Тексти

Комедія під сиренами: Саша Кольцова коментує гумор у травмованому суспільстві

28 Чер 2023

У народу, який в розпал війни за незалежність неіронічно замислюється над «улюбленим мемом війни», не мало би виникати сумнівів про важливість гумору в такі складні часи. Комедія вливається у трагедії українського народу достатньо органічно, щоб збирати на стендапах кошти на потреби армії і знімати гумористичні ролики й спонукати українців донатити на перемогу.

Розповідаємо про стендап під сиренами та говоримо про культуру скасування і невдалі жарти із Сашею Кольцовою, стендаперкою та фронтвумен гурту «Крихітка».

Український гумор

Гумор, як такий собі клей українського соціуму, пройшов свій тернистий і важливий шлях формування — від кпинів козаків у «Листі запорожців турецькому султанові» та сатиричних прийомів Григорія Сковороди до «Шоу довгоносиків», «СВ-шоу» Вєрки Сердючки та «95 кварталу» і похідних від нього телешоу.

Стендап добре виконує одну з основних функцій гумору — дає можливість дивитись на проблеми відсторонено. Більшість гумористичних шоу на телебаченні часів незалежності за структурою були схожими на Клуб веселих і кмітливих (КВК) — командного змагання за головний приз. Через це вони мали обмеження у програмі виступу — тематику звужувала цензура телебачення.

У той же час сольна форма комедійного виступу (стендап) дає можливість проговорити соціальні проблеми від першої особи, побудувати програму на власний розсуд, вкласти туди свій досвід, відтак донести меседж у потрібному світлі.

Гумор здатний формувати суспільний діалог, але його механізм не працюватиме без того, кого висміюють. Будувати цей діалог і жартувати, аби нікого не зачепити, і в здоровому суспільстві важкувато, а у травмованому — як ходити по лезу тригерів.

Саша Кольцова: Стендап — це зараз найкраще, що може відбуватися у поп-культурі. Різкі висловлювання зі сцени, пошук норми — це дуже терапевтично для травмованого суспільства. У нас насправді багато неозвучених, болісних, непроговорених тем у суспільстві.

В Україні продовжують працювати люди з багатьох професій, і частина з них формує суспільний діалог, а коміки якраз показують його межі — що проговорено, а що ні. Зараз спостерігаємо великий запит на текстові жанри, і це якраз означає готовність суспільства говорити і проговорювати певні речі.

Присутність гумору, пов’язаного з війною, починаючи із 2014 року, була мінімальною. А от із 2022 року все змінилося. Наразі знайти стендап, де переважали би побутові теми, майже неможливо.

Саша Кольцова: Безперечно, змінились теми, і не лише в комедії. Наприклад, у музиці більше немає попиту на легковажні пісні про кохання, “два прихлопа, три притопа, сексі дівчата”. Є попит на патріотичну пісню, а от на якісь базові почуття, мені здається, артисти наклали тимчасове табу.

Щодо стендапу — це ж наративний формат із імплементацією особистого досвіду. Війна породила безліч тем, про які можна говорити. Якби не стендап, то люди писали б масово про це в своїх щоденниках, публікували б переписки з друзями. Не думаю, що ми можемо говорити про якусь кардинальну зміну, оскільки сама індустрія дуже молода. Так, ми жартуємо про смерть, але говорити про це як про щось нове — навряд, немає з чим порівняти.

Прожарка в травмованому суспільстві

У західній традиції гумору існує поняття «прожарки». Це форма гумору, в якій на втіху аудиторії жорстоко висміюють групу людей, конкретну особу або явище. До прикладу, американці жорстоко жартують про терористичний акт 9/11, трансгендерну спільноту, займенники щодо них, за що їх одразу скасовує частина суспільства.

Українські коміки достатньо ризикові, аби теж випробовувати цю форму в нашому травмованому суспільстві. Результат це має різний у залежності від суб’єкта жарту: іноді це мертві російські діти, що для певної частини суспільства перестало бути аморальним, а іноді це жарти, побудовані на мізогінії або дискримінації, що для більшості вже перестало бути смішним.

