20 листопада «вагоновожатые» випустили перший за 3 роки повноформатний альбом «Референс». Традиційно похмура за звучанням робота містить у текстах критику поганих звичок, слабкостей людей і випади в бік представників креативного класу.
Саме тому ми вирішили дати послухати альбом тим, кому його в більшій мірі присвячено.
Читайте думки арт-директорів, дизайнерів і креативників компаній Banda, Projector, Vintage Web Production і KAMA про нове творіння «вагоновожатых».
Дуже актуальні тексти, зайшли на «ура», прямо кивала головою — так, так, так. Все так і є, це реалії сьогоднішнього дня. Заходять сенси, та й подача класна. Вони про актуальний світ реклами і дизайну. Особливо зайшли за змістом перші п’ять треків. Класно і нестандартно. Хочеться вслухатися в кожне слово, мені як представниці креативної тусовки, все це сильно відгукується. Це та музика, яка розповідає про проблематику в рекламі.
Як мені здалося, альбом проблематизує. Він не розповідає, що потрібно робити, куди бігти. Він показує реальність сьогоднішнього дня, що є певна проблема і вона прогресує. І якщо з цим нічого не робити, то будеш сидіти в дупі копіпасту, сірості, байдужості та крадіжок. І будеш без унікальності, а ще масовості впливу.
У Apple була одна з перших реклам, коли вони демонстрували свою модель Macintosh — і були ось ці ось сірі голови. Обкладинка про те саме, тільки в оновленій, сучасній формі. Тобто про армію байдужості, однакові віяння брендів, соцмереж і тупого проживання свого життя.
Як мені здається, цільових аудиторій тут дві й у них буде різне сприйняття музики — 20-25 і 30-35 років. Перші — ті, до кого можна достукатися через таке звернення. Другі — ті, які можуть впливати і робити щось з проблемою сьогодні.
Матеріал актуальний, соціальний, трохи депресивний. Не можу сказати, що прямо вникав у тексти. Адже сенсу і тексту в піснях багато, доводиться сильно відволікатися від роботи. Тобто, музика не фонова — це вже точно. Багато про сучасні реалії, антисоціалізацію, діджіталізацію.
Наскільки я розумію, «Референс» — посил про сучасне суспільство, про швидкість розвитку, про відсутність радості й цілі, про сліпе наслідування трендів або якихось вигаданих цілей.
Думаю, цільова аудиторія цього альбому — молодь, 18-25 років, яка вважає себе рефлексивною, розуміє більше за інших. З приводу ефективності не можу відповісти, тому що не знаю точної мети.
Оскільки я зазвичай слухаю музику, коли працюю або малюю, то мені важко даються гурти, у яких головною складовою є текст. Але я спробую оцінити, як у тій пісні, — «роздати по соплях».
Альбом вийшов енергійним, злегка похмурим, я таке люблю. Думаю, добре зайде людям, що люблять ходити на живі виступи, або тим, у кого є машина. Поки їдеш на роботу, можеш якраз надихнутися піснею «Бриф».
Тексти просякнуті серйозним сарказмом та іронією над сучасною людиною.
Мені здається, зараз важко достукатися до сучасної людини через серйозність, тому що вмикається захист від моралізму, зараз актуальна постіронія. Можливо, через мікс серйозних віршів і драйвової музики цей ефект і досягається.
Не знаю, чи включено це в концепцію альбому, але в пісні «Миротворець» мені почувся референс на Jamie XX — Gosh, якщо це так, було б круто.
Обкладинка кайф, подобається, що продовжили історію у вигляді постерів. Єдине, що мені не подобається, — прийом з повторенням слова, але це мій особистий пунктик, тому що я переглянув дуже багато референсів з таким прийомом.
На що звертаєш увагу зразу — музика: актуальна, цікава і неповерхнева електроніка. Під неї можна і на прогулянці головою покивати, і добряче ногами на концерті подригати. Далі, що не може не чіпляти, — тексти, точніше, навіть поезія Антона, де він як художник посилає іншій стороні свої повідомлення про наболіле.
У піснях чимало цікавих спостережень, на які в житті обираєш закривати очі, щоб не засмучуватися, або хоча б просто не псувати собі настрій.
Підсумок: гордо і приємно, що у нас є такий самобутній і унікальний гурт, який від альбому до альбому гне свою лінію (скоріше б уже концерт!).
Цього разу у «вагоновожатых» вийшов, як мені здається, зовсім витриманий і концептуальний альбом (назва, треки, дизайн і промокампанія) — про і для українського креативного класу і його світ. Тому, і не тільки особисто для мене, хлопці ці — більше художній проект, ніж гурт у звичному розумінні слова. Дуже крутий і потрібний суспільству арт-проект.
Хотілося б, щоб вони були гуртом «Кіно» нашого часу, але не тільки для креативного класу, а для ширшого кола людей. Єдине, на що ще слід звернути увагу — це загальний настрій альбому: похмурий і в цілому важкий. І якщо все ж ставитися до Антона і Ко як до арт-проекту, який своєю творчістю робить висловлювання і звертає нашу увагу на речі навколо, то, здається, весело не буде, а так хотілося б.
Київська презентація альбому «Референс» вже незабаром. Час перевірити новий матеріал наживо.
Читайте також про те, як люди з музичної індустрії повірили в українську музику.
