Хоча у 2020-му музична індустрія зазнала втрат на сотні мільярдів доларів, а більшість великих виконавців перенесли свої релізи на кращі часи, цей рік дав нам декілька унікальних можливостей. У часи тиші не такі популярні артисти мали можливість показати себе великій аудиторії та розквітнути, а ми, слухачі, мали час для заглиблення у їхні думки та відкриття нових уподобань.
Сьогодні підбиваємо підсумки альбомів всесвітньої музики, що врятували цей унікальний та складний рік.
Інді-сцена заповнена дівчатами з гітарами та кволими голосами. Але харизма і нескінченний гумор Фібі Бріджерс допомагають їй доносити порожнечу космічних масштабів у дуже кумедних і одночасно зворушливих образах.
Punisher — майстер-клас із перетворення глибоких ран в іронічний і потужний емоційний вислів. Наприкінці альбом нагадує тріумфальний спринт виконавиці, за яку хочеться вболівати.
На своєму другому альбомі інопланетний співак вирішив протистояти поділу речей на «чорне» та «біле» й показати різноманіття людських емоцій. У результаті вийшов складний багатогранний альбом про життя, який не можна упакувати в один жанр або віднести до одного стилю. Таким альбомами потрібно давати час, періодично повертатися до них й щоразу знаходити щось нове.
Цим альбомом загадковий сонграйтер переосмислює усталений образ рок-зірки: любовні пісні тут перетворюються на пекучий тріп про токсичність, рок-гімни змішуються з соулом і психоделікою у містичні поєднання, а образ самого виконавця викручує естетику глем-року і змиває будь-які гендерні рамки.
Дивак, комік та мем-артист Олівер Трі знайшов супер-рецепт зі змішування хіп-хопу, року, поп-музики та музики Twenty One Pilots у вибухову суміш. В UGLY IS BEAUTIFUL кожна пісня — хіт, що виражає дивакуватість персонажа Олівера, має музичну цінність та нагадує максималістичний поп-рок про спустошення.
Зібраний друзями і колегами репера після його смерті в 2018, альбом востаннє проносить нас по емоційних заворушеннях репера і показує, яку людину втратив світ — вічного оптиміста і творця, який додавав нове з кожною роботою, був чесним з собою і вмів змінювати життя людей навколо. Circles — результат цих змін.
Батько «блю-вейву» та один із найвпливовіших британських музикантів сьогодення пирнув у безодню смутку ще раз для того, щоб зцілитися. Під брудний, місцями жорсткий гітарний звук Арчі Маршалл повертає слухача до темних сторінок своєї біографії, які, здається, можна пережити та відчути на собі. Але сам виконавець зцілюється у любові та дозволяє собі вперше за останні 8 років бути м’яким і ніжним під джазові номери. Здається, хмари Арчі повільно розсіюються.
Французький композитор взяв 7 років перерви, щоб знайти нові виклики, змусити людей забути про нього і відкрити свою музику по-новому. S16 — сміливий і грубий запис на стику індастріалу та класики, яка намагається висловити вразливість свого автора. Вона побудована на конфліктах: людини і світу, великого і малого, епічного і тихого.
Протягом 3-х років екс-медсестра Келлі Лі Овенс втрачала близьких, перебувала в травматичних відносинах та намагалася впоратися з раптовою славою. У результаті затяжної депресії та кризи вона за 35 днів створила Inner Song — це альбом-спроба знайти вихід, чиста експресія, що більше нагадує не електронну музику, а спіритичний сеанс. Цей запис занурює у глибину власної душі, і ти вже не знаєш — танцювати чи плакати.
Future Nostalgia — це тріумф музики минулого та стабільно потужний альбом, який не зменшує обертів з початку до кінця. При цьому, це не омаж на набридлі диско-кліше, а вижимка всього найкращого в синтовій музиці 80-х, оновлене самою співачкою. За допомогою Future Nostalgia Дуа Ліпа потрапила в ностальгійний нерв світу, оговталася після провального дебюту та переродила інтерес до поп-музики минулого.