Одним із «найсвіжіших» випадків невдалої спроби прожарки є випуск шоу «Біографія», яке виходить на YouTube-каналі Standup UA. На ньому коміки дозволили собі гомофобні жарти у бік запрошеного гостя — співака MÉLOVIN, після чого той покинув студію. Standup UA вибачились перед усіма, кого зачепили жарти, та запропонували публічну дискусію щодо жартів, пов’язаних із ЛГБТК+-спільнотою.

Саша Кольцова: Я подивилася уривок «Біографії» з MÉLOVIN, і не почула, власне, жартів. Хороший жарт — це інколи провокація і парадокс, але якщо він погано написаний, то звучить як прискіпування. Це той випадок, коли тема гаряча, а розкривають її недолуго.

А от гендерні жарти будуть завжди, бо ми даємо одне одному багато приводів. Я жартую про чоловіків, чоловіки жартують про жінок — і це класно, коли це влучні спостереження. Просто коли в цьому немає ні поваги, ні смаку, ні технічно хорошого жарту, то це завжди такоє. Той самий жарт Щегеля (про «зіпсований» інстаграм, де зникли відверті фото і стало більше контенту про війну — ред.) — дуже поганий і невчасний.

Хороший стендап — це коли ми бачимо, що людині щось болить і вона сама переживає це, а за допомогою жарту долає. У випадку зі Щегелем видно, що людині нічого не болить.

Особливо погано, коли жартують люди, далекі від ситуації чи події, про яку жартують. Якщо ти сидів у бомбосховищі, ти маєш право жартувати про те, як пахнуть люди в бомбосховищі, але якщо жартуєш із Греції про те, що дівчата більше не показують дупу в сторіс і виставляють розстріляних дітей — це дуже погано.

Ще одним прикладом спроби в прожарку, але по факту зневаги до військовослужбовиць і жінок у цілому є жарт Олександра Саса. Комік транслював зі сцени ідею про те, що жінки, які служать в ЗСУ, мають називатись «горловими військами».

Саша Кольцова: Мені не сподобався цей жарт. Жарт такого посилу можна було би технічно оформити, наприклад, про те, що якби більше жінок служили в армії, ми би класно заощадили на раціях.

Розбирати його жарт я не маю бажання, але я побачила тут зневагу до жінок у цілому. З цим важко піднятись, особливо коли ти ще не еволюціонував до того, щоб прийняти жінок як рівних.

Мізогінія, замаскована під гумор — це все одно мізогінія. Якщо тобі жінки не окей, це все одно дуже сильно видно. Ти рано чи пізно проговоришся. У чомусь.

Мізогінна повістка в молодих авторів відмирає. Глядач підріс і думає: «Чувак, ну-у-у, сміятись над жінками через те, що вони жінки? Іди попрацюй над текстом іще раз».

Є класні жарти про жінок і чоловіків, їхні відмінності, спосіб реакції на речі. Але оце от про «горлові війська»… Не можу сказати, що він не може написати щось класне, напевно, може. Ми всі іноді пишемо хєрові жарти. Я пишу хєрові жарти, але мені здається, що публіка далі буде казати: «Нє, чувак, не канає».

Не такий вже й чорний гумор

Травматичний досвід зумовлює виникнення нових захисних механізмів. Деякі люди досі не можуть пригадати перші дні повномасштабного вторгнення, бо мозок стер ці спогади, як травматичні й шкідливі, хтось вчився ладнати з невивільненою агресією, а хтось навчився жити з панічними атаками. Гумор і сміх — це також захисна реакція психіки. А коли цей гумор просочений цинізмом, його називають чорним.

Такого жанру побільшало в українській комедійній культурі. Жарти про відірвані кінцівки, мертвих російських солдат, ненависть до мертвих, живих і ненароджених росіян два роки тому більшість аудиторії протрактувала би як аморальні. Сьогодні ж частина аудиторії їх приймає.

