Як 30-річний сноб став підлітком і зафанатів від «Время и Стекло». Експеримент

11 березня один із найпопулярніших українських поп-гуртів «Время и Стекло» припинив свою діяльність. СЛУХ знав про це раніше, тому ми провели соціальний експеримент.

Редактор Данило Панімаш на кілька днів закрився у квартирі й присвятив увесь свій час гурту, повністю відключивши мозок, довірившись емоціям.

«Время и Стекло» залишили помітний слід в українському шоу-бізнесі та в серцях своїх фанатів, складно знайти український гурт із такою віданною і божевільною фанбазою. Ми спробували зрозуміти причини їхньої популярності та чому розпад гурту — це трагедія.

Я виріс на класичній рок-музиці, від The Beatles до Guns’n’Roses, потім слухав купу всякого ню-металу: Korn і Limp Bizkit, поступово переходив до музики експериментальної.

До 30 років у мене склався смак до певних жанрів і настроїв, назбиралося приблизно сотня артистів, до яких я постійно повертаюся. Тому для мене питання «Який твій найулюбленіший гурт?» звучить дивно. Це як взагалі? Вони ж усі різні.

Елвіс Преслі, Майкл Джексон, Віктор Цой, Мадонна — хто там ще був? Курт Кобейн? Може, це дійсно справа віку — знайти такого артиста, який став би для тебе цілим світом.

Однак я бачив багато людей, які тонули в любові та ніжності до одного артиста чи артистки і тим самим обмежували собі всю різноманітність музичного світу. Вони обирали собі божество, молилися йому і пронесли з собою цю любов від підліткового віку до зрілості.

Релігійні фанатики і фанати артистів багато в чому схожі. Вони готові вбивати за своїх кумирів, не має значення, хто це — Ісус, Аллах, Преслі чи гурт «Время и Стекло». І якщо фанатизм — це психічне відхилення, то тим цікавіше пережити емоції фаната. І подивитися, що зі мною станеться.

Мабуть, жоден популярний український гурт не зібрав навколо себе таке віддане і божевільне ком’юніті, як «Время и Стекло». Тим цікавішим виявився виклик й моє щире здивування, чому гурт такий популярний.

Ця історія про те, як 30-річний любитель нойз-року і андеграунду на кілька днів став 14-річним школярем, перевтілився, щоб зрозуміти, чому гурт «Время и Стекло» зводив із розуму українських і російських дітей.

Підготовка

У «Время и Стекло» купа фанклубів, що першими поспішають відкоментувати їхні фотографії і мало не б’ються за увагу гурту. Я підписався на офіційні акаунти Наді Дорофєєвої та Олексія «Позитива» Завгороднього і на всі фанатські сторінки гурту в інстаграмі та фейсбуці — загалом близько 40 штук.

Спочатку було складно. Я постійно слухав «Время и Стекло». Вони звучали всередині мене кожну хвилину — вранці, вдень, ввечері, під час їжі. Я навіть засинав під «Время и Стекло» в навушниках. Ганяти по колу музику, яка від тебе далека — випробування не з приємних.

Моє життя проходило під пісні на кшталт «Ты меня не тролль», «Е, бой, е, бой» і «На вислово, на вислово, давай підемо на вислово». Я колись читав про те, що в тюрмі Ґуантанамо терористів катують прослуховуванням Metallica і Nine Inch Nails на повній гучності.

Після двадцятого прослуховування двох альбомів «Время и Стекло» я навіть почав їм трохи заздрити.

Але цікавить інше — на кого ти перетворюєшся не стільки від самої музики, а від занурення у яскравий світ гурту? Як ти починаєш сприймати реальність? Для цього необхідно було позбутися свого его, стерти себе до чистого аркуша.

Я читав їхні пости і коментарі їхніх фанатів у інстаграмі, стежив за життям Наді Дорофєєвої в її особистому влозі, слухав музику, дивився їхні кліпи.

Мій інтелект поступово вимикався і весь накопичений за 30 років досвід зникав разом із моїми смаками. У певний момент я зрозумів, що залипнув у нескінченному серіалі, продовження якого я чекаю з маніакальною залежністю.

Я почав хотіти нових фотографій Наді, нового випуску її влогу, нового кліпу «Время и Стекло». Мені дійсно стало цікаво, як живуть Дорофєєва з Дантесом, як часто вони ходять до спортзалу і як минає її день.

Мені відкрився неймовірно милий світ, у якому маленькі поні пригощають одне одного шоколадом і живуть у пряникових будиночках. Це світ щастя, в якому немає болю, горя, самотності, травм. Тут живуть красиві, світлі й добрі люди.

Тут немає місця конфліктам і скандалам, один суцільний позитив. Усе навколо мене стало настільки сонячним і безтурботним, що це почало навіть трохи лякати — хіба це можливо?

Кудись поділися мої звичні нервозність і меланхолія. Я потонув у глянцевому і блискучому маленькому світі, який ненав’язливо шепотів мені про те, що мрії збуваються, потрібно лише захотіти; вір у краще, поганого не існує, між «так» і «ні» вибір тільки «так».

Мої турботи перетворилися на переживання про турботи Наді Дорофєєвої. Коли вона говорить у першому випуску свого відеоблогу, що їй потрібно бути чесною перед своїми глядачами, мені хочеться розридатися від щастя, адже вона буде чесною зі мною! Коли вона говорить, що дуже втомилася після туру, я щиро їй співчуваю.

