим в Україні ще п’ять років тому треком «Хочу танцевать», але вже з більш європейськими та американськими інтонаціями.

По життю він простий і скромний, принаймні так здається під час нашого з ним інтерв’ю. При цьому на сцені співак — неприборкана сексуальна енергія і нескінченний любовний смуток. Ця неоднозначність викликає інтерес при тому, що Макс Барських не схильний до публічності. Його рідко можна побачити на світських заходах, а нечисленні інтерв’ю зазвичай обходять стороною його музичну складову.

Так хто такий Макс Барських? У що вірить, чим живе, що приховує, як робить музику і де межа між його сценічним образом і реальною людиною? Ми вирішили дізнатися у нього особисто.

— Ти в житті спокійний, тихий і скромний. Але на сцені — зовсім інша людина. Дуже сильний контраст, дуже сильна сексуальна енергія. У інших українських зірок на кшталт MONATIK чи Наді Дорофєєвої образ нерозривний з особистістю. Тому цікаво дізнатися, що ти за людина.

Якщо ти запитаєш моїх близьких друзів, то вони скажуть, що я не змінився зі школи. Мій успіх почався тоді, коли я усвідомив, що музика — це мова. І ти відповідальний за те, що говориш, навіть у піснях. Я і Макс Барських — це одна людина, яка по-різному виглядає на сцені та поза її межами. Але Макс Барських — це пихатіша і впевненіша версія мене.

— Пихатіша?

Багато хто так вважає. Хто такий Макс Барських? Це гордовитий, пихатий, цинічний і самозакоханий чувак. Коли у людей немає даних про мене, то вони навішують ярлики, властиві їхньому світогляду. І так з’являються припущення і чутки.

Але я не світська людина, мене складно знайти на тусовках. Свій час я витрачаю на творчість, а не на задоволення своєю славою. Надмірна увага мене сковує і заганяє у непотрібний настрій.

— Я завжди бачив тебе як романтичного страждальця, цинізму і гордовитості не помічав.

Гаразд, цинізм і гордовитість — можливо, крайнощі, які асоціюються з моїм ім’ям до знайомства в реальному житті. Холодність і відстороненість — більш точні синоніми. Так? (сміється)

— Ти часто говориш про свою скромність і скутість, що не зовсім в’яжеться зі статусом поп-зірки. Як ти їх долав?

Я ніколи і не був скутим, тільки глибоко всередині. Просто люди цього не помічали. У мене з самого дитинства було безліч комплексів, починаючи з неприйняттям свого тіла і закінчуючи психологічними травмами і внутрішніми проблемами.

Але все це було в молодшому віці. Після «Фабрики зірок» і з першими музичними успіхами з’явився Макс Барських, з яким я довгий час знаходив спільну мову. Іноді я втомлювався нести в собі цей образ і хотілося побути собою. Були періоди, коли я втрачав самого себе — це тягнуло за собою депресії.

Але років п’ять тому відбулися зміни, я прийняв себе і полюбив. Почав відкриватися світу і відчувати його. Всі скутості і страхи пройшли. Зараз я максимально відкритий цьому світові.

— У тебе було не найлегше дитинство. Ти у 17 років переїхав з Херсона до Києва. Це була втеча в пошуках кращого життя?

Ні, просто я з самого дитинства мріяв. Я розумів, що маленький Херсон не може мені дати те, чого я хочу. Я почав опрацьовувати плани на майбутнє. Для того, щоб досягти успіху, потрібен рух, потрібно не боятися ступати у невідомість.

Так я переїхав до Києва. Після Києва — до Лос-Анджелеса. А далі я не знаю, куди мене занесе. Але це була не втеча. Це був наступний крок життя.

— Яким ти уявляв своє майбутнє, коли дізнався, що пройшов на «Фабрику зірок»? Ти відчував, що це вже успіх або трамплін до успіху?