Саша Кольцова: У британського коміка й актора Рікі Джервейса є стендап про те, чому в нього немає дітей (комік жартує про те, що від дітей більше шкоди, ніж користі — ред.). Це дуже чорно, але британцям таке заходить. Як авторці мені подобається чорний гумор, друзі часто кажуть, що в мене чорнувате почуття гумору.

У стендап-програмі у мене є жарт про мертвих росіян. Він про те, що я сходила до окуліста, і він мені порадив дивитися на гори і море, а єдині горе і море, які я бачу — це гори і море мертвих росіян. Він не те, щоб прям суперчорнушний, але людям заходить, бо мертві росіяни — це те, до чого рілейтяться всі.

Ймовірно, до окремих тем у такому жанрі гумору ми ще чутливі, але ті самі жарти про акулу, яка з’їла росіянина, хоч чорні й цинічні, але в той же час є яскравою демонстрацією того, як потрібна розрядка ненависті, безсилля, бажання помсти.

Як в Україні не працює кенселинг

Після реакції на жарт про «горлові війська» Олександр Сас у соціальних мережах заявив, що закінчує кар’єру коміка. В свою чергу Андрій Щегель вибачився, щоправда, не після своїх жартів, а після незаконного перетину кордону у воєнний час і вербальної зневаги до народу України.

Саша Кольцова: Я не пам’ятаю жодного випадку в медійній історії України, коли когось би закенселили за його поведінку в політичному чи іншому полі. Нам може не подобатись це, але масовий глядач спокійненько до певного часу сидів на «Дизель Шоу» і «Кварталі 95». Програма цих виступів містила неякісні, подекуди дискримінаційні жарти, але ніхто нікого не кенселив. Для багатьох таке сприйняття збереглось.

У нас досі не закенселена Ані Лорак, я бачу десятки постів на її підтримку від українських громадян, які готові її повернути (останнім часом у мережі ширяться вкиди про те, що артистка донатить на ЗСУ — ред.), а Світлана Лобода місяць тому спокійно майже змогла продати повний зал в Osocor Residence.

Продюсер Ані Лорак — людина, яка мала б сидіти за розбещення неповнолітніх — досі ходить і роздає інтерв’ю. Нещодавно в ефірі «Сніданку на 1+1» був Дубінський. Ви справді будете кенселити якогось коміка?

Я бачила хлопця, який невдало пожартував про виплати сім’ям загиблих (жарт Олега Грюндіка про те, що кошти з виплат сім’ям загиблих можна витратити лише на книги, кінотеатр, спортзал — ред.). Запитала його, як після кенселінгу проходить життя, а він відповів, що якби не прочитав про те, що його кенселять, то і не знав би.

Реакційний хейт, який несеться у соціальних мережах серед молодої аудиторії — це не показник, що в нас є культура кенселінгу. Загальну повістку підтримує 50–100 тисяч людей, це дуже мала частина суспільства. Кенселінг в українському суспільстві — хобі.

Не спішіть критикувати увесь стендап

Якщо український гумор існує щонайменше з козацьких часів чи Григорія Сковороди, то український стендап тільки починає свій шлях. Не так давно для певної частини суспільства не було ні хорошої української музики, ні кінематографу, а введення застосунку «Дія» і діяльність Міністерства цифрової трансформації різко критикували. Громада рідко дає право на помилку, а відповідальність за помилки поширюється на всю індустрію, а не на конкретний випадок.

Саша Кольцова: Не спішіть поливати будь-яку нову індустрію брудом. Я зіштовхнулась з цим на початку музичної кар’єри. Питомо українські виконавці тоді тільки зароджувались, але критикували цю діяльність усі, кому не лінь. Було б добре, якби так не сталось зі стендапом.

Дайте стендапу сформуватись, дайте можливість помилятись і робити поганий контент, щоб врешті знати, де він хороший, а де — не дуже.

Читайте також, як організовували фестиваль музики й культури «Брудний пес» — організатори про те, як робити великі події від час війни.