Тексти

Фанатизм як деформація свідомості: 5 випадків, коли фанати перейшли всі межі

Данило Панімаш

Ми часто чуємо і самі говоримо: «Я — фанат». Фанат музики, актора, артиста, ресторану, сервісу, країни. Здавалося б, немає нічого поганого в тому, щоб чимось і кимось захоплюватися. Але справжні проблеми починаються тоді, коли захоплення переростає у одержимість.

Розбираємо гучні приклади фанатизму в поп-культурі разом із доктором філософії у галузі «Соціальні та поведінкові науки» за спеціальністю «Психологія», науковим співробітником Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України і автором Центру досліджень психології медіа Кирилом Гуцолом.

Трішки історії

Уперше термін «фанатизм» використав католицький священик Жак Бенінь Боссюе під час Великої французької революції. Він його використав щодо протестантів, для яких віра в Бога була вище встановлених законів.

А їдкий публіцист і письменник Вольтер у свою чергу накинувся на католиків, які у Варфоломіївську ніч влаштували масову різанину протестантів-гугенотів.

Найогидніший приклад фанатизму — фанатизм паризьких буржуа, які кинулися вбивати, різати, роздирати на шматки своїх співвітчизників, які не ходили з ними на службу

— Вольтер

З прискоренням соціальних і політичних процесів, розвитком технологій фанатизм поступово видозмінився і перестав бути складовою виключно релігійної сфери.

Сьогодні фанатизм — сліпа, руйнівна прихильність людини до суб’єкта або безперечна віра в певну ідею. Разом із непохитними переконаннями йде і категоричність, неприйняття чужих переконань, вірувань і цінностей.

На індивідуальному рівні фанатизм є формою втечі від реальності, формою самознищення. Об’єкт або суб’єкт поклоніння замінює фанатику навколишній світ, підпорядковує його. Фанатик готовий знищити будь-кого, чия точка зору відрізняється від його. В рівній мірі фанатик готовий знищити і об’єкт свого поклоніння разом із собою — щоб ні з ким ним не ділитися.

А коли людина агресивно перебудовує навколишній світ під себе і залипає на чомусь одному, звужує власні рамки мислення і сприйняття — що це, як не деформація свідомості?

Той, кому властиві екстази і видіння, хто приймає свої сни за щось реальне і плоди своєї уяви за пророцтва, того можна назвати ентузіастом, але той, хто підтримує своє безумство, вбиваючи, — фанатик

— Вольтер

Кирило Гуцол
Причинами фанатичних проявів бувають найрізноманітніші проблеми і захворювання.
Наприклад, істерія на музичних концертах часто обумовлена явищами колективного несвідомого за Карлом Юнгом і умисними гіпнотичними прийомами організаторів (світло, ритм, повторення, маятник).
Фанатизм — це не відхилення, але це стовідсоткова верхівка айсберга деструктивного процесу в психіці. «Пристрасті не по розуму» найчастіше проявляються у людей, чия зарозумілість перебуває на піку. Зарозумілість найчастіше складається з накопиченого досвіду, частого почуття гордості й звеличування себе (особистість, розум, досвід), а частий корінь цього — дефіцит любові, причому не тільки соціуму до особистості, а і навпаки, в обидві сторони.
Це є у кожного в тій чи іншій мірі. Звідки беруться такі крайнощі? Згідно з українською академікинею Наталією Чепелєвою, ми проживаємо ролі: «автор», «читач», «плагіатор». Автор народжує свої сенси, читач слухає, але не продукує, а плагіатор вбирає як губка ті сенси, які його оточують.
Парадоксально, але фанатик із одного боку — дуже марнославна людина, а з іншого він приймає чужу автентичність (плагіат) або принаймні намагається це зробити. Виходить, що у психіці людини вічний конфлікт: гордий «лицар», чиє життя може перевернути весь світ, і одночасно — повна каша з уривків образів життєвих орієнтирів зовсім інших людей.
У комплексі це надзвичайно горда людина, без чогось свого. «Своє» у розумінні фанатика стає чимось більшим, ніж він сам: персона, ідея, тотем у широкому його розумінні. Так виводимо модель «зростання фанатика»:
1) фанатик хоче бути частиною тотему, причетність (діяльність);
2) фанатик оволодіває тотемом;
3) фанатик і тотем –> одне ціле (в голові фанатика).

Фанатизм і поп-культура

Поп-культура стала благодатним грунтом, з якого почали проростати неврози і психози. Артисти і актриси, секс-символи поколінь багато в чому замінили собою язичницьких божеств. Їм буквально почали поклонятися. Грань між божественним і людським почала стиратися.

Фраза Джона Леннона «The Beatles популярніші, ніж Ісус», яка коштувала йому життя, дуже точно описала не тільки масовий психоз під назвою «бітломанія», а й стала пророчою. Вона по суті сформувала і описала всю розважальну індустрію в принципі з її масовим виробництвом культу: артистів, акторів, моделей.

