«Я хочу, щоб люди прокинулися від сну»: відверте інтерв’ю з лідером Ethereal Riffian

Кияни Ethereal Riffian гіпнотизують не тільки своєю шаманською музикою (завдяки екзотичним інструментам діджериду і джембе) і магічними виступами. Гурт створює власний світ, заснований на східних духовних практиках.

Що вони хочуть донести своєму слухачеві? Щирі вони у своїх пошуках або це просто гра для того, щоб здаватися складнішими? Кому потрібна важка музика в Україні та яка різниця між наркотиками та медитацією?

Відверте інтерв’ю з Валерієм Корнєвим, лідером потужного, але, на жаль, непомітного в Україні гурту Ethereal Riffian.

Музика Ethereal Riffian звертається до космічних та духовних сфер. Як виникла духовна складова у вашій музиці?

Із глибин. Не було такого, що я зустрів якусь високодуховну людину і все почалося. Я пам’ятаю кілька речей, які були пов’язані з цим. У молодших класах школи в мене завжди змінювався стан свідомості, коли я чув про космос і всесвіт.

От ти маленький хлопчик, який хоче сходити в кіно або купити чіпси. Але коли ти чуєш або говориш про космос, то кіно і твій вік відходять на задній план. І ти відчуваєш захоплення і неосяжність зовні і всередині себе.

А коли тема закінчувалася, я знову ставав хлопчиком, який хоче поїсти чіпсів і пограти на дитячому майданчику. Тоді я ще не розумів, що мій стан свідомості й тема взаємопов’язані.

Інший випадок — це поїздка з маминими батьками на їхню батьківщину, на Донбас, ще до всіх сумних подій. Це були літні канікули після закінчення дев’ятого класу. Я взяв з собою книгу про різні релігії і вчення — буддизм, зороастризм, конфуціанство. Коли я про це згадую, я не маю поняття, що мене спонукало взяти цю книгу.

Тому все це можна звести до якогось внутрішнього потягу до знань. Коли ця тяга стала більш конкретною, я більше схилявся до буддизму. У 2010-2012 роках мої відчуття та інтерес стали більш явними. Я почав думати про медитацію. Але поки не притисло, я цим не займався.

А що тебе притисло?

Виникало багато неприємних ситуацій і проблем у житті. Одним словом — страждання. І в один момент я зрозумів, що відкладати нікуди. І почав медитувати.

Тобі це допомогло?

Спочатку мене немов облило крижаною водою. Ми з майбутньою дружиною вирушили на курс медитації Віпасана в традиції С.Н. Гоєнка. Як ми потім дізналися, це один з найжорсткіших курсів. Сувора дисципліна, дуже багато годин сидячої медитації, обітниця мовчання. Я навіть мало не поїхав звідти, тому що це було дуже важко.

Проте, головна напруга виникала через сміття, що накопичилося всередині мене.

Обітниця мовчання — теж частина процесу?

Обов’язкова. Пусті балачки або спроби пояснити комусь те, що йому насправді не потрібно, забирає багато енергії.

А зараз ти страждаєш?

Так, але набагато менше.

Страждати тобі не подобається?

Ні. Я спочатку подумав, що це безглузде запитання, але потім згадав, що є багато людей, яким це подобається.

Це до того, що страждання насправді наповнює тебе, як і спілкування з іншою людиною. Адже без іншої людини і тебе немає.

Страждання — це добре, тому що завдяки ним людина росте. Однак існує маса непотрібних страждань. Самостворені фантоми і безглузді фантазії віднімають масу енергії. Ти фантазуєш про те, що буде завтра або через місяць? Чекаєш, що може статися щось погане? Згадуєш про те, як тебе хтось принизив або образив?

Так.

Розум постійно до цього звертається і пережовує те саме, в минулому і майбутньому, формує фантоми. І ти живеш у закупореному місці.

