Тексти

Культура інтернет-булінгу: де пролягають межі свободи людини

Даня Панімаш
1180

Межа між чесністю, хамством і висловленням власної думки дуже тонка. І при спілкуванні у соцмережах її часто переходять, а спілкування перетворюється на цькування і емоційне насильство.

Соцмережі остаточно об’єднали світ у єдине інформаційне ціле й фактично примусили людство спілкуватися — ми вже бачимо, хто прочитав наше повідомлення, і культура поведінки в месенджерах уже виділена в окремі норми ввічливості. А ще мережі стали потужним інструментом впливу, механізмом залучення уваги до особистих і соціальних проблем.

Разом із тим соцмережі стали полем для розповсюдження фейків, маніпуляцій, територією скандалів, агресивного самоствердження, цькування і токсичності, а свобода слова нерідко переходить у мову ненависті.

Межі розмилися. Що можна вважати безкомпромісною чесністю і свободою слова, а що — дурістю, неосвіченістю і хамством? І де межа між цькуванням і висловленням власної думки?

Артисти під обстрілом

Бути артистом означає кидати виклик і нести відповідальність за свій публічний меседж. А бути відомим і популярним артистом означає ще й приймати виклики, постійну критику від пильних тисяч, сотень тисяч або мільйонів фанатів та одночасно хейтерів. У такій обстановці претензії до артистів, їхнього життя і думок іноді жахають абсурдністю.

Лана Дель Рей

жертва і расистка

Лана Дель Рей недавно витримала добрячу хвилю цькування. 21 травня 2020 співачка опублікувала у своєму інстаграмі пост про те, як вона розуміє фемінізм і захистом на постійні звинувачення на її адресу в романтизації насильства та аб’юзивних стосунків.

Загальний посил Лани був в тому, що вона сама вибирає, яку роль грати в стосунках і про що співати. Для прикладу співачка згадала сучасних провідних сильних жінок у музиці:

А тепер, коли Doja Cat, Аріана [Гранде], Каміла [Кабелло], Cardi B, Kehlani, Нікі Мінаж і Бейонсе вже прославилися піснями про власну сексуальність, ходіння без одягу, секс і зради, можна мені, будь ласка, знову співати про життя в своєму тілі, відчуття, що я прекрасна, коли закохана, навіть якщо відносини неідеальні, або танці за гроші — і взагалі, про що хочу, — без того, щоб мене за це лаяли і говорили, що я показую насильство, як щось гламурне?

Лану Дель Рей миттєво почали цькувати, зокрема з подачі Doja Cat. Олії в вогонь підлило й те, що співачка розкритикувала тільки небілошкірих артисток, тому до звинувачень у романтизації аб’юзу додалися ще й закиди в расизмі.

У січні 2021 року Лана Дель Рей анонсувала новий альбом і виклала обкладинку до нього, на якій зображені її подруги. І знову на співачку посипалися звинувачення у расизмі і недостатній інклюзивності, тому що серед зображених на фото дівчат нібито не знайшлося місця для темношкірих, хоча їх там видно неозброєним оком. Абсурдний закид — якщо у тебе немає темношкірого друга, значить, ти расист.

Враховуємо специфіку сучасних США — рух Black Lives Matter, постійно обговорювана тема представленості небілошкірих людей у різних сферах культури й мистецтва. Це болюча точка Америки, сильний соціальний тригер, що утворився після майже двох сотень років рабства (1619–1865 рр.), принижень і сегрегації через расу, плоди яких Штати пожинають сьогодні.

Adele і alyona alyona

фетшеймінг

У прикладах цькування Adele та Лани Дель Рей свою роль відіграли соціокультурні контексти Заходу, а ситуація з alyona alyona демонструє, що Україні потрібно старанно займатися гуманістичним вихованням.

Інтернет-культура Західного світу дивовижна у створенні прецедентів і феноменів, і навіть справжніх соціально-культурологічних воєн. Варто схуднути всесвітньо відомій співачці, як відразу ж світові видання та блоги випускають цілі дослідницькі статті.

В українському сегменті соцмереж справи йдуть інакше. Один із найбільш кричущих кейсів останнього часу — новина у виданні Hromadske.ua про те, що alyona alyona отримала премію від Євросоюзу.

Коментатори й коментаторки під постом не несуть ніякої відповідальності за свої слова, бо це дуже легко — написати помітній українській артистці, що вона «свиня», прикрившись дивовижними відмазками під назвою «моя думка» і «в нас свобода слова».

Розберімося.

Думка — це аргументація своїх поглядів і в продовження готовність до діалогу. У чому тоді «думка» в тезах «гімно, а не музика» або «схудни, свиня»? І про який діалог тут можна говорити?

У травні минулого року Adele поділилася фотографіями, на яких видно, що вона кардинально схудла. Її звинуватили в лицемірстві, зраді ідеалів бодіпозитиву і навіть фетфобії (осуду та стигматизації повних людей).

Цькування
di.rubens

Один із найгучніших прикладів цькування за останній час — випадок з 20-річною ТіkТоk-блогеркою з трьома мільйонами підписників Таїсією Маламан, відомою під нікнеймом di.rubens. В одному зі спільних відео з іншим ТіkТоk-блогером Романом Київським вона назвала Росію своєю улюбленою країною.

