Паліндром звертається до матері у новій пісні «Вирости». Дивіться кліп

Степан Бурбан не вперше згадує матір у своїй творчості: у треку-сповіді «1991» ще під псевдонімом Кашляючий Ед він розповідав історію своєї сімʼї. Про її трагічну загибель співак згадує вже як Паліндром у пісні «Останній танець». Натомість «Вирости» — про прийняття того, що сталося у житті Степана та його матері.

«Так склалося, що після розлучення батьків я опинився у бабці. Батько був під боком, а мама зайнялась своїм життям. У неї були певні проблеми зі здоров’ям. У двох словах, у неї був психічний розлад, і через це ми не спілкувалися — половина її життя пройшла по лікарнях.

У році 2016-му ми відновили стосунки. Були такі відчуття, що спілкуєшся з чужою людиною. Мусиш допомогти, але не відчуваєш цього тепла.

Кінець історії взагалі трешовий: її знайшли у Винниках у лісі. Навколо неї дуже багато порожніх пачок ліків, і вона не стягнула. Це було таке фатальне закінчення того всього», — з інтерв’ю Паліндрома в програмі «Чоткий Кач», 2021.

Степан Бурбан вперше презентує пісню із повністю живим звучанням і робить крок у бік інді-року. Із записом йому допомогли колеги по бенду, з яким він минулого року відіграв тур Україною — Ігор Хоркавий (Монтескʼє) на гітарі, Ілля Орлов — на басу і Володимир Гладкий — ударні.

Слухайте на цифрових платформах: Apple Music, Spotify, YouTube Music, Deezer.

Паліндром розповів СЛУХ про історію своїх звернень до матері у піснях, власне дорослішання та закриття особистої травматичної історії:

— У програмі «Чьоткий Кач» ти розповідав, що при зустрічі із матірʼю у 2016 році в тебе було враження, ніби спілкуєшся з чужою людиною. Але все одно звертаєшся до неї в піснях. Розкажи, будь ласка, детальніше про ці звертання? Із кожним разом вони стають все «теплішими», якщо так можна сказати.

— Звертаюсь до неї, напевно, щоб знівелювати відчуття «чужої людини» — тобто знайомлюся зі своєю мамою, як би це не звучало. У мене є багато згадок про маму в моєму підлітковому репі зразка 2010–2011 років. Там у кожному слові можна відчути якусь образу. Зараз ці звертання звучать як обійми або слово «Дякую», від дорослішання на зміну юнацькій образі приходить розуміння певних вчинків від безвиході тієї чужої людини, моєї мами.

— Хтось романтизує своє дорослішання, хтось, навпаки, ненавидить. А дехто взагалі досі боїться дорослішати. Як ти згадуєш свій етап дорослішання?

— Я все ще не можу глянути на своє дорослішання з дистанції, обернувшись через плече. Тому що це дорослішання прямо під носом. Іноді почуваюсь п’ятирічним хлопчиком у деяких побутових ситуаціях. Від цього і виникають імпульси до таких пісень, як ця.

— Ця пісня для тебе — закриття твоєї особистої травматичної історії чи продовження? Ти відпускаєш свій біль, приймаєш свою трагедію, чи навпаки — береш з них натхнення і силу?

— Моя травматична історія закінчилась, коли я вперше її проговорив крізь музику в пісні Кашляючого Еда «1991». Це, до речі, було десь за пів року до смерті матері. А от пісня «Вирости» — не про травму і біль втрати, а про вдячність і усвідомлення своєї внутрішньої дитини, яка, окрім того, що робить тебе іноді недолугим, так само і допомагає тобі не поїхати дахом у складному, дорослому світі.