Тексти

5 трансгендерних та небінарних артистів, які виходять за рамки «нормального»

Марта Леськів

Музика завжди була полотном для експериментів, способом висловитись, можливістю нарешті бути собою. Саме тому меншини, яких не завжди приймало суспільство, знаходили розраду в музиці, з її допомогою стирали будь-які кордони та закони, диктовані суспільством.

Представникам спільноти ЛГБТК+, а саме трансгендерним та небінарним музикантам творчість дозволила довести, що вони — це не їхнє фізичне тіло і навіть не факти з минулого. Вони — унікальні особистості, які не бояться змінюватися, слухати своє серце, порушувати правила та виходити за рамки «нормального».

Завдяки сміливості та постійним експериментам ці виконавці змінили музичну індустрію — винайшли нові напрями в музиці, порушили теми, про які раніше боялися говорити, і показали звучання з нової перспективи.

Музиканти, про яких ви прочитаєте далі — важіль, який рухав музику в абсолютно новому напрямку з 60-х до сьогодні.

Arca
Небінарна особа, надає перевагу займеннику «вона»
Експериментальна композиторка, авангардна продюсерка, діджейка, активістка за права ЛГБТК+-спільноти, трендсетерка, модель, музична новаторка — ким Arca тільки не є. Проте виконавиця не хоче, щоб будь-який із цих термінів описував її особистість. Небінарність і постійні експерименти — це стосується не тільки особистого життя Arca, але й її музики.
Arca (aka Алехандра Герсі) народилась у місті Каракас, Венесуела. Хоча зараз до Герсі звертаються у жіночому роді, в дитинстві виконавиця почувалася гомосексуальним хлопцем. До 18 років вона приховувала справжню себе. За словами Arca, в юності вона не зустріла у Венесуелі жодного відкритого гея, тому вихід був один — тримати все при собі та вдавати ідеального сина, якого хотіли бачити батьки.
Вперше про виконавицю почули в 2012, коли та випустила свої дебютні EP під назвою Stretch 1 та Stretch 2. Arca увірвалась у світ електронної музики з сюрреалістичними треками, деконструйованим звучанням і величезним бажанням експериментувати. Недарма її порівнювали з Ніколасом Джааром та Flying Lotus, а Каньє Вест, FKA Twigs і Бйорк ледь не бились за можливість співпрацювати з новою зіркою електронної сцени.
Вперше тему гендерної флюїдності Acra порушила у своєму дебютнику Xen — він про агендерне альтер-еґо Герсі, яке та створила ще у дитинстві.
Xen — це не хлопець, але і не дівчина; її існування вас приваблює і відштовхує одночасно
Оскільки у 2014-му всі знали Герсі як відкритого гея та звертались до неї у чоловічому роді, Xen була можливістю виконавиці дослідити свою мінливу особистість, і це чітко відчувалось у першому альбомі.
Коли мені було 13 і я писала щось у щоденнику, то було щось типу: «Я щойно подивилась фільм про Spice Girls, і мені страшенно сподобалось». Інколи я підписувала свої нотатки іменем Xen. Коли я грала у вітальні з ковдрою і моя мама була в кімнаті, ковдра була моїм плащем. Як тільки мама виходила — ковдра ставала сукнею і я одразу відчувала, що це якось правильніше, розумієте?
Усі наступні роботи Arca дивують не менше за її дебютник. Її живі виступи складно назвати концертами; це радше перформанс, провокація, експеримент, але точно не просто концерт. Для Герсі не існує музичних кордонів, жанрів та стереотипів — вона досліджує незвичні межі звучання.
Для Arca ти можеш мутувати в кого чи в що завгодно, і проявляє вона це переконання своїм голосом, який постійно змінюється, зовнішнім виглядом, особистим життям і музикою, яку неможливо описати. Її необхідно почути і, найголовніше, — відчути.

