Тексти

Хто така СТАСІК — нова українська співачка, за якою варто стежити

Данило Панімаш
6182

Анастасія Шевченко та її альтер-его Стасік раптово з’явилися в українській музиці. Здавалося, що це ще один яскравий метелик-одноденка, який після першого кліпу зникне. Однак ми помилялись. Після третього кліпу на пісню «Колискова для ворога» стало зрозуміло, що перед нами артистка, яка знає, чого хоче від себе і від своєї музики.

Коротка стрижка, виразна міміка, різкі рухи, погляд вовченяти. Дивна, рухлива, щось у ній відштовхує і притягує водночас. Такою Анастасія Шевченко ввірвалася в українську музику — несподівано, але впевнено як для дебютантки. Принаймні в ній ніщо не видає страху і невпевненості на поверхневих рівнях сприйняття.

СТАСІК

Вона називає себе «Стасік», що на контрасті з її образом звучить як знущання. Адже «Стасік» — це щось по-дитячому миле. Стасік повинен (або повинна) гратися у пісочниці, приносити додому п’ятірки зі школи та їсти варення з чаєм під зворушливі розпитування своїх бабусь.

Однак Анастасія Шевченко замість пісочниць вибирає окопи на Донбасі, а замість варення з чаєм і бабусь — солдатські пайки та бойових побратимів і посестер. І ласкаве «Стасік» перетворюється у спогад про дитинство, що не відбулося.

Анастасія Шевченко належить до того типу людей, які постійно перебувають в хаотичному пошуку. Принаймні так виглядає її шлях до появи Стасіка. Вона грала в театрі «ДАХ», пішла на фронт, де була медиком-стрільцем. Потім — боротьба з собою після пережитого на війні. Як говорить сама Анастасія: «Лежала на печі й дивилася у стелю».

Потім — болюча ресоціалізація, у чому їй допомогло телебачення. Майбутня співачка (хоча язик не повертається так її називати) йде працювати на UA:Суспільне, де веде програму «Культурна афіша здорової людини». Але здається, що страх, біль і трепет нікуди не зникали. Вони продовжували накопичуватися десь всередині, поступово набуваючи форму — форму Стасіка.

СТАСІК

Настя Шевченко в своїх піснях перетворює себе на зброю. Поетично вона ранить висловлюванням, яке від пісні до пісні, від кліпу до кліпу все набуває виваженої форми. У пісні «Ніж» вона бачить людські відносини як перманентну травму і насильство. Спілкування двох — це вплив, при якому ми в собі щось втрачаємо, але при цьому і навпаки — беремо від Іншого.

Це глибинний процес, і результат стає помітним лише через час, коли ми з жахом виявляємо в собі чужий вплив. І або приймаємо його, перетворюємо на частину своєї особистості, або мучимося, намагаючись від цього позбутися.

Я сама тепер ніж
У мені є вічна ніч
Вся горю у вогні
Ти згориш у мені

А у новій пісні «Колискова для ворога» Стасік входить у політичну зону, перетворюючи себе на художницю-акціоністку. Адже з урахуванням російської агресії і українцям, і росіянам зрозуміло, про що співається в пісні.

Ти ж хотів землі цієї 
Тож тепер змішайся з нею
Станеш сам моєй землею 
Спи

Це все та ж історія про ставлення до наших особистих ворогів, яке ми тримаємо всередині.

Естетично Стасік притягує і відштовхує своєю сміливістю та інакшістю. Замість вилизаних безтурботних танців, якими переповнена українська поп-музика, вона замотується у поліетиленові пакети, ковтає їх, прилаштовує собі в буквальному сенсі м’ясні крила, викликаючи реакцію від огиди до подиву. А реакція — це головний двигун мистецтва.

СТАСІК

Вона показує, як виглядає посттравматичний припадок, у кліпі на «Колискову для ворога», здригаючись в конвульсіях на попелястій землі. Земля взагалі є одним з ключових образів у відео Насті Шевченко. До появи Стасіка, у неї вийшов кліп на пісню «Через хміль», в якому її, закопану в землю, вириває і забирає на небо смерть.

Усе це — руйнування звичної нам поп-музики з її обережністю, абстракціями, притягнутою за вуха міфологією, надуманими історіями. І Стасік, мабуть, перша артистка у сегменті, яка переконливо говорить не тільки про свій біль, але і про біль країни, землі та народу. Точніше, не говорить, а кричить.

Стасік як артистка існує всього півроку. За три пісні вона протоптала у стерильній і обережній українській поп-музиці нову доріжку, показала, якою ще українська музика може бути. І виявилося, що вона може бути незручною, болючою, травмованою, небезпечною, чесною і красивою одночасно.

Чому потрібно стежити за Стасіком? Тому що вона як артистка швидко вчиться і набирає обертів. Вона запам’ятовується, вона непередбачувана і достатньо смілива для того, щоб виходити зі своєї зони безпеки, вивертати й оголювати себе перед іншими. І якщо є в Україні артистка, яка дійсно пише пісні кров’ю і плоттю, то це саме вона.

Читайте також про те, як Україна підхоплює світові гендерні тренди у музиці.