Інтерв'ю

«Я завжди хотів бути першим репером-геєм»: велике інтерв’ю з єдиним гей-репером України

Данило Панімаш
2220

У нашому нещодавньому матеріалі про квір-реп ми згадували про виконавця Celoe як єдиного представника цього напрямку в Україні. Він не розголошує своє ім’я, у нього немає музичних альбомів, але є кілька десятків кліпів, які збирають до 1000 переглядів на Youtube.

Наш редактор Данило Панімаш зустрівся з Celoe і поспілкувався з ним про проблеми ЛГБТ-ком’юніті, відношення до геїв в Україні, Росії, Білорусі, Берлін, культуру сексу і, звичайно ж, про музику.

Про тебе нічого не відомо, тому закономірне питання. Твоя музика — це стьоб або дійсно вираз тебе? Чи можна назвати тебе єдиним квір-/гей-репером України, Росії та Білорусі?

Я пишу не тільки реп. Я створюю музику більше 10 років і багато чого перепробував. І пробую досі. Реп — це лише частина моєї музики.

Усе, що я роблю — це одночасно і доля жарту, і частка правди. Я пам’ятаю, що коли починав писати музику, у мене всі пісні були дуже сумними. Але потім я поставив собі написати щось веселе. Не обов’язково стьобне — просто веселе. І з плином часу це перетворилося і в загравання з репом.

У тебе кілька псевдонімів — Ліл Папі, Celoe…

Раніше для кожного напряму музики у мене був свій псевдонім. У мене є треки, підписані просто буквою «А». Мені часто лінь придумувати нові імена, але Celoe якось зачепило. Ось недавно придумав «Ліл Папі» як стьоб над гетеросексуальним репом. Для моїх друзів цей стьоб очевидний, адже вони знають, що я гей. Зараз такий час, коли складно намацати грань між стьобом і реальністю. Навіть в моєму стьобі є щось серйозне, коментар до культури клауд-репу.

Більшість твоїх треків виглядають, як наївне загравання, але «Парень-проститутка» — це вже висловлювання?

Так, тому що я хочу робити те, що хотів би бачити навколо себе. На Заході не соромляться брудного, тіньового життя навколо себе. Тому нам так подобаються західні серіали і музика — вони справжні. Тому я роблю те, що мене самого б хвилювало і збуджувало.

«Парень-проститутка» — це теж стьоб. Я люблю вигадувати історії у піснях. Запахи, кольори… Створювати якийсь образ без відео. І «Парень-проститутка» — це такий гейський архетип, розумієш? У мене фішка була — я любив одягатися, як хлопець-повія. Особливо влітку.

У деяких своїх кліпах, як і в «Парне-проститутке», виглядаєш спітнілим. Це теж фішка?

Я хотів створити атмосферу сексу.

Післясексуальна історія? Коли ти ніби кінчив і вийшов?

Так. Тілесність — дуже цікава тема, яку останнім часом часто використовують в музиці. Піт, кров… Зараз головні боги електронної музики — транссексуали, Arca і Sophie. Вони часто це використовують у своїх віжуалах, як, наприклад, кліп Sophie, де у неї тіло розтягується, ніби воно без кісток.

Або трансформації Bjork мало не в кожному кліпі. Мене це цікавить, але поки що у мене немає грошей на якісь круті кліпи. Тому намагаюся максимально використовувати те, що я можу в даний момент. Поки що це тільки піт. (сміється)

Трансформації тілесності, як і умовно нетрадиційний секс, лякає. Згадати хоча б трансформації тіл у різних баді-хоррорах типу «Муха» чи «Суспільство».

Звичайно. Це збуджує. Ці образи викидають людину зі звичайного життя, нагадують про те, що ми — лише тіла, оголена сексуальність. Я хотів ще в кліп «Парень-проститутка» якогось чувака запросити, щоб ми пообжималися і якось сексуально… познімалися. Але я зіткнувся з проблемою.

Проблемою знайти того, хто б на це погодився? Чи тому, що всі бояться?

