Інтерв'ю

«Ми хочемо вирощувати нових зірок»: інтерв’ю з хіп-хоп-спільнотою DIRTY STATION

Міра Капітан
Данило Панімаш
1070

DIRTY STATION — унікальне явище. Це хіп-хоп-спільнота, що об’єднує реперів, бітмейкерів та співачок із власною студією і серією хіп-хоп-вечірок DIRTY Flat.

Ми довго блукаємо кіностудією Довженка у пошуках потрібного місця. Нас зустрічають Dilla Dank, репер і засновник ком’юніті, і Влад — бітмейкер та маркетинговий директор об’єднання.

У студії затишно. Приглушене неонове світло, стіни в графіті, з колонок тихо грає хіп-хоп. Ми починаємо спілкуватися, і протягом розмови поступово зростає напруга. Не тому, що хлопцям не подобаються наші запитання або вони бояться наговорити зайвого. Просто їм є що сказати.

— Як і звідки це все починалося — студія, вечірки та амбіції?

Dilla Dank: Я родом із Запоріжжя і все ком’юніті DIRTY я почав будувати саме там. Я жив на вулиці Грязнова, і тому тусовка називалася «Грязная станция». На початку 2010-х у Запоріжжі була дуже добре розвинена хіп-хоп-культура, щомісяця щось відбувалося.

У нас був батл «НАЖИВО» — кожен учасник готував власний трек. Перший раунд — треки по хвилині, другий раунд — повноцінні треки проти опонента і фінал. По суті, як онлайн-батл, тільки наживо. Було багато талановитих типочків із Запоріжжя, але вони нікуди не вибилися. У нас була дівчинка OnE-T (зараз tomaonet, українська реперка, учасниця «15 незалежного батлу» та багатьох локальних батлів — прим. ред.), яка зайняла перше місце в рейтингу МС і свого часу обігнала Гідропонку (російська реперка, учасниця онлайн-батлів та півфіналістка «Битви за респект-2» — прим. ред.).

Ми купили апаратуру, почали записувати перші треки у мене вдома. Потім відкрили свою студію, почали брати участь у запорізьких батлах і робити свої вечірки. Ми були андеграундними псами. У 2013–2014 роках, коли почалася війна, у всіх різко не стало грошей. Довелося переформатуватися, і я перебрався до Києва.

— А у вас було прийнято в ком’юніті те, що ви не хочете кудись рухатися? Чи було комфортно в цьому середовищі?

Dilla Dank: Напевно, два в одному. Не було тоді нічого в Україні. Який реп був популярний на початку 2010-х? Потап хіба що. Артем Лоїк. Але ми не слухали Лоїка.

Перший час у Києві я знайомився з усіма, шукав різні двіжухи. Були «Стольний Град», YARMAK, вони давали концерти, але свіжого руху маленьких артистів тоді не було. Я знайшов батл «Хава Нагіла», в якому XXV кадр був ведучим, так ми почали з ним спілкуватися.

Це була єдина реп-тусовка в Києві, яка збирала 100–150 чоловік. Я ще знайшов паблік під назвою 044. І це був репер 044 Rose. Я зацікавився, ми запропонували йому записувати треки. Їздили з ним до Москви і Санкт-Петербурга, виступали разом. І я на тлі цього подумав про те, щоб розвивати двіжуху далі.

Я знайшов на Видубичах гаражі за 2000 грн, де ми зробили студію. Rose почав збирати в Києві тусовки для своїх. Я познайомився з київською молоддю, звідки ми і почали брати людей на тусовки DIRTY Flat.

Я подружився з Evil Cryest (український звукорежисер, діджей — прим. ред.), який теж почав робити тусовки. І в якийсь момент я зрозумів, що у мене вже достатньо зв’язків, і запропонував зробити тусовку в 2018 році, перший DIRTY Flat. Там був 044 Rose, HKHKT, Yakata — всі, хто хоч щось робив. Ми почали підтягувати маловідомих хлопців і разом розвиватися.

