Інтерв'ю

Команда клубу Bassiani — про поліцейські рейди, бунт молоді та рейв-революцію. Інтерв’ю

Даня Панімаш
1009

Тбіліський клуб Bassiani — один з найвідоміших клубів Східної Європи та світу. Особливо Bassiani нашумів рейв-революцією під парламентом Грузії, яка пройшла у 2018 році після поліцейських рейдів на клубне життя.

Команда клубу Bassiani Девід Чихладзе і Звіад Гелбахіані розповідають про становлення грузинської електронної сцени, знамениту рейв-революцію під грузинським парламентом після поліцейських рейдів і фестиваль електронної музики «ІСКРА», який наприкінці липня пройшов у Києві.

— Фільм Raving Riot («Рейв під парламентом», документальний фільм про грузинську рейв-культуру і нічне життя — ред.) показав ситуацію на грузинській електронній сцені за останні кілька років. Однак я хотів би детально трохи повернутися до історії незалежності Грузії…

Девід: Мені стільки ж років, скільки і незалежній Грузії. Я народився через тиждень після проголошення незалежності, але багато чого не пам’ятаю. Це було важко, як розповідали нам батьки.

Звіад: Але це було жорсткіше, ніж тут, в Україні. У вас не було громадянської війни?

— Ні, не було.

Девід: Уяви, що Хрещатик розділений на дві половини, і обидві сторони ведуть війну між собою. Це називається «Тбіліська війна». Це найгірше, що може статися з суспільством. Як кажуть, «завжди стає гірше, поки не стане краще». Грузія опинилася саме в такій ситуації.

Ситуація завжди була важкою, але Грузії вдалося зберегти свою культуру. У нас є дивовижні артисти та музиканти, які робили прекрасні речі протягом 1990-х. Але це було дуже важко.

І це все ще впливає на нас. Громадянська війна працює — підриває довіру між людьми. Коли суспільство має активну пам’ять про громадянську війну, дуже важко створити цю довіру між різними сторонами, тому що є досвід днів, коли люди вбивали одне одного. Це все ще нас переслідує, але ми сподіваємось, що ці спогади колись зникнуть.

— Як будували грузинську електронну сцену? Наскільки я знаю, Ніка Мачаїдзе був одним із перших грузинських електронних артистів, які прославилися за межами Грузії.

Звіад: Так, Ніка Мачаїдзе був одним із таких хлопців. Але він не з покоління 1990-х, він з кінця 1990-х та початку 2000-х. Були інші хлопці ще до нього.

Девід: Один із найвідоміших грузинських лайвів — це BBC Radio Live у 1995 році з  Bajoo, який було знято в його будинку. Попри війну, у нас було дуже багато дивовижних артистів та колективів у той період.

Якщо хтось хоче заглибитися у цей період грузинської музики, то: Children Medicine, Taxi, Bajoo. Була дивовижна панк-сцена, реп-сцена Кутаїсі.

— У Raving Riot прозвучала фраза: «День — для людей, що бояться». Що стоїть за нею?

Девід: Це я сказав (сміється). Я думаю, що це найдавніший дискурс сепарації та дуалізму. Все стосується нічного та денного дискурсу, особливо для старших людей. День світлий, ніч темна, день хороший, ніч погана. З плином часу це стає більш мейнстримним, а ніч стає добре організованою. Але завжди є люди, які тянуться до андеграунду.

Вони не хочуть думати за встановленими правилами і сприймати речі такими, якими вони мають бути. Вони хочуть розширити межі та переживати більш цікаві аспекти життя. І ці люди — нічні люди.

Нічні люди, яким сценарію життя недостатньо, і вони хочуть зрозуміти ті його частини, які не видно чітко в темряві

Я думаю, що це ціла концепція пізнього грузинського андеграундного руху. В Грузії молодь переважно нічна. Це типу: «Добре, реальність така, як є, вона переважно огидна, і ми збираємось дослідити щось нове, чого не бачило наше суспільство».

— Bassiani відкрився у 2014 році. Але що було до нього?