Але насправді це егоїзм — якщо з Надею щось трапиться, то влоги припиняться, в інстаграмі перестануть з’являтися нові фотографії, а музика «Время и Стекло» зникне, і мені буде боляче.

Саме мені, а їхні емоції — це другорядне. Я стану нещасним, якщо припиниться постачання контенту, мені потрібно на когось молитися. Страшно втратити свого друга і співрозмовника, нехай наша бесіда і одностороння — я можу тільки залишити коментар і сподіватися, що Надя його лайкне.

Також я поспілкувався з фанаткою. Шістнадцятирічна Настя слухає музику гурту з 2015 року, слідкує за новинами гурту в соцмережах. Вона дивиться відеоблог Наді Дорофєєвої, в якому відкриває для себе залаштунки шоу-бізнесу, важку працю артистки з усіма нюансами у вигляді нескінченних репетицій та подорожей. Настя розповіла, що їй подобаються «Время и Стекло» через їхню щирість і доброту.

Так, Додо якось зустрілася з дівчинкою, яка мріяла про цю зустріч, у кафе. Настя навіть подарувала Додо подарунок на концерті. Тож схоже, що гурт дійсно володіє силою змінювати реальність, а значить, я на правильному шляху до розуміння гурту.

Трансформація

Кожен раз, коли ми дивимося захопливий серіал із добре прописаними героями, ми хочемо, щоб їхня історія не закінчувалася. У якомусь сенсі ми навіть зберігаємо вірність найулюбленішим персонажам, приміряємо на них увесь наш кінематографічний досвід, порівнюємо всіх інших з ними, як своїх колишніх із нинішніми.

Те саме відбувається і при глибокому знайомстві з «Время и Стекло». Це реальна залежність, нічим не краща й не гірша за інші залежності та звички на кшталт куріння, сидіння в соцмережах або поглинання солодкого.

Уже на другий день після початку експерименту я виявив, що в першу чергу заходжу в Instagram перевірити оновлення Наді й Позитива. Стан безтурботного блаженства, в якому я перебував, змусив мене навіть писати коментарі та виражати респект гурту. Не тому, що це було потрібно, я просто щиро полюбив гурт. Або картинку, яку вони малюють.

Раціонально я зрозумію, чому 10-20-річні, немов метелики, злітаються на світло «Время и Стекло». «ВиС», як і будь-які великі артисти, перетворили себе в медіаімперію. Образи Наді й Позитива побудовані так, щоб фанбаза хотіла, щоб вони були разом — так бабусі дивляться серіали в надії, що головні герої нарешті одружаться.

Вони молоді, красиві, сексуальні, класно одягаються, класно танцюють і не виглядають, як недосяжні боги. Їхні кліпи привертають увагу своїм блиском, їх пісні меметичні (є, бой), а музика невибаглива і проста для сприйняття.

Влоги Наді, інстаграмні сторінки — засіб комунікації. Усе це — один образ і легенда, прораховані до дрібниць, створені для того, щоб захоплювати конкретну аудиторію. Ваш Капітан Очевидність.

Якщо відкинути раціональний досвід, розуміння того, як влаштований шоу-бізнес, і віддатися чистим емоціям, то фанатів «ВиС» (і мене в їхньому числі) залучають щирість і відсутність страху виглядати по-дурному. Небажання ненавидіти, справжня пропаганда любові та світла. Прийняття себе зі своїми недоліками.

«Время и Стекло» переконують тебе в своїй унікальності, в тому, що життя прекрасне і легке тут і зараз, що у тебе все вийде — потрібно лише докласти трошки зусиль. І, звичайно ж, із цього світу єдинорогів не хочеться повертатися в реальність, в якій тебе чекають дедлайни, безсонні ночі, з’ясування стосунків, страх і біль.

Хочеться впорядкувати своє життя і осідлати його, як Додо, адже вона — приклад для наслідування, вона царівна. Така проста, така близька, така рідна.

Ну а новина про те, що гурт розпадається, мене просто шокувала. Як таке можливо?

Розбиті та чорні серця, коментарі, сповнені болю та відчаю. «Ні!», «Я плачу!» — це не жарти, це дійсно втрата і екзистенційне переживання. Невже навколо все настільки швидкоплинне? А кого тепер любити? А чи зможу я взагалі полюбити якусь музику ще? І чи не буде це зрадою?

Вихід зі стану фанатизму не був легким. Після двох днів подорожі з Надею Дорофєєвою, Позитивом та їхньою командою, проникнення в їхнє життя звичайна дійсність виявилася тужливою і нервовою. А після оголошення про розпад гурту я взагалі відчув щемливу пустоту.

Раціонально я розумію, що Надя Дорофєєва і Позитив продовжать свої кар’єри і далі вестимуть соціальні мережі, що нікуди вони не зникнуть, що я встигну зафанатіти ще від якогось іншого артиста. Але ж блін…

За вікном — сірі хмари, дощ. Написати матеріал і здати його вчасно. Прекрасне, легковажне «тут і зараз» з моїми новими друзями закінчилося в тому вигляді, в якому я їх полюбив.

Прийшов час знімати зі стін постери і знову звикати до світу, від якого я втік у країну мрій.

Читайте також про те, як нашого редактора поплавило на концерті Die Antwoord на фестивалі U-Park.