Про інфраструктуру DIRTY

Dilla Dank: Якщо коротко описати нашу інфраструктуру, то ми — творча спільнота під назвою DIRTY STATION зі своїми вечірками DIRTY Flat і своєю студією DIRTY Rec як основою майбутнього лейблу. Але ми поки що не лейбл, а музичне об’єднання. Ми надаємо молодим музикантам можливість випускати свою музику, але всіх підряд не набираємо. Наразі у нас два основних артисти — я і XXV кадр. Зараз ми збираємо кістяк артистів, бітмейкерів, менеджерів, до 10 людей.

Ми обростаємо м’ясом. Ми хочемо, щоб у нас був власний звук і стиль, щоб люди приходили на студію не для того, щоб швидко записати трек, а щоб ми зробили їм пісню. Ми хочемо вирощувати нових зірок.

Влад: І у нас немає планів бути винятково реп-лейблом.

Dilla Dank: У нас є дівчатка, які шикарно співають R&B і соул, але вони не знають, що з цим робити. Ми підганяємо їм біти, допомагаємо реалізуватися. Кажуть, розумний вчиться на чужих помилках, а дурень — на своїх. Але в Україні не так багато людей, у яких можна навчитися тому, що ми робимо. Доводиться багато моментів опрацьовувати самостійно. Ти можеш дізнатися інформацію з купи джерел, але в Україні вона не застосовувалася так часто, щоб була вироблена система.

Про відкриття студії

Dilla Dank: Найвитратніша частина — це апаратура. Вона у мене була, я ж починав ще до Києва. Капітал потрібен, але зняти гараж за 2000 гривень на місяць не проблема. Там щось накопичилося — зняв іншу студію за 4000. Почали з’являтися люди. Але якщо говорити про те, щоб починати з нуля, то потрібно десь 100–150 тисяч грн разом із апаратурою і ремонтом студії.

Щоб мати студію, потрібно терпіння. Не всі артисти пишуть якісну музику, і мізки трохи починають протікати. Але це досвід — коли тобі дають щось важке і неякісне, а потрібно з цього зробити щось хороше. Я майже нічим іншим не займався, хіба що коли переїхав до Києва, то пару років попрацював. А зараз я зайнятий тільки на DIRTY.

Про просування хіп-хопу

Dilla Dank: В Україні все це ще важко дається. Немає важелів просування. Про нас пишуть rap.ua, але це нічого не приносить. Пара хлопців з Хмельницької області або Одеси напишуть пару коментарів, і на цьому все. В Україні хіп-хоп не розноситься.

Влад: Публікації у медіа щось дають, але мінімально. Ми самі вкладаємо гроші в просування релізів і вчимося на своїх помилках. Якщо ми навіть візьмемо суху аналітику з альбомів Dilla Dank і XXV кадра, то публікації на СЛУХу давали більше переходів, ніж публікації на rap.ua. Я не знаю, яка у ЗМІ відвідуваність, ми намагаємося відправляти релізи всюди, чіпляємося за все, за що можна вчепитися.

Але мені здається, нашій країні реп не особливо потрібен.

— Чому?

Влад: Я думаю, що в нашій країні потрібно в першу чергу вирішити проблему розколу на два табори. Український хіп-хоп пов’язаний із російською сценою. Якщо навіть взяти українських реперів, які кудись вибилися — Lil Morty, 044 Rose, T-Fest, Telly Grave — їх слухають більше в Росії.

Dilla Dank: Я не погоджуюся. Україні це потрібно, реп у нас запотребваний, наші треки слухають. Але зараз український реп грає роль жертви. Чому не пропускають на Radio MIAMI російськомовні треки українських реперів? Тому що ввели квоти. Це вже політичне питання.

Так, нашу країну образили, причому дуже сильно. Але потрібно розуміти, що наша творчість у найближчі 5–10 років не піде в Європу. Українські виконавці, які читають і співають англійською — у них який шлях розвитку? Чим вони можуть зацікавити європейського слухача?