А якщо копати ще глибше, в сферу духовних традицій, то є страждання, пов’язані з фундаментальними ілюзіями нашого сприйняття світу. Існує відокремлене «я», існують тіло і розум, різні ментальні конструкції. І це все у комплексі приводить людину до страждання.

А людина — це не тіло і не розум? Що таке по-твоєму людина?

Тіло і розум — це вершина айсберга. І багато хто помилково приймає цю вершину за весь айсберг. А те, що під водою, можна назвати як завгодно — духом, атмою, душею.

Будь-яка назва цього поняття буде асоціюватися з тією чи іншою духовною традицією. Я б не хотів прив’язувати це слово до традиції, тому опишу це як «щось, що переживає тіло і розум».

Я собі дозволив так відповісти на це питання тому, що у мене є певний досвід. Той шлях активної практики, який я почав з 2013 року, привів мене до розуміння, що таке тіло, що таке розум і що існує, крім цього. І відчуття безмежності цього «чогось» і розуміння того, що це взагалі існує, дає мені право про це говорити.

Світ спростився чи ускладнився після твого досвіду?

І спростився, і ускладнився. Речі, які мене турбували, перестали хвилювати. Кількість енергії у мене значно збільшилася. Коли я вчився в університеті, у мене стабільно виникали депресивні стани. Зараз це все пішло з мого життя. Але виникло безліч інших питань про світобудову, які вимагають відповідей.

І бажано, щоб ці відповіді я знайшов сам. Людина, яка приходить до ресторану, не може насититися, споглядаючи, як їсть хтось інший.

Ти сам не займався навчанням або проповідями?

Раніше у нас був такий елемент на наших виступах. Але я швидко усвідомив, що всього 5–10% людей, які приходять до нас на концерти, готові сприймати те, що я говорю. Інші ж приходять за музикою і розвагою. У відриві від музики я недостатньо просунутий, щоб таким займатися.

Якщо у людини є запит і вона відкрита, я їй допоможу. Але робити щось глобальне з моїм поточним рівнем було б нечесно.

Ти приймав коли-небудь галюциногени чи інші наркотики, що розширюють свідомість?

Я курив тільки марихуану. При цьому я навчився її курити буквально пару років тому. Зараз я вже ніяких наркотиків не приймаю. Вживання марихуани було стихійним. Я граю стоунер, тому потрібно відповідати цьому жанру. (сміється)

Я не розумів приколу. Тим більше, у нас в країні є ця дивна традиція — «гаситися» і робити «банку». Дві «банки», три «банки»… Що абсолютно незрівнянно з голландськими косячками, які курять там на кожному кроці і які мають терапевтичний ефект.

Мені було цікаво з духовної точки зору спробувати психоделіки. Я поїхав на ще один курс Віпасани до Непалу і домовився з друзями, що після повернення ми організуємо такі «посиденьки». Але після курсу я зрозумів, що мені такого не треба, тому що достатньо того, що можна відкрити в собі природним чином.

Але я не проти наркотичних практик у пізнавальних цілях, для дослідження себе. Це традиція, яка тягнеться вже багато тисяч років. Існують же церемонії з аяваска і пейотом. І гриби псилоцибінові, ми багато чого про них не знаємо. Це дуже незвичайні… істоти.

Можна виростити собі такого «товариша», вкласти у нього свою енергію і потім його з’їсти, наприклад. Напевно, має відбутися щось неймовірне. Є люди, які використовують наркотики не як милицю, а як вітрило до свого внутрішнього звільнення. Але це слизький шлях.

В Індії є секта, учасники якої намагаються домогтися звільнення за допомогою алкоголю. Проблема з таким підходом у тому, що можна швидко зійти з дистанції, причому не в ту сторону.

Наскільки наркотики відповідають духовному пошуку або медитації? Я не кажу про маргіналів, які бездумно упорюються наркотою заради кайфу.

Не можу судити, тому що у мене не було такого досвіду. Я думаю, що все залежить від рівня усвідомленості людини і від професіоналізму його провідника. А то багато хто починає несамовито і бездумно вживати наркоту і вважає, що насправді це духовний розвиток.

