«Нас вчили бути самостійними»: київська співачка про навчання в головних музичних закладах Британії та США

Київська співачка та саундпродюсерка SLEZA (Ліза Жихарєва) рік навчалася у найбільшому європейському інституті сучасної музики (BIMM) та американському Berklee College of Music. І ексклюзивно для нас розповідає, як саме вчать і вчаться бути артистами на Заході.

У 2018 році культурний сектор приніс економіці Великобританії 32,3 мільярда фунтів стерлінгів, що майже вдвічі перевищило дохід від автомобілебудування.

Для Британії Dua Lipa, Sam Smith чи Glastonbury — це індустрія, що не тільки заробляє 5,2 мільярда фунтів на рік, а розвиває туризм і створює позитивний культурний бренд країни.

Саме тому британські виші формують професіоналів усього циклу музичного сектора: від турменеджера та піарника до сонграйтера та музичного журналіста.

Особиста історія

Усе почалося в 16 років з проєкту Lissa Wassabi. Я працювала і з продюсером, і з лейблом, і як незалежна артистка. Якось я виступала на Atlas Weekend, і, спускаючись зі сцени, зрозуміла, що роблю зовсім не те, що хочу. Все мало бути інакше і мені потрібен був рестарт у моїй музиці.

У Києві я закінчила два виші: Київський інститут управління кадрами культури та факультет вокалу університету імені Бориса Грінченка. Мені недостатньо було знань, які викладали в університетах: забагато теорії, відсутність поділу між попом і академічною музикою, купа обов’язкових предметів, що не мали стосунку до моєї спеціальності, наприклад, екологія чи право.

З іншої сторони, я завжди захоплювалася Британією та тим, як вони змогли зробити з музики галузь з мільярдними обертами, і Лондоном — центром європейських офісів світових музичних лейблів: від Universal до Warner Records та Sony.

Про навчання у Англії

У 2018 році я поїхала вчитися до Англії в музичний інститут BIMM (British and Irish Modern Music Institute) на сонграйтинг — трирічну бакалаврську програму, яку стисло викладають за один рік.

BIMM — це найбільший у Європі музичний університет, що вже більше 35 років займається формуванням професіоналів індустрії. Серед його випускників — Джордж Езра, Джеймс Бей, Том Оделл, The Kooks та інші відомі музиканти, автори пісень, продюсери, журналісти і менеджери.

Інститут 

У Лондоні завжди холодно, дуже багато людей, житло без звукоізоляції, складне метро, ​​дуже дорого, а ще суперконкуренція. Складається враження, що кожен твій однокурсник — мегаталановитий. Але загалом там неймовірно.

Інститут BIMM доволі просторий, там багато студій для репетицій і лекторіїв. Кожна студія добре технічно забезпечена: якщо це клас сольфеджіо — там 20 синтезаторів, щоб кожен студент міг спробувати, як звучить певний акорд.

Класи обладнані проекторами, музичними системами, midi-клавіатурами, комп’ютерами, пультами, є дуже багато різних інструментів, мікрофонів, колонок, які ти також можеш взяти у користування для репетицій. Хочеш записати партію скрипкового квартету для треку — будь ласка. В інституті для цього є все.

Є класи, де можна потренуватися зі світловим обладнанням та підготуватися до живого виступу. А ще величезна бібліотека і комп’ютерний клас, якщо потрібно робити дослідження з певної теми чи готувати сет.

Також у BIMM приділяють багато уваги ментальному здоров’ю студентів. Раз на квартал проходять зустрічі для тих, хто відчуває, що має проблеми з психічним здоров’ям.

На початку навчання кожному студенту видають теку з номерами соцпідтримки на випадок, якщо є ментальні проблеми на ґрунті самотності, депресії чи з інших причин.

Часто педагоги акцентують увагу на цій темі, бо тури, альбоми, відповідальність та увага, які раптово звалюються на людину, в деяких випадках призводять до проблем із психікою.

Розклад

У нас було три навчальних дні: понеділок, вівторок і четвер. Загалом 12 годин навчання на тиждень. Такий просторий розклад зроблено для того, щоб студент міг опановувати багато додаткових курсів: діджеїнг, гру на барабанах, написання треків в Cubase. На заняттях атмосфера невимушена, але всі сконцентровані на завданні. Також у BIMM є власний сайт із розкладом студента, який відстежує пропуски.

Багато часу йде на самостійну роботу: потрібно записувати міні-альбом, репетирувати зі своїм гуртом, виконувати домашню роботу.

З перших занять нас вчили бути самостійними — показували, як звести власний трек, захищати свої авторські права і як має виглядати контракт із лейблом.

Програма навчання

Уся програма складалася з 9 дисциплін: live performance, стилі сонграйтингу, тексти, стилі музики, сольфеджіо, музична індустрія, музичний продакшн, історія музики та аранжування.

І ніяких предметів, які б відволікали від основного профілю.