Dorian Electra
Небінарна й гендерфлюїдна особа, надає перевагу займеннику «вони»
Музика, що руйнує будь-які гендерні норми. Гордість бути чи не найяскравішою особистістю поп-сцени. Похвали від усіх найбільших медіа: Pitchfork, Billboard, The Guardian.
Величезна фанбаза по всьому світу. Доріан Електра лише нещодавно розпочали підкорювати поп-сцену, а їх уже називають майбутнім музичної індустрії. Про Електра дізнались завдяки Charli XCX, але справжнє визнання їм приніс дебютник Flamboyant — футуристичний поп-всесвіт Електри, який не належить до жодного жанру та гендеру.
Повне ім’я Електри — Доріан Електра Фрідкін Гомберг, вони — гендерфлюїд, тому використовують гендерно нейтральні займенники. В дитинстві Електра почувались андрогінною, не надавали переваги лялькам чи спорту; натомість цікавились дреґ-культурою і театром. Любов до письменництва та акторської гри вплинула на майбутнє Доріан та сформувала їхній музичний шлях.
Ще в школі Доріан трималися власних переконань і ставили собі за мету говорити про важливе — їхні перші відеоесе були про дреґ-культуру, підбори та маргіналізацію жінок, вібратори, расизм і пригнічення транс-спільноти. Вони говорили про це в юності й говорять досі — в піснях та відеокліпах. Ті шкільні відео також дозволили Доріан дослідити свою гендерну ідентичність.
Коли я тільки вирішив/ла використовувати «вони/їх», мені було надзвичайно складно просити людей так до мене звертатись, особливо тих, з ким я вже був/ла знайомий/а. Всі ставлять під сумнів вашу щирість: «Ти це робиш, щоб пропіаритись. Ти просто хочеш бути особливим/ою». Таке трапляється і з транс-людьми. Люди сумніваються в мені: «Це такий період, так?». Та для мене все — лише період. Усе постійно розвивається і змінюється.
Може здатись, що Електра проти будь-яких гендерних ознак, але насправді вони приймають їх з гордістю. Flamboyant буквально описує особистість виконавця/иці: ця платівка яскрава, пишна, інколи надмірна, жива та блискуча.
Flamboyant — голос нового покоління поп-музикантів, яких мало хвилюють очікування суспільства щодо їхнього зовнішнього вигляду, звучання та переконань. Центральна тема платівки — квір-особистість та її бажання одночасно позбутись усіх гендерних рамок і стереотипів та перебільшити їх, зробити театральними, штучними. У певному розумінні, Доріан Електра — панк-музиканти. Як ще пояснити їхню здатність відмежовувати себе від усіх наявних норм і руйнувати їх своєю музикою?

SOPHIE
Трансгендерна жінка, надає перевагу займеннику «вона»
Зараз ім’я SOPHIE обговорюють топові медіа, а її пісні звучать на найбільших вечірках світу. Проте ще кілька років тому зовнішній вигляд, гендерна ідентифікація та справжній голос виконавиці були загадкою. До 2017 року, коли SOPHIE (aka Софі Ксеон) презентувала свій альбом Oil of Every Pearl’s Un-Inside, вона була здебільшого відома співпрацею з Мадонною, Charli XCX, A.G. Cook, Vince Staples, GFOTY.
До виходу її дебютного альбому музичні медіа та слухачі думали, що SOPHIE — гетеросексуальний чоловік. Лише з виходом її першого відеокліпу всі зрозуміли, як помилялись.
Софі Ксеон народилась і виросла у Ґлазґо, Шотландія. Любов до електронної музики передалась Софі від батька — виконавиця ще в дитинстві ходила з ним на рейви. У віці десяти років Софі грала на клавішах і переконувала батьків, що їй не потрібно ходити до школи. Для чого, якщо можна стати діджейкою і грати на весіллях родичів?
Батьки не дозволили малій Софі кинути навчання, на що та відповіла, що «закриється в кімнаті й не вийде звідти, поки не запише альбом». Альбом Софі не записала, але почала займатись музикою серйозно. Якщо зважати на те, що практично всю свою кар’єру виконавиця була анонімною, то свою дитячу обіцянку вона виконала — перший «вихід в люди» виконавиці стався з релізом Oil of Every Pearl’s Un-Inside.
SOPHIE ніколи не цікавила анонімність, як може здатися на перший погляд. Так, вона не відкривала свого обличчя, її персона обростала міфами, вона навіть вдавала охоронця під час шоу Boiler Room у 2014-му, поки дреґ-зірка Джессі Хоффман діджеїв замість неї.
У результаті слухачі почали сумніватись в її щирості, автентичності та намірах. «Оглядаючись, розумію, що мої наміри були доволі очевидними, але їх неправильно трактували. Тому зараз саме час доєднатись до цього обговорення», — сказала Софі та випустила відео на пісню It’s Okay to Cry, де вперше показала себе.
Попри це SOPHIE досі залишається загадкою. Виконавиця переконана, що її біографія та деталі особистого життя не потрібні нікому, крім неї. Та й для чого, якщо є її музика, яка говорить за неї?
Я створюю музику, щоб висловити все, що вважаю за необхідне донести людям. У музиці я проявляю себе висловленнями, у яких набагато більше нюансів та суперечностей, ніж у фактах.
Електроніка, машини, роботи — все це надихає SOPHIE під час створення музики. У Oil of Every Pearl’s Un-Inside виконавиця досліджує зв’язок штучного та природного, тіла та машини, особистості та бренду. Якщо раніше Софі змінювала власний голос до невпізнаваності, у цій платівці ми нарешті чуємо її  справжній голос, вона нарешті впускає слухача у свій світ.