Інші музиканти Ethereal Riffian поділяють твій досвід? Захопленням це складно назвати.

Вони схвалюють цей шлях, але не заглиблюються в нього.

Тебе це зачіпає? Ви робите одну справу, але при цьому не є однодумцями.

Вони в будь-якому випадку підтримують тексти, які я пишу, і енергію, яку я вкладаю в музику. Але мені здається, що наші результати були б потужнішими, якби вони поділяли мої погляди більшою мірою. Чи зачіпає це мене? Іноді. Але є багато інших речей, в яких мені потрібна допомога, і я її нерідко отримую.

Ви практично не виступаєте. Чому?

Ми мало виступаємо тому, що я не прагну напрошуватися. І нас особливо не запрошують.

Виходить, для себе граєте?

Чому ж. Ми виступали на фестивалях в Україні та їздили у європейські тури, там були досить масивні виступи. Просто… можливо, я не правий, але у мене склалося враження, що нас уже повинні запрошувати самостійно.

Звучить самовпевнено.

Я розумію, але нічого не можу з цим вдіяти. В цьому є момент праведний і помилковий одночасно. Якщо ти робиш усе на рівні, то повинен виникати природний відгук.

Спочатку ми були заточені під Європу. Україна мене не цікавила. Але коли трапився Майдан, почала з’являтися музична журналістика, я побачив, що ці речі потрібні тут. І є кому про це говорити. Тоді я вирішив, що потрібно мати справу і з рідною країною.

Мені здається, що з інформаційним висвітленням нашого гурту все відмінно. А те, що нас на концерти не запрошують… У мене до цього таке ставлення, як коли я довгий час не міг дівчину знайти — не знаєте самі, що ви втрачаєте. (сміється)

А у Європу вас звуть? Чи самі їздите?

Перший тур здебільшого був зроблений Ігорем Сидоренком зі Stoned Jesus, хоча я теж допоміг зробити 2–3 концерти. А другий і третій тури я організував сам.

З усього, чим мені доводилося займатися по гурту, букінг — це найогидніше заняття. Розумієш, будучи членом Robustfellow, який на найвищому рівні організував чотири фестивалі важкої психоделічної музики і безліч концертів у Києві, я знаю, як потрібно робити концерти. Маючи цей досвід, я намагаюся довести все до досконалості. Я бачу багато проблем у підходах організаторів, з якими працюю, і це мене засмучує. Халатність і безвідповідальність часто виносять мозок.

В організації турів дуже важливо все зробити максимально грамотно до того, як ти приїдеш на місце. Є райдер, в якому вказані всі деталі, від паркувального місця, гонорару і розміру столу для мерчу. І коли це все є, ти просто їдеш і отримуєш задоволення. Ось усі в гурті пізнали це задоволення. Крім мене (сміється). А я мішок дьогтю з’їв, поки це організовував.

Я писав людині в Угорщині, а він мені відповів: «Так, приїжджайте! Але у нас клуб такий, в ньому одна каса, але дві кімнати. І в одній кімнаті буде грати гурт, а в другій кімнаті будете грати ви. А потім гроші ми поділимо між вами навпіл, але їжу та нічліг ми вам не дамо».

Ви багато збираєте людей в Європі?

Складно відповісти на це питання. Ми грали в забитому селі у Чехії, і там було 12 осіб. І то, троє з них приїхали з Німеччини. А в останній раз ми грали в Дрездені, і там було 300 людей. Причому це був не фестиваль, а просто концерт.

У тебе не виникає враження, що Україні важка музика не потрібна?

Не потрібна нікому, крім тих, хто нею займається. Так і є. В Україні немає двох інфраструктур. Перша: фізична, коли не можеш зробити тур по Україні з надією, що у тебе буде хороший звук в кожному клубі і що там буде досвідчений організатор, який усе зробить правильно, немає клубів, немає апаратури. Друга: відношення людей. «Я вже ходив на концерт цього гурту, значить, другий раз не піду». «Мені цей гурт подобається, але мерч купувати не буду». І все в такому дусі.