Абстрактний стиль і густа атмосфера альбому Ніка Хакіма може відштовхувати і здаватися занадто неохайною, але в цьому і суть — він чудово описує відчай і нерозсудливість людства не тільки цього року, а й за останні десятиліття. Ми втрачаємо самовладання і віддаємо контроль в руки інших людей, забуваємося в залежностях і депресії.
Голос Ніка часто нагадує духа, який літає над тобою під психоделічні гітарні рифи і потужні барабанні ритми а-ля Portishead для того, щоб пізніше вибухнути 12-хвилинними шедеврами, як QADIR.
П’ятий студійний альбом опозиційного російського дуету, виступи якого російська влада зривала по всій країні у 2018 році. Це прекрасна у своїй темряві суміш вітч-хаусу, експериментального хіп-хопу і нойз-попу, натхненна слов’янськими казками і моторошним фольклором, з метафоричними текстами про домашнє насилля та його наслідки. На двох піснях на фіт залетіли зірка американського окультного хіп-хопу Ghostemane та харизматичний хриплий треп-металіст ZillaKami.
Oranssi Pazuzu у перекладі означає «помаранчевий Пазузу». А Пазузу в шумеро-аккадській міфології — це повелитель повітряних демонів, що приносять посуху та голод. І ця назва повністю відповідає музиці гурту, особливо на п’ятому студійному альбомі. Cкажена суміш атмосферного блек-металу і психоделіки, повністю непередбачувана, важка, моторошна, нетривіальна і психопатична.
Протягом усіх 40 років свого життя Майк Едреас бачив себе як в’язня тіла і обставин: його постійно били через орієнтацію, у школі його зґвалтував учитель, він боровся з складною наркозалежністю.
Set My Heart On Fire Immediately дав виконавцю усвідомлення: половина його життя пройшла, і саме час відпустити старе і цінувати те, що є. Тут Майк повністю віддається любові у всіх її проявах і створює з цих відчуттів кінематографічне сентиментальне полотно про кохання, ніжність і хіть, де є і бароко, і альт, і фанк-поп.
Останній альбом Ліанн Ла Хавас можна назвати альбомом-квартирником: усі пісні в ньому записані одночасно й наживо. Звідси відчуття інтимності, чесності та сокровенності, яке можна почути тільки в певних місцях і з певною атмосферою. Виконавиця на цьому квартирнику — талановита вокалістка з глибокими знаннями соулу, яка розповідає тобі про все, що сталося з нею за останні п’ять років.
За допомогою відвертості і емоційної чистоти Ліан перероджується. І в неї складно не закохатися.
Nectar вражає щільністю чуттєвих треків, потужними аранжуваннями й несамовитим відчуттям меланхолії під космічно розвинений вокал Джорджа Міллера. Його музика все менше нагадує невиразний клауд-реп вчорашнього камеді-ютубера та стверджує його як серйозного гравця в музичній індустрії.
Містичний британський гурт (про нього НІЧОГО не відомо, крім імені продюсера, зі ЗМІ не спілкуються) цього року видав два філігранних альбоми без назв. Перший із них — умовно названий Black Is — це злий і відчайдушний саундтрек до крику душі афроамериканців, який у 2020 році матеріалізувався в протести та рух Black Lives Matter.
Здається, ще ніхто в наш час не робив настільки «чорного альбому», де афро-ритми, соул, фанк, блюз, госпел і хіп-хоп поєднуються з маніфестами та меседжами, і воєдино ця музика просто збиває тебе з ніг.
Легенда квір-електроніки Алехандра Гарсія завершила свій гердерний перехід та стала небінарною трансжінкою. Багато в чому її альбом доповнює цю метаморфозу: це невпинна електронна трансформація, у якій латина-треп поєднується з драматичними криками Björk і проникливими електро-баладами. При цьому все це звучить органічно. Так би звучав рейв інопланетян, якби вони наїлися кислоти і безупинно танцювали.