Іспити та соціалізація

Під час екзаменаційної сесії в кінці семестру потрібно завантажити свою роботу: викладачі її перевіряють онлайн, надсилають оцінку та правильні відповіді чи відгук. Там само можна апелювати оцінку та перездати іспит.

Наприклад, контрольним завданням із сольфеджіо було написати мелодію та зняти відеопрезентацію про те, як ти її створював/-ла.

У Інституті цінують власну думку студентів та глибоке розуміння матеріалу, яке можна показати на практиці.

Що ж до «іспитів офлайн», то фінальним завданням з сонграйтингу був EP з власних 4 треків і виступ із живим бендом. І найголовніше: власний гурт, який потрібно зібрати самому для виступу. Мовляв, іди, знайомся, проси грати з тобою на одній сцені.

Тому для соціалізації в інституті передбачено все, зокрема вечірки, які проходили на початку навчання, щоб усі роззнайомилися. Для мене це було непросто, але я зрозуміла найголовніше: люди так само потребують спілкування з тобою, як і ти з ними.

Навчання дало мені зрозуміти, що всі ми в одному човні (як казав наш тьютор Філ). А ще те, що конкуренція не має бути двигуном прогресу. Музика кожного — внесок у загальну культурну скарбничку, а не кінні перегони.

Майстер-класи

У BIMM влаштовують багато майстер-класів від гравців індустрії: світових зірок, тур-менеджерів Morcheeba та Sting, представників лейблів, які розповідають, як продавати власні пісні.

Я побувала на лекції репера Stormzy, він розповідав, як власноруч просувати DIY-артиста. На початку кар’єри Stormzy створював музику в домашній студії, постив її у соцмережах, став зіркою власного району, а потім завдяки сарафанному радіо про нього дізналися усі. Також приходила співачка Mabel та читала лекцію про те, як правильно підписувати контракти з лейблами.

Такі майстер-класи допомагають зрозуміти, що музична індустрія — це не захмарний музичний Олімп, закритий для простих смертних. Мовляв: «Он там по телеку показують Нікі Мінаж, а для тебе це все недоступно». Це звичайні живі люди, які стоять перед тобою у лекторії, знайомлять із залаштунками музичного бізнесу та покроково розповідають, як можна в нього потрапити.

Потрібно бути дуже великим профі, багато працювати, знати музику, любити та ставитися до неї відповідально, якщо хочеш, щоб з тобою працювали серйозні люди. Це найголовніше, що я зрозуміла з майстер-класів.

Про навчання на практиці та шоукейси

У Лондоні дуже багато шоукейсів, які британці ще називають meeting.

Раз на місяць у студіях звукозапису влаштовують прослуховування для 10–11 людей. Ти купуєш за 5 фунтів квиток і продюсер студії дає експертну оцінку твоїм трекам і каже, що він додав би до звучання. Студії постійно скаутять людей, тому ти можеш прийти й показати свою роботу.

Також від Інституту проходять відкриті мікрофони, студенти організовують концерти в пабах, постійно практикують свої навички роботи на сцені та в організації концертів. Відкриті мікрофони в пабах/клубах — класний спосіб протестувати власний матеріал на живій публіці ще до релізу.

Стіни в Інституті щедро обклеєні постерами та наклейками, що повідомляють про нові релізи чи концерти студентів.

Часто університет запрошує реальних клієнтів на зустріч зі студентами. 

Наприклад, якось до нас приходили творці серіалу та реаліті-шоу і давали студентам конкретне завдання, як клієнти: створити пісню для наступних серій. Потім слухали й оцінювали треки кожного студента.

Інститут  зіштовхує потенційних замовників і нас, студентів, для того, щоб ми розуміли, які критерії важливі для конкретної індустрії. Часто музиканти чи художники про них забувають і думають: «Ой, я творець, я вищий за це все».

В Інституті дають чітко зрозуміти, що рамки не обрізають крила, а допомагають творити структурно та цілеспрямовано. Це дає розуміння, що ти робиш, хто твоя аудиторія, чого вона хоче.

Викладачі

Викладачі в основному або музиканти, або сонграйтери з індустрії. Це відчувається у стилі викладання, бо під час навчання вони спираються на реальний досвід роботи. Наприклад, Як Бонді — викладач стилів музики, що працював з Sugababes як сонграйтер.

Предмет «Музична індустрія» у нас викладав представник англо-американської PRS (Performing Right Society) — компанії, яка відповідальна за збір роялті та авторських відрахувань. А наш наставник, або тьютор, Філ Бекстер — лідер гурту The Damages.

Домашнє завдання та іспити

Для всього курсу в мене був лише один зошит, в який я час від часу щось записувала, бо дуже багато інформації і завдань потрібно було робити у цифровому форматі чи онлайн.

Наприклад, для домашнього завдання нам весь час потрібно було створювати пісні, продюсувати їх, репетирувати з бендом для виступу, писати есеї, читати профільні книги та статті. Домашнє завдання в інституті не завжди перевіряють, а також за них не ставлять бал.