Я завжди все робив по фану. Навіть похід на кастинг був веселощами і я не тішив себе надіями. Проте коли все літо у тебе йде кастинг за кастингом, тоді ти вже й сам хочеш його пройти. Інакше ти проклянеш усю команду і весь проєкт, тому що вони забрали у тебе з життя ціле літо.

Відбір був дуже жорстким: спочатку кілька тисяч, потім кілька сотень, потім 40 людей. І з кожним етапом ставки росли.

Я зрадів, звичайно. До того ж я підійшов до кастингу творчо. Нам дали завдання заспівати старі російські пісні, які я взагалі не знав, тому що слухав в основному європейську і американську музику. Я переробив аранжування цих пісень під себе і таким чином привернув до себе увагу.

Та й в цілому до проєкту я ставився як до гри. Потім це почало переростати в щось більш серйозне. Єдине, про що я думав — як класно виступити в кінці тижня і показати свій максимум. Комерційну вигоду від проєкту я не шукав.

— Ти розповідав, що у проєкті всіх учасників піддавали мало не насильству. Вас виснажували, будили ультразвуком…

Це психологічний тиск. Ти живеш у дзеркальній коробці, 24 години на добу тебе знімає оператор, причому ти не знаєш, за яким дзеркалом він ховається. Світу не бачиш, єдина радість — це виїзд на знімальний майданчик. Субота — репетиція, неділя — концерт, а потім ти знову тиждень живеш у коробці.

Перші пару тижнів це ніби як весело, але потім ти повністю починаєш втрачати сенс усього, що відбувається.

О першій годині ночі до тебе приходить ведучий підвести підсумки, ти лягаєш спати, а о шостій ранку тебе будять ультразвуком. Тіло ще спить від втоми, а тобі вже потрібно йти на хореографію. Так починаєш потроху божеволіти.

— Тобто з вас не робили зірок?

Ні, це була погоня за рейтингами. Продюсери робили максимум для того, щоб було більше скандалів, бійок, бруду.

Протягом свого музичного життя я розумів, що люди хочуть слухати комерційну поп-музику. І в якийсь момент я захотів випустити те, що ніколи раніше не робив

— Ти можеш зараз сказати, що це був позитивний досвід? Що це вплинуло на тебе як на артиста, на твоє формування? Або це було не потрібно?

Все, що відбувалося в моєму житті — це корисний досвід, який привів мене до того, ким я є сьогодні. І «Фабрика» була хорошим трампліном. Вчора ти був простим хлопчиком з маленького міста, а сьогодні співаєш пісню на одній сцені в дуеті з топовим артистом.

Плюс позбавлення від скутості, вміння працювати з публікою, розвиток вокальної та акторської майстерності. Це все великий плюс.

— В одному з інтерв’ю ти казав: «У 2013–2014-му, після виходу альбому «По Фрейду», у мене взагалі не було грошей. Ні концертів, ні заощаджень — я продав машину, щоб були гроші на життя. Проєкт “Макс Барських” опинився на межі закриття». Що трапилося?

Протягом свого музичного життя я розумів, що люди хочуть слухати комерційну поп-музику. І в якийсь момент я захотів випустити те, що ніколи раніше не робив.

Ми випустили альбом «По Фрейду». У нього не було масового успіху, але він точно знайшов свою аудиторію. Це був пік моєї депресії, відновлення комплексів, нездорових відносин. Я не розумів, що я роблю на сцені і заради чого. Втратив любов до виступів, став соціопатом.

Це дуже вплинуло на мене як на музиканта. До того ж я внутрішньо очікував, що альбом стане успішним. Ще тоді почалася війна. В Україні стало неможливо перебувати емоційно.

— Як ти вибрався з цього? Алкоголь, наркотики?

Ні. Згадуючи той період, я розумію, що причиною всіх невдач був я сам. Я поїхав від свого життя у США і там почалося переродження мене як особистості, творчої одиниці. Я нікого не знав в Америці. Приходив до океану, читав книги, слухав музику. Розмовляв сам із собою, намагався подивитися на своє життя під іншим кутом. Тоді я почав приймати самого себе.