Мої близькі друзі не підходять за типажем, а іншим людям я не хотів писати. Якби у мене були гроші, то я заплатив би, щоб зі мною пообнімався хтось спітнілим у ліжку на камеру. (сміється)

Я черпаю натхнення у західних транс- і гей-реперів. І то зараз гей-музика — застаріла історія. Зараз світ підривають транссексуали. Вони створюють одяг, знімають фільми, кліпи — це абсолютно нова естетика, і я здебільшого надихаюся ними. Наша пострадянська поп-культура самоцензурована і ніби побудована для якихось бабусь. Це видно по українській поп-музиці. Навіть епатаж виглядає плоско і прісно.

Я розумію, про що ти. Наша поп-культура дуже обережна і рафінована.

Але це саме поп-культура. Геї і транссексуали є і у Москві, і у Києві, але вони в андеграунді. Хоча вже не знаю, Луна — це вже андеграунд чи поп?

Луна вже відбулася як поп-співачка.

Я пам’ятаю, коли вийшов її перший кліп, там було 2000 переглядів. Я подумав: «Ну, черговий кліп якоїсь дівчини, хіба мало їх з’являється і зникає». Але ні, вона вистрілила. Це круто.

Але ні в Україні, ні в Росії немає артистів, які прямо б заявляли про свою нетрадиційну сексуальну орієнтацію і тим більше будували на ній свою творчість.

Мені, до речі, дуже «подобається» цей вислів — «нетрадиційна сексуальна орієнтація». Це так по-радянськи звучить. В англійській мові немає такого виразу. Він такий дивний.

Це ж сегрегація за сексуальному ознакою. Як і саме поняття «квір-реп».

Коли з’явилися перші квір-репери у 2011-му, вони постійно скаржилися на те, що їх називають «квір-реперами». Також незрозуміло, чому жінок відокремлюють від репу тегом female rappers, якщо це все просто реп, про музику. Особисто мені все одно, для мене це не клеймо. Окей, гей-репер.

А наскільки розвинений український гей-андеграунд?

Я недавно їздив до Берліна і ця поїздка дуже сильно змінила моє ставлення до культури, сексу і гей-андеграунду взагалі. Там настільки різні люди… Я був на вечірках, де було багато накачаних арабів і здоровенних бородатих мужиків, молодих хлопців і старих, товстих і худих, фемінних і маскулінних. Я повернувся звідти і мій гей-радар навіть трохи зламався (сміється). Якщо у мене було якесь уявлення про геїв, то після Берліна воно розмилося.

За зовнішністю, по спілкуванню у Берліні кожен може бути геєм. Там сексуальна енергія дуже вільна. Я займався сексом з чуваком на вечірці, а поруч сиділо близько 50 осіб. Я був у секс-клубах, де проходять масштабні оргії. У Києві такого немає, тільки недавно щось почало з’являтися.

Закриті приватні вечірки?

Так, але все дуже відстало. У берлінських гей-клубах теж крутиться музика з 2010 року і геї якісь… незрозумілі. А є дуже андеграундні місця, де контингент розумний, стильний, і музика там найактуальніша. У Києві цього не вистачає. У київському гей-клубі грає якийсь електропоп з 2007-го. Нецікаво, бути там не хочеться.

Я взагалі діджей і хотів теж влаштувати вечірку, маленьку і круту, і самому почати цей рух. Але це важка організаційна робота — знімати приміщення, робити промо, і так далі. Мені поки складно.

Коли ти пригнічуєш свою сексуальність в підлітковому віці, ти разом з нею пригнічуєш дуже багато живого в собі. Лібідо, агресію, емоційне ставлення до життя

Чи складно бути геєм в Україні?

Я зараз ходжу до психоаналітика, тому що багато всього накопичилося з дитинства. Різні складнощі, гетеросексуальний тиск в тому числі, і мене останнім часом трохи прибило. Рости було складно. У підлітковому віці, коли ти не можеш бути собою, у тебе починають з’являтися захисні механізми. Коли ти пригнічуєш свою сексуальність в підлітковому віці, ти разом з нею пригнічуєш дуже багато живого в собі. Лібідо, агресію, емоційне ставлення до життя.

Негативне ставлення до геїв вже застаріває, гомосексуальність стає звичним явищем. Я можу пройтися по вулиці й ніхто не буде до мене чіплятися. А ось транссексуали… Ти відразу їх бачиш. І мені дуже сумно думати про те, як їм живеться. У суспільній свідомості вони залишилися чимось незрозумілим, навіть брудним, збоченим. На заході вони, навпаки, відкриваються все більше, роблять круте мистецтво. З ЛГБТ-спільноти вони частіше за інших потерпають від вербального й фізичного насильства. Їх часто вбивають просто на вулиці.

