Бути продюсером в Україні: плюси, мінуси, підводні камені

Ми відкриті до всього нового, талановитого, на що може бути попит у широкої публіки. Нові імена не шукаємо. Знаходимо спонтанно, і досвід підказує, що це найпевніший знак успіху. Раніше я себе обманював, думав, що якщо немає взаємних почуттів з артистом, схожості смаків, інтересів і переконань, то можна побудувати бізнес лише технічно. Ні. Принаймні, в нашому бізнесі без почуттів нічого не працює. Моя задача — підтримувати сервіси компанії у повній бойовій готовності до зустрічі з новою зіркою.

Можливо і те, й інше, тут важливо нічого не переплутати і діяти з розумінням того, що забезпечує оптимальне зростання і розвиток артиста. По суті, це дві абсолютно різні парадигми, які однаковою мірою потребують імплантації в дійсність, поточний момент.

Будувати з нуля — цікавіше, а працювати з готовим артистом — легше і швидше. І ще, успіх — поняття комплексне, тому «побудував себе сам» часто стає дуже умовним поняттям.

І те, й інше мають місце. Тут як у будівництві: перебудовувати складніше, будувати по-новому — легше. Артиста вибудовують його доля, досвід, шлях через терни до зірок. Продюсер бере участь, але не в такому великому обсязі, як багатьом здається.

Я не знаю успішнішого продюсера в Україні, ніж рок-зірка Святослав Вакарчук, і більш витонченого, ніж і електронний музикант The Maneken. У поп-сегменті через дефіцит глибини у змісті доводиться ретельно працювати з формою. Це робиться для залучення не найбільш освіченої, але дуже численної публіки. І доводиться дуже голосно про це кричати. Тому складається враження, що крім цього, нічого нема. Але якщо ви чогось не бачите, це не означає, що цього не існує.

Мабуть, мало кому з професіоналів цікаво займатися музикою, яка навряд чи принесе гідний прибуток. Попит є, можливо, не такий великий, як у поп-музиці. Його потрібно розвивати і зрощувати публіку.

Але ж я є. І займаюсь я цим майже 20 років. Я будую і розвиваю альтернативний сегмент музичного ринку країни. Маю результати і не зупиняюсь. Хотілося б, щоб було більше менеджерів і продюсерів у рок-музиці. Тут є що робити, повірте.

Продюсування вимагає найвищої компетенції, досвіду і вибудуваної системи відносин. У поп-музиці принаймні все зрозуміло з цілями і цінностями. У масовому сегменті можна заробити гроші, в інших це неможливо, на жаль. Тим не менш, мені особисто цікаво попрацювати з рок-музикою і продовжити працювати з софісті-попом, нео-соулом і сполученими жанрами. Сподіваюся наступного року показати результати наших нових проектів.

Перш за все, в силу ментальних установок нації. Середовище, в якому нас виховують і в якому ми зростаємо, сильно впливає на смаки і переваги аудиторії. Навряд чи можна робити гостросоціальні або протестні тексти у поп-музиці. Швидше в рок-музиці або хіп-хопі. Тому в Росії, наприклад, так запотребований реп.

Було би дивно, якби успішні бренди, що відбулися на нестабільному музичному ринку, змінювали ім’я. У цьому й полягає причина того, що «свіжа кров» в пострадянських реаліях — це молоді, талановиті та злі. Якщо вони піднімаються на вершину, вони ще довго нікого не підпустять занадто близько і будуть триматися там щосили так довго, як вистачить сил. До того ж так хоче публіка.

Останні дослідження, які для нас провела компанія GFK, говорять, що українці називають зірками тільки найактивніших артистів, яких помітно не менше 10 років. Цьому сприяють ЗМІ. Багато молодих виконавців часто не проходять цей марафон, їх навіть не встигають помітити. Так було завжди, і я поки не бачу нічого, що могло б це змінити.

Цивілізований шоу-бізнес вимагає постійного оновлення. Там немає місця динозаврам, які приросли дупами до Олімпу. Цього не допустить індустрія, цього не зрозуміє публіка. Але в цивілізованому шоу-бізнесі немає місця багатьом карикатурним формам життя, що властиві пострадянському шоу-бізнесу.

Цілі у всіх різні, хоч усі артисти амбітні і налаштовані на успіх. Спрямованість на певний результат перетворюється на клубок протиріч — зробити хіт, отримати нагороду, заробити грошей, зібрати великий майданчик тощо.

Цілеспрямовані артисти своєчасно реагують на складнощі. Великі зірки демонструють результати одразу в кількох напрямках, діють комплексно. Саме їм світять стадіони й великі заробітки. І все ж є обмеження, зумовлені їхніми жанром, мовою, ємністю ринків, на які вони працюють.