У Бельгії бабуся купила наш диск, якого їй не вистачало для того, щоб мати повну нашу дискографію. Ця бабуся у мене в друзях у фейсбуці. Це покоління, яке виросло під Led Zeppelin і The Beatles. У нас такого немає. І ми намагаємося щось таке побудувати. Але у 1960–1970-і у такої музики було велике майбутнє. А зараз незрозуміло, яке в неї майбутнє і чи є воно взагалі.

Ethereal Riffian успадковують і продовжують традицію американської важкої музики, нехай і зі своїм баченням. Ви не пробували увірватися на американський ринок?

Я за останній рік зрозумів більше про те, як потрібно було вести гурт до успіху, ніж за попередні вісім років. Але я не шкодую, що так вийшло. Звичайно, якби ці знання у мене були тоді, то я думаю, ми б з тобою зараз не розмовляли і я б турив десь по Америці.

У мене було уявлення про те, як ми будемо проходити свій шлях. Коли ми випускали перший альбом, я думав, що це «бомба», на ньому багато запотребованої в Європі музики, повинен бути резонанс. Реакція на альбом була хорошою, але не такою, як я очікував.

Коли ми випускали альбом Aeonian, я вже почав заглиблюватися в духовні речі і хотів розповісти багато про що. На альбомі вже з’явилися діджеріду та джембе, що робило його досить екзотичним. Я розумів, що весь обсяг слухачеві буде складно засвоїти, треба зробити книгу.

Потім я подумав, що люди повинні нас побачити, що це не просто музика, записана на студії для домашнього прослуховування, а гурт, який дає жару на сцені. І ми випустили лайв і DVD. І знову ефект був незначним. Букерам цікава кількість переглядів на ютубі і щоб гурт продавався, а не якість музики.

Що в підсумку? Я зробив ставку на екзотичні інструменти, на книги, смисли, концепції, живі виступи. Це безумовно дало певний результат, але моя помилка була в тому, що вся моя активність була спрямована тільки на те, щоб створити продукт, який люди захочуть мати і показувати іншим.

На додачу до цього потрібно було з самого початку оточити себе однодумцями, зав’язувати корисні знайомства, масивно їздити в тури, брати участь в шоу-кейсах — невпинно показувати себе світові.

Що людина має відкрити в собі чи зробити після того, як послухає вашу музику? Чи має вона змінитися?

Я хочу, щоб люди прокинулися від сну, який змушує нас жити в придуманому світі, слідувати чужим ідеалам, руйнувати планету, на якій ми живемо, бездумно споживати і жити не своїм життям.

Коли я говорю «духовний шлях», людина може подумати про буддійського ченця, священика, хрести або бабусю в хустинці. Але я маю на увазі шлях внутрішньої трансформації, коли людина, у якої немає своєї думки, яка не може критично мислити, не цікавиться нічим, крім матеріальних речей, починає змінюватися і покращувати якість свого життя і все глибше і глибше проникати в суть речей.

Це шлях, який збагачує людину, трансформує її, робить кращою. Якщо ми не візьмемося за себе, то будемо животіти. Хоча всі впливи, якими ми наповнюємося, означають, що за нас вже взялися. Маркетологи, політики, лобісти — всі кому не лінь. І ми покірно віддаємо їм свою увагу і своє життя.

Так от, якщо всі попередні альбоми були спрямовані на те, щоб спонукати людину стати на духовний шлях, то з новим альбомом Legends я б хотів перейти від енергії споглядальної до енергії дії. Я думаю, у людства є не більше трьох десятків років, щоб змінити свій курс від самознищення до процвітання. Якщо ми не почнемо діяти зараз, то втратимо себе і наше існування не матиме сенсу.

Тобі не здається, що ти береш на себе занадто багато, екстраполюючи свій досвід на все людство?

