Тексти

Грати як востаннє: 6 найдикіших живих гуртів

Ярослав Муха
1122

До приїзду в Україну британських монстрів лайв-виступів Shame ми зібрали топ виконавців, чиї концерти змушують зводити брови від шоку та здивування… і тікати до виходу, бо інколи градус небезпеки їхніх виступів перевищує норму навіть для ветеранів слему.

1

Ink & Dagger

Шон Маккейб і Дон Девор разюче відрізнялись від усієї тусовки хардкор-гуртів дев’яностих — замість наслідування ідей стрейт-еджу та веганства незмінні лідери Ink & Dagger надихалися вампірською тематикою. Не вони перші, скажете ви, але лідери гурту ретельно формували містичний ореол навколо себе і робили кожен свій виступ легендарним… і абсурдним до всирачки.

Дрищавий, одягнутий в усе чорне вокаліст хардкор-гурту з першого погляду ніяк не нагадував вампіра. Тому всюди, де Шон міг заявити про свою приналежність до вампірського роду, він це і робив. Образ співак витримував у всьому: від виступів, що більше нагадували сеанс екзорцизму, віршів про могили й осикові коли до відкритої війни проти звичної ідеології хардкорщиків. Маккейб неодноразово закидав йогуртом і пивом гурт Earth Crisis, доскіпливих послідовників та пропагандистів веганства та прав тварин.

Регулярна таємнича зміна учасників (новий басист чи не кожен виступ!), підведені очі, блювання бутафорською кров’ю на ряди під сценою і чутки про те, що Шон і Дон п’ють кров своїх басистів та барабанщиків, у ранню епоху інтернету на сайті alt.music.hardcore таки спрацювали — кульмінацією всратості став виступ Ink & Dagger у 1997 році на хардкорному фестивалі в Мічигані, де публіка закидала гурт голівками часнику.

Bonus: Хемлок Ернст в образі графа Дракули з виступу Future Islands на фестивалі Pitchfork у Парижі.

2

Rage Against The Machine

Всратість — це не тільки про дику і неочікувану поведінку на сцені. Легенди репкору неодноразово підтверджували свою прихильність ідеям протистояння системним і культурним гальмам нації численними акціями протестів на своїх виступах.

Так, після успіху дебютного альбому першу можливість виступити на легендарній Lollapalooza у 1993 хлопці використали для того, щоб… не зіграти жодної ноти. 15-хвилинний сет було вирішено провести у повній тиші, а гурт простояв голяка із заклеєними ротами і абревіатурою PMRC на всі груди на знак протесту проти цензурної ініціативи Parents Music Resource Center. Після десяти хвилин такої мовчанки натовп зрозумів, що гурт нічого не гратиме, і закидав їх пляшками; зі сцени четвірка вийшла у супроводі поліції.

На цьому гурт не зупинився. Зйомки кліпу на Sleep Now In The Fire вони вирішили провести на сходах Федерал-холу — громадської будівлі на Волл-стріт. Учасникам гурту було заборонено порушувати ліміт гучності, вони знали, що на початку живого виступу поліція мала право припинити зйомку та арештувати всіх долучених. Удар на себе взяв режисер кліпу, Майкл Мур — поки він боровся з поліцією, Rage Against The Machine разом з натовпом фанатів чкурнули в Нью-Йоркську фондову біржу, котра закрила аварійні двері, як тільки вони піднялись на сходи. Так, живий виступ і зйомки одного кліпа зупинили роботу фінансового центра. У фінальну версію кліпу увійшли всі задокументовані події.

3

Coil

«Ритуальна музика для акумуляції чоловічої сексуальної енергії», — так підписана обкладинка дебютного синглу гурту How To Destroy Angels. Цей пост-індастріал колектив — єдиний з підбірки, який можна буквально назвати «всратим». Наприклад, альбом Scatology (з грецької — «вивчення екскрементів») складається зі звуків немузичного походження. І хоча наскрізною тематикою альбому стала алхімія і перетворення хімічних елементів на золото, свою дань назві релізу Coil відплатили живими виступами.

Попри детально пропрацьовані концепції перших двох альбомів, живих виступів у колективу на той момент було зовсім небагато — після чотирьох перформансів у 1983 році Coil закрились у студії на 16 років. Одначе 14 грудня 1999 року вони повернулися на сцену, давши одним туром 50 концертів з різним складом виконавців і візуальним супроводом. Сюрреалістичні костюми Coil можна знайти на обкладинках альбомів Live One, Live Two та Live Three, частина їх перформансів отримала офіційні релізи. Деякі пісні були вирізані з фінальної відеоверсії перформансів через ненормально високі й гучні вигуки вокаліста гурту Джона Беленса. На жаль чи на щастя, півторагодинна дічь найрізноманітнішого розливу від гурту доступна і на YouTube.

