Світ гурту Dakh Daughters: чому вони нас обманюють, а ми ведемося

Dakh Daughters — найбільш хаотичний музичний проект, який вийшов з кузні Влада Троїцького і театру «ДАХ». Вони дивні, вони непередбачувані в усьому: музиці, текстах, образах, перформансах.

Dakh Daughters, проект Влада Троїцького, засновника містичного національного театру «ДАХ», режисера-експериментатора, який формує нове бачення в українському театрі, виводить музичну Україну на зовсім іншу орбіту. Можливо, їхнім іменем колись назвуть особливий листковий пиріг із соковитою начинкою, адже Dakh Daughters — ніби складна субстанція з кількома рівнями сприйняття і різних смакових відчуттів.

Світ як гра

Я пишу цей текст і розумію, що залучений до гри. Відчуття не дуже комфортні — я не збирався грати. Та чим більше я занурююсь у світ Dakh Daughters, тим більше відчуваю, що зрозуміти їх можна тільки через гру. Тож доводиться дотримуватися встановлених правил.

Я стикаюсь з тим, що правила відсутні. Гра Dakh Daughters — це абсолютна свобода, світ, у якому можливо все, світ безмежного експерименту. Дивлюся на Dakh Daughters, на їхні костюми, міміку, рухи, і виникає відчуття, що на сцені можливо все.

Це відчуття томливої тривоги і небезпеки — немов знаходишся в романі Діно Буццаті «Татарська пустеля» і довго чекаєш на навалу варварів на своєму форпості. Фарби згущуються, виникає купа символів та натяків, однак варвари так і не приходять. У подібному нерозумінні слухач перебуває протягом усього перформансу. І це велике мистецтво — залишити простір для власних міркувань про побачене та почуте.

На початку кар’єри Dakh Daughters гралися з реквізитом і костюмами, змушуючи глядача розгадувати, що за цим криється — глибокий сенс чи бадьорі веселощі. Гуцульське вбрання, сонцезахисні окуляри, навіжені танці, естетика кабаре з його скетчами і маленькими п’єсами тривалістю в одну пісню — Dakh Daughters називають себе фрік-кабаре, де слово «фрік» означає нетаковість, відокремленість від суспільних смаків і уявлень про музику і театр.

Сьогодні образи гурту стали більш статичними. Білі, примарні обличчя, білі сукні, які протягом виступу можуть змінитися на чорні. Виникає небезпека, що Dakh Daughters перетворяться на звичайний музичний гурт, як відбулося з російськими акціоністами Shortparis. Гра потроху зникає — запал виступів зменшується, а музикантки зосереджуються більше на самій музиці. Про це свідчив ще перший альбом гурту If, про це ж і новий альбом Air.

Світ як текст

Dakh Daughters бавляться з культурним пластом світу немов кошенята з клубком ниток. Тексти нагромаджуються, входять один в одного, сплітаються в дивну словесну фігуру. В пісні може пролунати одночасно сонет Шекспіра, цитата з Bomfunk MC’s і українська народна пісня (Rozy / Donbass). Французька народна пісня ХIII століття Ai Vis lo Lop, теоретик українського футуризму Михайль Семенко, поети Павло Тичина, Микола Холодний, Сергій Жадан, письменник Чарльз Буковськи, видатний поет-модерніст Томас Стернз Еліот, есеїст і поет Йосип Бродський. Усі вони так чи інакше залучені в цю гру. Dakh Daughters діють як єдиний організм, який сплітає велику міжкультурну павутину.

Учасниці гурту на сцені ніби не мають власної індивідуальності. Ролі постійно змінюються, а ознакою особистості є лише музичний інструмент у руках. Майже 10 років існування під дахом театру «ДАХ» перетворили гурт на єдине ціле. Взагалі здається, що Dakh Daughters поставили собі за ціль показово вбити Автора як поняття.

Вони беруть чуже, збовтують, змішують, додають музику і створюють для слухача коктейль, у якому старий текст отримує нове життя, нове читання і нову емоцію. В цьому синтезі народжується новий світ, який слухач наповнює вже власними переживаннями.

Світ як гармонія

Попри, здавалося б, хаотичний підхід до творчості, Dakh Daughters залишають великий простір для гармонії. Музика гурту то тремтить від трагічної та інколи пафосної напруги, то зривається у театральщину і дикий шарварок, то шепоче сумні балади. І якщо альбом If був такою собі пробою пера, фіксацією здобутого музичного досвіду Dakh Daughters, то нова робота Air — це перехід до більш концентрованої атмосфери смутку та відчаю.

Air — дуже влучна назва. Dakh Daughters щось підвісили у повітрі, щось темне й невідоме. Від цього віє загрозою, однак виразити це почуття складно. Весь альбом проходить в очікуванні невідомої небезпеки, яка з’явиться бо ні. Це важка й похмура мінімалістична музика, тремтлива, сентиментальна, трагічна. На всьому альбомі є тільки один більш-менш жвавий трек, який, скоріше, нагадує макабричний перепочинок — «Що ти собі думаєш?».

«Пісня про те, як вона виходить на крутую гору» взагалі досягає пост-рокових масштабів Godspeed You! Black Emperor з поправкою на національний колорит. Dakh Daughters — ледь не єдині представниці української музики, які створюють реально похмурі музичні полотна. Атмосфера очікування невідомого, яку створюють Dakh Daughters, пригнічує і змушує шукати вихід до повітря, свіжого і вологого, а не затхлого і просоченого страхом. При цьому Dakh Daughters вдається зберегти свій баланс. Вони вбивають Автора під мінімалістичні тремтливі мелодії.

Світ як велике Ніщо

Уся творчість Dakh Daughters — це солянка з чужих текстів та образів, мінімалістичної, простої і однотипної музики. Dakh Daughters ніби створюють ширму, яка приховує сенси, однак якщо її відсунути, то за нею не буде нічого — велике Ніщо, велика порожнеча, в якій чутно лише сміх учасниць гурту та Влада Троїцького. І Автор, звісно, уже помер.

Коли я завершую цей текст, я починаю розуміти, що все це — велика гра, в якій є лише одне правило: думати, що таке Dakh Daughters і що вони собою несуть світові. Однак сповна відчути ці багатозначні емоції можливо тільки коли бачиш Dakh Daughters на сцені. І це, на щастя, можна зробити вже незабаром у Києві, Львові та Івано-Франківську.

Почуваю себе обдуреним, однак за це чомусь не соромно. Гра вдається на славу.

Читайте також, чому українські музиканти не мають харизми.