До цього я транслював свій внутрішній стан у музиці. Вона була депресивною і людям найменше хотілося її слухати. Мені захотілося створити саундтреки для самого себе, які дарували б мені надію. Навіть якщо це буде не в тексті, а в самій музиці, в її гармоніях.

— Що це були за речі, які ти не міг в собі прийняти і проти яких боровся?

Всі ті ж комплекси. Ще це було пов’язано з образом Макса Барських, що в якийсь момент витіснив мене як людину.

— Ти загрався?

Можна сказати і так. У підсумку я прийняв себе такого недосконалого, зі своїми дивацтвами.

— Як прийняти себе і не заподіяти болю людям навколо?

Потрібно зазирнути всередину себе, поговорити з самим собою. Подивитися на своє життя під різними кутами. Поставити себе на місце тих людей, яким ти міг зробити боляче або на яких у тебе є образа. Багато людей живуть не своїм життям, ненавидять свою роботу, друзів, себе і мріють при цьому бути вільними. Але так не виходить.

Коли ти відпускаєш усі накопичені образи, як особисті, так і дитячі, коли ти можеш зрозуміти і прийняти будь-яку людину, тоді це призводить до внутрішньої свободи. Це складно і вимагає дисципліни.

Щоб нікому не завдавати болю, потрібно бути чесним. Потрібно не боятися говорити, чого б тобі хотілося, але без навішування відповідальності на іншу людину. Коли ти чесний перед собою, ти не зможеш нікого образити. Неприйняття тебе тим, хто ти є насправді іншими, не моя справа.

Я не встигав відпочити ні морально, ні фізично. Я прийняв це як належне, але не був до кінця щасливий.

— Ти якось сказав, що через твій графік у тебе немає часу цінувати те, що у тебе вже є. І що ти не бачиш світ.

Останні кілька років я спостерігаю за життям з вікна машини або ілюмінатора. Ми почали багато всього робити. Великий успіх вплинув на зайнятість, тебе хочуть бачити в кожному куточку світу, на всіх церемоніях, преміях, телебаченні. Але тебе не вистачає на все це, ти весь час віддаєш енергію. І у тебе не знаходиться часу навіть для того, щоби поспілкуватися з родичами.

— Тобі комфортно в такому режимі?

Останній рік ні. Коли почався великий тур, я не знав, як з ним впораюся. Кожен третій день я повинен був виступати. Я не встигав відпочити ні морально, ні фізично. Я прийняв це як належне, але не був до кінця щасливий. Але потім почалася пандемія коронавірусу, все скасувалося. З’явився час побути з родиною, друзями, реалізувати інші проєкти.

— Безліч твоїх пісень присвячені глибокому коханню та його втраті, але при цьому ти кажеш, що ніколи не кохав по-справжньому. Як це можливо?

Я сам по собі недолюблена дитина і мені доводилося адаптуватися до будь-яких умов. Начебто я сам по собі, а ніби і люблю людей навколо. У моєму житті було багато закоханостей, але назвати це коханням я не можу.

Я можу перебільшити своє почуття закоханості в музиці й назвати це коханням, тому що я знаю, як це відбувається. Але сказати, що я на всі 100% відчував взаємне, здорове, повноцінне кохання, мені поки складно. Якщо я його до кінця життя не відчую, тоді зможу сказати, що кохав.

— А в чому полягає повноцінне і здорове кохання?

Кохання — це коли ти не заповнюєш свої порожнечі за допомогою іншої людини, тим самим накладаючи на неї відповідальність. Коли не вимагаєш від свого партнера відповідати твоїм очікуванням. Кохаєш у гармонії і всупереч. Коли ви повноцінні і самостійні — тоді це і є кохання.

Зазвичай відбувається конфлікт між тілом і душею. Часто тіло поневолює душу людини і намагається вижити в світі, адже душа вічна, а тіло — тимчасове.

— Ти відчуваєш себе самотнім? Це плата за твої проєкти, популярність і успіх?