У скільки років ти усвідомив свою орієнтацію?

В одинадцять.

Які в тебе стосунки з родичами? Вони знають про твою орієнтації чи ні?

Батьки знають. Мама бачила мої кліпи, їй подобається те, що я роблю. Вона підтримує мене. Цей реп-проект в для мене в тому числі і терапія, пробудження своєї агресивності, жорсткості, сексуальності.

Музика тобі допомагає? Як терапія?

Для всіх музикантів це терапія. Ти придумуєш, граєш, відчуваєш якесь полегшення. Раніше, коли я тільки почав писати музику, то виплескував виключно смуток, це була терапія для суму. Для мене стало відкриттям, що музику можна використовувати і в якості терапії для агресивності, сексуального вираження себе.

Може, це прозвучить банально, але коли я зрозумів, що можу не просто нити три сумні ноти, а можу реально щось жорстке зачитати, зробити жорстку музику, то для мене це був прорив. Але цього мало. Ти пишеш пісню кілька годин, проживаєш її, але це мінімальне задоволення.

Тому і немає сенсу писати про квір-реп. У кожного є власний голос. Хтось робить жорстко, хтось буде критися. Для когось своя сексуальність є проблемою, а для когось — ні. У мене — ось такий голос.

Ти був на КиївПрайді?

Я дуже хочу сходити на КиївПрайд, але я сплю допізна і ні разу там не був (сміється). У мене взагалі складається враження, що гетеросексуали підтримують КиївПрайд більше, ніж самі геї. Я розумію важливість цього заходу і хотів би більше брати участь у будь-якій активістській фігні.

Тебе переслідували або нападали на тебе в Україні? 

На мене особисто фізично не нападали. Якщо я якось «не так» одягнуся, то мене можуть назвати «педиком». Мого друга недавно побили. Він виглядає дуже ексцентрично. Він написав заяву, але її навіть не прийняли, справу не відкрили.

У Берліні я їхав на вечірку в жіночій нічній сорочці, на мене дивилися з цікавістю, говорили компліменти. Ніякого негативу, жодного злісного погляду. А тут чоловіки дуже злі.

Його якось вистежили?

Це була якась прайд-подія. Не марш, а лекція, начебто. Вони його чекали, ну і по ньому зразу видно, що він гей.

Я був здивований тим, що у Берліні чоловіки якісь добрі. Я повернувся до Києва і ще три дні не міг звикнути до того, як наші чоловіки дивляться на всіх навколо, ніби вивчають і засуджуть. Я думаю, що не тільки для геїв, але і для чоловіків в принципі дуже складно один із одним взаємодіяти через проблеми з его, токсичною маскулінністю.

У Берліні я їхав на вечірку в жіночій нічній сорочці, на мене дивилися з цікавістю, говорили компліменти. Ніякого негативу, жодного злісного погляду. А тут чоловіки дуже злі.

З психоаналітиком я намагаюся зняти захисти, які побудував у дитинстві. «Потрібно ходити ось так, потрібно дивитися ось так, потрібно не проявляти свою сексуальність, не видавати себе». Усе це дуже збіднює життя. За допомогою музики я теж намагаюся скинути з себе ці сто незрозумілих одежинок і бути собою повністю.

Побиття — це для будь-кого травма в принципі. Але в ситуації зі ставленням до геїв, як мені здається, це тягне ще більше внутрішніх проблем. Тобто все це разом узагалі має вивертати навиворіт.

От цікаво, я був у Мінську минулого літа, і там був один чувак, який любить носити жіночий одяг. Не як драґ-квін, а просто як повсякденний стиль. І в Мінську настільки всі бояться всього, різних штрафів і камер, що його ніхто не чіпає. Він йде у вечірній сукні, у туфлях на підборах, і ніхто йому нічого не говорить. Ось такі дві сторони медалі.

Чому?

Ну напевно, всі думають, що якщо до нього доторкнутися, то їх посадять або випишуть штраф.

 У Києві з одного боку — свобода, а з іншого тебе можуть побити, і ніхто нікого не знайде

А міліція чому його не чіпає?

