Тексти

Не тільки «Червона Рута»: перші фестивалі незалежної України

3 Сер 2022

«Червона рута 1989» стала непересічним феноменом — перший суто україномовний фестиваль на території тоді ще радянської України став одним із передвісників незалежності України та підтвердив те, що українська культура є самобутньою.

Надихнувшись цим, ентузіасти, бізнесмени, митці, діячі культури та наближені до них почали створювати свої фестивалі. У 1990-х стався фестивальний бум: «Вивих», «Тарас Бульба», «Таврійські ігри», «Вітер зі сходу» і «Альтернатива» знайомили публіку з маловідомими музикантами країни та командами з інших країн світу, давали можливість зануритись у культурне життя України та відчути дух свободи та творчості. Розповідаємо про те, якими були ці фестивалі.

Вивих

Львівський фестиваль відбувся лише двічі: перед розпадом Радянського Союзу у травні 1990 року та невдовзі після річниці незалежності України у жовтні 1992-го.

Перший «Вивих» пройшов 25–27 травня і був присвячений Дню визволення Африки — організатори, узгоджуючи проведення з владою, були вимушені підтягнути його до якоїсь події. Фестиваль розгорнувся на території Парку культури у Львові, а сцена була розташована на стадіоні «Юність».

Директором став тогочасний лідер Студентського Братства Львова, а у майбутньому відомий громадський діяч та активіст Маркіян Іващишин, а режисером — Сергій Проскурня, який роком раніше посідав аналогічну посаду на «Червоній руті».

У програмі фестивалю були конкурси: на найкращий анекдот, де, окрім соціально-побутових та історичних тем, дозволялося жартувати про політику, що підкреслювало бунтарський дух фестивалю. Також можна згадати конкурс краси з нетривіальною назвою «Королева дебілів».

Серед музикантів-учасників фестивалю були щойно сформований гурт «Плач Єремії», «Табула Раса», Таїсія Повалій та інші. Також відбувся виступ гурту «Сидіння Разом» студії Sпати, які згодом стануть відомі як «Скрябін».

«Вивих» 1992 року вийшов за межі парку та став суцільним святом у Львові на 4 дні з першого по 4-те жовтня. За традиціями гарних продовжень, подія зберегла та примножили усе найкраще та додала нового. Кількість артистів збільшилась і доповнилась українським андерграундом.

Із нових імен на фестивалі були вже сформований гурт «Скрябін», хеві-металісти Stress, «Ейфорія», етно-роковий коллектив «Вій» та багато інших.

Окрім музичних сетів, знайшлося місце й цікавим перфомансам, наприклад, абсурдистській опері «Крайслер Імперіал», яку поставило львівське літературне угруповання «Бу-Ба-Бу». Режисером виступив Сергій Проскурня.

Афіши фестивалю

Тарас Бульба

Найстарший рок-фестиваль України, який проводився у триденному форматі в перші вихідні після 12 липня, після закінчення Петро-Павлівського посту. Вперше пройшов у 1991 році, під стінами дубенського замку на Рівненщині.

З самого початку фестиваль позиціонувався як міжнародний. Тут були представники Австрії, Словаччини, Німеччини, Канади, Бельгії та інших країн світу, проте згодом подія окреслила свої межі в рамках україномовної музики.

«Тарас Бульба» — перш за все фестиваль-конкурс молодих українських рок-виконавців із різних міст України. Два перші дні на великій сцені тривала конкурсна програма, під час якої музиканти виступали перед глядачами та журі, які обирали кращого. На третій день, коли вже відомий переможець, проводиться гала-концерт.

Фестиваль пережив три ітерації: перша з 1991-го по 1994-го, після чого «Тарас Бульба» не проводився з різних причини. Він відродився у 2002-му — концепція не змінилась, хіба що у 2012 році головна сцена переїхала на стадіон «Спартак», а сам фестиваль, який весь час свого існування був безкоштовним, став платним.

Свою третю реінкарнацію фест пережив у 2017 році та існує досі.

У різні часи на рівненському святі музики виступали «Плач Єремії», «Воплі Відоплясова», «Пліч-о-пліч», KARNA та інші. Попри те, що «Тарас Бульба» — формально рокфестиваль, проте іноді тут виступали представники джазу, етнофольку, попмузики. Протягом свого існування «Тарас Бульба» протиставляв себе мейнстриму та представляв публіці незалежних українських музикантів.

Ось що писали в пресі про фестиваль у 2005-ому році

Таврійські ігри

Від львівського та рівненського андеграунду Україна перейшла до головного фестивалю 90-х років — «Таврійські ігри». Він щорічно проводився у місті Каховка Херсонської області, та за свою 16-річну історію змінив місце проведення лише один раз — у 2007 році пройшов у Києві на НСК «Олімпійський».

Засновані бізнесменом Миколою Баграєвим, «Таврійські ігри» були благодійним фестивалем, у рамках якого відбувалися конкурс краси, пивний конкурс, спортивні змагання та шоу-програми, в яких брали участь відомі музиканти України та зарубіжних країн.

З середини 1990-х фестиваль проходив під патронатом тодішнього президента України Леоніда Кучми, який сам двічі відвідав подію. За статистикою, щодня концерти відвідували близько 80 000 глядачів, а значна кількість спостерігала за фестивалем через теле- та радіотрансляції.

На початку існування на фестивалі переважали представники російської та української естради, зокрема «Воплі Відоплясова», «Скрябін», Руслана, «Потап і Настя», «Брати Гадюкіни» та багато інших представників української музичної сцени того часу. Серед російських запрошували Філіпа Кіркорова, Аллу Пугачову, «Машину времени», «ДДТ» та інших.