Bonus: найвсратіші сценічні костюми (або їх відсутність) української сцени нічим не програють британському постмодерну. «Хамерман Знищує Віруси», звичайно.

4

GG Allin

Коли мова заходить про абсолютний неадекват, в голові виникає одне ім’я — Кевін Майкл Аллен. Себе співак називав «останнім справжнім рок-н-рольщиком» і в усьому намагався підтверджувати цей статус. Першопочатково рок-музика для нього була символом боротьби проти авторитаризму і символізувала небезпеку. GG Allin робив усе для того, щоб бути найнебезпечнішим рокером у житті та на сцені.

Він виступав голяка, випорожнювався на сцені, не цурався їсти гівно і закидувати ним натовп, розбивав пляшки об свою голову, бився з музикантами і з глядачами, таранив музичне обладнання головою. Концерти рідко тривали довше п’яти композицій, а добра половина живих виступів закінчувалась приїздом поліції. Паузи в турах виконавця виникали тільки через ув’язнення чи госпіталізацію з переломами чи/і отруєннями.

Градус небезпеки підсилювали постійні обіцянки Кевіна вчинити самогубство прямо на сцені і змусити глядачів зробити те саме за ним. Погрози та обіцянки так і не збулися: GG Allin помер від передозування героїном у своєму номері після одного з неадекватних виступів. Детально подивитись на життя і смерть музиканта можна в документальній стрічці Hated: GG Allin and the Murder Junkies; режисер фільму відзняв тусовку в номері з уже мертвим Кевіном.

5

Enter Shikari

З 2007 року британці пройшли довгий творчий шлях від пост-хардору до більш простого звучання. Утім, на живих виступах це ніяк не відобразилося — мошпіти мутяться, вертухи крутяться, а Рау Рейнольдс і компанія виконують хіт за хітом у найкращих традиціях хардкорної акробатики і власних викрутасів.

Стейдж-дайвінг, вилізання на конструкції сцени і швиряння мікрофонної стійки — це так собі, розігрів. У турі 2016 року гітарист Enter Shikari Рорі Сі їздив по публіці, стоячи на моніторі (Zaxidfest пам’ятає!), а деякі композиції виконував, стоячи ногами буквально на руках натовпу. На концерті до десятиріччя альбому Take to the Skies в Sentrum басист і гітарист пішли ще далі — спина до спини грали в прямо в центрі вихору мошпіту.

Bonus: Едді Веддер на Pinkpop fest 1992. У гранжеві роки Pearl Jam лідер гурту взагалі не знав слова «адекватний». Так, під час інструментальної частини пісні Porch він вибрався на кран з камерою і стрибнув у натовп. На відео видно, як він просить оператора підняти кран якомога вище.

6

Shame

Наймолодші представники списку, британці Shame катають світовими майданчиками перший рік, але вже заслужили звання одного з найнесамовитіших гуртів сучасної панк-сцени. Чарлі Стін, 20-річний вокаліст колективу, виглядає старшим за свої роки і на сцені нагадує нервовий бульдозер, котрий закатає вас в асфальт з першого ж стрибка в публіку. «Ми не кусаємось, підходьте ближче», — закликає він зі сцени, звертаючись до перших рядів. Нічого кримінального — тільки голий адреналін (і торс вокаліста). Вже 28 серпня Shame грають у Києві. Готуйтеся ловити фронтмена зі сцени та впасти на коліна перед концертним натиском британців.

Bonus: Fugazi у філадельфійській школі 1988. Легендарний виступ піонера пост-хардкору — гурту Fugazi. Спойлер: соліст таки звалився на тарілки.

Можна довго і глибоко копати причини дикої сценічної поведінки. Наприклад, гітарист The Who Піт Таунсенд свою першу гітару розбив випадково, а от Джиммі Хендрікс влаштував легендарне спалення свого інструменту на концерті 1967 року абсолютно свідомо, це було частиною перформансу. Для когось викрутаси на сцені — це частина образу гурту, а у когось просто не все добре з головою. Одне точно: такі психопати не можуть не привернути до себе уваги, а деякі так щиро діляться своєю енергією, що з ними просто соромно не увірватись.

Читати також, чому Death Grips – це всрата музика.