Я відповім питанням на питання. Як би виглядали твої зуби, якби ти їх не чистив років 20?

Думаю, огидно.

Ти говориш, що зуби через 20 років будуть виглядати огидно. Те ж саме відбувається і з розумом людини, якщо його не чистити. Люди не знають, що це таке, навіщо це потрібно і як це працює.

Але варто тільки один раз провести чистку, як одразу стане видно різницю між «до» і «після». На жаль, немає такого геніального маркетолога, який би так само поширював інструменти для очищення розуму, як, наприклад, сигарети, або інші шкідливі речі.

Наведу приклад. Є медитація на диханні. Дихання універсальне, воно не належить християнам, буддистам або іудеям, не відноситься до релігій і притаманне кожній людині. Це нитка, яка з’єднує тіло з життям. Сидіти 10 хвилин вранці і ввечері в зручній позі з рівною шиєю і спиною, закритими очима, без факторів відволікання і спостерігати за диханням — це один із доступних усім нам інструментів саморозвитку.

Наша проблема в тому, що коли щось відбувається, ми на це реагуємо, не замислюючись. Але в нашій свідомості є певні стадії. Сприйняття — ми отримуємо інформацію від різних органів почуттів. Потім ми структуруємо інформацію, надаємо їй значення — це добре чи погано? І потім вже реагуємо на це. Наприклад, поганий запах — «фу!»; хтось щось сказав неприємне, і ми одразу відповідаємо неприємним.

А тепер уяви, що у всіх людей, і неприємних, і приємних, з’являється ця можливість вибору. Цей світ стане кращим чи гіршим?

Але ж світ так і працює — на реакціях. І в цьому його різноманіття. Хіба ні?

Людина зливається зі своєю реакцією і стає рабом свого гніву і страху. А я кажу про те, що людина може вибирати — гніватися або ж щось зробити з цим. Це рабство або влада. Чим більше у тебе влади над собою, тим ти більше контролюєш своє життя.

Мені здається, що різноманіття проявляється якраз тоді, коли у людини є цей вибір. Те, про що ти говориш — це різноманіття без вибору. Люди живуть як роботи, тому що вони відпрацьовують програми і не мають над ними ніякої влади. Більшість людей не знає, як цього позбутися, тому що вся наша освіта — це освіта зовнішня, а не внутрішня.

Можна сказати: «Я здобув освіту, вчив психологію. Я знаю визначення пам’яті, знаю, що таке умовна і безумовна реакції». Але мені це не дало знання про себе. Мені воно не дало розуміння, як працюють саме мої емоції. Саме внутрішня освіта і духовні практики дають можливість пізнати себе і зробити своє життя і життя людей кращим.

А музика допомагає цю ситуацію змінити? Музика взагалі інструмент або просто емоційна історія?

Мистецтво в принципі потужний інструмент для трансформації особистості. Питання в якості. Мені подобається фраза філософа Кена Вілбера про те, що погане мистецтво копіює, гарне — створює, а велике — transcends, трансформує або перевершує.

Коли ти слухаєш якийсь альбом і можеш сказати, що якийсь риф з іншої пісні, це приклад поганого мистецтва. Воно не тільки не збагачує, а збіднює, тому що своїм фактом появи збільшує кількість непотрібних речей.

А приклад мистецтва, що трансформує — це картина Леонардо да Вінчі «Спаситель  світу». Треба бачити обличчя людей, які на неї дивляться. Між цією картиною, її сенсом і людиною в реальному часі відбувається діалог і енергообмін.

Те, що не можна висловити словами, найпотаємніше, невимовне… Якщо творець може це передати через своє мистецтво, то воно буде передаватися і далі. Для того, щоб створити дійсно щось велике, треба бути особливою людиною. Такою, яка здатна вкладати вищі енергії в свої твори, щоб вони трансформували і покращували світ.

Фото: Андрій Пастернак

Читайте також, як Tool став головним метал-гуртом планети.