Кіберсталкінг Христини Соловій

З 2018 року Христину Соловій переслідував фанат-хакер. Він зірвав два концерти, створював бот-атаки на соцмережі співачки, блокував онлайн-продажі квитків, зливав у мережу її адреси і номери телефонів. Це позначилося на заробітках Христини і її команди.

За словами музикантки, хакер хотів привернути її увагу, подружитися і працювати в її команді. Зараз сталкеру загрожує 6 років позбавлення волі.

Кирило Гуцол
Фанатизм буває різним, як і його причини. В даному випадку ми спостерігаємо інфантилізм. Згадаймо, як хлопчики ведуть себе в початковій школі: подобається дівчинка, і він чомусь її постійно обзиває, б’є і смикає за коси. А дівчатка? Теж саме, але без бійок. Обзивають, жартують, ховають речі.
Один тільки факт, що хлопець займався хакерством, уже говорить про те, що він не готовий вирішувати складні завдання самостійно. Легше обійти, обдурити, зламати. Не йти, чекати, писати резюме, думати — простіше витрачати час на вивчення коду для злому, ніж самостійно щось зробити.
Звісно, вивчення мови програмування вимагає зусиль, посидючості й терпіння. Але самостійно пройти довгий і складний шлях через терни реальних соціальних зв’язків, досвід, позитивні дії хакер не здатний. Коріння — безвідповідальність, зарозумілість, втеча від природної необхідності вирішувати свої проблеми.

Самокатування

Під час репетиції виступу на фестивалі Glastonbury британська співачка Джессі Джей зламала ногу. Фанатка дізналася контактні дані Джессі і відправила їй фото своєї зламаної ноги, додавши, що пошкодила її сама, щоб, як і Джессі, ходити з загіпсованою кінцівкою, і підписала: «Я піду на все, щоб стати такою, як ти».

Під час концерту в Брукліні Бейонсе випадково зачепила свою сережку, і з мочки вуха пішла кров. Шанувальники співачки на знак солідарності почали різати свої вуха і навіть запустили у твіттері хештег #cutforbeyonce (порізатися заради Бейонсе — прим.ред.). Незабаром фанати почали різати собі не тільки мочки вух, а й руки, викладаючи фотографії.

 

Тільки справжній фанат буде захищати свою королеву
таким чином

Кирило Гуцол
Коріння такого явища, як масове самоушкодження, лежить у старозавітних часах. У книзі Левіт знаходимо такі слова: «І не зробите на тілі своїм нарізу за душу померлого, і не зробите на собі наколеного напису» (Лев. 19: 28). Євреям не можна було чинити, як язичники.
Бажання людини в усьому слідувати кумиру обумовлено розумінням: «Я — частина чогось більшого». Людям подобається бути модними, притягувати увагу, підвищувати свій статус, а іноді відчувати себе жертвою. Мода бути жертвою? Так, це можливо, якщо жертва пов’язана з таким загальнозначущим об’єктом, як суперзірка.
Причина — втеча від своїх проблем і відповідальності. Простіше страждати за «картинку», ніж за дорогу страховку, наприклад. Амигдалі (мигдалеподібне тіло, частина мозку, що відповідає за страх, лють і біль) все одно, за що страждати, її легко обдурити.
Процеси у медіапросторі — не завжди випадковості. Багатьма флешмобами управляють грамотні медіаменеджери. Не варто шукати теорії змов там, де їх немає, але і применшувати причини тенденцій не варто.
Одного разу до нашого центру звернувся помічник віцепрезидента великого холдингу з неоднозначним проханням: «Необхідно розробити систему тілесних рухів, які сприяють активізації тієї частини мозку, яка відповідає за лють. Якщо можна перетворити це на танець — буде ідеально».
Пізніше стало ясно. Проєкт нейромаркетингової акції шляхом флеш-мобу був реалізований у Німеччині на концерті одного дуже відомого гурту. Танець шерили через соцмережі, а продукт компанії продавався на території концерту. Танець спонукав фанів купувати цей продукт.

Ревнощі та кохання

У 1993 році 21-річний американський дезінсектор Рікардо Лопес став одержимий ісландською співачкою Бьорк. Він збирав крихти інформації про неї, стежив за її кар’єрою і називав її своєю музою. Поступово одержимість поглинула Лопеса і він потонув у світі платонічних фантазій. У своєму щоденнику на 803 сторінки Рікардо Лопес писав: «Я не зміг би займатися сексом з Бьорк, тому що люблю її».

У 1996 році він дізнався, що Бьорк почала зустрічатися з електронним музикантом і піонером драм-н-бейсу Goldie. Це обурило Рікардо настільки, що він почав думати про покарання співачки, сконструював бомбу з сірчаною кислотою, поклав її у порожню книгу і 12 вересня відправив на адресу лондонської резиденції Бьорк.

