Понти не пройдуть: яким має бути сучасний артист, щоб його полюбили

Лідер гуртів «Раёк» і Yah Павло Слободянюк написав для нас аналітичну колонку про те, як встигнути на потяг популярності і що вона взагалі означає сьогодні.

Бути успішним — це встигати, рос. «успевать». І хоча в сучасному світі стало нормою запізнюватися, пунктуальність — все ще головний атрибут успішної людини. Для успіху в мистецтві абсолютно точно необхідно оволодіти мистецтвом бути в потрібний час у потрібному місці.

Як наші пересування в просторі прив’язані до часу, так і успіх з малорухливого перетворився в поняття динамічне. Він настільки рухливий, що його миттєвість безсумнівна: вчора хтось під під’їздом співав про мало половин, сьогодні — про вільну касу. Важливо, що завтра виконавці цих творів можуть виявитися не при справах: конкуренція стала нестерпною. Для виживання в таких умовах артисту необхідно весь час доводити свою актуальність: через банківський рахунок, повні зали чи візит до популярного блогера-інтерв’юера. Якщо вдалося довести актуальність, то одночасно з цим вдалося довести приналежність до успіху.

Примітно, що доказ приналежності раніше не був прямо пов’язаний з актуальністю артиста: багато років домінувала стратегія «імітація успіху = реальний успіх». Вона була можлива завдяки монополізації медіумів масового інформування — телебачення і радіо.

Під час цієї монополізації особливо вигідно себе транслював так званий андеграунд: ви не даєте нам важелі впливу, а ми й просити про них не будемо. Ми побудуємо свій світ, і він буде повний неімітованого, справжнього, непідробного.

Ми будемо бути, а не здаватися. А піпл, крім того, що хаває, може і здогадуватися про обман: глянцеві обкладинки демонструють вищі світи, але чи існують вони справді? І навіть якщо існують, чи потрібно туди прагнути?

Так, у нас набагато менше людей в залі на концерті, але їхня залученість зашкалює! Один наш шанувальник коштує сотні ваших: ми не роздаємо квитки в держустановах за копійки, щоб заповнити всі сидячі місця в місцевому БК. Ми не платимо радіостанціям за трансляцію наших пісень, як це робите ви. Ми не граємо на корпоративах, адже ми — не кумедний фоновий шум.

Визначився вододіл: ось — виступи в будинках офіцерів та на днях міста, блимання на ТБ, замовлені статті в таблоїдах, щорічні сатанинські телекарнавали під Новий Рік. Успіх? Успіх! Ось — забиті під зав’язку затишні клуби, тематичні форуми для дистрибуції альбомів через файлообмінники, боязкі кліпи на напівпрофесійні камери. Справжній успіх? Справжній успіх!

Дев’ять років тому роздуми на тему «продався чи не продався артист Х?» були вкрай популярними, сьогодні саме питання звучить смішно. Боротьба з пластмасовим світом програна, зброя масового ураження — телебачення — втратила монополію на інформаційний простір, звільнивши місце для інстаграма і ютьюба.

З початку нульових і до приблизно 2012-го вертикальна парадигма, де «true» художники не могли підібратися до завсідників корпоративів, що імітували гучний успіх і робили вигляд, що не особливо й хотіли пробиватися, повільно руйнувалася, поступаючись парадигмі горизонтальній.

У якийсь момент вертикаль рухнула остаточно. І як тільки всі стали рівні на старті, а прозорі цифри почали транслювати більш-менш точну оцінку запотребованості, то успіх став головним мірилом для всіх виконавців, включно з підвальними гуртами. Боротьба з попсою втратила сенс, адже тепер не працює установка «я теж можу таке гівно писати, треба тільки розкрутити, але я ж не продюсер пузатий».

Ексклюзивність

Тренд інклюзивності всюди: рівність всіх і вся навряд чи можлива сьогодні, але зробімо вигляд, що вона вже відбулася. Головне не зрівняти стелю і підлогу, а в усьому іншому ця ознака нової ери необхідна. Заперечувати або віддаляти її безглуздо: завдяки технологіям небо стало ближчим, а точніше кажучи — впало на землю. На Олімпі тепер не боги, а плебс!

