Тексти

Інді-шмінді: як Великобританія стала колискою незалежної музики

Данило Панімаш

Що таке інді? Точно можна сказати, що це одне з найрозмитіших понять у сучасній музичній індустрії. Початок інді можливо відшукати, а його кінець — уже не дуже. Ми разом з British Council спробували розібратися, що таке інді, чому його батьківщина — Великобританія, і чому потрібно відвідати цьогорічне шоу Selector Live.

Трохи про мейджор-лейбли. Це важливо

Лейбл — це компанія, яка допомагає артисту записувати його творчіть на різноманітні носії і просуватися. Лейбл слідкує за дотриманням авторських прав артиста, продаж мерча, а також постійно шукає нові таланти. Довгий час музичний світ був поділений між кількома найкрупнішими компаніями. Вони змінювались, поглинали одна одну, боролись за артистів і конкурували як могли.

Наприкінці 1980-х з’явилась певна стабільність у вигляді «Великої Шістки» мейджор-лейблів — Warner Music Group, BMG, EMI, Sony Music, Universal Music Group і Polygram. Кожен із цих лейблів мав багаторічну історію співробітництва з найбільшими зірками світу і таку ж велику історію перетворення музики на нескінченний грошовий конвеєр.

По суті, мейджор-лейбл — це корпорація, в яку музикант ходить на роботу. Про яку творчість може йти мова, коли ти і твій гурт скуті монструозними контрактами? Цю тему яскраво та з числами розкриває Стів Альбіні у своєму есеї Problem with the music:

«Коли група збирається підписати контракт з мейджор-лейблом, я уявляю собі канаву, наповнену смердючим лайном. Я уявляю групу на одному кінці і лакея шоу-індустрії на протилежному кінці з кульковою ручкою і бланком контракту, який чекає свого підписання»

Стів Альбіні — легендарний музикант, незалежний звукоінженер, саундпродюсер Nirvana, Pixies, PJ Harvey, Neurosis і ще купи великих музикантів. Уже близько 40 років він послідовно критикує музичну індустрію, і запевняє, що вона вбиває і музику, і музиканта. Чим? Тим, що фактично бере артистів у рабство. Умови рабства в кожного артиста індивідуальні. Вони прописані в контракті й майже завжди, вважає Альбіні, працюють на користь лейблу. Тільки одиницям вдається диктувати свої умови, і тільки до тих пір, поки ці артисти є «золотими курочками».

«…Лакей кричить, що перший, хто допливе до нього, підпише контракт. Усе пірнають у канаву і відчайдушно рвуться до протилежного кінця траншеї. Зрештою лишається хтось один. Він тягнеться до авторучки, але лакей каже: “Мабуть, тобі не завадило б попрацювати над собою. Пропливи ще раз, будь ласка”. Ляпас, і він, звісно ж, пливе»

Не дивно, що деякі люди не погоджувались з такою політикою.

То що таке трушне інді?

Трушне інді — це люди, які послали капіталізм лейблів у дупу і заснували власну маленьку індустрію. Так, спершу «інді» — це не жанр, і не стиль, а ком’юніті музикантів і невеликих компаній, які вирішили обійти систему. Вони зосередились на DIY-підході (зроби сам) до всього, що пропонували великі лейбли. Навіщо підписувати кабальні контракти і потім танцювати під дудку великих босів, якщо можна записувати платівки власноруч на звичайних студіях, продавати їх на своїх маленьких концертах, самостійно робити тури у клубах, і так далі? Для виникнення такого «антимейнстрімного» мислення потрібен був великий вибух. Цим вибухом став панк.

Історія інді починається у Великобританії 1977 року, а саме з міні-альбому гурту BuzzcocksSpiral Scratch. Цей реліз вважається першим незалежним від мейджор-лейблів панківським міні-альбомом у Європі. Музиканти позичили у знайомих та родичів 500 фунтів стерлінгів і заснували перший у Великобританії незалежний лейбл New Hormones. Платівка була розпродана у кількості 1000 копій. Також розповсюдженню платівки допомогли продавці мережі магазинів Virgin, і кількість продажів зросла до 16000 копій. Так Buzzcocks довели, що лейбли не потрібні, адже кожен музикант може займатися дистрибуцією самостійно.

Ця смілива авантюра сприяла виникненню низки маленьких DIY-лейблів по всій Великобританії, серед яких особливо виділяється Rough Trade. Перша ж платівка Inflammable Material панк-гурту Stiff Little Fingers, яку видав лейбл, була розпродана у кількості 100 000 копій. Таким чином вперше в історії альбом незалежного гурту потрапив до хіт-параду Британії, причому на 14-е місце у рейтингу.

Інді-лейбли почали складати непогану конкуренцію мейджорам, хоча, звісно, не в рівнозначних масштабах. Інді-лейбли скоротили ціни на запис та видання платівок у порівнянні з такими самими послугами мейджорів. Однак виникла і проблема з дистрибуцією, яка була вирішена завдяки організації «Картель». Це було об’єднання, якому інді-лейбли передавали платівки для подальшого розповсюдження по музичних магазинах і мережах рекорд-сторів Британії.

