Тексти

Дмитро Гнатюк — голос Києва та зірка української сцени XX століття

Мар’яна Марків

Здається, що лише сучасна українська музика рясніє яскравими виконавцями, але ще у 1950–60-х роках їх теж було, хоч і небагато. Дмитро Гнатюк — один із тих українських талантів минулого століття, чиї пісні за замовчуванням знає не одне покоління. Його голосом звучав Київ ще до того, як пісня «Києве мій» стала офіційним гíмном української столиці.

СЛУХ розповідає про те, як Дмитро Гнатюк допоміг сформувати культурний простір у радянській Україні та передав естафету популяризації української музики іншим виконавцям.

Як почався його шлях

Дмитро Гнатюк народився 28 березня 1925 року в селі Мамаївці Чернівецької області — на той час вона була частиною Румунії. Співати почав з дитинства під менторством священика місцевої церкви, який навчив його основ вокалу.

Та під час Другої світової війни співи довелося поставити на паузу — Гнатюка відправили на фронт. Він отримав контузію й згодом лікувався в госпіталі на Уралі. Після цієї бойової травми в Гнатюка мутував і відкрився голос.

Привезли під Нижній Тагіл. Ось у тому краю у мене голос і відкрився. Після контузії. Мутація голосу сталася: сильне потрясіння, страшні вибухи й контузія посприяли тому, що заспівав.

— згадував Дмитро Гнатюк.

Після війни він повернувся в Україну, деякий час працював у Чернівецькому музично-драматичному театрі імені Кобилянської, згодом вступив до консерваторії у Києві.

Зірка опери

Не те щоб слава й популярність одразу впали на Дмитра, але його спів й артистичність у столиці помітили. Ще під час навчання у консерваторії він став солістом у нині легендарному хорі імені Г. Верьовки. А коли в 1951-му отримав диплом, обирав між позицією соліста Київської опери та стажуванням у Большому театрі в Москві. Дмитро вибрав перше.

Саме театру опери та балету в Києві Дмитро Гнатюк присвятив майже все життя і в якості артиста, і режисера. Тут він втілив образи української й світової класики: «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка», «Енеїда», «Мазепа», «Кармен» Ж. Бізе, «Ріголетто» Джузеппе Верді, «Севільський цирульник» Россіні та багато інших. Гнатюк ініціював постановку цих та інших вистав саме українською мовою.

Арія Остапа в опері «Тарас Бульба»

Виконавець хітів

На 1960-ті припав яскравий пік кар’єри Гнатюка як сольного виконавця. Його баритоном звучали пісні «Черемшина», «Пісня про рушник», «Києве мій», «Два кольори». Остання посіла особливе місце у творчості співака й має окрему історію. 

Навколо створення пісні «Два кольори» утворилася колаборація з композитора Олександра Білаша, автора слів і поета Дмитра Павличка й самого голосу — Дмитра Гнатюка. 

Пісня народилася на з’їзді комсомолу. Текст Павличко написав за пів години, надихнувшись чорною хусткою з червоними трояндами, яку побачив на плечах науковиці Людмили Молдован. Разом із Білашем вони втекли із засідання, щоб завершити композицію. Та радянські цензори не дозволили її записати, назвавши «гíмном націоналістів».

Дмитро Гнатюк все ж таки переконав керівництво й записав «Два кольори» на радіо. Композиція розлетілася світом у виконанні Гнатюка.

Ця людина співає серцем, серцем його й треба слухати.

— Дмитро Павличко про Гнатюка.

«Два кольори»

Успіх за кордоном

Голосом Гнатюка пісні українською лунали по всьому світу — у Франції, Англії, Канаді, США та Новій Зеландії. Дмитро Михайлович виступав у нью-йоркському Карнеґі-холі, де зокрема колись співав Френк Сінатра й відбувалися прем’єри творів світової музичної класики. 

В одному з інтерв’ю Дмитро Гнатюк згадував, як після його гастролей у Японії місцевий квартет попросив дозволу виконувати його пісню «Черемшина» саме українською мовою.  Іноземці були вражені талантом Гнатюка.

У Дмитра Гнатюка голос один із тисячі. Голос великий, чистий, дуже багатий і тренований настільки, що будь-яка вокальна трудність здається йому легкою і природною, як розмова і ходіння. Співак може зробити свій голос великим і маленьким, сильним і слабким, похмурим і світлим, радісним.

— канадська газета Winnipeg Free Press відгукнулася про співака

«Пісня про рушник»

За свою кар’єру Гнатюк записав понад 15 альбомів, шість компакт-дисків, платівки артиста з «Піснею про рушник» розійшлися світом 17-мільйонним тиражем. Сьогодні за такий успіх йому могли б вручити золотий чи платиновий диск. 

З Україною в серці. Завжди
Хоча Дмитро Гнатюк виріс у румунському контексті й далі розвивався в радянському, він зберіг проукраїнську позицію до кінця життя.
Співак неодноразово розповідав в інтерв’ю про те, що Україна потерпала від Голодомору 1932–33-х років, збирав гроші, щоб передати українцям. Через 70 років Гнатюк брав участь у Помаранчевій революції, а в 2014-му підтримував Революцію Гідності, хоча йому тоді вже було майже 90 років. Помер Дмитро Михайлович у 2016-му.
«Києве мій»
Популяризуючи українську музику не лише в зашореному Радянському Союзі, а й у світі, Дмитро Гнатюк став одним із тих, хто створив фундамент для майбутніх легенд нашої сцени: Володимира Івасюка, Василя Зінкевича, Назарія Яремчука, Тараса Петриненка та інших.

Підтримай редакцію СЛУХ на Patreon чи прямим донатом — зараз нам це потрібно.

Щоб першими дізнаватися новини музики та культури, підписуйтесь на наш Telegram та Instagram.

Читайте також про інших головних артистів української естради ХХ століття.