Дивіться новий кліп Atomic Simao — напружену короткометражку, натхненну Чорнобилем

Кліп на неї зняли в найкращих традиціях шпигунського кіно (особливо нагадує фільм «Ворог держави» з Віллом Смітом). І хоч робота не має безпосереднього стосунку до Чорнобиля, але зловісну атмосферу передає сповна.

Ми поговорили з учасниками про проєкт і катастрофу 1986 року. Для деяких із них це більше, ніж чергова трагічна сторінка в історії України.

Георгій Вальчук (барабани):
— Я народився за місяць і два дні до вибуху. Про те, яких масштабів була ця катастрофа, в Києві не говорили. Моя мама дізналася, коли мій дідусь зателефонував з Москви і сказав терміново їхати подалі, і ми опинилися в Анапі. Сам я, звісно, мало про це пам’ятаю.

— Нам розповідали в початкових класах, де я вчився разом з Андрієм Волковим, про цю катастрофу. Нас багато разів возили в музей Чорнобиля.

— У Чорнобилі я був уперше. Для нас ця поїздка стала вельми пізнавальною. Від деяких локацій пробирало по повній.

— Участь у проєкті змусила ще раз переосмислити подію. Завдяки звукам, які записав Валерій Коршунов, нам вдалося по максимуму наситити наш трек і передати наше сприйняття через музику.

Андрій Волков (клавішні, семпли):
— Чорнобиль — світова екологічна катастрофа та початок кінця радянської епохи.

— Про масштаби та подробиці трагедії я дізнався у школі. В київській гімназії, де я навчався, проводилися тематичні уроки та була екскурсія до музею Чорнобиля.

— Чорнобильська трагедія напряму торкнулася моєї родини. Мій батько, як медик та військовозобов’язаний, був направлений до Чорнобильської зони та працював там у роті дезінфекторів. На щастя, він залишився живою та дієздатною людиною. Пишаюся ним. За словами батьків, дворічний я не впізнав тата, коли він повернувся з Чорнобиля, і заплакав.

— У нашій композиції нам хотілося передати таємничо-зловісну атмосферу Зони. Ми використали цілий набір звуків Чорнобиля. Мені здається, вийшов атмосферний колаж.

— Чорнобиль — це попередження для українців та й всього людства про те, що треба дбати про нашу планету та берегти її ресурси. Техногенна катастрофа має бути нагадуванням про те, як людство може знищити себе власними руками.

Микола Шостов (cаксофон):
— Чорнобильська катастрофа — це приклад найбільшої брехні з боку радянської влади.

— Про трагедію я знав з дитинства. Дорослі та батьки часто розповідали про вибух, про той період, коли інформація дійшла до людей, як багато хто виїжджав в інші країни, щоб захистити здоров’я близьких, тому що було складно осягнути наслідки забруднення. А довіряти офіційній інформації не наважувались.

— У композиції ми мали за мету передати наші рефлексії щодо катастрофи на емоційному рівні. Осягнути розумом масштаби та наслідки неможливо, але всі мають відчути глобальність та вплив трагедії на нашу країну та світ у цілому. Цей проєкт важливий для нас, тому що кожна людина повинна пам’ятати свою історію, яка має прикру властивість повторюватися, а також, що деякі дії або бездіяльність можуть призводити до незворотних наслідків.

Віктор Жуков (гітара):

— Я корінний киянин, народився у 1979 році. Знаю про Чорнобильську трагедію і про наслідки не з чуток, я відчуваю їх на собі. Я знаю достатньо, щоб пам’ятати, я згадую кожен день про Чорнобиль так чи інакше. 

— Я дізнався про катастрофу десь на початку травня 86-го, коли почалася стихійна евакуація міста. 

— Моє життя, життя моїх близьких, друзів, яких я поховав, — усе пов’язано з Чорнобилем. Я не знаю, що вам розповісти.

— Ми з батьком часто ходили до лісу: складали мапи грибниць, шукали підірвані ДОТи часів Другої світової, кидали ножі по мішенях. І я пам’ятаю, що у першу вилазку після аварії у нас із батьком були дозиметри з навушником що тріщить. А в батька був ще один, якийсь чутливий зі стрілочною шкалою. 

Я йшов по дорозі і натрапив на якусь радіоактивну пляму, яка затріщала дуже сильно. Я відбіг, як навчав тато, та покликав його. Батько підійшов, перевірив місце своїми дозиметрами — це був один дубовий листок, дуже дивно. Там лежав цілий килим із опалого листя, але «світився» один лист. Ми пішли з лісу, тато наказав мені йти за ним і не дуже відхилятись. Вийшовши з лісу, батько перевірив, чи «світяться» мої та його чоботи. Я вперше в житті відчув його тривогу.

— Чорнобиль не закінчився, він продовжується.

— Після проєкту в мене з’явилась впевненість, що про трагедію будуть нагадувати небайдужі люди, — такі, як автори проєкту. Це надихає.

— Якби я міг передати думку про Чорнобиль наступним поколінням, що про нього не треба забувати, я б сказав наступне: проєктувати та будувати треба відповідально. Попереджати — це набагато краще, ніж героїчно усувати наслідки. 

— Користуючись нагодою, хочу звернутися до багатьох людей — в Україні існує декілька об’єктів на грані великої техногенної аварії. Для киян це, наприклад, завод «Радикал». У кожній області нашої батьківщини існує свій завод «Радикал», ці техногенні уламки Радянського Союзу. З ними потрібно було щось робити ще 10–15 років тому. Ми повинні починати вже зараз, щоб усунути небезпеку, щоб потім не віддавати наші життя з героїзмом заради усунення наслідків. За стільки років це вперше наша країна. Давайте збережемо її.

У проєкті «Звуки Чорнобиля» за підтримки Українського Культурного Фонду взяли участь 10 українських і закордонних артистів. Цього року вони відвідали зону відчуження та перетворили свої враження на пісні, в яких використали звуки Чорнобиля. 

Однойменну аудіобібліотеку в 2018 році створив Валерій Коршунов, автор проєкту ARTEFACT. Серед записів: тріск дозиметра, скрип колеса огляду в Прип’яті, шум Рудого лісу, відлуння, гуркіт течії та інші. Звуки збирали по всіх локаціях зони відчуження.

Читайте також інтерв’ю з імпровізаційним гуртом Junket, який випадково заснували двоє учасників Atomic Simao.