Музика — найпростіший і найпопулярніший збудник емоцій. Однак останні п’ять років зі світовою музикою відбувається щось дивне.
Ми живемо в епоху вседоступності й тотальної розмитості. Дістати можна практично будь-яку музику. Для музичної кар’єри вже не обов’язкова музосвіта чи власний гурт — поп-зірками стають через інтернет, не виходячи з кімнати. Але така музика існує всього пару тижнів та здебільшого швидко забувається. Що відбувається з музикою взагалі та що буде далі?
Весь світ, і музичний теж — це постійний вплив всього на все, нескінченний синтез. Уже немає андеграунду як такого, тому що він весь відбувся у ХХ столітті з появою панку, металу, індастріалу, електроніки, репу і сотень їхніх похідних. Сьогоднішній музичний світ — тотальне засилля поп-музики, від сентиментальних клаудреперів, R&B-шників і блек-металістів до елітарного нойз-індастріалу.
Нас уже неможливо здивувати музикою, адже вона вся стала відомою і доступною
Проте з синтезу народжуються нові коди. Наприклад, дебютний альбом Аліни Паш, який представляє з себе суміш з гуцульських мотивів, хіп-хопу та електроніки. Ще один яскравий приклад — гурт YUKO. Музика Стаса Корольова і Юлі Юріної не є радикальною новинкою в світі. В її корінні можна простежити впливи андеграундного техно, запозичення з Роберта Майлза (порівняти хоча б пісню YUKO Masha і нетлєнку Майлза Children). Але сукупність елементів — фонетика української мови, народний український спів, електронна музика, приглушений і ніби навмисно сирий саунд — демонструють абсолютно новий продукт.
Україна підхоплювала світову поп-культуру завжди не в той час. Ми запізнилися на рейви у період їхньої популяризації, болюче пізно підхопили метал і хіп-хоп, і сьогодні перебуваємо на узбіччі глобального шоу-бізу. Айдентика української музики впирається у фольклор і етніку, тому що це єдині унікальні риси будь-якої музичної культури.
І кожна країна, яка разом із нами пасе задніх у глобальному світі, знаходить щось унікальне всередині себе і схрещує з тим, що вже було або існує зараз. Нічого нового під зірками не з’являється — щось виникає всередині самої країни, є унікальним конкретно для нас і для світу.
Синтез — це завжди обмін. Як тільки ми перестаємо обмінюватися, ми зникаємо
Усі смисли та ідеї вже були проспівані. Залишилися найстійкіші, вічні історії — любов і ненависть, політична боротьба, его, ностальгія, сум, щастя. Уся музична індустрія світу — і мейджор-лейбли, і продюсерські центри, і підвальні гурти, і асоціальні бедрум-продюсери — перетворилася на завод з переробки музики та смислів.
Усе має властивість періодично повертатись. Так, наприклад, ми можемо спостерігати у Великобританії сплеск нової панк-хвилі у вигляді груп Idles, Shame і Slaves, а у країнах колишнього СНД — міфологізацію і звернення до поп-естетики 1990-х у вигляді Монеточки, Гречки, DaKooka і проектів Юрія Бардаша.
Музики вже занадто багато, а стане ще більше. Музичні інструменти та програми доступні будь-кому, і навряд чи жага своїх 15 хвилин слави зникне. Збільшення кількості музики також пов’язано з підтриманням інтересу артистів до своєї персони. Вони відчувають: щоб бути на слуху, необхідно постійно змінюватися. Tyler, The Creator із новим альбомом IGOR уже не підпадає під ярлик «хіп-хоп». Мадонна, відчувши кон’юнктуру цього ринку, на останній роботі взагалі почала виконувати реггетон, цю страшну латиноамериканську музику в дусі пісні Despacito. Тому артисти будуть пробувати себе в нових, несподіваних жанрах, і через це інформаційний шум тільки збільшиться.
Ми спостерігаємо, як відмирають класичні формати. Тривалість пісень скорочується, їх кількість на альбомах зменшується. Альбом тривалістю в годину живе два дні, це взагалі вже розкіш, яку можуть дозволити собі лише топові артисти або живі легенди. Зараз — епоха окремих синглів.