Напевно, теж боїться (сміється). Вони всі бояться, навіть одне одного, в цьому і прикол. Мінськ — це монументальне радянське місто з широкими вулицями, але людей чомусь завжди дуже мало. Я пам’ятаю, ми з хлопцем переходили дорогу. Машин немає, людей немає, вулиця порожня. І я хотів перейти на червоне світло, як у Києві, а він мені такий: «Ні-ні, не треба, тут камери, мене вже оштрафували так кілька разів».

У Мінську я грав на гей-вечірці. Вона була завуальована, але все одно прийшло МНС і обшукували усіх на наркотики. У Мінську дуже складно з наркотиками, почасти й тому, що тебе за них можуть посадити на мільйон років. І МНС зайшли у нашу гримерку, а мій друг відразу побіг забирати портфель. Я питаю: «У тебе там щось є?». Він каже: «Ні, але можуть підкинути». І посадити на 20 років. Вони прийшли саме тому, що це була гей-вечірка. У Києві з одного боку — свобода, а з іншого тебе можуть побити, і ніхто нікого не знайде.

А в Росії був? Як там справи?

Я вчився у Санкт-Петербурзі два роки, у 2011-2013 роках, якраз під час прийняття закону про гей-пропаганду. Спочатку це здавалося якимось жартом, але поступово він почав перетворюватися на реальність. Мені ніколи не подобалося у Росії, тому що там купа поліції, все якесь невільне. Але я знаю, що у Москві дуже сильна гей-андеграундна тусівка, крутіша, ніж у Києві.

Ти думав про свою можливу популярність? Про те, що ти можеш викликати в людях своєю музикою і образами, про свій вплив? І про реакцію прихильників традиційних цінностей на тебе?

Коли я робив перший кліп BASICI, мені подруга сказала: «Ти розумієш, що це можуть побачити люди і причепитися до тебе?». Я цілий день роздумував, а потім подумав: «А насрати». І потім зрозумів, що у мене всього півтори тисячі переглядів. Ще далеко до того моменту, коли хтось про це дізнається. Я думав, що кліп взагалі збере 50 переглядів. Всім насрати.

Але це зараз. Ситуація може змінитися.

Мені подобається вся ця гейська естетика. Я люблю писати музику, тексти, я люблю знімати кліпи. І навіть якщо я буду це робити для інших, в цьому завжди буде частка гей-культури. І я не знаю, чи вистрілить мій реп, але напевно вистрілить щось інше. Я поки не знаю, що саме. Я ще намацую ґрунт.

Я не сподіваюся на широкий резонанс. Для мене головне — вразити людей, які розуміють, що я роблю. І щоб моя музика стала частиною розвитку в принципі. У мене немає мети стати поп-зіркою, я хочу писати для інших людей музику, знімати їм кліпи, хочу знімати фільми. І я хочу, щоб про те, що я роблю, дізналися люди, які мені подобаються, і щоб ми далі це робили разом.

Ти заробляєш музикою?

Ні, музикою я рідко заробляю. В основному працюю на якихось офісних роботах.

Я не хочу виступати наживо, не отримую від цього задоволення. Мені подобається контролювати виробництво кліпу та пісні, історію, тому я б хотів просуватися в інтернеті.

У плані слави… З віком розумієш, що все це неврози, невпевненість, бажання отримати любов. Але мої цілі — це робити те, що я хочу, заробляти цим гроші та впливати на культуру.

Я завжди хотів бути першим репером-геєм. Коли я дізнався про західних реперів, я зрозумів, що на російськомовній сцені цього немає. Я подумав: «Буду першим» — і став ним (сміється). Я зараз боюся, що якщо хто-небудь вистрілить десь у Москві, всі будуть говорити: «Celoe краде ідеї» (сміється).

Виходить, ти пливеш за течією.

У великих музикантів є купи фанатів, і вони відчувають відповідальність, що їм потрібно випустити альбом, не відходити від свого жанру музики і все таке інше. У мене по 100–1000 переглядів на YouTube, і тому я можу робити що завгодно — від сумної пісні під гітару до «Парня-проститутки». Всім на це чхати, тому на даний момент я все роблю для себе.

Фото: Yegor Parker

Читайте також наше велике інтерв’ю із Zbaraski.