Інтерв'ю

KRUTЬ і MANU — інтерв’ю про подорожі Україною, місця сили та архітектуру

Данило Панімаш
464
ПАРТНЕРСЬКИЙ
МАТЕРІАЛ

Бандуристка Марина Круть (KRUTЬ) та джазовий музикант Михайло Балог (MANU) зіграли на території древньої та величної фортеці Тустань, що у Львівській області.

Вони розповіли про свої улюблені місця сили, любов до храмів і подорожей. Виступ відбувся у рамках проєкту EVE8 за підтримки Українського культурного фонду.

— Найдивніші та найнезвичніші місця, де ви виступали?

MANU: Географія моїх виступів досить широка, тому що, так вже сталось, граю дуже різну музику. Дуже люблю грати у храмах та соборах, інколи соло, інколи з хором. Намагаюсь поєднувати у таких виступах ambient та імпровізацію. Кожен храм звучить по своєму, тому перед кожним виступом намагаюсь «почути» сам храм і його атмосферу зсередини. 

Наразі, напевно, найулюбленіший — Домініканський собор у Львові через неймовірну акустику. Стосовно найдивніших — це точно карпатські хребти.

— Найулюбленіше місто світу і місце в ньому?

Марина Круть: Португалія і місто Порту.

MANU: Рідне Мукачево. Особливо мукачівська набережна. Там неймовірні заходи сонця, чудовий вид на гори і магія у кожній миті. Час там просто зупиняється.

Це одне з моїх «місць сили», щоб відпочити, почути себе у тиші, просто побути у контакті з собою.

— А найулюбленіше місто України?

Марина Круть: Хмельницький, а саме алейка біля залізничного вокзалу. Це моє сокровенне місце сили, найзатишніше місце у світі. Воно не має ніякої культурної чи соціальної цінності для міста, але з ним пов’язано дуже багато спогадів.

MANU: Львів. Неймовірне місто з найпривітнішими і творчими людьми. Саме під час карантину, коли майже ніхто не виходив на вулицю, вдалось його відкрити для себе ще по-новому.

Я вже близько 10 років живу у Львові, але саме в цей період відчув до нього справжнє кохання. Неймовірне щастя й радість приносить звичайна прогулянка його старовинними вулицями та спілкування зі знайомими, яких неодмінно випадково зустрінеш.

— З яким місцем, локацією, місцевістю ви могли б асоціювати свою музику? І чому?

Марина Круть: Я могла би асоціювати свою музику з водою. Все, що пов’язано з водою, біля води і взагалі будь-яка водна місцевість. Це річки та озера. Навіть у Києві я живу біля Дніпра. В моїй музиці багато про Дніпро, про Південний Буг, мою рідну річку, і про море. Я часто сама їжджу взимку на море і годую чайок. Це моє хоббі.


MANU: Храми, гори, природа. Все, що сприяє внутрішній тиші та дозволяє слухачеві глибоко зануритись у процес активного слухання. Хоча, якщо говорити виключно про танцювальну музику, мені імпонують сети на даху на заході сонця або на відкритому просторі. Де з великою кількістю людей можна насолодитись неймовірним краєвидом під хороший танцювальний вайб. Люблю, коли мою музику підкреслює місцевість та надає їй глибшого контексту.

— Як часто подорожуєте Україною, досліджуєте її? Що вас дивує чи надихає у внутрішньому туризмі?

Марина Круть: Я страшно люблю потяги. Навіть дешеві чай і кава, які подають у потягах, мене раніше надихали. Жаль, що карантин перекрив можливість побути в такому… раї. Багато думок та ідей для пісень приходять мені в дорозі у потягах.

MANU: Як правило, мої подорожі Україною завжди були пов’язані з гастролями. Для туризму зазвичай непросто знайти час через мій щільний графік та завантаженість. Але останнім часом усе більше дозволяю собі відпочивати.

Тому в планах — дослідити рідні Карпати, не в туристичному, а в глибшому форматі. Для мене відпочинок — це тиша, тому що в мене 24/7 несеться музика. Гори цьому сприяють якнайкраще. А серед цікавих місць, напевно, — все, що ще не бачив. Треба відкривати UKRAЇNER і просто їхати у місця, що надихають.

Які у вас враження від виступу на Тустані? Розкажіть історію, яка не потрапила на камери (підготовка, бекстейдж і після концерту)

Марина Круть: Нас застав дощ двічі за вечір. І це було щось неймовірне. Ми постійно витирали серветками комутацію та інструменти. Я робила мейк, сидячи на підлозі під столом. До останнього ми не розуміли, чи відбудеться виступ, але Тустань змилувалась над нами і поставила нам чисте небо. Принаймні на годинку.

MANU: Спартанські умови до виступу (падав дощ і в нас змокла вся техніка) та відсутність саундчеку. Коли припинилась злива, нам повідомили про готовність 20 хвилин. Напевно, якби це був діджей-сет, було б простіше, але через присутність живих інструментів я банально не встиг усе налаштувати. Тому в записі ви можете чути неналаштований по гучності вокодер та інші нюанси. Але так мені подобається. Є в цьому живе і справжнє.

— Хто ваші українські культурні герої сучасності чи минулого? Хто вас надихає і ким пишаєтеся?

MANU: Мої герої — це всі люди, що займаються культурою в нашій країні. Всупереч умовам, які інколи диктує нам держава. Особливо у карантинний період. Люблю вас усіх. Я з вами!

Марина Круть: Мої герої — «розстріляне відродження». Усі представники. Особливо у галузі поезії — Василь Стус, наприклад. Надихають мене різні рандомні люди, переважно живі. Себто які живуть у цей час зі мною. Найцікавіше, що вони можуть бути ніяк не пов‘язані із креативною індустрією, адже надихає мене їхній світогляд, погляд на різні речі.

Які пам’ятки української архітектури любите? (що завгодно — замок, храм, звичайний будинок, фреска чи міст)

MANU: Моє захоплення архітектурою завжди залежить від мого настрою та емоційного стану. Тому однозначної відповіді у мене немає. Але проживаючи у Львові, завжди легко регулювати для себе присутність старого міста, тихих непомітних вулиць і монументальних споруд.

Марина Круть: Я люблю храми. Особливо у Парижі, де на тебе не звертають ніякої уваги, бо туристів більше, ніж тамтешнього населення, і ти можеш загубитись на цілий день у якомусь старовинному храмі чи костелі.

Якби у вас був необмежений бюджет, де ви б виступили? І яким би він був?

Марина Круть: Це питання скоріше до організаторів і їхніх бюджетів. У мене зокрема немає обмежень — поле і земля уже мої слухачі давно. Я б хотіла виступ на узбережжі океану, мабуть. Щоб сцена була на воді.

MANU: Не «де», а для кого. Не «де», а з ким. Ці речі для мене важливіші. Саме зараз є бажання попрацювати з різною ритуальною музикою різних країн. Індія, Пакистан, Україна, Африка і т. д. Об’єднати це в одній концертній програмі і музично показати єдність усього. Напевно, я назвав би цю програму The Journey of One.

Читайте також інтерв’ю з електронним музикантом Koloah про виступ у Кам’янець-Подільській фортеці.