Mykki Blanco
Трансгендер, використовує займенники «вона», «вони»
Їй довелось вчитись бути музиканткою. Перш за все, вона — поетеса, артистка та активістка. Борчиня за права ЛГБТ+-спільноти. Дитина панку та феміністичного руху Riot Grrrl. А тепер ще й квір-ікона хіп-хоп сцени.
За своє життя Mykki Blanco (Майкл Девід Кваттлбаум) була різною: вона змінювала напрямки діяльності, захоплення, гендерну ідентифікацію. Врешті виконавиця знайшла себе, відкрила свій статус ВІЛ-позитивної людини та продовжила творити і боротись за права спільноти ЛГБТК+.
Як це — бути Mykki Blanco? Це в 16 втекти з рідної Каліфорнії до Нью-Йорка. Виграти стипендію на навчання в мистецькому коледжі Чикаго, але згодом кинути його. Писати вірші та п’єси, за які отримати титул «генія перформансу».
Експериментувати з музикою, але вважати себе митцем-фріком, який нічого спільного з цією індустрією не має. У 2011-му випустити першу збірку віршів From the Silence of Duchamp to the Noise of Boys, а наступного року — перший мікстейп The Cosmic Angel. Не вважати себе реперкою і навіть не думати про те, щоб випускати альбом, бо кому це потрібно?
Дебютник виконавиці вийшов тільки у 2016 році через відсутність грошей і бажання продовжувати творити. На Mykki також тиснув її ВІЛ-позитивний статус, про який вона боялась розповідати аудиторії.
Страх того, що її відштовхнуть або — що здавалось гіршим — жалітимуть, ледь не призвів до того, що виконавиця зовсім припинила музичну діяльність. «Немає альбому — немає Mykki Blanco», — думала Mykki, поки не вирішила, що їй потрібні гроші на ще один мистецький коледж.
У дитинстві я захоплювалась людьми, які могли бути і музикантами, і режисерами, і акторами, і, бляха, фермерами. Або всі ці історії про бітників і те, як вони були моряками чи морськими піхотинцями. Здається, наче в якийсь період усі були бісовими морськими піхотинцями. Мені подобається такий стан речей — люди можуть бути багато ким одночасно.
Сама Mykki Blanco чудово підходить під цей опис — вона зібрала в своїй персоні десятки титулів і захоплень, а її дебютник довів їй, що вона може творити без думок про дедлайни, гонорари, критику і стрес.
Ні, вона не відмовилась від свого попереднього життя поетеси та мисткині перформансу. Натомість виконавиця використала весь свій досвід та знання, щоби створити альбом, що за суттю нагадує її — різноманітну, мінливу, яскраву.