Після цього він удома увімкнув відеокамеру для запису фінальної частини свого відеощоденника і пісню Бьорк I Remember You. Після того, як пісня завершилася, Рікардо Лопес вигукнув: «Це для тебе!», і застрелився.

16 вересня поліція виявила тіло Лопеса разом з його щоденниками. Посилка з бомбою перебувала в дорозі. Співробітники Скотленд-Ярду перехопили її і знешкодили. Бьорк не постраждала. При цьому за кілька днів до того, як Лопес відправив бомбу, Бьорк із Goldie розсталися.

Кирило Гуцол
Кохання — це не почуття, а чеснота, дія, процес. Наприклад, поспостерігаємо за парою і виділимо етапи відносин. Романтика разом (тут час для ідеалізму) і закоханість, і тільки потім Кохання. Тобто щоб любити, ми працюємо вдвох. Жодна галузь нейронауки поки не пояснила, як відбувається одержимість на відстані. Однак психологія бачить це в такий спосіб.
Людині зручно мислити готовими шаблонами, прикладами «успішного світу», яким особистість постійно не відповідає. Побачивши «успішну» картинку, людина відчуває свою незадоволеність і шукає шляхи вирішення проблем, але не завжди. Іноді просто біжить від них.
Любов до картинки завжди пов’язана з дефіцитом і порожнечею всередині. Людині властиво забивати порожнечу і негативний досвід вигаданим світом, станами, ідеологіями. Хтось компенсує проблеми в сім’ї алкоголем, а хтось вибирає музичного героя і нібито «живе ним». Фанатик п’янить свою фантазію і думки.

Вбивство кумира

Марк Девід Чепмен народився у 1955 році. У 10 років він зафанатів від The Beatles. У 12 років він вперше спробував марихуану, у 13 — ЛСД. Марк серйозно захопився наркотиками, що призвело до поступового руйнування його відносин з батьками. Іноді його тріпи тривали 5–6 днів, він почав вживати мескалін і барбітурати.

Спочатку фразу Джона Леннона про те, що The Beatles популярніші, ніж Ісус, Марк сприйняв як щось очевидне. У той же період він написав одному зі своїх друзів по наркотичних тріпах:

Бог створив небо і землю. І Бог створив The Beatles і інші великі гурти

— Марк Чепмен

Мати Чепмена вирішила радикально взятися за свого сина. Вона постійно обшукувала його кімнату на наявність наркотиків, і навіть закрила Чепмена в будинку. Той вибив двері і втік на тиждень до друга, якому зізнався, що ненавидить свою матір і мріє спалити свій будинок.

Але у 16 років Марк Чепмен занурився у релігію. Він вступив до «Асоціації молодих християн» і почав переосмислювати слова Джона Леннона. Це зрештою переросло у ненависть і одержимість. Майже 10 років Чепмен накопичував ненависть до Леннона і його вислову, поки у 1980-му не застрелив музиканта на порозі його будинку.

Це було майже як якби я виконував якусь особливу місію, якої не міг уникнути

— Марк Чепмен

Кирило Гуцол
Проблема Девіда глибока. Судячи з усього, він був здоровий, і довів себе до психічних патологій. По суті, він — скарбничка. Він накопичував невротичні стреси, шизоїдні шлейфи після психотропів, і все це у період гормонального зростання організму.
Побитий власним юнацьким максималізмом, він вступив до релігійної організації. На жаль, ідею «не роби собі кумира» він не почув або трактував хибно — а може, йому там донесли спотворений сенс. Є інформація, що він хотів бути «людиною, що вбила Джона Леннона». Не думаю, що в його церковній громаді підтримували таке бажання. Але причетність — важливий атрибут у житті фанатика. Відсутність свого «Я» і бажання бути причетним до чогось більшого, нехай і вбивства — один із варіантів.

Масові самогубства

Після вбивства Джона Леннона троє фанатів The Beatles наклали на себе руки. Після трагічної загибелі Віктора Цоя (фронтмен радянського гурту «Кино») у 1990 році було зафіксовано 7 випадків самогубств. Смерть Майкла Джексона викликала хвилю самогубств, за деякими джерелами, близько 12 осіб.

Кирило Гуцол
Кожен випадок індивідуальний, але є певні закономірності. Ми біжимо від своїх проблем і знаходимо своє лже-Я у образах і картинках. Хтось, наприклад, компенсував відсутність батька в сім’ї і знаходив його заміну у Вікторі Цої, як у вчителі, вихователі сенсів.
The Beatles, Віктор Цой, Майкл Джексон — носії сенсів. Ці сенси відчуваються і заражають собою. Тікаючи від себе, ми все одно знаходимо частку себе в інших.
Якщо помирає суперзірка, то і в людях ніби вмирає частина їхньої віри в себе. Цей деструктивний процес існує в основному в тих людях, чиї життєві орієнтири досі не сформовані, або чия відповідальність за власне життя під питанням.

Читайте також наукове дослідження про те, як шум руйнує наше здоров’я і що з цим робити.