20-річна дівчина та одна з головних зірок 2019-го за версією NME цього року записала TikTok-хіт під назвою Death Bed, а потім продовжила тріумфальну ходу дебютником Fake It Flowers: квінтесенцією гітарної музики дев’яностих та нульових а-ля Еліотт Сміт, Sonic Youth та The Pavement, на яку нанизані потужні поп-структури та проблеми сучасної молодої людини.
Американці Algiers продовжують еволюціонувати. Після вибухового, шумного і агресивного альбому The Underside Of Power 2017 року, який налаштовував на радикальні революційні дії, квартет випустив м’який, ніжний, хоч і фірмово тривожний альбом. На There Is No Year значно більше попу, соулу та госпелу, елементи нойз-року стали стриманішими, однак традиційна постпанкова основа залишилася — як і похмура, сира і задушлива атмосфера революційного підпілля.
Еvery Bad демонструє юнацький максималізм десь на межі безконтрольної агресії і мелодійності. Протягом усього альбому вокалістка групи Дана Марголін сповідується про травму — коли розриваєшся між ілюзіями і суворою реальністю, а майже всі аранжування гурту готові вибухнути.
Це імпульсивний і вразливий запис, який оголює складні теми і показує, що нормально бути невпевненим і не знати, як це виправити, — ти точно не один.
Якби музика була супом, то альбом московського гурту став би солянкою з найнеочікуванішими інгрідієнтами: тут і King Crimson, і Скриптонит, і King Krule, і Tyler, The Creator, і джазові та рок-гурти кінця 90-х. Виходить дуже смачна, легка та амбітна музика.
Цей альбом можна назвати головним твором у кар’єрі постпанк-гурту: апокаліптичні настрої, екзистенціальна криза і нерозуміння, як жити далі в світі, який тріщить по швах — все це Ultimate Success Today. В одній з пісень вокаліст Джеймс Кейсі роздумує: апокаліпсис прийде в формі хвороби через море чи стане бунтом на вулиці? Тепер він отримав свою відповідь, а цей альбом — відмінний саундтрек, із яким буде не соромно зустріти кінець світу.
На піку руху Black Lives Matter смертельний дует Killer Mike та EL-P дав потужного ляпаса мерзенним державним моделям, які поділяють людей на класи і годують уявною свободою. Злісні куплети RTJ4 з’єднують Рікі Мартіна, Джокера і Бетмена в одному рядку, а їхні панчі схожі на петарди, що вибухають.
Насправді ж, репери жахаються світу, який летить у безодню. Проте вони продовжують танцювати в цьому вогні, бо їм не соромно: систему давно пора спалити і побудувати заново.
What’s Your Pleasure? — це впевнена реабілітація співачки за не надто успішні попередні два альбоми. Розмірене пост-диско без очевидних хітів, які не перетягують на себе увагу та звучать послідовно та емоційно, що є справжнім досягненням для сучасного поп-альбому.
Водночас Вейр вдається вплітати в диско-хіти ніжні та сильні емоції одночасно. Якщо цього року Дуа Ліпа стала гламурною королевою чартів, то Джессі Вейр — помпезна та стримана діва танцполів.
М’який і водночас тривожний альбом. Вокаліст і фронтмен гурту Домінік Палермо створив полотно власного життя, яке притягує своїм внутрішнім і доволі жорстким конфліктом у музичній обгортці з емо, шугейзу та дрім-попу. Nothing перебувають на піку кар’єри і кожна пісня з перших секунд переводить у настрій гнівного суму і відгукується всередині.