За допомогою Instagram професія моделі процесуально спростилася: ні агентів, ні агентств, що викачують гроші за шанс стати популярним. Якщо ти гарний/-а, то можеш безпосередньо звернутися до потенційної аудиторії.

Глянцевий стиль життя був дуже популярний у середині нульових, якраз коли інтернет не сприймали всерйоз. Потім — повільний занепад, який заперечують досі. Саме тому ми можемо спостерігати колишніх естрадних зірок, які намагаються молодитися та іронізувати в надії зловити бажану хвилю успіху, яку ще в 2018-му всі називали hype, але в 2019-му це вже скоріше clout.

Будь-яка спроба транслювати ексклюзивність серйозно, а не як смішний карнавал, приречена на провал. Ніхто не хоче фотографуватися на тлі золотих роллс-ройсів «Фантом», тому що сталася девальвація ексклюзивності. Зоряна хвороба може бути атрибутом неактуального медіатовару.

Природа поп-зірок змінилася. Якщо вчора вони істотно відрізнялися від мас, то сьогодні вони — одні з мільйонів структурно подібних зображень на екрані. Хтось яскравіший, хтось блідіший, у когось більше підписників, у когось менше, але базово вони рівні. У всіх є інстаграм, ютьюб, вконтакт. Засоби виробництва успіху потрапили в руки широких мас. Принципової різниці між обивателем і медіаперсоною вже немає. Усі стали медіасутностями. А значить, усі розгадали суть трюку, і він перестав захоплювати.

Справжність

Коли розумієш фокус, він стає нецікавим. А що тоді цікаво? Який антонімом до слова «ілюзія»?

Тут ми підбираємося до головного тренду: справжності медіаперсонажа. Щирий, простий, такий як є — це alyona alyona, Курган, Гречка або «Пошлая Молли». Всі вони так чи інакше транслюють простоту як обов’язковий меседж на свідомому чи несвідомому рівнях. Примітно: вони не протестують (вокаліст ПМ стомлено повторював в одному інтерв’ю: «Ну проти чого? Проти чого протестувати?!»), як герої попередніх рок-десятиліть. Вони транслюють те, що в коментарях називають «жиза». Тому і в піснях так багато відсилок до дня сьогоднішнього (відірвані від реальності метафори — це не жиза) або навмисної простоти — як у тексті «Відчиняй» у alyona alyona або в усіх текстах Гречки.

Пам’ятайте героїв 1990-х? Земфіра, «Мумій Троль», «Воплі Відоплясова», «Океан Ельзи». Про що вони співають? Це не тексти, що описують життя. Це вічні тексти, та вони все ж не проходять серйозну перевірку часом. Адже саме вони є по факту позою, при цьому ті, хто позують, не визнають карнавальність моменту. Інша справа — вітчизняні репери нової школи в орендованих квартирах на околицях околиць: тексти про золоті стволи і кокаїн читаються жартома! Але не в стилі «пародійного» жарту, а ніби у вічній грі, яка не закінчується навіть поза камерами. Постійні софіти інстаграма зробили всіх акторами. Ті, хто спостерігають, поки ще створюють видимість сенсу цієї гри. Але скоро читачів не залишиться, будуть тільки письменники.

Поки є кому і є що транслювати, то справжність, автентичність буде важливим трендом. Справжність нової хвилі поп-музики — це або визнання пози й відвертий сміх над собою, або трансляція найпростіших смислів жизи. У сухому залишку ми отримуємо неприйняття «іміджу» (брехні про успіх, його симуляції): новий успіх гарантує образ простака або навмисна гіпертрофія іміджу: більма замість очей, тату на обличчі, кислотні кольори волосся. Це пряма демонстрація: тут не ретуш фотошопа, а грим. Замість модерністського балу — постмодерністський карнавал.

Читайте також, чому молодь не слухає українську музику.