Там не будуть слухати українських реперів, крім alyona alyona, тому що вона персонажка. Ми там ніхто. Але ми «хтось» тут, в Україні. І поки це буде заперечуватися, хіп-хоп в Україні і буде здаватися ось такою кашею.

Український артист не заробляє на музиці і змушений бути персонажем або шоуменом

Влад: Якщо розглядати комерційну історію, то в Україні тільки зароджуються лейбли. Але у нас немає офісів мейджор-лейблів на кшталт Warner і Sony. Я думаю, що в Росії виріс музичний ринок тоді, коли вони туди зайшли. Українська музична індустрія працює більше на поп-музику. І у нас дуже крута поп-сцена.

Dilla Dank: З поправкою на наші власні результати, я можу сказати, що потрібно просто робити свій унікальний звук і якісний продукт, незалежно від того, якої ти національності та мови. Інтернет усе зробив глобальним.

В Україні мало якісного продукту тому, що немає адекватної конкуренції. Наші зірки біжать зніматися у рекламі всього підряд — це показник того, що у нас немає грошей. Український артист не заробляє на музиці і змушений бути персонажем або шоуменом.

Артист в першу чергу повинен асоціюватися з музикою, а не одягом чи якимось брендом. Само собою, у нього можуть бути політичні погляди, але це має йти після його музики. Артист повинен нести відповідальність за свою музику, за те, що він нею говорить.

Ми не хочемо робити «чорний» реп в Україні. Ми хочемо робити український реп, залишаючи все в межах музики. Тому що ми насамперед музиканти.

Про важливість образу і трохи про alyona alyona

Dilla Dank: Музика має бути нульовим пунктом у артиста. А перший пункт — це вже образ. Він дуже важливий. Але музиканти — не актори у кіно. Образ є інструментом для того, щоб просунути свою музику. Але його дуже складно дотримуватися.

Влад: Мені здається, що 50% успіху alyona alyona — це образ та побудована на її перших кліпах промо-кампанія. Ми розробляли промо альбому Dilla Dank і це був наш перший досвід релізу своїми силами. Ми зробили велику помилку — не продумали, як Даня повинен виглядати на фото і відео.

Dilla Dank: Ми хотіли зробити круту картинку для реклами, але не подумали про те, як вона буде асоціюватися з музикою. Ми зрозуміли, що перше, що потрібно робити, коли у тебе є музика, — це візуалізувати її, тому що зараз популярний відеоконтент. TikTok, Youtube, Instagram. Якщо цього не зробити, то половина роботи пропаде.

Влад: Альбом Dilla Dank слухають далеко не люди 13–14 років. Є великий відсоток людей 18 років і вище. І на них не спрацюють косички, грілзи і весь цей реперський пил в очі. Це був перший реліз, в який ми добряче вклалися, і тільки зараз ми розуміємо, що на стадії реклами були допущені помилки зі створенням образу.

Розповім одну історію, але без імен. Керівник одного лейблу, що набирає популярність, поїхав до популярного продюсера порадитися щодо одного зі своїх артистів. Сам артист з Росії і робить пацанський реп, але просувають його з України. Спочатку продюсеру ввімкнули музику, він такий: «Так, прикольно, а покажи, як він виглядає». Продюсеру показують його інстаграм, а він і каже: «Фу, блядь, прибери це нахуй».

А образ цього артиста побудований на «адідасах» і пацанській естетиці. Продюсер каже: «Через пару років аудиторія артиста почне підростати і йому вже зараз потрібно думати про те, як відійти від асоціацій з трьома смужками на штанях. Щоб коли згадували про цього артиста, думали про його музику».

— Про молодняк і київський андеграунд

Dilla Dank: Молодняк йде на концерт умовного російського репера Big Baby Tape, тому що він популярна медіаособистість. Але вони ходять і на локальні тусовки. Ми перед карантином зібрали на тусовку майже 400 осіб, від 15 до 25 років.