Останні пару років — так. Неучасть у житті друзів, родичів призводить до самотності. Ти пропускаєш дні народження, свята. І віддаляєшся від усіх, залишаєшся один на один зі своєю роботою, професією, тисячами людей, які стоять перед тобою.

Ти даруєш світло, любов і свято незнайомим людям, але при цьому вони не знають тебе. Ти відчуваєш себе нікому не потрібним. У такі моменти приходить смуток, але я навчився з цим справлятися.

— Ти якось зронив таку фразу: «Я — душа, яка була тут не один раз». І ти в принципі часто говориш про себе як про «душу». Що це означає?

Я вірю в реінкарнацію. Також розумію, що в світі є усвідомлені люди і неусвідомлені, є молоді душі й зрілі душі. Головний сенс життя — це розвиток власної душі. Коли душа спускається на землю, у неї є список завдань, які їй потрібно виконати, щоб перейти на новий рівень розвитку.

Зазвичай відбувається конфлікт між тілом і душею. Часто тіло поневолює душу людини і намагається вижити в світі, адже душа вічна, а тіло — тимчасове. Суспільство придумало цінності на кшталт машини, квартири і грошей, але після смерті ти це з собою не забереш. Ти забереш той досвід, який твоя душа отримала.

Твій життєвий вибір приводить тебе до фіналу, де ти розумієш, розвинулася твоя душа хоча б трохи або залишилася на тому самому рівні. І так ти проживаєш своє життя постійно, поки не дійдеш до вищого рівня.

— А ти сам молода чи зріла душа?

Я відчуваю, що більше зріла.

— Давай поговоримо про сьогоднішній день. Розкажи про твій бренд NICK VANGARD.
Бренд NICK VANGARD я задумував як реалізацію своїх амбіцій, пов’язаних зі створенням одягу. Я був на різних тусовках і вечірках, спостерігав, як люди відпочивають, яка музика грає, і цей досвід надихнув мене на ідею створення одягу для виходу в світ.
Але я це роблю як один великий арт-проєкт. Під брендом я хочу також випускати і електронну музику. У мене народжується тема колекції, сьогодні це «Погані звички великого міста».
А ідея для наступної колекції буде ближчою до тематики океану і живої природи. Стилістика модного дому NICK VANGARD теж змінюватиметься. Я хочу передавати концепції не тільки візуально, але і музично.
— NICK VANGARD — це ще й твій електронний проєкт?
Цього літа я часто ходив на закриті електронні вечірки. Я не великий фанат техно, але у різних діджеїв, на яких я бував, мені багато чого сподобалося. Black Coffee, наприклад. У нього дуже класний плейліст.
І я подумав, що насправді це мені нескладно робити. Зробити поп-хіт про прожиті почуття зі слов’янським мелодизмом набагато складніше.
В електронній музиці все грунтується на одній, двох, максимум трьох нотах, і залежить від звуків і наповнюваності. Є динаміка, але вона не завжди важлива. Я не люблю повільну техно-музику, в якій через 4–5 квадратів з’являється один новий звук. Я більше люблю мелодизм, навіть якщо це електронна музика.
— Це студійний проєкт, іміджева історія під бренд? Чи ти плануєш грати сети, виступати?
Я думав, це буде студійний проєкт, але у мене зараз почали виходити такі прикольні треки. Я подумав: блін, а чому не виступити в ролі діджея? У мене вже був досвід діджеїнгу. Просто потрібно нагадати собі, як правильно зводити треки. Коли буде прем’єра колекції, я, напевно, зроблю діджей-сет.

— А в проєкті «Макс Барських» ти пишеш музику сам?

Так. У мене немає музичної освіти і я починав з програми Hip-Hop eJay. Потім перейшов на Fruity Loops. Після цього у мене був Reason, але це все напівпрофесійні програми.

