Інтерв’ю: Сергій Вовк та Ігор Кириленко, співзасновники лейблу Thousand Kisses Place

Ігор Кириленко: Мій вітчим показав мені три акорди на гітарі і я почав на ній грати. Створив перший гурт, це були ще часи емокору, кінець 2000-х. Потім мама мене підштовхнула їхати з Керчі до Харкова, де я і закінчив інститут естради та масових свят.

Там я познайомився з хлопцями з музичного училища імені Лятошинського. Рома Булахов, нинішній гітарист гурту «Нерви», Паша Холодянський — барабанщик «Пошлой Молли», Клім Лисюк грає в The Hardkiss. Усі вони — дуже сильні музиканти.

У Харкові я познайомився з Нілом Тарасовим. У 2010 році і утворився наш дует Hidden Element. У 2011 році вийшов наш перший трек на американському лейблі Soul Deep. Його грали на радіо Kiss.fm і це стало для нас супердосягненням.

Ніл був арт-директором у харківському клубі «Живіт», а я стежив за тим, щоб охоронці не пиздили гроші. Я клеїв стрічки і записував, скільки людей зайшло. Мені тіпи пропонували схеми, як обійти це все, але я був чесним (сміється). А о 4-ій ранку, коли потрібно було розганяти людей, я виходив діджеїти. Ставив всякий драм-фанк, щоб люди йшли.

Сергій Вовк: Не було наркоти тоді, тому вони і йшли геть. Класно! Розганяючи танцполи, ти вчився діджеїнгу.

Ігор: Я почав копати в електронну музику, з кимось знайомився і йшов сам не знаю куди. Плив проти течії — інститут, якась хуйня несеться, грошей немає.

На перші навушники я збирав пів року. Вони коштували 150 доларів, це були дуже серйозні гроші тоді. І я дуже погано їв.

Ігор: Я якраз здав свій останній іспит на магістра, і Рома Булахов покликав мене до Києва. Він запропонував вписати мене в кавер-бенд, який грав у «Портер-пабах», щоб я діджеїв і робив плейбеки. У кавер-бенді — чотири людини, бас, гітара, барабани і вокалістка. І я типу п’ятий.

Кожна людина отримує по 300 гривень. Два виходи на тиждень, тобто 2400 гривень на місяць. Але якщо додається п’ята людина, то, відповідно, зарплата менше.

Я приїхав до Роми, і виявилося, що він живе у гаражі. Просто залізний автомобільний гараж, зроблений під репетиційну точку. У мене було 2000 гривень з собою, з яких він одразу забрав 800 за оренду, інакше нас би звідти вигнали. Ми майже добу робили тридцять плейбеків, тому що виступ був уже на наступний день.

Ми приїжджаємо у «Портер», і виявляється, що Рома навіть не попередив гурт про те, що буде п’ята людина. І вони взагалі не розуміють, що відбувається. Це ж «Портер», там усі бухають, нахуй там взагалі діджей?

Вони кажуть: «Ну добре, заходь». Але ми навіть не репетирували. Це був жах. Проте відіграли нормально. А після виступу почали говорити про гроші. Рома сказав, що буде зі мною ділитися. Так ми отримували на двох 800 гривень на тиждень.

І так ми жили — відіграли, уйобували у гараж, закривалися там, тому що з 11 вечора до 6 ранку не можна було світитися, що там хтось живе. Якщо хотіли сцяти, то сцяли у пляшку. А спали ми з Ромою на підлозі. Сон на вписці — це був рай. А у Данила Маріна (майбутній музикант The Erised — прим. ред.) я прав свій одяг. Так пройшов наш перший місяць.

Ігор: Звичайно, були. Були думки «нахуй я взагалі живу» і що немає в світі більш невезучої людини, ніж я. Живу на підлозі в гаражі, постійно хочу жерти. У батьків грошей я не просив. Я начебто закінчив інститут і повинен був розуміти, як влаштоване життя, а я ніхуя не розумів. Назад до Харкова або Керчі вже не поїдеш, і я почав знайомитися з усіма в Києві, розповідати, що я вмію.

Ми зняли двокімнатний підвал. В одній кімнаті як король жив Микита Астраханцев, колишній басист «Антитіл», а в другій кімнаті ми втрьох — я, Ніл і Рома. Квартира була така, що там речі не сохли від вогкості. І не було ні пральної машинки, ні праски, тобто ти постійно як бомжара виглядаєш. І ось так ми прожили три місяці.