Серед зіркових гостей можна пригадати виступи німця Lou Bega (автора хіта Mambo No 5), турецького музиканта Tarkan, шведського героя євроденсу Dr. Alban, британських ветеранів хард-року гурт Deep Purple та навіть американських легенд хіп-хопу старої школи Run D.M.C.

Після 2008 року фестиваль не проводили, а Микола Баграєв розповідав, що з економічної точки зору організація безкоштовного фестивалю з зірковим лайнапом більше неможлива, а проєкт виконав свою історичну місію.

Вітер зі сходу

Фестивальна культура розвивалася й на сході України. Так, у Донецьку двічі відбувся «Вітер зі сходу», організований музичним продюсером Григорієм Корпаном, а співорганізаторами виступили радіоведуча Галина Бабій, український композитор Кирило Стеценко, громадські діячі Євген Рибчинський і Володимир Цибулько, який свого часу допомагав із «Червоною рутою ’89» та «Вивихом».

Тоді на схід України приїхали Олександр Пономарьов, гурти «Анна Марія» з Віктором Павліком, «Нічлава-Блюз» з Андрієм Підлужним, «Скрябін» та інші.

Саме на цьому фестивалі ще молодий та зелений Андрій Кузьменко познайомився з Андрієм Підлужним — потім вони неодноразово будуть співпрацювати, а на початку 2000-х Підлужний навіть стане повноцінним членом гурту «Скрябін».

Для донецької публіки було в деякій мірі культурним шоком те, що молоді, красиві, сучасні хлопці не тільки співають українською, а ще і говорять нею між собою,

— згадував організатор Григорій Корпан.

Фестиваль проіснував всього два роки, але свою місію виконав — показав здебільшого російськомовному сходу України, якою цікавою та сучасною є українська музична сцена.

Альтернатива

Інший львівський фестиваль мав на меті сконцентруватись суто навколо тогочасної інді-сцени України. Він відбувся двічі у 90-х у стінах львівського Палацу Спорту. Організаторами виступили Юрій Грех, Олександр Олексійович та Руслан Кошів.

«Альтернатива» 1994 року стала вмілою співпрацею державних і незалежних структур, результатом якої було свято української некомерційної музики. На фестивалі виступили як більш-менш відомі гурти «Воплі Відоплясова» та «Плач Єремії», так і глибокий андеграунд: колективи «ЯЯЯ», «999», «Слимак На Пекучому Перці» та інші.

Лайнап також доповнили польский гурт Dumb і «АукцЫон» із Санкт-Петербургу.

«Альтернатива» зразка 1995-го розширилася у програмі: гуртів стало більше, гостей з-за кордону теж, а фінансували фестиваль, здавалося, усі, хто тільки міг — від фабрики музичних інструментів «Трембіта» та «Радіо Люкс» до комбінату хлібопродуктів.

До самого фестивалю також був створений буклет, у якому була вся інформація, як у справжній програмі до театральної вистави: від імен людей причетних до організації, до назв гуртів, які виступали на фесті. Кожен гурт супроводжувався коротким двомовним описом: українською та англійською.

Тут серед музикантів з різних куточків України можна було побачити й «Океан Ельзи», для якого виступ на «Альтернативі ‘95» став одним із перших.

Спроба продовжити фестиваль наступного року виявилась безуспішною, а повернутися «Альтернатива» змогла лише через 8 років, у 2003-му. Проте гуртів значно поменшало, організація була слабкою, зал напівпустим, а люди були втомлені через довгі черги та заборону покидати комплекс Палацу Спорту. Більше фестиваль незалежної музики «Альтернатива» не проводився.

Червона рута

Значимість цього фестивалю для України важко переоцінити. Перша «Червона рута» відбулася в Чернівцях у 1989 році. Ідею окреслив журналіст Іван Лепша у 1987 році в статті в газеті «Молодь України», запропонувавши проводити щорічний музичний конкурс із українськими авторськими піснями.

Через деякий час ентузіасти Тарас Мельник та Анатолій Калениченко розпочали підготовку до фестивалю, пізніше до них долучився скрипаль Кирило Стеценко, який мав досвід в українській альтернативній музиці.

Що було далі — вже історія. Сім днів, різножанрові сцени, майже пів тисячі виконавців з України, Канади, США, Польщі, Югославії та Чехословаччини. І кульмінація — гімн України, виконанний володарем гран-прі фестивалю Василем Жадкіним за участю співаків Віктора Морозова та Едуарда Драча.

«Червона Рута-1989» стала першою сходинкою до відновлення української ідентичності, поклавши початок новій музичній культурі та світогляду української нації.

Після 1989 року фестиваль традиційно проводиться раз на два роки. У 1990-х «Червона Рута» відбулась п’ять разів: у Запоріжжі, Донецьку, Криму, Харкові та Дніпрі. Таким чином організатори показували та популяризували сучасну українську музику у східних регіонах України.

Починаючи з 2001-го, фестиваль осів у Києві, де відбувся чотири рази, а на честь двадцятого ювілею у 2009 році символічно повернувся у Чернівці.

У 2010-х фест двічі прийняли у себе Київ (2011, 2013) та Маріуполь (2015, 2017). Востаннє фестиваль повноцінно відбувся у 2019 році — у Чернівці.

Підтримай редакцію СЛУХ на Patreon чи прямим донатом — зараз нам це потрібно.

Щоб першими дізнаватися новини музики та культури, підписуйтесь на наш Telegram та Instagram.

Читайте також про те, як фестиваль «Червона Рута» 1989 року став зухвалим викликом радянській системі.