Усе перераховане вище можна назвати одним словом — запотребованість. Я впевнений, що будь-який артист прагне до неї. Рівень цих прагнень залежить від амбіцій, таланту, зусиль і удачі. Всі ставлять перед собою різні цілі. Головне — не переплутати причину і наслідок. Бажання щось сказати своєму глядачеві — це причина, а повні зали і дзвінка каса — наслідок.

Кінцева мета — знайти відповіді на питання, у чому сенс життя, у чому його, артиста, призначення. Артист має вміти зупиняти час, відкривати ширму і відповідати на питання. І ця мета ніколи не буває кінцевою! Вона передається справжніми артистами з покоління у покоління. З цієї точки зору кількість зборів і розмір майданчиків не мають значення. Я бачив людей, які збирали повні стадіони, але при цьому не почували себе щасливими. Щасливий той артист, який докопався до істини.

«Термін придатності» артиста визначається його запотребованістю. Поки ти цікавий глядачеві, ти живий. Якщо є «безперервність хітів», інтерес зберігається довго. Якщо ти записав одну вдалу пісню, інтерес швидко проходить. Усі ми знаємо артистів, які не випускають нічого нового багато років, але мають відмінну гастрольну історію. Знаємо і зворотні приклади. Правило одне — правил немає.

У артиста немає «терміну придатності» і «життєвого циклу». Це стереотипи суспільства, за якими одні міряють інших. Насправді важливе лише мистецтво, яким володіє артист, вміння допомогти людям, нести своєю творчістю не тільки розважальну, але й навчальну, цілющу функції.

У будь-якому бізнесі існує показовий період від 5 до 7 років. Якщо за цей час артист і його творчість не трансформуються згідно трендів і реалій ринку, він втрачає популярність. Звичайно, є колективи, які живуть по 20 років, але це, скоріше, виняток. Впевнена, що такі артисти все одно прагнуть вносити в свою творчість щось нове і актуальне.

За Ілона Маска і Стіва Джобса теж інші люди роблять частину роботи, але у нас навіть думки не виникає сформулювати питання таким чином, чи не так?

Вважати, що артист — це і є весь музичний проект, — омана. Будь-який успішний проект — це міцна команда. І чим професійніший кожен з її членів, тим успішніший проект.

За будь-яким гучним ім’ям світового шоу-бізнесу стоять десятки людей, які роблять за нього багато роботи — маркетологи, дистриб’ютори, лейбли, персональний менеджмент, і так далі.

Мій головний продюсерський хід — це агентство Secret Service, клієнтом якого я пізніше став сам. Часи, коли продюсери вирішували за артистів і привласнювали собі левову частину результатів їхньої праці, вже у минулому. Сьогодні публіка вимагає харизматів, героїв, і не вірить у продюсерські проекти, а музиканти стали дуже просунуті й практичні.

Дорогі студії і складна дистрибуція, якими продюсери та їхні компанії залучали таланти, не потрібні. Інтернет і технології дозволяють писати і поширювати хіти самостійно. Артисти нової хвилі самі розуміють, чого хочуть і що їм потрібно для успішної роботи. Їм потрібні помічники, а не поводирі. І ми створили таку компанію, що обслуговує яскравих і талановитих особистостей на їх умовах.

Але один з найулюбленіших ходів — це кліп на пісню «Жить легко» Світлани Лободи, який ми зняли відразу після її участі в «Євробаченні». Тоді вона отримала не найвище місце, і ми згладили цю гіркоту самоіронічним кліпом. Головна героїня після невисоких балів на «Євробаченні» закрилася у квартирі. Вона багато їсть і повнішає. Цей іронічний кліп і суперобраз, створений нами з Аланом Бадоєвим, дозволив закрити тему результатів «Євробачення», яка традиційно дуже турбує українську аудиторію.

Я із задоволенням допоможу класним музикантам тими ресурсами, якими володію. Скажу чесно: наші оберти на сьогодні дозволяють займатися тільки бізнесом, не благодійністю. Проте ми із задоволенням беремо участь у різних проектах без розрахунків на прибуток. Але не більше. «Влітати» на гроші на таких проектах ми теж не можемо. В мене не так багато друзів серед талановитих музикантів, щоб заради грошей ми з ними готові були ризикувати нашою дружбою.

Воно можливе. Для цього має відбутися наступне.

1. Рівень викладання і використання англійської в Україні має зрости в десятки разів.
2. Рівень життя ряду соціальних класів має зрости до рівня хоча б Румунії чи Росії. Щоб писати пісні для жителів благополучних країн, потрібно бути самому благополучним, їздити по світу, жити на повну.
3. Регіональна політика в Україні не буде витісняти до столиці й за кордон місцеві таланти, наставників, майстрів, які могли б виховати майбутніх артистів.

Це все не дуже близька перспектива. Набагато простіше зберегти позиції постачальника музикантів і зірок для російськомовного простору. Але щоб це відбувалося в національних інтересах, необхідна величезна кількість зусиль і, звичайно ж, зміни у великій політиці.