Ігор: Дзвонить Рома Булахов і каже: «Чувак, знаєш до кого я зараз пройшов прослуховування? До Світлани Лободи! Я зараз зіллю всіх тих типів, які у неї грають. Ми до 10 ранку повинні зробити кавер на пісню “Постой, мужчина”».

Ми зняли репбазу на всю ніч. Зробили якийсь неймовірний кавер, додали дабстепу і заснули прямо там, на репбазі. О 10 ранку приїжджає Лобода. Я роблю вигляд, що не хвилююся, але насправді хвилююся пиздець як сильно. Ми зіграли, а вони говорять: «Ми, звісно, розуміємо, що ви класні, але це трохи не наш формат. Приходьте сьогодні на корпоратив, подивіться, як ми працюємо».

Сенс всього цього був у тому, що ми злили весь її старий склад, залишився тільки барабанщик. Ми показали, що можемо робити дешевше і краще, ніж старпери, які у неї грають. Після цього ми стали ворогами всього музичного ком’юніті в Києві, всіх сесійних музикантів. У листопаді 2013 року ми пройшли прослуховування, з листопада по грудень ми репетирували.

Ігор: Так. У мене була колаба з Данею Маріним, у нього дуже потужний продакшн. Ми робили спільну демку і хотіли знайти вокал. І знову Рома Булахов познайомив нас із Сонею Сухоруковою. Я їй поставив шматок пісні і вона зразу, з першого дубля все зробила. Так вийшла пісня Prey, і ми зрозуміли, що це якийсь новий неймовірний рівень і найкраще, що ми робили.

Ми підписуємо контракт із лондонським лейблом Hospital Records. Почалася метушня — The Erised, українська сенсація і все таке. Їдемо у тур по США. Паралельно у мене гра по кабаках із кавер-гуртом «Флірт» і Лобода. Гроші з цього і були здебільшого головним спонсорством кліпів і записів The Erised.

Ігор: Моя дружина Юля була директоркою Світлани Лободи. У нас зав’язався службовий роман. Вона завагітніла, термін підходив, і ми вирішили народжувати у США. Я дуже втомився від Свєти і 3-го січня 2018 відіграв з нею останній концерт. З The Erised почалися гойдалки, але ми все полюбовно вирішили.

У США я познайомився з Сашком Чемеровим, грав у The Gitas і займався поп-продакшеном, писав пісні для гурту «Агонь» разом із Сашком. А потім повернувся в Україну починати з чистого аркуша. Ніхуя немає, продав машини і почав шукати роботу. Мій номер потрапив до звукорежисера Макса Барських, вони якраз шукали діджея і клавішника.

Макс виявився дуже крутим типом. І команда у нього дуже крута. Особливо у порівнянні з тим, що було у Свєти, де тебе всі чмирили і ти всіх чмирив. Я відповідаю за плейбек, клавіші, граю на гітарі. Зробив йому акустичний альбом «С Максом по домам», аранжував і звів. І зробив три пісні на його альбомі «1990». А потім почалася історія Thousand Kisses Place.

Для мене це найскладніший вид мистецтва. Я приблизно уявляю, як написати книгу, знаю, як зняти фільм, а музика для мене — це божественна матерія.

Сергій Вовк: Я з Севастополя. Мій батько працював кранівником і був учителем музики у школі. У тата був сайд-проєкт, він теж був лабухом — грав на весіллях і по кабаках.

У мене була конячка-каталка. Батя мені одягав навушники і я засинав під Led Zeppelin, Deep Purple і все, що тоді слухала радянська людина. І з дитинства до мене перейшла любов до музики.

Для мене це найскладніший вид мистецтва. Я приблизно уявляю, як написати книгу, знаю, як зняти фільм, а музика для мене — це божественна матерія.

Я поїхав з Севастополя до Харкова вчитися на юриста. Харків був культурною столицею, я був на перших виступах 5’Nizza та Lюк. Ми тоді з моїм одногрупником почали писати рецензії і для місцевих медіа. Так я почав працювати журналістом.

Коли переїхав до Києва, то писав для журналів Time Out, «7 днів». У мене теж є історія про голодування і страждання. Я посварився з батьком і мене перестали підтримувати, тому що я не хотів займатися юриспруденцією.

Я знімав кімнату на Троєщині, в квартирі з матір’ю-одиначкою. Там були тільки ліжко, шафа, стіл і стілець. Господиня періодично набухувалася і приходила мене домагатися. Самотня жінка, молодий хлопець. Але я не давався.