Вони ходять, бо знають і цікавляться. І молодь знаходить мене через Інстаграм, я знайомлюся з хлопцем, у якого круті біти, він приходить в гості на студію, а йому 16 років. Вони знають київських локальних артистів, про яких ніхто особливо не пише і які не світяться у медіа.

Просто немає клею — медіа, фестивалів, конкурсів, проєктів. Усе, що нас склеює — це концерт якогось великого артиста. Прийшли, послухали, розійшлися. У тій же Росії є купа локальних батлових ліг, щось постійно несеться. А у нас несеться дуже мало всього.

Чому Kyivstoner нічого не робить в Україні? Він же медійна хіп-хоп-особистість. Чому ніхто нікого не підтягує? Той же Feduk підтягнув OG Buda (один із найвідоміших російських фрешменів цього року — прим. ред.). У нас це тільки починається, та ж alyona alyona підтягла Kalush. Але це все туго йде.

Про медіа в Україні

Влад: Ми складали кампанію для релізу Dilla Dank, і єдине, де ми можемо з’явитися, — це  стаття на rap.ua, СЛУХ і на Megogo Live. Все. Ми намагаємося пробиватися на The Flow, але поки не дотягуємо. Коли ми спілкувалися з Андрієм Недашківським (редактор найбільшого на пострадянському просторі видання про хіп-хопу-культуру The Flow — прим. ред.), він сказав, що до них потрібно заходити з кліпом або альбомом, а не синглом.

Ми відправили один альбом, другий альбом, кліп на трек «Опиум». Але вони не відповідають. Одну відповідь від Недашківського я отримав, коли кинув йому альбом XXV кадра. Він сказав, що йому цікавий Кадр як персонаж, але, мабуть, альбом йому не сподобався.

І коли супержурналісти The Flow пишуть суперновину про те, що alyona alyona відкрила перший реп-лейбл в країні, хочеться плюнути в обличчя насправді. Якщо в цьому копатися, то, може, тоді Ліон відкрив перший реп-лейбл в країні, на якому перший альбом alyona alyona випускали?

Я працюю музичним редактором на Black Beats, лейблі та YouTube-каналі, де вже 2,5 мільйони підписників. Там є артисти і з Росії, і з України, і з Узбекистана. І коли ми намагаємося з проєктами від Black Beats вибитися у медіаполе, виникає відчуття, що навколо сформувалася тусовочка, якій ти стаєш цікавим тільки якщо яка-небудь мамка хіп-хопу або татко типу Басти тебе витягне за ручку.

Нам залишається або всім об’єднатися і творити, або здатися

Крик душі про українську політику і готовність до змін

Dilla Dank: В Америці репери вбивають один одного, підстави, поліція, кокс, бабки. А де це все в Україні? У політиці! Всі інші сфери не будуть налагоджені, поки там театр. Нам залишається або всім об’єднатися і творити, або здатися.

В Україні політики намагаються нав’язувати нам застарілі совкові цінності. Але ми, молодь, вже давно готові перейти на інший етап. Дайте нам майданчики, дайте нам медіа, клуби, які готові працювати за нормальні гроші, які розуміють, що ми зберемо 100 осіб, які не будуть купувати на барі кожен коктейль. Ми готові прийняти ринок, але ринку немає. Ми не можемо підготувати ринок, ми, блядь, творчі персонажі, літаємо туди-сюди.

Дайте нам можливість творити без засудження і без криків: «Ой, український реп не виріс, тому що українці слухають російський реп чи Каньє Веста. Просто і спокійно напишіть про реліз. Не потрібно порівнювати український хіп-хоп з Тіматі або Моргенштерном. Ми готові давати музику. Ви хочете, щоб український реп був? Але ж ви ніяк його не підтримуєте.

Я оптиміст і вірю, що ми висремо цю політику нахуй. Нас поки що не чути, але не треба говорити, що чогось в Україні немає. Ми є. Просто спробуйте розглянути у неограненому камені діамант, і він заблищить.

Читайте також інтерв’ю с інді-поп-дуетом Karoon про сільську містику і подолання гендерних стереотипів.