5 українських пісень, які присвоїла росія й популяризувала як свої

Зараз увесь світ свідчить те, як росія намагається зруйнувати Україну й усе українське — життя, житла, школи, театри, історію, культуру. І цей процес має глибокі корені, такі давні, що іноді те, що кілька поколінь тому вважалось рідним, зараз може сприйматись українцями, як чуже — бо нас переконали, що це не наше, а російське.

Пісенна спадщина в початковому варіанті може відрізнятись від тої, якою ми її знаємо. Ноти й слова з уст в уста передаються природно, і музичний твір продовжує процес творення, видозмінюється. 

На жаль, у динаміку розвитку українських пісень неодноразово втручалися, в ній чітко видно руку москви. Багато нашого спадку розкрадено саме росією — це притаманно імперіалістичним державам, що присвоюють собі плоди праці країн, які роблять колоніями. Саме тому наразі доречно й потрібно шукати правду. Її ми намагаємося віднайти, досліджуючи походження зросійщених пісень разом із ініціативою SaveArtUA. 

Ой, мороз, мороз

«Ой, мороз, мороз» часто вважають російською народною піснею. На авторство намагалась претендувати також російська співачка Марія Уварова, яка стверджувала, що написала твір у грудні 1954 року. Проте її слова суперечливі й не мають юридичної сили.

Ще до СРСР, на початку XX століття «Ой, мороз, мороз» виконувалась у Вінницькій області, про що відомо із збірника «Бувайте здорові, соснові пороги. Народні перлини. Українські народні пісні» 1936 року випуску. Існує декілька варіантів тексту українською, що можуть різнитись залежно від регіону та виконавця.

Любо, братці, любо

Пісня, що є одним із символів українського анархізму, найчастіше подається зараз як творчість донського козацтва. Від початкового варіанту, який пов’язаний із махновським повстанням, зросійщена версія відрізняється змістом та текстом, і, очікувано, її «першість» ніяк не підтверджена.

Оригінал куплету:

Як батько заграє — ворог враз ридає;
То іти до кого молодому козаку?!
Червоні ліворуч, білії праворуч,
А я піду до батька на гражданськую війну.

Перероблена версія куплету, що стала популярною через фільм:

Как за чёрный Терек, как за грозный Терек,
Ехали казаки сорок тысяч лошадей.
И покрылось поле, и покрылся берег
Сотнями порубанных, пострелянных людей.

Неточність зокрема у тому, що російськими митцями «Любо, братці, любо» поширювалась у різних історичних контекстах. Наприклад, у радянській кінокартині «Олександр Пархоменко» пісню з її оригінальним текстом виконує персонаж Нестор Махно, проте вона звучить російською мовою.

Повстань, народе мій

Цей твір ви могли чути як пісню «Вставай, страна огромная» (так-так). Проте із оригінальним виконанням вкрадене пов’язує лише музика.

Згідно з радянською версією подій, пісню написав Василь Лебедєв–Кумач у перші дні нападу нацистської Німеччини на СРСР у 1941 році.

Виникнення оригінальної версії пісні часто пов’язують із криворізькими повстанцями початку XX століття. Також зі збірника «Пісні УПА» видавництва «Літопис УПА» 1996 року, відомо про існування тексту пісні у 1943 році, автором якого є Степан Ґоляш — український військовий, громадський та церковний діяч.

В саду осіннім айстри білі

В Україні до 1960-х років був досить популярним романс «В саду осіннім айстри білі». У 1961 році текст пісні опублікували у збірці «Українські народні романси» за упорядкуванням Леопольда Ященка. 

Через кілька років після публікації пісенника Борис Терентьєв видає свою пісню «Вот кто-то с горочки спустился», яка має схожу із українським народним твором мелодію. Відповідно, популярності пісня набула вже при активному просуванні в Союзі — бо там зробили все по канонах радянської ідеології — з орденами, гімнастьорками, колхозом.

Оригінал:

Як ти проходив мимо двору,
Я задивилась на твій стан,
Стояла довго під вербою,
Поки вечірній спав туман…

Перероблена радянізована пісня:

Зачем, когда проходит мимо,
С улыбкой машет мне рукой,
Зачем он в наш колхоз приехал,
Зачем встревожил мой покой!

Пливе кача

У червні 2022-го російські пропагандисти на руїнах заводу «Азовсталь» зняли кліп «Пливе кача». Назва співзвучна із піснею-реквіємом за українськими Героями Небесної Сотні, що поклали життя за нашу свободу під час Революції Гідності.

Оригінально твір — це лемківська тужлива поховальна пісня. Проте росіяни Аким Апачев і Дар’я Фрей не лише вкрали назву, а й однойменну пісню виконали українською, яку вони прозвали своїм «трофеєм». Назву, вочевидь, обрано, щоб вчергове продемонструвати загарбницькі наміри, культуру насильства та зневаги до української спадщини та історії.

Пісня несе основні меседжі «руского міра»: «Це мій дім, це мій Крим, це моя земля. Я також забираю мову». Іронічно з огляду на те, що російські загарбники на своєму ТБ до цього просували наратив того, що української мови як такої не існує і це лише російська говірка.

На жаль, боротися за збереження матеріальної й нематеріальної спадщини України потрібно невпинно, тим більше зараз, коли росія нищить наші музеї, освітні заклади й театри. Крім наведених прикладів, невдалі спроби привласнення поширюються також на сучасні українські пісні, наприклад, «Шум» гурту Go_A, «Обійми» і «Не твоя війна» «Океану Ельзи», «Мам» «Скрябіна». Це означає, що маючи імперіалістичного сусіда, який намагається знищити нашу культуру, ми повинні захищати цілісність та автентичність української культури завжди. Це наш обов’язок і потреба.

Читайте також про те, чи відмовилася українська молодь від російської музики.