Я познайомився з Вадимом, він працював в журналі GQ і замовляв мені статті. І я почав заробляти. Зараз вже немає тих гонорарів, які мені платили — 500, 800 баксів за якусь писульку про Бейонсе або Franz Ferdinand. Я зняв вже свою квартиру з диваном, в якому клопи жили.

Ще я працював в українському представництві лейблу Universal Music. Ми займалися релізами дисків The Black Eyed Peas, 50 Cent та інших артистів з їхнього каталогу. Але це була фейкова історія, моя подруга штучно створила нове робоче місце і ми отримували дві зарплатні.

Потім лейбл наїбнувся через MP3, диски перестали купувати. І я опинився у рекламній агенції Leo Burnett. З’явилася і КАМА. Але я завжди любив музику. І навіть почав збирати платівки. За 8 років зібрав близько двох тисяч.

У КАМА є традиція вечірок — Welcome Party, Summer Party, і так далі. Я там діджеїв. Я побачив, що у нас виходять гарні вечірки, стало більше студентів. Ми орендували для випускного Sentrum, і Женя Кібець побачив, яка у нас аудиторія. Наступного дня він запропонував мені робити привози.

Ми створили свою промо-групу і привезли грека з нью-йоркського лейблу DFA — Ларрі Гаса. Прийшло лише 30–50 людей. Музикант був не дуже відомим, але я знав, що у нього круті живі виступи, він на сцені з розуму сходить. Однак ми продовжили возити електронних артистів. Це був мій перший промоутерський досвід, і вже на третьому івенті ми вийшли в плюс.

А потім ми зменшили оберти, адже виявилося, що немає місця, куди хочеться прийти або когось привезти. Sentrum закрився.

Я домовлявся з Сергієм Яценком щодо Closer, але на його умовах мені здалося це не вигідним як для промоутера. І я дуже радий, що з’явилася Кирилівська, тому що для розвитку ринку потрібна жива і активна конкуренція.

Ще у мене був досвід управління кафе. В самому центрі міста у нас було круте препаті-місце — KAFE Selekta. Воно стало обов’язковою точкою відвідування всіх активних тусовщиків міста. Ті, хто ходили у Closer і далі, часто спочатку забігали до нас випити та поспілкуватися під музику всіх наших місцевих маститих і знаменитих артистів.

З Нілом я познайомився через його подкасти Btw і ефіри на «Радіо Аристократи». Він шукав вихід на лейбли.

Це зараз ми знаємо, що всі лейбли — це закриті тусовки друзів друзів. Якщо хочеш релізитися, то потрібно або з ними подружитися, або створити свою власну тусовку. Це ми і зробили.

П’ять років без передиху я з дружиною займався КАМА і вигорів. Я взяв відпустку на рік. Вчився грати на барабанах, займався йогою, психоаналізом, закінчив графічний дизайн в тій же КАМА. І коли вийшов із відпустки, то зрозумів, що хочу поєднати своє життя з музикою ще більше, бути причетним до цього світу.

Ми спілкувалися з Юрою Каленюком з Vinyla, Нілом, а Ігор захотів познайомитися. І так з’явився Thousand Kisses Place. Я подумав, що ризики і вкладення невеликі, раз все ділиться на чотирьох — чому б не спробувати? І з минулого року почалося навчання бути лейблом.

Ігор: у мене був досвід релізів на чужих лейблах, менеджерський досвід з The Erised, з якими я набив багато шишок. Я розумів, на що потрібно йти, що я буду не тільки писати і продюсувати музику, а й виконувати багато рутинної хуйні, яку теж можна перетворити на творчість. SMM, зустрічі, зробити відео, знайти карлика або пуму для зйомок. Будь-який проект повинен бути творчістю у всіх проявах, і лейбл — не виняток.

Сергій: Ну ось так і було. Юрі Каленюку ми віддали роботу з фізичними носіями. На Ігорі — цифрова дистрибуція і продюсування. Ніл відповідав за A&R, пошук артистів і музики. На мені — маркетинг.

Ми не виконали свою норму за рік роботи, випустили п’ять релізів, хоча хотіли більше. Ми планували робити мало не кожен реліз вініловим. Але потрібно дати поправку на коронавірус. Світ став цифровим, а люди почали рахувати гроші.

Сергій: Ми пропонуємо стати частиною ком’юніті. У нас є смак, бачення і розуміння кінцевої мети. Ми організовуємо реліз на цифрових платформах і фізичних носіях в ідеалі, можемо зробити класні прес-матеріали, фотосети, музичні відео.