Але всі розуміють, що якщо ти не будеш робити поточні роботи, то не складеш фінальний іспит. До того ж викладачі стежать за тим, як ти виконуєш завдання протягом року.

Усі контрольні завдання в інституті виглядали так: «Створіть своє аранжування і нотну партитуру для пісні Sia», «Вивчіть тему і напишіть есе про те, чому певна пісня стала важливою в якийсь час в Америці».

Після університету

Інститут заохочує студентів вчитися на практиці і для цього співпрацює з великими заходами та фестивалями. На них ти можеш бути волонтером, отримувати зарплатню, знайомитися з індустрією після або під час навчання.

Також в Інституті створена кар’єрна команда, яка співпрацює з компаніями в музичній індустрії. Вони допомагають студентам шукати стажування під час навчання та після його закінчення у рамках мережі випускників.

Є дайджест вакансій, який розсилають електронною поштою студентам. Наприклад, про те, коли проходять співбесіди в Universal, Sony чи Warner music. Якщо ти музичний менеджер, то можеш подати своє портфоліо та прикріпити до нього рекомендаційний лист від педагогів.

Загалом викладачі заохочують студентів починати творчий шлях, як тільки вони розпочинають курс, а не по закінченню.

Наш тьютор Філ Бекстер казав: «Якщо ваша мета — утвердитися як артист або гурт, підпишіться на лейбл і вирушайте в тур. Це шлях, який ви повинні самі пройти. Потрібно бути готовим поспішати! Не чекайте, поки закінчите Інститут, щоб розпочати свій шлях, хапайте бика за роги! Смартфон — ваш доступ до всього необхідного та зв’язок з вашою фанбазою».

Про Berklee College of Music

До Berklee я їздила задовго до BIMM на літній курс з R’n’B-вокалу, який тривав 5 тижнів. Це найбільший у світі незалежний музичний інститут, розташований у Бостоні. Він просто неймовірних розмірів у порівнянні з BIMM.

Якщо в BIMM основний вектор — музика для поп-артистів, то в Berklee більший ухил для інструменталістів, особливо джазових. Найперше, що я помітила, — там усі дуже музикальні. Буквально падав олівець, і всі такі: «Егегей, новий ритм!».

Для вступу потрібно було скласти іспит з сольфеджіо для визначення рівня, і відповідно до нього — щоб потрапити в групу, яка відповідає рівню навичок.

Ми вивчали стилі музики та вокалу, наприклад, госпел, поп, африканський вокал, сольфеджіо, а також основи музичної індустрії.

Про мову

Найважче мені давалася мова. Коли я навчалася в Берклі, я знала її не дуже та не розуміла багатьох музичних термінів, не кажучи вже про акценти та швидкість вимови. Одним словом, кидають, як кошеня в воду. І все, що залишається — просто змиритися і наздоганяти усіх.

У BIMM було легше, але коли пишеш пісні та есе, викладачі помічають, що це не мова, на якій ти думаєш: «Ви, звичайно, молодці, що приїхали сюди вчитися писати пісні, але так англійською ніхто не говорить».

Якщо ти гарно розмовляєш англійською, то це ще не значить, що буде легко написати пісню. Тому в BIMM є курси англійської мови для тих, кому потрібно більше практики.

У нас була дуже дружна інтернаціональна група, яку здружив наш тьютор Філ. Були студенти з Англії, Франції, Швеції, Мексики, Кореї та Італії. Наприкінці навчання хтось вирішив повернутися додому, а хтось залишився у Лондоні, щоб продовжувати кар’єру там.

Післямова

Коли я повернулася до Києва, сумнівів ніяких не було — я хочу створити новий музичний проєкт. Втілити в ньому те, що я люблю, не намагаючись ні під кого підлаштовуватися.

Так народилася SLEZA — сучасний поп про відчуття молодих людей у мегаполісі. На початку червня ми разом із саундпродюсером студії Istok Олексієм Кривошеєвим випустили дебютний трек і кліп «Проблема».

Про зміни

Під час навчання в BIMM та Berklee я полюбила музику. Знову.

Якісна музична освіта — це не панацея, але вона може дати новий вектор творчості. Не обов’язково для цього їздити навчатися до Лондона. Можна знайти купу онлайн-курсів, як-от у Music Business Foundations на Coursera від Berklee, який можна прослухати безкоштовно.

Найголовніше — переймати досвід, постійно вчитися і шукати власну візуально-звукову автентичність. Адже якщо ми хочемо створювати актуальний саунд та бути «тут і зараз» у світовій індустрії, то потрібно будувати культурні мости, переймати досвід та вчитися створювати музику заново.

Фото надані співачкою Sleza
та взяті з інстраграм-сторінок BIMM та Berklee

Читайте також про те, як фронтмен гурту OMANA навчався у легендарних гітаристів США.