Щотижня ми збираємо для вас альбоми, які варто послухати.
Сьогодні це колаборація Alina Pash та Pahatam, новий мініальбом від alyona alyona, могутній та гіперіронічний Ницо Потворно, повернення великого Ніла Янга та багато інших цікавинок.
Дуже гарна колаборація Alina Pash та київського саундпродюсера та діджея Pahatam. Чотири пісні десь між етнікою, тріп-хопом та інді-попом. «Косиця» — це кайф, який трішки обламує кількість хетів та динамічність бітів.
На першій же пісні свого нового мініальбому Сергій Гусак напанчив на пожиттєве вигнання з української музтосовочки, до якої він, на превелике щастя, ніколи не належав. «Я — Аліна Альони; Олег Винник — мій пастор; а MOZGI в мене обкладинка на паспорт; я — фіт з “Океаном Ельзи”; я — сучукрмуз, я милий, обісраний карапуз; Я — Таня Муїньо, яка сняла всі кліпи на світі; і Майкл Джексон оживе щоб просто приїхати і знятись в Києві», — просто чудово.
А спільна пісня з Паліндромом претендує на фіт року — ці двоє гармонійно доповнюють один одного.
Злий, галюциногенний, качовий альбом. Сергій зі своєю електронною еклектикою продовжує стояти на окремому пагорбі, десь навпроти Григорія Семенчука з проєкту BRAT.
Новий мініальбом від головної реперки країни знову запізнюється з саундом. alyona alyona відійшла від попмелодизму в бік одноманітного трепу і мамбл-репу, тільки без притаманних цим жанрам понтів. Точніше, з зовсім вже дитячими приказками типу «кожен хейтер уночі / (щось там нерозбірливо) міряє труси» — український гангста-реп у дії.
Ну, а хто продекодить таємничий рядок «Щастя не в грошах, воно у річці, у ставку, у воді», той пізнає Бога (Посейдона). Пірнайте, українці, щастя — десь там на дні Дніпра з раками та бобирями.
Новий альбом сінгера-сонграйтера Костянтина Почтаря — його найбільш незвична робота. Якщо на попередньому альбомі експерименти зі звучанням були обережними, то тут Postman остаточно відходить від акустики і звучить, як повноцінний гурт.
Серед восьми добрих і трішечки сумних інді-фолькових пісень виділяється 1997, яка викликає спогади про пісню Radiohead — Airbag. Але більше альбом нічим не чіпляє.
41-ий альбом «хрещеного батька» гранжу і просто чудового музиканта Ніла Янга. І ще це 14-ий його альбом з гуртом Crazy Horse, теплий хард-рок із блюзовим корінням.
Восьмий альбом королеви R&B Аліші Кіс, який слухається як збірка демок. Дуже гарних демок, причому в усіх планах — і музично, і емоційно.
Єгор Гавриленко з гурту [O] і ще купи інших гуртів на своєму новому релізі дуже цікаво працює з простором. Мініальбом починається з абсолютного хаосу, який складно слухати та хочеться відразу вимкнути, проте далі все більше і більше здобуває стравну форму, і під кінець являє світові світло й красу.
The Lazy Jesus проводить слухача через емоційне переживання втрати чогось важливого до прийняття цієї втрати і сумного спокою. Чудова демонстрація сили музики, коли слова не потрібні, все відчувається шкірою.
Беатріс Дір — канадська інді-співачка, представниця народу інуїтів (або, як їх ще називають — ескімосів, однак це некоректно). Її новий альбом — це красивий і дуже добрий інді-рок / нойз-поп.
Десять чудових духопідйомних і чуттєвих балад від Ніколь Еткінс, від яких мряка за вікном відступає, а по тілу розливаються тепло і кохання.
Ще один світлий і духопідйомний альбом, на цей раз від інді-рокового гурту Aeon Station.
Три монументальних опуси на майже 65 хвилин на стику думу і пост-блек-металу. Масштабно, красиво, захопливо, хоч і трохи одноманітно.
Радимо також матеріал про найкращі українські альбоми, пісні та кліпи, що вийшли в листопаді.