Звіад: Було кілька клубів, дійсно просунутих. Але саме Bassiani став популярним і відомим на весь світ. Я не знаю, в чому причина…

Девід: Це крутий клуб. Був момент і час, коли багато речей перетнулися і зробили Bassiani міжнародним. Клуб відоміший за Грузію. Багато людей у світі розуміли, що Грузія існує, бо в ній є Bassiani.

Звіад: Я був у Нью-Йорку і хтось представив мене типу як «він із Грузії». І той нью-йоркський хлопець такий: «О, це країна, де Bassiani».

Девід: Те саме в Лондоні. Люди називали мене «Bassiani», бо це єдине, що вони знали про Грузію.

— Не відчуваєте від цього досаду?

Звіад: Це справді добре, але трохи сумно. Це великий крок для Bassiani. Але з точки зору країни… Bassiani став як «Боржомі» раніше! (сміється)

— З якими складнощами зіткнувся Bassiani під час відкриття?

Звіад: Через консервативну державу і те, що Грузія є східною частиною Європи, відкрити клуб із власною ідентичністю — це величезна проблема. Ти живеш у суспільстві, де близько 85% людей не відкриті для нового. Особливо коли справа стосується нічного життя. Ця річ дуже стигматизована. У нас були ці ідеологічні проблеми. Але законодавча сторона була нормальною. Ви можете зареєструвати клуб, і ніхто буде ломитися у двері.

Але виходити вночі… Це завжди пов’язано з батьками. Я бачу, що цих речей у Києві не існує, Грузія набагато консервативніша і прив’язана до Церкви. Церква має величезний вплив, вона ніколи не підтримуватиме нічне життя.

Девід: Я думаю, успіх Bassiani зумовлений тим, що похід у клуб для молодої людини — це похід проти волі батьків, бунт.

 І якби не було цієї волі йти проти батьків, жодна культура ніколи б не існувала. У нас не було б панк-музики та рок-музики.

Я пам’ятаю, коли привів свого друга до Bassiani. Він академічний, не нічний хлопець. Перші його слова були: «Це схоже на заяву». Перебування в Bassiani для грузинського юнака рівнозначно заяві, бунту. І це більше, ніж танці чи прослуховування музики.

Звіад: У Європі та західній культурі була панк-революція у 1970-х і 1980-х роках, поки у нас був Радянський Союз. Наше покоління стало більш відкритим і мало власну рейв-революцію, якою можна провести паралель із західною панк-революцією. Зараз це відбувається в пострадянських країнах. Наше покоління — це покоління, яке не бачило Радянського Союзу на практиці. Ось чому наше покоління в цьому революційному авангарді.

Чому на Заході спокійно ставляться до нових ідей, пов’язаних з нічним життям? Бо вони це вже пройшли. Для них це не нове.

Девід: Їм потрібно вже придумувати щось нове для себе.

Звіад: Ми винайшли власний рейв і його негативні сторони, такі як сутички з поліцією. На Заході було трохи наївніше, ніж у Грузії. У Тбілісі набагато складніше бути відвідувачем Bassiani, ніж панком у Лондоні 1970-х.

Звіад: Поліція вас перевірить десять разів. Вас можуть кинути до в’язниці. Але панк 1970-х… Я вас прошу (сміється). Їм не загрожувало по 10 років позбавлення волі. Ніколи. В Грузії йде справжня боротьба.

Девід: Кожна культура — унікальна. Те, що працює для Лондона, не працює для Тбілісі. Те, що працює для Берліна, не працює для Києва. Ажіотаж навколо підпільного життя в Тбілісі виник через унікальность цього життя. Найулюбленіша річ у Тбілісі для мене — нічне таксі. Коли ти сидиш у ньому і водій вмикає музику, то це завжди буде техно. І ти розумієш, що це ритм його життя.

— Тбіліські таксисти слухають техно?

Звіад: Вони знають усіх артистів, хто в якому клубі грає і хто хедлайнер.

Девід: Тбіліська публіка дуже вимоглива. Зараз ви не можете дозволити собі менше. І це велика відповідальність для клубів.