За увагу потрібно боротися, адже слухача розбалували стрімінгові сервіси. Їхня система рекомендацій — це кроляча нора, в яку можна падати нескінченно. Тому окремі пісні набагато легше прослухати, ніж годинний альбом, в якому найкращі треки часто синглами і виходять, а інші присутні на альбомі ніби для масовки.
Хіт живе від сили тиждень
А справа в тому, що ми живемо в надлишку і перевиробництві музики. Стрімінгові сервіси перетворили музику на нескінченний потік, який завжди з тобою у смартфоні. Так, завдяки доступності її слухають сьогодні більше, ніж колись. Однак саме через це вона і втратила свою важливу рису — вдумливе прослуховування. Тепер музика — це нескінченний конвеєр, який рік у рік прискорюється.
Музиканти, чию спадщину ми сьогодні переробляємо, легенди, які перевернули з ніг на голову поп-культуру, невідворотно вмиратимуть. І нових не з’явиться. Виникає питання: невже після Девіда Бові та Фредді Мерк’юрі більше не було особистостей, які змінили поп-культурний світ?
Звісно ж, були. І Bjork, і Курт Кобейн, і Тупак Шакур, і Aphex Twin. Але якщо подивитися через призму десятиліть, до 2010-х років величина (або величність) артиста значно зменшилася. Якщо у ХХ столітті були умовні поділи на «до The Beatles / Nirvana / Sex Pistols / Bjork / Pink Floyd і після», коли вплив артиста на світ і музику відчувався гостро, то зараз світ музики перетворився в киплячий бульйон.
Девід Бові вплинув на індустрію моди своєю космічною андрогінністю. Курт Кобейн мимохіть популяризував гранжеву пом’ятість, і депресивна американська молодь почала повально скуповувати сорочки в клітинку і рвані джинси. Сьогодні ж кожна друга сучасна зірка має власну лінію одягу, ресторан, свою студію.
Сучасний артист втратив божественний статус, тому що соцмережі зробили його людиною. Як виявилося, артисти та артистки теж їдять, п’ють і користуються туалетом, причому слухач усе це бачить і може прокоментувати в Інстаграмі. Так зникло благоговіння, відносини артистів і слухачів перейшли в горизонтальну площину. Snoop Dogg коментує «Гру престолів», а Cardi B займається сексом з бойфрендом в Інстаграм-трансляції. Про яку легендарність може йти мова, якщо відсутня таємниця і практично всі дії сучасних зірок лежать на поверхні?
Жанри і субжанри були створені для того, щоб класифікувати музику. Завдяки цьому зручніше її описувати і проводити культурні паралелі. Кажеш «панк» — і одразу уявляєш Sex Pistols чи The Stooges. Усе зрозуміло.
Однак сьогодні жанри музики поступово втрачають свою актуальність. Вузькі класифікації із серії «пост-рок, гранж, прогресивний рок» не потрібні масовому слухачу. Що таке Ghostemane — індастріал з хіп-хопом? Суперечки про жанри стали надбанням музикантів та музичних снобів.
Сьогодні ця класифікація розширюється до зрозумілих слухачеві загальних понять. Дждждж і крики — то є метал. Читка під біт — то є хіп-хоп. Достатньо глянути на панораму жанрів на стрімінгах — гурт Guns’N’Roses стоїть у розділі «готичний рок» на Google Play.
Музика стає все більш еклектичною, її все складніше ідентифікувати. Тому не дивуйтеся, якщо почуєте, що Stoned Jesus грають суміш прогресивного металу, стоунеру і думу, а Іван Дорн поринув у який-небудь дрімбіт-соулвейв. Однак нікому це не буде цікавим, крім кількох снобів-задротів.
Звичайно, музика ніколи не закінчиться. Будуть мінятися звуки, з’являтися нові артисти, вибухати нові історії. Будуть мінятися відтінки смислів, але не самі смисли. Музичний світ стане ще більш індивідуалістським, адже ймовірність вистрілити в інтернеті досі дуже висока, а роль маркетингу в просуванні музики значно зросте — хоча здавалося б, куди далі.
Музика ще більше нагадуватиме звичайний продукт на кшталт пачки масла в «АТБ»
Фінальним акордом її розвитку стане нейромережа, яка сама буде генерувати музику під настрій та побажання слухача, а живі музиканти залишаться без роботи.
Музика буде звучати вічно. Але так голосно, що ніхто не почує, як світ розбивається вщент.
Читайте також, чому українські музиканти не мають харизми.