На ролик звернув увагу офіцер ЗСУ Анатолій Штефан, про що і написав у своєму фейсбуці. Після цього di.rubens видалила оригінальний ролик і прокоментувала, що відео, викладене Штефаном, сфабриковане. За словами блогерки, в оригінальному відео її запитували, яку країну вона б хотіла відвідати. З поста Анатолія Штефана почалося цькування, підключилося навіть Міністерство оборони України.

Дивовижна ситуація — Міноборони України воює з ТіkТоk-блогеркою, а офіцер ЗСУ присвячує їй 12 постів у фейсбуці, тегаючи міністра внутрішніх справ Арсена Авакова і представників українських медіа на кшталт головного редактора видання Цензор.нет Юрія Бутусова.

Цькування не зупиняє навіть той факт, що з Таїсією уже перестали співпрацювати бренди Borjomi, Nestle і мережа магазинів «Алло». Основний аргумент Анатолія Штефана — у дівчини три мільйони підписників і вона має вплив на них, пропагуючи любов до «російського світу».

Росія діє як тригер, що автоматично активує прокляття, мову ненависті, побажання смерті, жагу покаяння. Причому ні гендер, ні вік, судячи з усього, коментаторів не хвилює. Відчуваєш позитивні почуття до Росії — їдь звідси, проси пробачення, помри. А якщо ти медійна особа, то кількість ненависті зростає. Про яку цивілізаційність, про який діалог і єдину Україну може йти мова?

Головний парадокс у тому, що для розпалювання ненависті до своєї країни серед підлітків і Анатолій Штефан, і Міноборони України зробили більше, ніж відповідь блогерки «між Україною і Росією я обираю Росію». Майже три мільйони підписників di.rubens, зокрема молодь дізналася, що тільки за думки та погляди їх будуть принижувати, змушувати просити вибачення, ненавидіти і погрожувати. І все це — з мовчазної і не дуже підтримки з боку держави.

Цькування як вид психологічного насильства, прикрите гнівом, болем, спрагою помсти і покарання призводить тільки до більшого насильства і ненависті. Невже це продуктивний сценарій для розвитку українського (та і світового) суспільства? Мабуть, ні.

Шок теперішнього

Світ стає усе крихкішим і вразливішим. Кількість соціальних і культурних тригерів зростає, разом з ними зростають страх, гнів, імпульсивність і радикальне неприйняття будь-чого, що не вписується у власну картину світу.

Американський соціолог Елвін Тоффлер у книзі «Шок майбутнього» (1970) описав механізми адаптації людської психіки до змін у світі й соціумі зокрема через прискорення технологічного прогресу. Людина просто не встигає за світом, який  дуже швидко змінюється, і на фоні цього змінюється і людська психіка. Посилюються консервативність світогляду, нове і незвичне здається небезпечним, що веде до агресії або змушує тікати від реальності.

Сьогодні тотальна діджиталізація, посилена карантином і локдауном, збільшує тривожність і страх перед стрімкими змінами технологічних і соціокультурних систем.

Цифровий світ підмінює світ реальний. Ми забуваємо, що аватарки у фейсбуці чи інстаграмі — це живі люди, які сидять з іншої сторони монітора, разом із тим — що зірки, артисти й селебріті, на яких ми пишемо гнівні необдумані коментарі — такі самі люди.

Слова вже ще важать, а соцмережі дають не тільки спілкування, але і безкарність, і можливість самоствердження за рахунок іншої людини. Однак безкомпромісне цькування і невміння слухати веде до глухого цивілізаційного кута. Можливо, одним із способів будувати поважну комунікацію стане нова соцмережа Clubhouse — аватарки в ній наділені голосом реальних людей. Вибудовується конструктивний діалог, у якому люди слухають чужі думки перед тим, як висловити свої.

Мабуть, це головне питання сьогоднішнього дня — можливість цивілізованого діалогу. Але здається нереальним пояснити, що фетшеймінг і фраза «лайно, мені не подобається» не є ані виразом своєї думки, ані конструктивною критикою. Можливість діалогу губиться десь між паролем «чий Крим?» і бажанням затвердити себе і свою істину як єдино правильну і корисну для мільйонів людей.

Тільки діалог, конструктивна критика, подолання надмірного его і прийняття відповідальності за власні слова не дадуть світові розпастися на уламки. Нам потрібно вчитися розмовляти, адекватно спілкуватися і слухати, інакше на нас чекає ще більша самотність, ізоляція та соціальна роздробленість. І це не про слухати образи й кликати на діалог тих, хто цькує, а про те, що не варто ставати такими.

Відсутність поваги до своїх же громадян і веде нас до тієї ситуації, в якій вважається нормальним, що високопоставлений військовий з усім Міністерством оборони України тикають пальцем у 20-річну дівчину і кажуть «фас!», примушують її вибачатися і виїжджати з країни в обхід Конституції України, третя стаття якої говорить:

«Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави»

І звичайно, хотілося б, щоб права і свободи людини, її життя, зовнішність, здоров’я, честь і гідність були не тільки підпорядковані відповідальності держави (з чим вона не справляється), але і її громадянам. Але це здається надто ідеалістичним.

Читайте також, чому молоді чхати на українську музику.