Свій дебютний альбом я робив із продюсером. По суті, я його руками робив продакшн, тому що сам цього не міг виконати. Мені подобався якийсь звук, ми його підкручували і вбудовували в мікс. Потім я зрозумів, що це забагато роботи, і освоїв Logic. І з тих пір, з 2011 року, я працюю в Logic.

— Ти не звертався по допомогу аранжувальників?

Ні. Але якщо в треку плануються живі інструменти, то у мене є заготовлені мелодії, які я хочу, щоб гітарист награв. Іноді гітарист в імпровізації може зробити новий мелодійний хід, який народить інше музичне рішення. Але взагалі я завжди все роблю сам.

А тобі хтось допомагає визначити, яка пісня буде хітом? Чи в тебе достатньо досвіду, щоб розуміти, де буде хіт, а де — ні?

Це завжди буває зрозуміло зразу. За правилами хіта, в пісні має бути кілька мелодійних рішень, постійний розвиток. Куплетна мелодія, пре-хук, приспів. Може, після приспіву ще частина головного хуку, звук або слово, що повторюються. Це математична модель хіта.

У мене народжується мелодія, з’являються окремі фрази й слова. І потім я точно визначаю для себе, про що я хочу розповісти, який повинен бути меседж пісні. Я також ставлю пісню своїй команді. За їхньою реакцією теж можна зрозуміти, чи це хіт, чи ні.

За час, який я витрачаю на створення пісні, вона мені встигає набриднути. Поки придумаю текст і мелодію, поки все запишу… В процесі роботи я пісню не сприймаю до кінця.

І коли пісня вже зведена, коли кожен звук на своєму місці, я натискаю кнопку Play. І якщо після прослуховування мені хочеться переслухати пісню попри те, що вона мені вже набридла, — це означає, що найімовірніше вона буде хітом.

— А якщо не хочеться її переслуховувати?

Тоді я продовжую працювати над піснею, поки не захочеться. Аналізую, в якому місці мені стає нудно, в якому вона не чіпляє емоційно.

— У мене склалося враження, що ти весь час із ноутбуком і працюєш над музикою 24 години на добу.

Можна сказати і так. У цьому році в мене з’явилося багато інших проєктів, тому я це роблю не так часто. Для мене ідеальна відпустка — полежати пару днів на пляжі, почитати книги, але потім я все одно відкриваю ноутбук і починаю працювати над музикою. Мені в кайф ставити собі нові музичні завдання, виходити з зони комфорту.

Ще рік тому я записав демо-альбом абсолютно в новому жанрі, який може виявитися шокуючим для моєї аудиторії. Може, відпаде частина слухачів, яка любить Макса Барських за пісні «Туманы» і «Неземная», однак знайдуться нові. У мене вже сверблять руки довести все це до ладу. Але треба робити поступово.

— Ти сказав, що у тебе є ще один готовий альбом у сховку. Ти себе так забезпечуєш на майбутнє? Світ не залишиться без твоєї музики в будь-якому випадку?

Коли я закінчував роботу над синглами і альбомами, у мене виникала тривога, що у моєму багажнику немає пісень на майбутнє. І ця ж тривога мене мотивувала сідати і писати нову музику. Мені важливо завжди мати план Б.

Я виходжу на сцену і перебуваю в шоу-бізнесі тому, що люблю робити музику. Я отримую задоволення, створюючи музику, залишаючи після себе що-небудь. Навіть якщо це аудіофайл, який може вплинути на настрій, життя людини або дати відповіді на якісь питання.

— Журналіст Олег Кармунін написав якось, що поп-музика — це накачаний м’яз, маючи на увазі працю 24/7, концерти і так далі. Як ти вважаєш, ти качок, бодібілдер або тільки зайшов до спортзалу?

Якщо ми говоримо про музику, то я качок. А якщо про життя, то я дрищ (сміється). Ну не можу сказати, що я бодібілдер, але, напевно, я в тонусі, з підкачаними м’язами. Але попереду найцікавіше.

Читайте також інтерв’ю з інді-подружжям Karoon про музику, стосунки і подолання внутрішніх бар’єрів.