Більшість з нас дивляться на казахський реп через Скриптонита — законодавця моди на похмурий реп про важке життя, алкогольний коматоз та успіх. Кисло-Сладкий і Bonah показують іншу перспективу — це життєрадісна і нерозбірлива казка про гульки, яка хаотично кидається з казахської у російську, кидається бенгерами в стилі Tokio Drift і треп-хат. Суть альбому відображає його обкладинка-відсилка до гумористичного серіалу «Єралаш».
Віртуальний гурт Деймона Албарна відійшов від концепції стандартного альбому і випустив музику, створену за невеликий проміжок часу. Завдяки цьому на Song Machine воєдино змішалися часи та епохи: від Елтона Джона з R&B-виконавцем 6LACK на одній пісні, японськими дівчатами з інді-бенду CHAI та JPEGMAFIA на інший, тандемом з GoldLink і Unknown Mortal Orchestra.
Але «горили» не губляться на фоні іменитих гостей, як було в останні роки, вони знову знаходять свій ексцентричний голос і роблять запис привабливо дивакуватим — за це їх і любимо.
Наповнений кришталево-чистим смутком альбом на стику емо, шугейзу та гранжу. Дуже британська музика із солодким вокалом, який може не сподобатися, але саме він додає цим пісням особливої краси.
Це гіперактивний і містичний запис, замішаний на індастріал-шумах і пробивному басі. Він може злякати непідготовленого слухача та привабити фанатів експериментальної електроніки та хіп-хопу. Не дарма послідовники репера чекали на цей запис 7 років — тепер Zebra Katz можна ставити в авангард квір-музики поряд з Arca та SOPHIE.
Абсолютно неочікувана і повністю розривна колаборація королеви готичних хіпстерів Chelsea Wolfe і мультиінструменталістки Джесс Ґоврі (Jess Gowrie). Дебютний міні-альбом на стику стоунеру, думу і панку вийшов коротким і змістовним. Могутні рифи, об’ємний саунд, чудові мелодії та навіжений драйв — дівчатам точно сподобалося працювати разом. Від дуету хочеться почути ще більше подібної музики.
Гаражний рок із саксофоном, чудовими аранжуваннями, харизматичним вокалом та іронічними текстами-каруселями. Це не просто пісні, скоріше спостережливі та кмітливі монологи героя, який втомився від усього і не боїться про це заявити, а ще він нікого не любить і видає фрази на кшталт «кто ничего не делал, но всё равно устал».
На своєму фінальному альбомі репер повертається до джерел хіп-хопу: натхненний бум-бепом саунд у стилі легендарного Q-Tip з неймовірно комплексною лірикою та постійними референсами до класики.
No Pressure збирає звідусіль потрошки, створюючи щось автентичне. Він сповнений любов’ю до репу та при цьому розкриває велику драму: сам Logic втратив задоволення від створення репу та готовий присвятити всього себе батьківству, через що покидає реп-гру.
Найкраща російськомовна поп-музика року вийшла на лейблі казахського репера Скриптоніта.
Дві сестри з академічною музичною освітою випустили альбом, де в кожному звуці — ковток свіжого повітря. Ці пісні не схожі ні на кого, позбавлені будь-яких структур і схем, а форма та ритми тут змінюються настільки, що позаздрив би Bon Iver.
У часи, коли дрім-поп починає втомлюватися, приходить No Joy, накручує на нього спотворені гітари а-ля Radiohead в 90-х, ліпить техно і арт-поп того ж часу — і вуа-ля — виходить Motherhood. Альбом, де лірика про смерть і народження звучить непередбачувано і, як би дивно це не було, танцювально.
Складна та дуже чіпка історія про японського хлопчика-експата, який ріс без батька, страждав від культурного розриву між Канадою і Японією, і, через свої корені, був відсторонений від навколишнього світу. Через вокал і сирі емоції Джона розповідає власну історію так пронизливо, що може закохати у R&B навіть самих відчайдушних хейтерів.
Слідкуйте за новою музикою на нашому сайті та телеграм-каналі. Незабаром продовжимо підбивати підсумки 2020-го.
