«Танцпол — місце для лікування»: інтерв’ю з Georgia — майбутньою британською зіркою

— Я бачив тебе на Krakow Live Festival у 2015 році. Один із найкращих виступів того фестивалю! Тоді з тобою були музиканти, а зараз ти виступаєш на сцені сама. Чому ти зважилася на це? І чи плануєш співпрацювати з іншими музикантами в майбутньому?

У якийсь момент я відчула, що це правильно: тільки я і барабани Simmons. З’являється більше свободи — ти керуєш музикою і всім, що відбувається на сцені. І взагалі мені подобається ідея one-woman-show. Я пишу, я продюсую, записую і граю все сама. Мені подобається відчувати цю силу.

І з приводу співпраці. Я — музикантка, постійно з кимось щось вигадую, записую. Мені подобається відкривати нові світи та звуки. Тим більше з новими людьми.

— Між твоїм дебютником і Seeking Thrills минуло п’ять років. Що ти робила весь цей час?

Почала вести тверезий спосіб життя. Почала їздити європейськими клубами та дивитися на різних діджеїв. Спостерігала, як люди взаємодіють між собою на танцмайданчику. Це привело мене до величезного дослідження. Серйозно — ВЕЛИЧЕЗНОГО! Я почала вивчати історію танцювальної музики, стала одержима детройтським техно і чиказьким хаусом. Вони і стали моїм натхненням для нового альбому.

— Давай про нього і поговоримо. Я пам’ятаю жорсткий ґлітч-саунд дебютника, але на Seeking Thrills ти стала м’якшою. І це чудово! Що стало головним каталізатором зміни звуку?

Думаю, ця м’якість з’явилася через те, що я зважилася на великі зміни в житті. Кинула пити, стала веганкою. Після того, як я переглянула свої відносини з алкоголем і харчуванням, моє тіло однозначно змінилося. І стало чутливішим до світу навколо мене.

— Твій батько, Ніл Барнс, співзасновник культового електронного дуету Leftfield. Він якось вплинув на процес створення Seeking Thrills?

О ні, ніяк! Я йому нічого не показую, поки повністю не закінчу. Хоча він мені давав гарні поради щодо гастролей.

— А що було найскладнішим у запису?

Мабуть, найбільшим випробуванням і викликом стала робота над постановкою вокалу. У мене було відчуття, що я соромлюся власного голосу на дебютному альбомі. Але я почала наполегливо займатися і тепер мені не страшно робити голос головним інструментом, на який звертають увагу в першу чергу.

— До речі, про голос із минулого. У тебе є пісня Feel It. Ти її випустила три роки тому і в ній відчувається настрій дебютника. Чому ти вирішила додати її на Seeking Thrills?

О, Feel It! Дуже її люблю. Вона написана в важливий перехідний період між альбомами, тому я вирішила залишити, щоб відзначити цей факт.

— У кліпі на Feel It кілька дівчат грають на барабанах. Ти була барабанщицею у продюсера Kwes і в Кейт Темпест. Чи важко бути жінкою-барабанщицею в сучасній музичній індустрії?

Ні, не думаю. У нас реальне ком’юніті — жінки надихають інших жінок!

— Повернемося до Seeking Thrills. Фотографиня Ненсі Гоні оформила твій альбом знімками простих людей. Зараз ми часто бачимо і чуємо естетику британського робітничого класу. Це важливо для тебе?

Я виросла в центрі Лондона і мене завжди оточували різні люди не тільки з усього світу, а й з різних соціальних верств. Це стало свого роду частиною моєї ідентичності. Коли ти живеш у такому розмаїтті Лондона, то це дуже надихає.

— Зараз багато музикантів співають про Брексіт. Але в Seeking Thrills про них нічого нема. Як це — писати пісні під тиском певних подій, але не про них?

Мені хочеться робити музику для всіх і кожного. Я намагаюся писати пісні прості й зрозумілі — про почуття, емоції, про те, що потрібно вміти відпускати неприємні моменти. Це справжнісінький ескапізм (втеча від дійсності, втрата реальності — прим. ред.). Такий само ескапізм, як і танцмайданчик.

— І останнє — про історії. Минулої осені я був на концерті Metronomy в Гамбурзі і ти виступала у них на розігріві. Перед виконанням пісні Thrill ти сказала, що вона була натхненна пригодою в Берліні. Можеш її розповісти?

Легко! Я пішла в клуб під назвою Berghain. Сама, повністю твереза. Мене дуже здивувало те, який у людей був контакт із діджеєм, як вони реагували на його треки. В той момент мені здалося, що танцпол — місце для лікування, місце свободи, любові й незалежності. Такі речі реально надихають!