— Хто дав наказ взяти під контроль Bassiani та нічне життя у 2018 році, що призвело до рейв-революції під парламентом? Держава чи окремий поліцейський орган?

Девід: Я не думаю, що поліція має стільки влади.

— У 2016 році київський Closer постійно рейдив тодішній голова департаменту протидії наркозлочинності Ілля Ківа. Не схоже, що ці рейди були здійснені за наказом української держави, більше схоже на спроби здобути репутацію наркопоборника чи спроби пресингу, щоб віджати Closer. Це лише приклад того, як це було в Києві.

Звіад: Ми досі не знаємо, за чиїм наказом були здійснені рейди на клуби. Вже минуло три роки, і нам ніхто цього і не скаже. Я не думаю, що це було на рівні звичайного поліцейського. У Bassiani було величезне міжнародне ім’я, і ​​ніхто не міг наважитися здійснити на нього рейд за власним бажанням. Я знав, що ми матимемо підтримку з усього світу. Тоді грузинський прем’єр-міністр і високопосадовці знали про Bassiani та позитивно висловлювалися про нього. І Bassiani — це не звичайний бар для рейдів.

Девід: До того ж в Грузії зазвичай не рейдять клуби чи бари.

— Як грузинська молодь об’єдналася проти поліції та держави? І чому?

Звіад: Тому що їх виховували шість років. Більшість людей прийшли до Bassiani, коли їм було по 18 років. І всі їхні друзі в основному теж із клубу. Всі мої друзі з клубу.

Девід: У Bassiani величезне і дуже сильне ком’юніті, з яким нелегко мати справи. Рейв під парламентом це добре продемонстрував. Концепція Bassiani: «Ми танцюємо разом і боремось разом». Усі відчували Bassiani як дім. Нікому не подобається, коли хтось починає ломитись у ваш будинок. Для грузинської молоді це був справжній захист дому.

— Чому держава погодилася з протестувальниками й навіть вибачилася? Був якийсь тиск?

Девід: Це був тиск зсередини. Багато людей вийшло на захист клубу. А політикам не сподобалося бачити таку кількість людей під парламентом.

Звіад: Але ще був величезний міжнародний тиск, навіть з боку Європейського Союзу. Грузинські політики не очікували, що у них буде стільки проблем. Але було дивно, що вони вибачились.

Я ніколи не бачив вибачення політика, бо вибачення — це демонстрація слабкості

І я думаю, що політик взагалі не повинен вибачатися. Тільки якщо метою є отримання ще більшої популярності, звичайно.

— Чому для «ІСКРИ» обрали Україну та Київ? Це довгостроковий фестиваль?

Звіад: Це точно не одноразова акція. «ІСКРА» зростатиме не лише як фестиваль, а в різних напрямках. У нас також будуть серії вечірок. Але сам фестиваль проходитиме три дні кожного літа. І він точно буде представлений як київський фестиваль.

У нас завжди була ідея робити щось за межами Тбілісі. Київ — гарне місто, нам він дуже подобається. Люди дуже відкриті, і ми хочемо бути частиною цієї сцени, яка зараз швидко росте. І сама сцена багатокультурна в історичному плані та дуже міжнародна, як і нью-йоркська сцена. І не така консервативна, як у Грузії. Київ — це точка перетину різних культур.

Девід: Ти знаєш, що кажуть про Берлін? Що його краса в тому, що в Берліні ніхто не з Берліну. Київ — дуже цікаве місце в культурному та географічному планах. Дивишся на мапу і думаєш: «Тут має щось відбуватися».

Лайнап «IСКРИ»— це поєднання українських та грузинських артистів, і я думаю, що він дуже добре збалансований. У нас на цьому фестивалі багато імен — Koloah, Nastya Muravyova, Etapp Kyle та багато інших.

Звіад: Ми б хотіли, щоб «ІСКРА» стала частиною Києва і України. І щоб українські електронні музиканти також стали частиною «IСКРИ».

Фото героїв матеріалу — Олексій Духно, спеціально для DTF Magazine.

Читайте також велике відверте інтерв’ю з Аліною Паш — про егоцентризм, суїцидальні нахили та її «особистий Майдан»