Genesіs P-Orridge
Трансгендер, надавала перевагу займеннику, середньому між він і вона, — S/he (англ.)
Індастріал-сцена завдячує своєю появою цій людині. Дженезіс Пі-Оррідж (Ніл Ендрю Мегсон) ненавиділа рок-музику, але мала на неї неймовірний вплив. За свої 70 років Дженезіс не тільки створила близько трьохсот альбомів, змінила музичну індустрію та стала іконою авангарду, але й ледь не перетворилась на власну дружину.
Життя Дженезіс — суміш неймовірної любові та протесту. В шкільні роки Ніл доводилося боротися не лише з законами своєї школи, але й з власними демонами, оскільки її/його постійно цькували однолітки і їй/йому було важко визначитися з власним гендером.
Тривала боротьба з собою вилилась у її першу музику, яка, за словами виконавиці, була жахливою, але необхідною. Щоби втекти від цькувань у школі, він/вона з головою занурилась в окультизм, мистецтво та авангард і вперше використала псевдонім «P-Orridge». Саме сюрреалістичні малюнки художника Макса Ернста, на яких різні істоти та тіла зливаються в одне ціле, надихнули Дженезіс почати експериментувати з власним тілом.
Я думала, що світ такий, яким я його бачила. Але потім я зрозуміла — він може бути яким завгодно.
У 1969 Пі-Оррідж заснувала COUM Transmissions — колектив, натхненниками якого були дадаїсти та сюрреалісти, бітники і андеграунд-сцена. Колектив неодноразово називали «шкідниками цивілізації» за використання порнографічних зображень, крові, мертвих тварин та фотографій Голокосту. Проте саме COUM Transmission став початком легендарного колективу Throbbing Gristle.
Ми були антироковим колективом і намагались усіма методами збити людей з пантелику, зруйнувати їхні уявлення про типовий гурт. Під час одного з виступів ми розмістили на сцені величезні дзеркала, а самі грали позаду них, тому глядачі весь час дивилися на своє відображення.
Якби не незнайомець з пабу, який порадив Пі-Оррідж рухатись у напрямку музики та робити щось зрозуміліше для загалу, не було б Throbbing Gristle.
P-Orridge не бачив/ла свій гурт в ешелоні рок-музики, тому першим кроком було позбутись ударника — ритм створювали удари шкіряної рукавиці по струнах бас-гітари.
Учасники також експериментували з іншими інструментами — відріза́ли струни, створювали власні клавішні та об’єднували три гітари в одну. Throbbing Gristle — це багато шуму, спотворений вокал, ріжучі електронні ритми та пісні на гострі теми — Голокост, серійні вбивці, порнографія. Втім, гурт не набув великої популярності та радше нагадував культ із купкою палких фанатів.
У 80-х Пі-Оррідж заснував/ла новий колектив — Psychic TV. Для Дженезіс цей гурт був відповіддю на телебачення і масовий контроль людської свідомості. Цього разу культ гурту був значно більшим і навіть отримав власну назву — Thee Temple ov Psychick Youth. Учасники культу експериментували з магією, окультизмом та носили військову форму. Культ почали звинувачувати в насиллі над дітьми і в жертвоприношеннях, тому Пі-Оррідж довелось втекти з Британії в Америку. Зрештою відеодокази виявились фальсифікованими і з Пі-Оррідж зняли звинувачення.
Коли Пі-Оррідж зустрів/ла Жаклін Бреєр, яка згодом стала її другою дружиною, обоє відчули, що вони одне ціле і вдались до тілесних модифікацій, щоб стати єдиним організмом.
Ми закохались, як тільки побачили одна одну, стали одержимими одна одною. Нас переповнювало відчуття «Я хочу тебе з’їсти. Хочу стати тобою, а ти станеш мною».
Їхні стосунки стали проектом під назвою Pandrogeny — максимальним виявом їхньої любові, яка настільки їх поглинула, що жінки більше не сприймали себе окремо. Pandrogeny, за словами Пі-Оррідж — це можливість позбутись поділу на гендери, досягти абсолютної андрогінності, зрозуміти, що «наше тіло — глина і більше немає необхідності слідувати програмі нашої ДНК».
Дженезіс Пі-Оррідж померла у березні цього року від лейкемії. Ким її/його тільки не називали — матір’ю індастріалу, лідеркою культу, іконою авангарду, аб’юзеркою та садисткою. Її/його особистість та творчість викликали неоднозначну реакцію, але, як і на рок-музику та славу, Пі-Оррідж було на всіх наплювати. Дженезіс до останнього була вірною собі та боролась за життя і любов.

Читайте також велике інтерв’ю з єдиним репером-геєм України.