Британці побачили, що культових релізів та самостійних гуртів стає все більше, і ввели чарт незалежної музики —  UK Indie Chart. Перший хіт-парад був опублікований на сторінках журналу Sounds у 1980-му. Це був важливий крок для розвитку сцени, однак не дуже об’єктивний, адже чарт враховував лише кількість проданих копій платівок у великих мережах. А дистрибуція захоплювала ще й численні приватні музичні магазинчики.

У США ситуація з інді-музикою набула розвитку у 1980-х. Грег Гінн, гітарист культової хардкор-команди Black Flag, заснував власний лейбл SST ще у 1968 році, коли йому було 12. У 1978-му SST випустив свій перший реліз — платівку гурту Panic, в якій грав сам Гінн. Разом з іншими незалежними лейблами Touch & Go, Dischord і Twin/Tone, SST побудували велику мережу дистрибуції панк- і хардкор-записів на території США. І, мабуть, так би все і залишилось на рівні лампових андеграундних тусовок, якби на початку 1990-х мейджор-лейбли не зрозуміли, що вони втрачають досить велику долю ринку — ринку, на якому з’являється революційна музика.

Постріл Nirvana певним чином убиває андеграунд та інді-музику. Гурт, підписавши контракт з мейджором DGC-Records, відкрив великим компаніям таємницю, що важка музика купується і продається. Сам Кобейн, ставши рок-зіркою світового масштабу, почав багато говорити про свої впливи — Wipers, Melvins, Sonic Youth, Fugazi та інших героїв американської інді-сцени 1980-х та 1990-х. Так завіса між андеграундом і мейнстрімом втратила свою міцність. Інді став мейнстрімом.

Більш мелодійні постхардкорні команди на кшталт Shudder To Think та Jawbox почали з’являтися на MTV, як і велика четвірка гранжу Alice in Chains, Nirvana, Pearl Jam та Soundgarden. Однак не всі кинулись до мейджорів, розуміючи, що не все так просто. Ті самі Fugazi залишились у своїй ніші, скромно впливаючи на музичний світ. Їх помічали, ними захоплювались, а вони встановлювали ціну не більше 5 доларів за квитки на свої концерти і не давали інтерв’ю журналам, в яких була реклама тютюну та алкоголю.

Інді-шмінді

Інколи так і хочеться знайти у терміні «інді» якусь загальну музичну складову. Дуже часто здається, що вона існує. Слово «інді-поп» асоціюється з чимось несамовито солодким, наївним, інколи сумним. А при слові «інді-рок» в голові звучить не аггро-індастріал, гранж чи грув-метал, а напівакустична, легка гітарна музика з присмаком меланхолії, що корінням зростає з ери пост-панку 1980-х років. Саме таку музику грав один з найважливіших інді-рок-гуртів Великобританії — The Smiths. Саме таку музику грають їхні послідовники Teleman — яскраві представники тієї самої хвилі культового британського інді-року 1980-х.

British Council береться за привози артистів, які грають на різних полях. Актуальні електронщики Max Cooper і Submotion Orchestra, модернові панки Slaves, які є хедлайнерами багатьох європейських фестивалів, хіп-хопери Young Fathers та Ghostpoet. Цього разу на Selector Live у Києві виступлять cучасні представники того самого класичного британського інді, який зростає корінням із музики культових The Smiths, сентиментальних Teleman.

У 2000-х та 2010-х все змішалося докупи. Інтернет зробив музику ще більш незалежною. Тепер кожен може завантажити свій реліз на стрімінги, зняти вірусний кліп. Термін «інді» перетворився на префікс, який означає тільки те, що виконавець НЕ належить до мейджор-лейблів і випускає свою музику або самостійно, або за допомогою інді-лейблів.

«Інді-рок», «інді-поп» — це ознаки жанру, які мають відношення лише до способу існування у музичній індустрії, а не до музики. Яскравий приклад — гурт Portugal. The Man, який починав з інді-лейблу, а потім підписався на мейджор-лейбл Atlantic. Цікаво і те, що в цьому випадку префікс «інді» може з’являтися в залежності від відношення гурту до свого місця в музичній індустрії.

Інді-дистрибуція фізичних носіїв перетворилася на розкіш для колекціонерів, адже зараз найкраща платформа для дистрибуції музики — інтернет. Гуртів та записів з’являється стільки, що охопити все неможливо. А враховуючи те, що сьогодні кожен може бути інді й одночасно бути ніким, потрібно прискіпливо обирати з усього музичного різноманіття щось дійсно важливе і цінне.

Такою цінністю для вас може стати концерт пронизливого британського інді-поп-гурту Teleman на Selector Live.

Читай також про гурт Shortparis – один із найзагадковіших колективів Східної Європи.