Ігор: ми працюємо із зарубіжними промо-агенціями, які роблять розсилку по медіа та діджеях. Показовий приклад — наш третій реліз VRODA. Для Давида Майбороди це дебют. Ми зробили йому ремікс від Corporeal Face, якого сам Давид побажав. Це значущий електронний артист.

І такі ремікси ми робимо під кожен реліз, підкріплюємо його великим ім’ям. На Hidden Element робив ремікс норвежець Andre Bratten. Для Koloah ремікс робив Nocow. Але що показово у VRODA — його реліз прокрутили по NTS (культова британська радіостанція з півтора мільони щомісячних слухачів — прим. ред.). Його побачили через наше промо, наші дії.

Сергій: Ми відкрили нове ім’я. Його грають на NTS. Крапка. Ми робимо перший івент у Keller — на нього приходить 300 чоловік. Крапка.

Ігор: У Hidden Element стало більше концертів. Те, що концерти скасовуються, — це інше питання. Але існує запит. І чим більше ти робиш релізів, тим більше запитів.

Сергій: На 2021 рік ми вже розпланували 10 релізів. В ідеалі хочемо 12. Наша ціль — популяризувати українських артистів глобально. А нішевих артистів робити масмаркетом в Україні. З першими релізами у нас це і виходило. Borderlines, альбом Koloah, на Apple Music стали слухати втричі більше з нашим релізом, ніж до цього.

Ми зрозуміли, що якщо ти не мейджор-лейбл або нішевий мейджор із багаторічною історією на кшталт Warp або Ninja Tune, ніхто насправді не знає, як і що правильно робити, немає формули успіху і алгоритмів зрозумілих дій. Особливо в умовах постійної турбулентності, в якій уже другий рік перебуває весь світ. Ми всі зараз на Дикому Заході, копаємо на золотих копальнях.

Сергій: Поки що ми інвестуємо в артиста. Зараз артист не може собі дозволити випускати один-два альбоми на рік. Він повинен постійно бути на слуху. Коли ми закриваємо витрати на артиста, то ділимо далі з ним 50/50. Ми щомісяця переглядаємо бізнес-модель, робимо різні підходи.

Ігор: Ми розуміємо, що це гра на перспективу.

Сергій: Плейс теж дає заробіток у перспективі. Платні воркшопи, бар, платівки, івенти. Ми запартнерилися з брендами, які теж частково будуть закривати операційні витрати і допоможуть нам реалізувати задумане на гідному рівні. І окремий вектор — студія Ігоря, де ми пропонуємо продюсування і мастеринг для артистів різного калібру. І написання саундтреків.

Ігор: Ще буде радіо в форматі подкастів, але не цілодобове. Ми перевели його на YouTube, допилюємо косяки. Зараз виходимо в ефір щосереди, потім хочемо зробити середу, п’ятницю і суботу.

Ігор: Дуже коротка відповідь. Знаєш, коли музикант починає писати свою музику? Коли інша музика йому не підходить.

Сергій: Ось і все. У нас є цінності, які не хочеться нікому доводити. Можна просто сказати: ми вважаємо, що це круто. Той, хто теж так вважає — давайте до нас.

Сергій: Я б сказав, що ми у них на підхваті. Я не впевнений, що музику, яка грає у них, можна слухати вдень, у машині або в офісі. Ми для них попса, і я цього не соромлюся. Для мене попса — це popular. Наша історія — закрити нішу грамотною електронікою, зробити її популярною для широкого слухача, а не тільки для угару на нічних вечірках.

Скажімо так, ми для Кирилівської та Closer готуємо культурного слухача. Зараз нічне життя пов’язане з наркотиками, а нам хочеться заземлювати людей, давати їм наркотик музичний. Щоб тебе перла сама музика, без додаткових речовин.

Ігор: Ми не хочемо ні з ким конкурувати. Мені подобається писати музику і видавати музику. Якщо ти хочеш бути поруч з типом, який ходить з ірокезом і фарбує вуса, з типом, який кілька років тому спав на підлозі в гаражі, а зараз робить пісню Наді Дорофєєвій та ламаний брейкбіт — будь ласка.

Сергій: а на початку літа ми можемо з тобою по-пацанськи зустрітися і відповісти за базар: вийшло у нас виконати всі плани чи ні.

Читайте також інтерв’ю з електронним дуетом Hidden Element.

Фото: Playbodya